February 26th, 2008

Зима

Придністров’я. Як ми жили у Миколи Мельниченка

Продовжую мемуари про Придністров’я (див. початок і продовження) .

Отже, Кам’янка. Перший день минає у зустрічах. Мер Кам’янки Зелінський. Голова місцевого товариства українців Стасішен. Інші потрібні люди.

Розказують багато чого. Collapse )

Проблему з ночівлею ми вирішили з самого ранку. Прийшли на берег Дністра і побачили там хату з вікнами без скла, затягнутими драною плівкою ще з війни. Туди й постукали.
Господаря нашого звали Микола Мельниченко. Цей збіг нас дуже веселив. Колишній десантник, а зараз гіркий алкаш. Все життя прожив у Росії і тому вважає себе росіянином. Дружина, тьотя Поля – українка. Так і спілкуються – вона по-українськи, він по-російськи. Хата живе за московським часом. Там у кожній хаті свій час.

Дядя Коля і тьотя Поля

В хаті немає світла й опалення – крім маленької грубки, на якій вони готують. Вечеряють при каганці. Але все це дрібниці. Головне, що люди хороші. Пустили нас жити за просто так.
По той бік – Молдова. Хазяйка сказала, що влітку в Дністрі можна плавати. Але тільки до середини. Далі починають стріляти. Пожартувала, мабуть. Бо потім, влітку, ми плавали на той бік, і ніхто нас чомусь не застрелив :)

Ввечері, залишивши двох хлопців «на господарстві», втрьох ідемо в село Кузьмин. Недалеко, кілометрів сім-вісім, але круто і слизько. Пішки ідем, бо кілька водіїв, яких ми намагалися зупинити, побачивши нас, повертали назад. Ох, і наспівалися ж ми тоді повстанських пісень! Аж тут перестрівають нас місцеві мєнти – двоє хлопів на білому „Москвичі”.
Вони ніяк не могли зрозуміти, що ми троє у повній темряві робимо в горах у незнайомому селі за багато кілометрів від Кам’янки. Не вірили, що ми збираємось купляти тут хату. Врешті-решт захотіли нас обшукати і наказали сідати в машину.
Була – не була, хлопці стали у бойову стійку. І мєнти збавили оберти.
Коротше, поїхали вони, а ми, коли вже повертались назад, зупинили у темряві випадкову машину – виявляється, тих самих мєнтів. Підвезли нас до Кам’янки і не хотіли брати гроші за провіз. Таке теж буває.

Ще вранці Стасішен запевняв нас, що міжетнічних конфліктів у Придністров’ї нема. Вночі того ж дня, коли ми відпочивали після походу біля грубки із пляшкою придністровського вина – про це вино можна робити окремий пост – знадвору почулися вигуки: «Колян, виході». Шестеро п’яних молдаван з ножами прийшли розбиратися з нашим господарем…
Морпіх

"Бджоляр" викурює осине гніздо

Завдяки olena_risu дізналася потрясну інформацію: 25 лютого Президент Ющенко підписав указ, згідно з яким Києво-Печерську лавру планується передати у державну власність.

Текст Указу на сайті Президента

Хто ще не зрозумів - діло було так: звернувся наш Ющенко до їхнього Алєксія, щоб зняли з Мазепи анафему - хоча б до роковин Полтавської битви.
А вони йому відповіли бюрократичною писулькою, щось на зразок "удовлєтворіть отказом".

А Ющенко якраз черговий Указ готував про благоустрій столиці. Транспорт там всілякий, музеї, бібліотеки. Ну, і запхав туди одним з пунктів, що забирає у них Лавру. Окремого указу на них пожалів.

А казали, що не має він здібностей до іноземних мов. Ось уже і з хамами навчився по-хамськи.
Позавчора в ЖЖ одного з принципових ненависників Ющенка його вже було названо "оскаженілий Ющ". Так тримати, Андрійовичу!

Я тут вчора радилася, кому пам’ятник ставити. Якщо Ющенко спроможеться викурити кремлівське осине гніздо, фінансовий і адміністративний центр антиукраїнських акцій, і нейтралізує "п’яту колону" в країні - і в нього шанс з’явиться.

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/56534.html