July 13th, 2011

Морпіх

У Софіївській Борщагівці депутати захопили сільраду

Колишній голова не схотів віддати печатку

Цю цікаву статтю написала і прислала мені для публікації журналістка Олена Талаєва, відома своєю багаторічною боротьбою проти міліцейського свавілля.
Втім, цього разу в її статті йдеться про інше. Ситуація, що склалася у Софіївській Борщагівці, - карикатура на політичне життя у всій Україні. Те ж саме, що в цілому в державі: фальсифікації на виборах, обіцянки виборцям, які завідомо неможливо здійснити, політичне рейдерство і так далі.


- Я після відпустки вийшла на роботу, - каже Олена Ковальчук, 25 років. - Працюю в сільраді інспектором по субсидіям. Але мене не пустили на роботу. Біля сільради натовп роз'ярених жінок. Боюсь і заходити. А позавчора бабки облили уксусом двох депутатів. Добре, що не в обличчя.

Село Софіївська Борщагівка в кілометрі від столичної Окружної дороги. В центрі - двоповерхове цегляне приміщення сільради. Біля неї сидять на лавках, якими перекритий вхід до будинку, з 50 сільчан. Переважно жінки. Ліворуч розбитий намет, де стоять столи.

- Депутати оголосили себе правлячою партією і захопили сільраду, - пояснює касирка Людмила Михайлівна. - Це безпредел, а міліція не втручається.

Торік на виборах сільчани Села Софіївська Борщагівка обрали головою сільради місцевого жителя Юрія Денисенка, 45 років, і 32 депутатів.

- Село у нас велике, - каже депутат сільради Василь Гарницький, 54 роки. Більше 5 тисяч виборців. Денисенко на вибори привіз два автобуси битком набиті людьми. Я не знаю, як він виграв вибори. За нього тільки 18 процентів проголосували. На виборах була маса порушень.

Роботою нового голови депутати незадоволені. Денисенко сам собі створив виконком, привів "своїх" заступників і секретарку. Заступник голови Василенко був раніше судимий і тепер, тікаючи від обвинувачення у хабарі в 42 тисячі доларів, перебуває у розшуку. Кожна довідка, оформлена у сільраді стала вартувати сільчанам великих грошей.

Collapse )

Віч-на-віч

Похорон Руслана Зайченка...

Сьогодні у Черкасах поховали голову Виконкома УНА-УНСО Руслана Зайченка.
Ну, що тут можна сказати? Хіба що сухі факти.
Відспівували Руслана у храмі Пресвятої Покрови одразу кілька священиків. Людей зібралося біля двох сотень. Десь три чверті з них я добре знаю.
Між іншим, востаннє перед цим я була в Черкасах чотири роки тому - на весіллі Руслана і Лесі, і люди, що зібралися, були майже всі ті самі...

Вперше побачила стареньку маму Руслана. Батько не прийшов - важко хворіє. Чотирирічний Аскольд, синочок Руслана і Лесі, не плакав і тримався мужньо. Про нього дбав то рідний дядько, то бабуся з дідусем, Теліженки, Олесині батьки. Колишня дружина Руслана і доросла дочка переживали не менше.

Біля труни стояли двоє фактурних хлопців в одностроях і на червоних подушечках тримали два ордени Руслана - унсовський "Пустельний хрест" і президентський "За мужність".

Особливо защеміло у мене серце, коли побачила велике фото Руслана, обране близькими для похорону. Руслан у камуфляжі, пов’язці УНСО і з унсовським хрестом на грудях. Це фото робила я, у 2004 році, на порозі будинку архітекторів, де під час Помаранчевої революції знаходився штаб УНСО. А робила я його на прохання Руслана, це була фотосесія з метою справити враження на Лесю, тоді вони ще не були одружені...

Від церкви до цвинтаря - велика відстань, тому частину шляху пройшли довгою ходою, співаючи "Марш УНСО" і "Реквієм", частину їхали транспортом. На цвинтарі коротке прощальне слово сказав голова УНА-УНСО Юрій Шухевич, після нього виступили капітан І рангу Євген Лупаков від КУН і Спілки офіцерів, Георгій Лук’янчук від Української партії, а далі вже казали, хто що хотів - журналіст Наталка Чангулі, теща Руслана художниця Олександра Теліженко, Олександр Сопронюк прочитав свого вірша про самотнього вовка, який, за його словами, подобався Руслану...

Так сталося, що я підійшла прощатись останньою. Далі труну закрили, і поклали згори великий унсовський прапор. Так, накриту прапором, труну і донесли до місця поховання - поруч з Євгеном, старшим сином Руслана... Перед тим, як опустити труну в могилу, прапор зняли. Пролунав військовий салют - три постріли, і всі, знову співаючи унсовський марш, багато хто зі слізьми на очах, кинули у могилу по три жменьці землі.

Упокiй, Господи, душу спочилого раба Твого Руслана і сотвори йому вічную пам’ять...

Collapse )