March 12th, 2011

Морпіх

12 березня – Всесвітній день боротьби з цензурою в інтернеті.

12 березня – Всесвітній день боротьби з цензурою в інтернеті. Долучайтесь!

Сьогодні – Лівія і Китай, завтра – Україна.

12 березня 2011 року вчетверте відзначатиметься Всесвітній день боротьби з цензурою в інтернеті, ініційований журналістською організацією «Репортери без кордонів».

У цей день усі небайдужі до проблеми цензури в інтернеті висловлюють свою незгоду з діями урядів, що накладають обмеження на свободу слова і самовираження у Мережі. Українці, на жаль, мають усі підстави чекати від своєї влади, що вона, розібравшись із традиційними медіа, займеться «наведенням порядку» у віртуальному просторі. Надто ж зважаючи на те, яку роль інтернет відіграв у поваленні диктаторських та авторитарних режимів у Північній Африці.

Ми вже не раз чули від українських можновладців і політиків про те, що інтернет-видання повинні «відповідати за базар». Історії Олега Шинкаренка, правозахисника Дмитра Гройсмана, блогера Олени Білозерської та інших колег, яким уже довелося поспілкуватись із правоохоронцями через зміст своїх дописів в інтернеті, є досить вагомим свідченням серйозності цієї проблеми в українському контексті.

У цей день «Репортери без кордонів» пропонують користувачам соціальних медіа взяти участь у простому флешмобі – замінити свої юзерпіки на одну з цих картинок або просто розмістити картинку на своїх сторінках, висловлюючи таким чином свою позицію.

Долучайтесь!

Більше картинок тут:
http://osvita.telekritika.ua/material/1846



UPD. До теми - на прохання одного з френдів інформую про петицію за збереження мовлення BBC:
http://www.petitionbuzz.com/petitions/savews


Морпіх

Визвольна боротьба чи провокації – де межа? (моя колонка на "Українському тижні")

Визвольна боротьба чи провокації – де межа?
Словосполучення «Не піддаватися на провокації» останнім часом стало лайкою. Приблизно такою, як «ліберасти» чи «толерасти», і близькою до них за змістом


Молоді патріоти, з гарячими не тільки серцями, але й головами, трактують ці слова як відмову від боротьби. Відмову від боротьби дією, а не тільки балаканиною чи тужливими піснями.

Помахати прапором на мітингу чи хоча б зробити вночі напис на будинку ворожої політсили? Протестна романтика каже: однозначно друге! Хоча б тому, що всі вже знають тарифи, за якими можна найняти студентів постояти годинку за будь-яку партію, і такі мітинги вже давно не сприймаються ні як протест, ні взагалі як вияв народної волі. А потрощити вночі пам’ятник – на це студентів не наймеш, цим займаються лише ідейні. Ідейним і здатним на Вчинок – Чин – втиху співчуває більшість.

РЯТІВНА ВІДСТАНЬ У ЧАСІ

У період між двома світовими війнами українські школярі і студенти на територіях, що належали Польщі, доступними їм методами боролися з полонізацією: обливали польські пам’ятники дьогтем, зривали вистави, запускаючи до зали пацюків, і взагалі хуліганили так, що сьогоднішнім «невідомим патріотам» і не снилося.

Чому ці дії, аж до замахів на польських урядовців, вважаються нині подвигами чи актами справедливої помсти, а аналогічні дії сучасних націоналістів – провокацією? (Тим, хто ще не позбувся радянських стереотипів, раджу підставити замість ОУНівців членів більшовицького підпілля, а їхнім молодшим ідейним колегам – Че Гевару).

Читати далі на сайті "Українського тижня" (відкриється у новому вікні)