July 25th, 2012

Морпіх

І знову про хамство. Цього разу вокзальне

Історія така. Вчора, 24 липня, приходжу на залізничний вокзал, на електричку "Київ-Ніжин", що має вирушати о 16:02.
Замість звичайної 3-ї платформи на табло горить, що електричка прибуде на 2-гу. Добре, купую квиток, проходжу на другу платформу, чекаю.
О 16:01, тобто, за хвилину до прибуття (певніше, відправлення) електрички згідно розкладу, по гучномовцю оголошення: "Електропоїзд номер такий-то, сполученням Київ-Ніжин, о 16 годин 2 хвилини буде відправлений з 14-ї колії центрального вокзалу".

Сказати, що люди рвонули, побігли, кинулися - нічого не сказати. Людей був здоровецький натовп, повна платформа. Не менше половини - пенсіонери. Відстань чималенька. Плюс довжелезні сходи вгору. І важкий вантаж у більшості - у мене просто обривав руки.

Ні, я розуміла, що за хвилину туди не добігти. Думала, що машиніст почекає. Але невідомо, скільки часу. Може дочекатися основної частини натовпу, а хто буде пасти задніх, той не встигне. Мабуть, приблизно так думали всі.

Як же просто, виявляється, перетворити звичайних громадян на бидло і скотів. Молода жінка на високих підборах перечепилася і впала. Їй не тільки ніхто не допоміг підвестися - по ній просто пробігли. Хто переступив, а хто й наступив.
А це всього лише звичайна електричка. Не черга за останнім шматком хліба у великий голод, не потяг для біженців з війни, що відправляється раз на тиждень.
Я теж не допомогла тій жінці. Бо зупинитися було неможливо - затоптали б.

Тема цього поста - хамство. І знаєте, в чому воно?
Не в тому, що електричку перенесли на іншу колію. Буває.
Не в тому, що оголосили про це за хвилину до прибуття згідно графіку. Погано, але - "яка країна, такий і теракт", у нас тут далеко ще не Європа, теж буває.
А в тому, що коли ми врешті-решт добігли на 14-у колію центрального вокзалу, ми чекали на ній тієї електрички біля півгодини. Приблизно о 16:30 вона прибула, рівно о 16:40 вирушила.

І важко було оголосити, що електричка запізнюється на півгодини, щоб люди не бігли, як божевільні, а спокійно перейшли з однієї платформи на іншу?
Це не вимагає ніяких додаткових ресурсів. Лише мінімального думання про людей.
Але ж у нас все ще совок. Совок на марші. І будь-хто, хто має над людьми мінімальну владу - навіть таку мізерну, як у тієї вокзальної тітоньки, що робить оголошення у гучномовець, - може перетворювати людей на стадо свиней. Навпаки чомусь ніколи не буває.
Хворе суспільство. І найкращі, найбільш ініціативні навіть не намагаються його змінити, а прагнуть прорватися до "кормушки". Виграти за існуючими правилами, замість намагатися їх змінити.
Оце і сумно.