May 22nd, 2013

На Покрову-2006

«Свобода мирних зібрань є, але за неї треба боротися»

IMG_5043

Сьогодні, 22 травня 2013 року, в інформаційному агентстві УНІАН відбулася прес-конференція на тему: "(Не)свобода мирних зібрань в Україні. Дослідження Майдан Моніторингу".
У ній взяли участь голова правління ГО ІЦ "Майдан Моніторинг" Наталка Зубар, правовий радник «Майдан-Моніторингу», кандидат юридичних наук Олександр Северин, експерт Центру політико-правових реформ Максим Середа, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба та представник уповноваженого ВР з прав людини Михайло Чаплига.

На прес-конференції була представлена зібрана «Майданом» статистика щодо обмеження мирних зібрань в Україні за минулий рік.

Мова цифр – це завжди цікаво. В принципі, все те, про що йшлося під час конференції, ми з вами чудово знаємо: як суди забороняють мирні акції, посилаючись на сміхотворні приводи типу шкідливої для людей низької температури на вулицях чи ліквідацію наслідків повені у Межигір’ї. Знаємо, як усіх, кого заманеться міліції, затримують під час акцій і «шиють» їм нецензурну лайку у громадському місці. Або, в кращому разі – порушення порядку проведення масових заходів.

Але одне діло знати з власного і знайомих досвіду, інше – побачити статистику по всій Україні.

Collapse )
На Покрову-2006

Спиною до влади

Власне, 18 числа нічого особливого не відбулося. Таке сто разів бувало й раніше. Молодики спортивної статури, найняті владою, регулярно на когось нападають. Міліція, включно з її найвищими представниками, регулярно бреше. Тобто – все як завжди. Якби не одне але.
Постраждали журналісти – причому явні журналісти, а не активісти з посвідченнями ЗМІ, і явно під час виконання своїх професійних обов’язків – зйомки (а не десь у барі). Їх побили, і від початку відомо, хто це зробив. Колосальний респект Владу Соделю – на нього стрибає бандюк, а він знімає його в упор. Професіонал. Кулаком можна зробити синець. Фотоапаратом – посадити на кілька років.

Колеги зреагували миттєво – того ж дня, як стався напад на Сніцарчук і Соделя, більше трьох десятків журналістів стояли під МВС, вимагаючи розслідування нападу за “журналістською” 171-ю статтею. За два дні під МВС пройшла велелюдна акція протесту за участі опозиційних нардепів. Ще за день-два підключилася й міжнародна спільнота.

З журналістами не люблять зв’язуватись. Журналістів побоюються. Бо напишуть щось таке, а спробуй їх зачепи – галасу буде на цілий світ, аж до міжнародних санкцій. Журналісти у нас частково недоторканні – цю недоторканність ціною свого життя купив нам Гія Гонгадзе.

Міліція, яка спочатку супроводила “кролячий” БРДМ на місце конфлікту (з нього навіть виліз міліціонер), а потім публічно бездіяла під час сутички, по вуха у чомусь смердючому. Голові МВС нема чого сказати пресі. Тому він спочатку ховається від журналістів, а потім каже відверту неправду – що БРДМ привезла опозиція (з “кролячим” “веселим Роджером” на прапорах і обмальований морквинами, ага).

Щодо самої історії з БРДМ і його пасажирами – знаю, що декому їх шкода. Мовляв, їх було всього кілька людей, а на них напав цілий натовп озвірілих свободівців. Зауважу на це, що вони свідомо, явно за гроші, приїхали, аби трошки потролити Яценюка. У відповідь свободівці трошки потролили їхній БРДМ. Все нормально.
За знущання, друзі, чоловіки б’ють пики. Що й відбулося.

Читати далі на ІА "Поряд з вами" >>>