February 25th, 2012

Морпіх

Засоби захисту (Моя колонка на "Українському Тижні")

На один із судів над Віталієм Запорожцем - чоловіком, який, не витримавши тривалих принижень, застрелив у рідному селі міліціонера, прийшла дівчина з букетом квітів і хотіла подарувати їх ув’язненому.

Її одразу ж оточили журналісти, думаючи, що це наречена або родичка підсудного, і дівчина пояснила, що вона з Комітету визволення політв’язнів. «Ви вважаєте Запорожця політв’язнем?» - спитали її. «Ні, але він є жертвою системи», - відповіла дівчина.

Останнім часом межа між політв’язнями, тобто людьми, запротореними за грати з політичних мотивів, і жертвами системи розмивається. Влада хоче знищити згуртований і непідконтрольний рух – його лідерам підкидають зброю і вибухівку, звинувачують у підготовці теракту і «закривають» за суто кримінальними статтями. Президент наказав за тиждень розслідувати справу про підрив храму у Запоріжжі, навколо якого тривала земельна війна – і миттєво «знаходять» і більш ніж півтора роки тримають у СІЗО паламарів, один з яких, що проходить як організатор, має вади розумового розвитку. Ці паламарі - прості хлопці, ніколи не цікавилися політикою і нікому не заважали. Отже, влада давить не лише тих, хто їй заважає і з нею бореться – вона взагалі давить. Ну, така вона у нас.

Зі справи того ж Віталія Запорожця зникають усі негативні характеристики вбитого майора міліції, а результати експертизи «свідчать», що тієї ночі він був тверезий – всупереч тому, що півсела бачили його п’яним. Політика це чи ні? Мабуть, таки трохи політика, бо який піп, такий і прихід. Якщо найвищі чільники держави фабрикують справи – як від цього можуть утримуватися «низи», і як їх взагалі можна примусити цього не робити?

Останнім часом мої сайти перетворилися на суцільне висвітлення судових процесів. Це важко. Це одноманітно. Це набридає мені, а головне – читачам. Але комусь же треба це робити. Не маючи юридичної освіти, я вже давно не плутаюсь у поняттях «підозрюваний», «обвинувачений», «підсудний», знаю, як грамотно заперечити судді, коли він робить мені зауваження, як скласти клопотання і багато чого іншого. Мабуть, ці знання - єдине, за що можу подякувати нашій теперішній владі.

Читати далі на сайті "Українського Тижня" (відкриється у новому вікні)