June 15th, 2007

Між нами

Галя

Вбивала вчора на Майдані 40 хвилин до зустрічі. І зачепила мене компанія з пивом. Зазвичай одразу відшиваю, але хлоп занадто віртуозно закрутив привітання.

Йому – 25 років, закінчив консерваторію і працює у філармонії. Боготворить Сальвадора Далі. Читав свої вірші – білий «потік свідомості».

Спілкуватися українською не може. Але вірші і пісні - лише українською. Бо українська мова (цитую не дослівно) ще не заїжджена, нею ще можна сказати щось нове. Логічно.

Співав свою пісню – про те, як він кохає Галю, а вона його ні, і йому від цього погано. Розповів, що писав про себе і свою ситуацію. Тільки одна малесенька дрібничка: його дівчину звати Олександрою.

Оце, люди, і є поганий смак.

Ми знаємо, як має бути, і підганяємо те, що є, під цей міцно закріплений в нашій свідомості стандарт.

Але краще за життя ніхто нічого не придумає і не напише. І, слухаючи, підсвідомо не вірю я в щирість твоєї пісні. От якби її звали Сашею – тоді вірю: писав про себе.

Навіть якщо дівчини на ім'я Олександра ніколи не існувало.

Бо справжні митці іноді вміють закосити під щирість життя.

Читала йому «Добровольця» и «Бог общается с нами».

Коли ми прощалися, раптом вибачився. «За що?» - сильно здивувалася я. «За те, що я п’яний і спробував по інерції зняти дівчину. Не давай мені свій телефон. Я отримав від розмови з тобою величезне задоволення. Але більше бачити тебе не хочу».