August 28th, 2014

На Покрову-2006

Павлоград. І знову те саме. Не бажаючих служити мобілізовують, добровольців відфутболюють

saperi

Є в автора цих рядків давній товариш - сапер від Бога. Працює у Павлограді вибухотехніком. У нього є начальник, теж, зрозуміло, сапер, колишній кадровий офіцер, нині у запасі. Зараз обоє просяться на війну добровольцями, а у воєнкоматі всіляко зволікають і їх не беруть. При цьому примусово хапають тих, хто служити не хоче і часто навіть в армії не був. І таке зараз, повірте мені, по всій державі.

Розповідає начальник мого товариша:

- Я колишній офіцер, служив ще в Радянській армії, у званні лейтенанта. Потім відслужив в Українській армії. Коли вперше оголосили мобілізацію, я прийшов у військкомат, представився, показався, записався. І на цьому все стихло. Як кожна нормальна людина, сидів і чекав, коли мене призвуть. Я знаю закони про мобілізацію - призивають за спеціальностями, коли це потрібно. Зараз, я так розумію, моя спеціальність потрібна у будь-якому випадку. Я колишній командир саперної роти. Бойового досвіду в мене поки що немає, але знань достатньо, і хороших знань.

Я сам прийшов, пройшов медкомісію. Тепер сиджу і чекаю. Вже три тижні чекаю, коли мене викличуть. Тепер щодо С. (йдеться про мого товариша - О.Б.) Я приходжу у військкомат і кажу: є в мене один хлопець, доброволець, в армії не служив, але він спеціаліст дуже високого класу. А йому там кажуть: ми вас шукали сім років тому, а тепер, поки не заплатите штраф, служити не підете.
Сума штрафа - 119 гривень. Це дрібниця, звісно. Але сам факт: чоловік хоче йти добровольцем на війну, а з нього якийсь штраф вимагають. Це ж бєспрєдєл просто.

Я зранку знову прийшов у військкомат, С. з роботи висмикнув. А мені сказали, що заступника начальника немає, нема з ким розмовляти. Ну, добре. Потім мені дзвонять, що він є. Я під'їжджаю до військкомату, набираю, щоб мене впустили, одразу ж починається перепитування, чи є він на місці, і одразу ж виявляється, що його немає.
Чесно скажу, я, може, ще два дні почекаю, а потім почну вживати жорстких заходів. Я не знаю, як із цим боротися. Тому що в нас приходять повістки і в армію забирають людей, які в армії взагалі не служили і які - я чув їхні розмови - воювати здебільшого не хочуть.

І це в Павлограді - стратегічному місті. У нас розташовані усі шахти, які працюють з вугіллям. І тут же не лише шахти. Тут же наш завод, який вибухівку випускає, машинобудівний завод, що поруч з Южмашем... В умовах, коли великі підриємства на Донбасі на деякий час втрачені, тільки Павлоград і забезпечує Україну багато чим.

Я вважаю, що те, що відбувається - саботаж. Добровольцям повинні давати зелену вулицю.

Від себе: як воюють примусово мобілізовані - ох... Повірте мені, я майже щодня бачу це на власні очі. Але можновладці тремтять за власну шкуру більше, ніж за збереження держави. Їм простіше тисячами знищувати отих нещасних мобілізованих, без вмінь і без бажання воювати, аби тільки не допускати на фронт добровольців. Незручні ми дуже. Бо кажемо їм в очі - поки що тільки кажемо - усе, на що вони заслуговують.
На Покрову-2006

Вторгнення Росії. Розповідь військових, що вийшли з оточення (ВІДЕО)



Шановні друзі, читачі, глядачі!
Прошу дивитися і по можливості поширювати це відео. Це розповідь українських військових, які несли службу на блокпостах у Донецькій області. 24 серпня, у День Незалежності України, їхні блокпости були знищені регулярними підрозділами армії РФ, яка нині дуже швидкими темпами просувається углиб України.
Не вірте заспокоюючим офіційним повідомленням. Там на 50% брехня. Це занадто великий відсоток, щоб орієнтуватися на них як на джерела інформації.
Послухайте цих людей. Вони кілька днів виходили з оточення. Один побував в полоні у росіян, бачив, як вони розстріляли трьох полонених, які наважилися з ними сперечатися. Оточенці добралися до безпечного місця лише ввечері 27 серпня. У ніч з 27-го на 28-е я взяла це інтерв'ю.
Воно довге - майже півгодини. Але я не насмілилась нічого обрізати і скорочувати. Бо скорочена і змонтована правда може виглядати як не зовсім правда.

Далі просто процитую слова чоловіка, який ще 10 серпня у моїй присутності, в селі Степанівка під Савур-могилою, до найменших деталей і строків передбачив, як розвиватиметься ситуація на фронті - як діятимуть росіяни, у яких напрямках рухатимуться, коли і як візьмуть які населені пункти, коли і де наші частини потраплять в оточення і будуть частково або повністю знищені, тощо.

"Цю війну можна виграти, тільки виконавши такі умови:
1. Очолювати армію, що веде бойові дії, повинен не політикуючий барига, а людина з мілітарним мисленням, здатна приймати непопулярні рішення.
2. Для перемоги у війні потрібне напруження усіх сил держави. Тому необхідне введення військового стану з усіма випливаючими: загальною мобілізацією, військовими трибуналами, скасуванням мораторію на смертну кару, обмеженням деяких прав і свобод громадян.
3. Найжорсткіша люстрація широколампасних ідіотів, нездар у генеральських погонах.
Все це можна сформулювати однією фразою: ТОТАЛЬНА ВІЙНА ДО ПЕРЕМОЖНОГО КІНЦЯ. Це єдиний шлях порятунку держави Україна.

Той, хто думає інакше - або зрадник, або просто дурень.
Якщо цього не розуміють сьогоднішні можновладці, то на їхнє місце прийдуть інші. І скоріше, ніж нинішні можуть це собі уявити у своїх найжахливіших снах".

Начальник штабу Добровольчого Українського корпусу Валерій ВОРОНОВ