June 10th, 2012

Морпіх

Білозерська: «Я мрію, щоб нинішня влада забралася геть»

Інтерв’ю зі мною на День журналіста на порталі "СІЛЬ"

Сьогодні журналісти усієї країни святкують своє професійне свято. В цей день майстри слова, як ніколи в центрі уваги. Для більшості простих людей ця професія здається надто загадковою, але такою, що викликає неабиякий інтерес. Отже, сьогодні  наш кореспондент поспілкувався  з провідною журналісткою України – Оленою  Білозерською.

Дискусія: Інформпростір під впливом соціальних медіа. Як змінюється традиційна журналістика

Дискусія: Інформпростір під впливом соціальних медіа. Як змінюється традиційна журналістика. Фото: Олексій Ярославцев

Розкажіть, будь ласка, що саме сколихнуло вас стати журналістом? З чого починався ваш творчий шлях? Розкажіть трішки про себе.

У школі і виші я завжди мала відмінні оцінки з мови і літератури, але стати журналістом ніколи не мріяла. Журналістської освіти не маю, у професію потрапила цілком випадково. На початку 2004 року  ми з друзями поїхали у Придністров’я. Один з нашої компанії був студентом журфаку і працював позаштатником у невеликій газеті. Він пообіцяв редактору написати статтю про життя українців у ПМР, але не зміг зробити її вчасно, і статтю, щоб виручити товариша, написала я. Редактор прочитав її і запропонував мені роботу в газеті.

Так і пішло. Відтоді працювала в кількох газетах і журналах, редагувала власну християнську газету, зараз є співзасновником інформагентства «Поряд з вами». Але блогерство завжди подобалося мені більше за офіційну журналістику, бо у блогера, крім певної самоцензури, взагалі немає обмежень.

Скільки років ви працюєте в журналістиці?

З початку 2004 року, тобто – більше восьми років.

Олена Білозерська

Олена Білозерська на мосту Патона. День Злуки 2012. Фото: facebook.com

Стосовно свободи слова - чи були перешкоди у вашій роботі? Які це були випадки?

Була одна історія, давно вже, коли я висвітлювала будівельний конфлікт. Охоронці, найняті забудовником, жорстоко побили людей, які протестували проти будівництва. Люди звернулися у газету, де тоді працювала я, і мій начальник пообіцяв їм допомогу. Вже після того з’ясувалося, що забудовник – один із спонсорів нашої газети, уявіть собі. Мій керівник не знав, як вийти з цієї ситуації, і вирішив, що буде нормально, якщо стаття все-таки вийде  і у ній буде згадана назва фірми-забудовника, але без прізвища її директора. Після того, як у газеті вийшли дві мої статті на захист цих мешканців, представники забудовника звинуватили мене в брехні і вимагали спростування. Я відмовилась, а після того мене дуже швидко звільнили (а до цього жодних нарікань на мою роботу не було).

Collapse )
Морпіх

Фаєр-шоу у Гостинній республіці



Просто краса! Це було пару днів тому у Гостинному дворі, де на знак спротиву руйнуванню архітектурних і культурних пам’яток столиці проголошено незалежну Гостинну республіку. У ній щодня відбуваються цікаві культурно-мистецькі заходи.
На відео - виступає театр Strobos.
Морпіх

Живий ланцюг навколо Гостинного двору (фото)

Сьогодні, в неділю, о шостій вечора, кияни влаштували чи то флешмоб, чи то перформанс - зібралися біля Гостинного двору на Контрактовій, де вже тижнів зо два триває безстрокова акція захисту унікальної пам’ятки від забудовників - узялися за руки і спробували замкнути живе коло навколо величезної квадратної будівлі, всередині якої знаходиться Гостинний двір.

Людей зібралося чималенько, але щоб замкнути коло, все-таки трошки не вистачило - будівля таки величезна. Але це не засмутило активістів, які весь час сміялися і агітували киян долучитися до акції. Дехто долучався, до речі. За настроєм це все трошки-трошки нагадувало легендарні флешмоби із синьо-жовтими стрічками - "Україно, мовчи!" та інші. Хоча сьогодні жодної символіки не було - лише парочка рукописних плакатів і барабан.

Водили хороводи навколо Гостинного двору. Скандували "Гостинний двір наш" і "Банду геть!", при цьому хтось жартував, до чого тут бідна панда :) Пару разів з машин сигналили, кричали "Слава Україні!", їм дружно відповідали "Героям слава!", хоча тусовку, що зібралася, аж ніяк не можна назвати націоналістичною. І це радує, якщо ви зрозуміли, про що я.

Я прийшла, як порядний журналіст, познімати акцію, а мене одразу вхопили і затягли до кола :) Враження незабутні - особливо коли у спробах максимально розтягнути ланцюг тебе мало не розривають навпіл :) Коли в один з таких моментів мене побачив Юрій Луканов, він спитав, що я тут роблю, мовляв, а хто буде знімати. Мій фотоапарат у цей час перебував у самостійному плаванні, тобто, пересувався Контрактовою без мене, тому за якість фото перепрошую :)

Фото тут:
http://www.bilozerska.info/?p=8057