December 2nd, 2008

Віч-на-віч

Прощання з Петром Хмаруком



Вчора, 1 грудня, ми поховали Петра Андрійовича.
Прощалися у храмі на Аскольдовій могилі. Там яблуку не було де впасти.
Поховали на Лісовому.
А я й не знала, що він стільки хорошого встиг за життя зробити.
І речі свої, майже всі, навіть портрет Євгена Коновальця ( ось цей ) - все роздарував друзям.

Зараз в Інеті багато пишуть про те, що він був націоналістом-кримінальником, "хрещеним батьком" і т.д.
А я так думаю: якщо уявити закон у вигляді певної площини, обмеженої двома горизонтальними лініями -


______________________________________________

__________________З А К О Н
______________________________________________



виходить, що у цьому полі "законному" живе більшість з нас. Час від часу ми наближаємось до межі і навіть висовуємо звідти голови і кінцівки, але швиденько повертаємось назад.
Поза "законом" теж живуть люди. Причому абсолютна більшість з них перебуває нижче "закону", бо порушує його від власної бидлуватості і відсутності мізків (cп’яну зарубав сокирою тещу і сів у тюрму).
Але є люди, які опинилися НАД законом в силу своєї сили. Бо всі закони розраховані на те, щоб захищати посередність, а ці люди більші за їхні рамки.
Петро Хмарук належав до тих других. І цим усе сказано.
Вічна пам’ять Вам, Петре Андрійовичу.

Collapse )