May 18th, 2014

На Покрову-2006

Співвітчизники-татари, ми з вами! Віримо у вас, сподіваємось на вас

Originally posted by bilozerska at 66-а річниця депортації кримських татар (фото, відео)


КРЫМСКИЕ ПРОГУЛКИ

Collapse )

Мы все привыкли к страшному,
на сковородках жариться.
У нас не надо спрашивать
ни доброты, ни жалости.

Умершим — не подняться,
не добудиться умерших...
но чтоб целую нацию —
это ж надо додуматься...

А монументы Сталина,
что гнул под ними спину ты,
как стали раз поставлены,
так и стоят нескинуты.

А новые крадутся,
честь растеряв,
к власти и радости
через тела.

А вражьи уши радуя,
чтоб было что писать,
врет без запинки радио,
тщательно врет печать.

Когда ж ты родишься,
в огне трепеща,
новый Радищев—
гнев и печаль?

Борис ЧИЧИБАБИН
На Покрову-2006

Історія про простого хлопця з Донбасу

Ось вам ще одна невигадана історія.
Юрій (ім’я змінене) – з Донецька, йому 30 років. У мобільному фото – “это мой пес возле моего террикона”. З родини, крім цього песика, якого Юра півроку тому узяв цуценям, тільки старенька мама. Був ще кіт – зник через два дні після того, як Юра пішов з дому.
Зараз він у складі добровольчого підрозділу на сході України. Високий і худорлявий, з темними запалими очима. Найбільш охоче, навіть затято, вчиться ножовому бою. “Хочу заходить тихо-тихо и резать этих уродов”.

Найбільше Юра переживає за те, що може загинути, не залишивши сина. “Хочу жениться на такой – сильной, умной, независимой, и чтоб настоящая патриотка, чтоб могла детей настоящими людьми воспитать”. Каже, що не може знайти таку серед молодих дівчат, що у них лише “хі-хі” в голові.

Схоже, що це відмовки. Юрій досі не може забути дівчину, з якою розлучився рік тому – пішла до іншого. Дзвонила йому потім, хотіла повернутись. Він сказав: “Якщо ти прийдеш, я тебе не впущу. Ви з ним всадили мені ніж у спину – я не хочу робити так само з ним”. Тоді дівчина у помсту, до того бувши цілком аполітичною, зробилася активісткою у сепаратистів і дала їм всі адреси Юрія як запеклого майданівця. Тепер вони ходять до нього додому і залякують його маму, вимагаючи сказати, де син. Мама каже, що він поїхав на заробітки, куди – не знає. А вони ходять і ходять. Погрожують. Мама знає, де син. Плаче по телефону, питає, коли цих уродів виметуть. Юра скрипить зубами і лає владу. Двоє найближчих товаришів – один з Краматорська, другий з Рівного – слухають мовчки.