June 20th, 2012

З мегафоном

Заява Ігоря Мосійчука до уповноваженої з прав людини

Звертаюся до Вас повторно, оскільки після Вашої реакції на мою попередню заяву стан дотримання моїх прав і свобод не покращився, а погіршився. Так, після того як 15.05.2012 мене в Лук’янівському СІЗО відвідали працівники Вашого офісу, 18.06.2012 суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Бурбела Ю. С. ухвалив рішення про переведення мене для подальшого утримання під вартою в СІЗО Березанської виправно-трудової колонії №85.

Справа у тому, що я маю ряд серцевих та неврологічних хвороб, що встановлено під час мого обстеження у військовому госпіталі СБУ та медичній частині Лук’янівського СІЗО, де я перебуваю під постійним медичним наглядом. Переведення мене до СІЗО Березанської ВТК не тільки погіршить стан мого здоров’я, а й унеможливить швидке реагування на загострення моїх хвороб.
Окрім цього, медична частина Лук’янівського СІЗО повідомила моєму захиснику про необхідність мого медичного обстеження в закладах Міністерства охорони здоров’я. Мої захисники зараз в установленому порядку готують необхідні документи і подання для проведення мого медичного обстеження в закладах МОЗ. Моє переведення в СІЗО Березанської ВТК унеможливить моє оперативне медичне обстеження в закладах МОЗ.

Окрім цього, суддя Бурбела Ю.С. грубо порушує моє право на захист, не виводячи з судового процесу захисника Дідору, якому я не довіряю, про що я повідомив суд. Також суддя Бурбела допитує в моїй відсутності в судовому процесі свідків, які зводять на мене наклеп. Я не можу спростувати наклеп, який на мене зводиться і навіть не можу поставити питання цим псевдосвідкам.

Враховуючи вищевикладене, прошу Вас:

1. Провести зі мною особисту зустріч для встановлення всіх фактів порушення моїх конституційних прав і свобод з боку судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Бурбели Ю.С.
2. Посприяти мені у проведенні належного медичного обстеження та лікування.
3. Посприяти мені в забезпеченні гарантованого мені Конституцією України права на захист.


18 червня 2012 року
Лук`янівське СІЗО.
Ігор Мосійчук
Морпіх

Віталію Запорожцю змінять статтю обвинувачення (суд 19.06.2012)

Сьогодні, 19 червня, продовжився суд над Віталієм Запорожцем, який у вересні минулого року застрелив у рідному селі Семиполки майора міліції Симоненка. Це було дуже важливе засідання – на ньому Віталій оголосив свої покази – свою версію подій, був допитаний всіма учасниками процесу, а в кінці прокурор Таран попросила перерву до 21 червня для підготовки постанови про зміну статті обвинувачення. Ми дуже сподіваємося, що це буде легша стаття.

Покази Запорожця справді вражають. Я намагалася законспектувати їх якомога детальніше, і ви все зможете прочитати. Але хочу сказати ще дещо: я стільки часу ходжу на ці суди і взагалі займаюся цією справою – але лише сьогодні нарешті зрозуміла особистість Віталія Запорожця.

Те, що він має підсилене, порівняно з обивателем, почуття справедливості і власної гідності – це було видно і зрозуміло давно. Пройти крізь те, що він пройшов, і продовжувати добиватися, щоб усе було за законом і по справедливості, і щиро обурюватися, коли це не так – це треба вміти. У нашій державі це – боротьба з вітряками, і він продовжує цю боротьбу. Це викликає захоплення.

Крім цього, сьогодні я зрозуміла, що Віталій Запорожець – генетичний уламок тих українців, які жили на нашій землі до 1933 року. Не розбишак-отаманів, а отих хазяйновитих, анітрохи не агресивних дядьків, які зустрічали непроханих візитерів з рушницею і могли в разі чого підстрелити комісара, прикопати його десь і спати потім спокійно, із відчуттям, що зробили все правильно. І все село знало, де прикопаний комісар, і ніхто не виказував, бо теж розуміли, що все зроблено правильно.

Після того, як генофонд нашої нації був практично знищений – у східній і центральній Україні Голодомором, у західній – розправою над націоналістичним підпіллям - такі люди зустрічаються дуже нечасто. Серед тих, кого я близько знаю (бо Віталія знаю не близько) – лише одна людина, і він не військовий, не бандит і, звісно ж, не політик. Він музикант. Велика таємниця – як зберігаються і прокидаються ці гени.

Коли Запорожець розповідав, як вічно п’яний Симоненко два роки чіплявся до нього, ображав, принижував, із явним задоволенням нецензурно лаяв, оббріхував перед селянами, називаючи крадієм – він аж сьогодні мало не тремтів від обурення, хвилювався страшенно. Про ту останню сутичку, про ту ніч, коли стріляв, розповідав майже спокійно – але коли згадував дворічні приниження, спокійним бути не міг. Дуже болісно цей чоловік реагує на неправду – малу і велику.

А Симоненко, вже пробачте мене за таке, можливо, недоречне у цьому контексті слово, знаєте, що робив? Він навмисно ТРОЛИВ Запорожця. Навіщо? Як усі тролі – щоб задовольнити власні комплекси. Бо був вічно п’яною нікчемою, яку за провинності і догани весь час переводили у гірші місця. А тут – юрист, людина, що користується повагою односельців, але головне – гарячкує і біситься, коли її ображають, а зробити нічого не може, бо менти ж у нас всесильні. Дрібні садисти дуже полюбляють отак знущатися. А Запорожець своєю реакцією ГОДУВАВ ТРОЛЯ, тобто – ображаючись і переживаючи, провокував Симоненка знущатися й далі. Якби відповів спокійно і ліниво «А пішов ти…» і більше не звертав на Симоненка уваги, невдаха-майор знущався б із селян і досі. Але Запорожець – вже занадто небайдужий, і при такому співвідношенні їхніх характерів трагічна для обох розв’язка була неминучою.

Далі – на Bilozerska.info >>>