November 29th, 2007

Морпіх

Історії діда Манойлика

Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у нашому селі в ті часи, коли ніхто не чув про мобілки та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України.

Історія 2
Як дід Манойлик онуками пишався


Мав дід одного сина і від нього двох онуків. Один внучечок – нічого, весь у діда: розбишака, при здоров’ячку, сп’яну чийогось мотоцикла угнав, розбив, родина потім виплачувала – але роботящий, молодець!
А другий – то якась не наша кров: тихий, чемний, в окулярах, добре вчиться, багато в бібліотеці сидить і врешті-решт самотужки поступив до технічного вузу в Києві.

– То вже моя невістка десь у гречку стрибала! – жаліється дід. – А! (маше рукою) Чий би бичок не стрибав – теля наше!

Дід, як завжди, не помилявся. Нам усілякі люди потрібні – аби наші.

(далі буде)


Історія 1