November 6th, 2010

На Покрову-2006

У двох старих жінок відібрали дитину

Дуже хочеться допомагати людям. Не тільки абстрактно - висвітлюючи якісь важливі проблеми, але й цілком конкретно цілком конкретним людям. Зупиняє те ж, що зупиняє більшість - абсолютна неможливість перевірити, чи правду тобі кажуть і чи всю правду, і брак часу на те, щоб досконально вивчити кожну ситуацію - наприклад, отримавши скаргу від якоїсь бабусі, поїхати у її рідний райцентр і перебалакати хоча б із сусідами.

Але іноді є час, щоб вислухати людину не одним вухом і зрозуміти, що вона каже правду. Одну таку історію, одну з безлічі життєвих трагедій, я вам зараз розповім. Постраждала жінка щиро вірить, що розголос їй допоможе. Що ж, треба спробувати.

Одразу зазначу, що ситуація неоднозначна, і я не візьмуся огульно звинувачувати бабусиного кривдника, бо не розмовляла з ним і не знаю мотивів його вчинку - вони могли бути як ницими і підлими, так і цілком нормальними. Але вчинок залишається той самий - у двох старих жінок відібрали дитину, яку вони виховували шість з половиною років і яку не можуть забути, і не дозволяють їм з нею бачитись.


Віра Василівна Мартиненко підійшла до мене у холі Спілки письменників, куди я ходила з приводу наради про долю лаврських музеїв, а вона сподівалася дочекатися депутата Яворівського... Вірі Василівні 58 років, вона переїхала з Ніжина на Чернігівщині у село Велика Дорога Ніжинського району, щоб допомагати близьким - сестрі і старенькій мамі. Своїх дітей у Віри Василівни ніколи не було. Спочатку вона виховувала молодшу на 15 років сестру Надію, потім - її дітей. Від першого шлюбу у Надії залишився хлопчик, зараз він уже дорослий. У другому шлюбі, який протривав два роки, дітей не було, але через 11 місяців після офіційного розлучення Надія народила дівчинку Віку. Рахувалася офіційно матір’ю-одиначкою.

Віка народилася без великих пальців на обох руках. Чиновники довго не хотіли визнавати дитину інвалідом, але на шостому році життя таки визнали, і сім’я почала отримувати на неї "інвалідську" пенсію.

Три роки тому Надія загинула - їхала на велосипеді, і її збила машина. 31 жовтня 2007 року її поховали. Її дочці Віці на той момент було шість з половиною років.

Колишній чоловік приїхав на похорон. "На 9 днів, - розповідає Віра Василівна, - приїхав знову, з двоюрідним братом, і каже: "Я дитину забираю". Я кажу: "Як ти забираєш? У мене сестра була мати-одиначка, ми виховували дитину самі, ніякого батька ми не знаємо. Вона з тобою розлучилася, через 11 місяців народила дитину. Ти не признавався, що ти батько, не був у нас на порозі шість з половиною років, а тепер, як узнав, що ми виклопотали на дитину пенсію (сестра моя поотримувала рік і 3 місяці по 445 гривень пенсії на дитину), захотів забрати".

Collapse )