February 16th, 2014

На Покрову-2006

Мама політв’язня Андрія Білецького про зникнення сина у колонії і про всю сфабриковану справу(ВІДЕО)

Нещодавно з’явилися тривожні новини щодо ув’язненого лідера організації "Патріот України" Андрія Білецького, який перебуває під судом у Харкові у відомій справі "Оборонців Римарської". Якщо раптом хтось забув обставини - нагадаю: відомий у Мережі українофоб, після віртуальної сварки з молодим патріотівцем, озброєний переробленим пістолетом, прийшов на офіс "ПУ" і відкрив стрілянину, поранив кількох хлопців, після чого був побитий. Зараз двоє хлопців за це сидять, Білецького ж звинувачують в організації убивства цього українофоба (який зараз живий і здоровий).

Нещодавно Андрія Білецького невідомо чому, ще до вироку, перевели із СІЗО до виправної колонії, де він просто зник. Його побратими розповсюдили інформацію, що життю їхнього лідера загрожує небезпека.

Мама підсудного, Олена Білецька, ненадовго приїхала до Києва, щоб спробувати якось допомогти сину, і розповіла, яким чином була сфабрикована справа проти нього.

На Покрову-2006

«Справедливість вироків політв’язням пишеться на барикадах». І.Мосійчук про свій вирок і про Майдан

Mosiychuk za gratami10 січня ц.р. «васильківським псевдотерористам» Ігорю Мосійчуку, Сергію Бевзу і Володимиру Шпарі, які на цей момент вже два з половиною роки перебувають за гратами, Києво-Святошинський суд в особі судді Юрія Бурбели оголосив вирок – по шість років позбавлення волі. Цей вирок, як відомо, спровокував сутичку з «Беркутом» під судом і наступні події біля Святошинського райвідділу, коли люди блокували міліцейські автобуси і зривали з «беркутів» маски. Власне, того дня де-факто закінчилося новорічне майданівське перемир’я, що тривало місяць – від спроби розгону у ніч на 11 грудня. 16 січня були приняті «закони про диктатуру», а 19-го почались бої на Грушевського.

Про сфабрикований вирок із безліччю порушень, про те, як нині продовжують свою боротьбу засуджені патріоти і про своє бачення нинішньої політичної ситуації розповідає один із засуджених «васильківців» - Ігор Мосійчук.



- Коли 10 січня після вироку вас вивозили з суду, під судом була сутичка з «Беркутом». Ви щось тоді бачили, чули?

- Так, нас посадили до автозаку, конвой сказав, що «Беркут» буде відтісняти людей. Нам практично все коментували конвойні. Коли пізніше ми вже приїхали до СІЗО, дізналися, що у машині було розбите вікно, мегафон всередині був розбитий. Якраз коли машина знаходилася у натовпі, вона начала глохнуть, і конвойні кажуть: «Ну, все, зараз будемо відпускать». Те, про що потім на всіх каналах розповідали всі можливі речники – про те, що конвой міг застосувати зброю – та він її навіть і не збирався застосовувати. Жодних намірів чи настрою таких не було.

Весь конвой на 100% переконаний, вони нам самі про це сказали, що вирок несправедливий і справа сфальшована. Взагалі, жоден працівник міліції, тюрми, усіх тих служб, де був я і мої побратими за ці роки – жодна людина навіть на півслова не висловилась про те, що ми винні.

Між іншим, у другому автозаку після нас вивозили суддю Бурбелу, прокурора, який у ту ніч, вочевидь, за нервовий стрес отримав ще одну зірку на погони, і секретаря судового засідання. Бо боялися, що народ влаштує суд над ними.

Collapse )
На Покрову-2006

А мене сьогодні добряче дістали

Я зараз зла, і пишу про наболіле.
Не один раз колегами піднімалося питання про перешкоджання охоронцями Майдану роботі журналістів. Цих випадків повно, і я не буду зараз їх тут перераховувати. Всі знають, що йдеться про затуляння об’єктивів, недопуск на частину території (мова не про місця, де сплять люди, і не про складські приміщення) , в окремих випадках - навіть виштовхування з будівель.

Я чудово розумію цих простих хлопців з Майдану. Сама читаю сайти і бачу, що більшість журналістів брешуть. Це дуже дратує, коли тебе знімають впритул, беруть у тебе інтерв’ю - а потім ілюструють твоїм зображенням закадровий текст про фашистів і відморозків.

Звісно, перешкоджати журналістам все одно не можна. Хоча б тому, що перешкоджанням можна домогтися лише одного - журналіст обмаже не лише тебе, а й твою справу лайном з ніг до голови, бо до кремлівських темників, які він, можливо, виконує (а може, й не виконує), додадуться особисті емоції.

Не буду більше на цю тему, бо вже сказано-пересказано, і врешті-решт, хай цим займається профспілка.

Конкретна сьогоднішня ситуація: на Грушевського, коли будівельна техніка прибирала залишки згорілих шин, мене не пропускали у цілком безпечне місце - у під’їзд будівлі, з верхнього поверху якої є відкритий прохід на дах, звідки я збиралася знімати і де переді мною сьогодні побувала безліч колег. Коли я почала питати, хто старший, мені показали дядька, який стояв на автобусі. Той закричав: "Приберіть її звідси!", а коли я намагалася щось ввічливо йому пояснити, почав кричати, що якщо я не розумію слів, щоб мене скрутили і викинули силою.
Ніхто мене силою не викинув, але лише тому, що серед охоронців знайшлися знайомі.

І рядові охоронці, і цей мужик КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЬ СКАЗАТИ, ДО ЯКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧИ СОТНІ НАЛЕЖАТЬ. "Це неважливо" - і все.

"З якої ви організації? - питала я. - Кому телефонувати, щоб ви мене пропустили - Парубію, Ярошу, Тягнибоку?". Марна річ. Поки я з ними сперечалася, звечоріло, світло пішло і знімати стало нічого.

IMG_2787

Ось цей чоловік на автобусі, якого назвали старшим і який наказував хлопцям викинути мене силою. Взагалі-то, після початку боїв на Грушевського я людей з незакритим обличчям на Майдані не знімаю принципово, крім випадків, коли вони явно не проти - але задля нього роблю виняток.

Скажу просто: я на Майдані своя, і мені не подобається, коли мене кудись не пропускають і погрожують викинути силою. Я розумію, що всі на нервах - достатньо часу, в тому числі по ночах, провела з хлопцями на барикадах і розумію, як сильно хтось на когось злий за те, що відбувається сьогодні. Але не я в цьому винна.
Я не для того 10 років віддала "двіжу" і останні чотири - боротьбі з режимом (українофоби весь час пишуть, що працюю за американські гранти, але всі, хто мене знають, розуміють, що цілком безкоштовно, роками сидячи без копійки і відмовляючись від пропозицій працювати у ЗМІ, в яких не можна писати вільно), щоб тепер мені на Майдані хамили і не пропускали туди, де я нікому не заважаю і де до мене спокійно побували інші журналісти.

Розумію, що можу негарно виглядати зараз - мовляв, "я заслужила". Прості хлопці з чорними від сажі обличчями, які стільки днів і ночей відстояли в охороні барикад на Грушевського і брали участь у всіх боях, кажуть "Я тут перший день" - бо вважають неправильним хизуватись своїми заслугами.
Може, вони святі. Але я не свята. У мене комплекс - загострене почуття самоповаги. Власне, нічого, крім поваги, і не вимагаю.

Я не вимагаю покарати когось за 171 статтею - розумію, що закони зараз не діють, бо час такий, а звертатися до міліції, де таку заяву нині з великим задоволенням прийняли б до розгляду, рівнозначно зраді.
Не вимагаю, щоб кожен рядовий охоронець чи керівник середньої ланки знав мене в обличчя - це навіть теоретично неможливо. Взагалі, я за дисципліну - якщо рядовим сказали когось не пускати, вони мають виконувати цей наказ.

Але я проти "отаманщини" - коли кожен, у кого в підпорядкуванні п’ятеро людей, відчуває себе "маленьким начальничком" і вирішує, кому що можна, а кому не можна.

Я знаю, що практично всі керівники Майдану мене читають, тому прошу зробити так, щоб кожен, хто несе службу в охороні, називав на прохання людей організацію або сотню, до якої належить, і де знаходиться його сотник. Тоді я спокійно піду і вирішу всі питання з сотником, а якщо не вийде - з його керівником.
І все.


UPD. Для тих, хто неправильно зрозумів сенс слова "подзвонити".
Чому взагалі віддають наказ не пропускати кудись людей, тим більше, журналістів, яким треба кудись потрапити не просто так, а по роботі?

Це робиться для того, щоб під виглядом журналістів або просто цікавих на територію не потрапили якісь представники ворожого стану і не наробили там лиха.
Або щоб не потрапила п’яна людина, чи хвора, чи неадекватна, яка десь там впаде і уб’ється, тощо.

І якщо, приміром, хтось з відомих опозиціонерів дасть розпорядження, щоб мене пропустили - це не тому, що я якась особлива, чи дала йому хабаря, чи роблю з ним якісь таємні фінансові оборудки - а просто тому, що він мене знає і може гарантувати, що я адекватна і лиха не нароблю :)