September 25th, 2009

На Покрову-2006

Проблеми "свободи слова" не існує

(По-русски читать тут)
Запросили мене сьогодні (вже вчора) у гості на одне телевізійне ток-шоу. Поїхала туди одразу від содомітів - див. попередній пост :). Тема була про журналістів - чи бувають в сучасних умовах незалежні журналісти, чи може працівник ЗМІ відстояти свою позицію, якщо вона не збігається з позицією власника ЗМІ, чи реально через суд поновитися на роботі, якщо тебе звільнили за твої переконання, чому журналістів весь час б’ють і вбивають (за часи незалежної України загинуло вже 63 журналісти) тощо.

Тобто - чергова балаканина і переливання з пустого в порожнє - кріпаки журналісти чи не зовсім кріпаки. У студії сиділи Яворівський, Шкіль, Ар’єв і ще якийсь нардеп, багато журналістів і... майор Мельниченко (чи не для нього й організували передачу?). Він поводився як популіст, казав, що журналісти заробляють по 200 доларів і тому їм дуже важко встояти перед спокусою зробити заказний матеріал. Хоча міг би, з поваги до слухачів, не полінуватися і спитати у журналістів, скільки вони насправді в середньому заробляють.
Жодної нової чи хоча б правильної думки я там не почула. Зате зустріла Миколу Коханівського і Олеся Вахнія :)


У студії з товаришами; ліворуч - Микола Коханівський

Люди добрі, проблема протиріччя між поглядами журналіста і політичною орієнтацією власника ЗМІ надумана. Її взагалі практично не існує.
Вільна людина тільки тим і відрізняється від кріпака, що може поміняти свого роботодавця, а свобода слова і переконань означає лише те, що "лінія партії" не єдина, цих ліній багато. І журналіст, який не хоче зраджувати своїм переконанням, може обрати один з трьох шляхів:
1) влаштуватися у таке ЗМІ, політична орієнтація власника якого не суперечить його переконанням. (Це не повинно бути дуже важко, адже кожен провідний політик у нашій державі має своє ЗМІ, ще й не одне).
2) якщо це не вдається, влаштуватися у ЗМІ з політичною орієнтацією, що протирічить твоїй, але від початку домовитись, що не писатимеш про політику. Такий варіант колись обрала для себе я і нормально працювала, жодних конфліктів через політику не виникало.
3) працюючи по першому чи другому варіанту, створити і розкрутити власну Інтернет-сторінку, де писати лише те, що сам вважаєш за потрібне, і де ніхто тобі не указ.

Справжня - і єдина - проблема журналістики зовсім не політична, і репресії через погляди й переконання тут ні до чого. Проблема в тому, що більшість сучасних журналістів позбавили права на власну думку і оцінку ситуацій. Вони - ніхто, "диктофони на ніжках". Їхня функція - суто інформаційна: донести зміст події до читача. А проаналізувати ситуацію, дати їй оцінку - зась. Не положено. Ось це біда, це лихо, а ви мені брешете про якусь політику.

П.С. Один з нардепів почав скаржитись, які божевільні суми у доларах доводиться платити, щоб тебе один раз кілька хвилин показали у ТСН, і ще й при цьому диктують: цього і цього не можна казати. "Руйнатор Леніна" Микола Коханівський, що сидів поруч зі мною, не витримав і сказав мені: "Мене разів 10 показували по ТСН. Жодного разу нічого не платив, правда!".

П.П.С. Друзі, вибачте всі, кому не відповіла досі. На останні кілька постів дуже багато коментарів, фізично не встигаю. Але протягом двох днів (бо завтра ще похорон Васкула) обіцяю навести лад.
Вітер

Не звертайте уваги, я іноді і не таке видаю... :)

* * *
Брехня, що всі християни
Хочуть у рай по смерті.
Не знаю, як всі, а я не
Хочу - кажу відверто.

В раю-бо чекають люди ж
Рідних зустріти наче...
А тебе... ти там не будеш -
Навіть якщо пробачу.

Та все ж намагаюсь зайве
Не розгнівити Бога -
Бо й пекло - "Jedem das Seine" *,
Я - волію до твого.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
22.09.2009

-------------------------------
* - "Jedem das Seine" (нім.) - "кожному своє", "кожному за заслугами" - фраза належить ще Цицерону, але в даному разі - напис над ворітьми у німецький концтабір Бухенвальд.