June 25th, 2007

Світ перевернувся-2

Штангіст і хвойдочка

Написала оце в каменти одному камраду, вирішила запостити й собі.
Колись дуже давно, на початку дев'яностих, був біля метро "Кловська" тренажерний зал "Моноліт".
Щовечора до нього набивалося штук 70 хлопців і я. (Була ще одна жінка, справжня спортсменка, але вона тренувалася вранці).
І ось записуються туди дві 17-річні хвойдочки. Приходять щовечора. Звичайно, не тренуватися, а підчепити хлопця. Але в них нічого не виходить. Тому що хлопці там ТРЕНУЮТЬСЯ і на дівчат не дивляться.
Дівки, бідолашні, вже й не знають, що робити.
І от якось найздоровіший хлоп піднімає штангу на біцепс. Вага колосальна, очі вилазять. І ось коли штанга у нього в нижній позиції, підходить гламурна блондиночка, приймає вишукану еротичну позу і легенько спирається на штангу.
Бідний мичить з останніх сил, навіть "відійди" сказати не може. А вона грайливо посміхається.
Я спостерігаю це з-за сусіднього тренажера. Відкладаю свої нещасні 30 кг, кладу руку на плече дівчинці і тихенько її забираю. Вдячний погляд штангіста треба було бачити...
Морпіх

Дрібна підлянка і дурні малолєткі

Сьогодні у Дніпровській райраді на сесії Довгий (був особисто) з Черновецьким намагалися зняти місцевого голову, Сотнікова, - начебто не за те, що він з "Нашої України", а за те, що не впорався з господарюванням. Скоріше за все, і за те, і за те. За принципом: "Своїм - все, чужим - закон!".

У будинку адміністрації у всіх не приймали мобілки. Я на цьому трошки пролетіла - до мене не дійшли кілька корисних і потрібних дзвінків з СТБ.

Сотніков сидів весь червоний, але собою панував (принаймні поки я його бачила). В залі мало не билися, але не побилися.

Під стінами адміністрації стояли 2 пікети студентів. Під прапорами Черновецького кричали "Сотнікова геть!", під прапорами "НУ" і Блоку Кличка - "Сотніков наш голова!". Обидві групи щиро ловили кайф.

Попереду з великим плакатом "Сотнікова - геть!" стояли дві малолєткі молодшого підліткового віку. З тих, кому байдуже, що кричати: "Хтось чемпіон!", "Хтось наш герой" чи "Когось-там геть!". Вони верещали голосніше за усіх, реготали, свистіли, а коли їх змінили з "почесної варти", взялися за руки і побігли по вулиці, скандуючи "Сотніков - козел!". Цікаво було б запитати, чи знають вони про нього щось, крім прізвища. Ну, наприклад, хоча б посаду.
Маленькі, маленькі, раденькі, що дурненькі... Дорослим має бути соромно.