January 13th, 2015

Після Савур-могили

Помер мій давній друг, Володя Ущаповський. Легендарний у вузьких колах Шкіпер

884513_10203815205885599_4134806324711702859_o

Помер мій давній друг, Володя Ущаповський. Легендарний у вузьких колах Шкіпер.
Помер передбачувано, від невиліковної хвороби, я спілкувалася з ним весь цей час, розуміла, що надії немає - але смерть не буває передбачуваною.

Коли помирає людина, з якою ти кілька разів перетинався десь на масових заходах - ти просто згадуєш ці кілька зустрічей з нею, згадуєш ті її хороші справи, про які знав - і все, більше сказати нічого. А з Володею я дружила десять років, а люди з мого близького оточення знали його з початку дев'яностих. Чим більше знаєш - тим важче писати, бо цілу книгу написати можна, як це умістиш в кілька абзаців?

Так, легенда старого УНСО. Учасник багатьох війн. Журналіст, правозахисник, автор спогадів, які мріяв опублікувати (навіть не знаю, яка зараз їхня доля).

Просто добра і порядна людина, майже самотня, бо більшість родичів жили далеко і взаєморозуміння з ними, наскільки я знаю, особливого не було. Вже будучи тяжко хворий, він зворушливо закохався у молоду жінку, допомагав їй, привчав до чоловічого спорту її сина-підлітка, навіть натяком не дозволяючи собі залицятись до неї, але ж шила в мішку не сховати... Він дуже страждав від цієї ситуації. Дізнавшись, що я в Одесі, покликав на розмову, просив поради. Я сказала, що напевно ж, він теж їй подобається, просто вона знає, що він хворий і боїться починати стосунки. Треба зосередитись на своєму здоров'ї, підлікуватись трохи - і все ще може змінитися. Він погодився зі мною, це тривалий час додавало йому сил боротися за життя...

І все це не те. А те, тобто, суть і трагедія всього його життя - що він був воїном. Що він, як і всі ми, роками готувався до війни, встиг побачити її початок - і неймовірно страждав через те, що не може нічим нам допомогти. Він був артилеристом від Бога. Розказує наш начальник штабу Валерій Воронов, багаторічний друг Шкіпера:

"Він з відстані біля двох кілометрів з 82-міліметрового батальйонного міномету робив перший пристрілочний, а другим влучав у відро. При відході з Самтредії (грузинська війна 1993 р. - О.Б.) за нами йшла колона ворога. Для того, щоб припинити переслідування, коли ми пройшли через міст, Шкіпер стріляв одиночними з трофейного "града", у якого не всі труби були цілі, діряві вони були. Другим одиночним пострілом, з відстані у кілька кілометрів, він вклався у міст".

Ще пару тижнів тому начштабу питав у мене, в якому стані Шкіпер - хотів, щоб останні дні він прожив у нас на базі, під опікою наших медиків, і хоча б по годині в день читав лекції нашим артилеристам. Я розуміла, що це неможливо, і зам'яла цю тему, але Шкіпер устиг про неї почути, подзвонив і спитав, у якій формі ходить підрозділ - турбувався, чи в нього є така. Хоча сам на той момент вже майже не міг ходити...

За життя він зібрав колекцію речей, потрібних для війни - кілька комплектів форми, маскувальні сітки, різноманітне спорядження... Незадовго до смерті він сказав, що раз йому самому вже не воювати - хай хоч його речі послужать справі. Мав намір відправити їх мені, для нашого підрозділу - але не встиг. Скоріше за все, вони тепер пропадуть, бо родичі їх продадуть чи викинуть.

Статті Шкіпера частенько публікувалися на моїх сайтах. Одного разу він написав статтю "Страйкболісти як мобілізаційний резерв". Суть її була в тому, що страйкбол - не гра, а ідеальний спосіб навчати майбутніх воїнів тактиці ведення бою. Це не було якесь відкриття, бо на той момент під виглядом безневинної гри, яку влада не зорієнтувалася заборонити, уже на повну бігали сьогоднішні добровольці.
Але вперше про це було сказано публічно. Мені влаштували великий скандал і змусили прибрати статтю - щоб хлопців не почали переслідувати як НВФ. Про це можна було б написати розлогу статтю - про те, що ми вже років 7-8 є НВФ, про те, що нічого не змінилося, що ні Майдан, ні війна не переламали сучу природу наших можновладців. Коли-небудь, може, й напишу. А поки що - так, це наша історія. І Володя Шкіпер разом з нами не один рік бігав по лісах, передавав свій досвід молоді - на той момент це можна було зробити лише теоретично. Першій найпростішій формулі - як вираховувати відстань до цілі - навчив мене саме він. І наші найкращі на той час фото, де новачки зі страйкбольними приводами виглядали майже як вояки - зробив теж він, на стареньку "мильницю". Він був талановитий в усьому.

Спочивай з миром, друже. Ми довоюєм за тебе.