February 26th, 2011

Морпіх

За анекдот?

Нещодавно редакція сайту "Фраза" опублікувала відкрите звернення до журналістів і правозахисників, у якому розповіла, що після того, як на сайті з’явився анекдот про Януковича і Ганну Герман, остання телефонувала до редакції "Фрази" і погрожувала їм за цей анекдот судом.

Сам анекдот, як на мене, доволі безневинний, суть його в тому, що Ганна Герман, в усьому підтримуючи Януковича, повторює за ним помилки у прізвищах письменників. Але річ не про те.

На мою думку, пані Ганна неправа. Про всіх відомих людей розповідають анекдоти, і це цілком нормально. Вони публічні люди, які самі обрали собі цей шлях, і така їхня доля. І переслідують за анекдоти лише у тоталітарних державах, на зразок СРСР.
Навіть до суду, як на мене, можна подавати лише за наклеп. А який може бути наклеп у анекдоті?

Колись я висвітлювала акцію, де учасники кидали дротики у фотографії відомих політиків, і хтось обурився і спитав мене, чи хотіла б я, щоб дротики кидали у фото моє чи моєї мами. Я відповіла, що мама - не публічна персона, тому у її фото ніхто ніколи дротики кидати не буде, і це справді було б дикістю.
А я сама, якщо буду колись настільки відома, що комусь захочеться кидати у мій портрет дротики - ну, кидатимуть. І це теж цілком нормально.

Поясню свою думку на прикладі. Кілька днів тому на сайті в однієї людини з’явилася дуже невдала моя фотографія. Я написала йому і попросила прибрати або замінити фото, і він люб’язно пішов мені назустріч.
Так ось, якби я була можновладцем, якби мала бодай якусь мінімальну владу, я б ніколи не стала йому писати і просити про це. Тому що будь-яке, навіть цілком коректне прохання, висловлене можновладцем, може трактуватися як тиск. Вважаю, що таких моментів слід уникати.