Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

"Мы не боимся трудностей"

(По-русски читать тут)
Дивуюся тим, хто сумує за часами СРСР.
Люди малоінтелектуальні, для яких головне, аби ковбаса була дешева, - з цими все ясно. Але інтелігенція, молодість якої припала на брєжнєвський застій - гіршими тільки часи Сталіна були - що ЇЇ там тримає? Як в анекдоті - "баби молодші були"?
Тоді, мовляв, була велика культура, створена великим народом, а зараз її немає. Тоді була дружба, а зараз віртуальний ерзац спілкування. І пішло-поїхало.



І відскакують від них нормальні, людські аргументи - що ніхто ж не боронить дивитися радянські фільми, читати книжки чи слухати музику. Навпаки, кажу, пам’ятаєте "сліпу" шосту копію і походи в кіно по десять разів на улюблений фільм? А зараз заліз в Інет і скачуй не хочу.

(Ті, хто молодші, мабуть, і не знають вже, що таке "сліпа" копія. А це коли тексти (і твори заборонених авторів теж) розмножували на друкарській машинці максимум у шести примірниках: між аркушами паперу - аркуші копірки, і шоста копія була "сліпою" - майже нічого не розбереш. А всі друкарські машинки, до речі, перебували на обліку, зразки їхніх шрифтів зберігалися, як зараз відстріл легальної зброї, щоб можна було встановити, на якій саме машинці щось заборонене надрукували. А у всіх відділах, де розмножували документи (наприклад, креслення) обов’язково працював сексот).

А з френдами, кажу, які живуть в одному з тобою місті, ніхто не заважає розвіртуалитись, а з багатьма чудовими чи корисними людьми з інших міст ти без віртуального спілкування ніколи не познайомився б.
Прописні істини. Для нас. Але від них вони відскакують.

А несвобода, кажу, коли власна думка - тільки на кухні, а брехливі газети, яким НІХТО не вірить, а обов’язкові нудні комсомольські зібрання і поїздки "на буряки"? А гумор, від сміливості якого тоді подих перехоплювало, а зараз люди не розуміють, що в тому смішного?

Про гумор і буряки розповім вам історію з часів батькової молодості. Послали їх, інженерів, на буряки і поселили в бараках. Кожна бригада повинна була називатися іменем якогось революційного діяча. Батько дав бригаді ім’я Степана Халтуріна - ніц не поробиш, був такий :)
На бараках треба було вивішувати гасла. Кожне - навіть "Мир! Труд! Май!" - обов’язково узгодити в райкомі. Ну, вони узгодили гасла по одному, а повісили їх разом, одне під другим:

ТРУДНО ЖИТЬ, НЕ РАБОТАЯ
МЫ НЕ БОИМСЯ ТРУДНОСТЕЙ


Оце було верхом сміливості. Приємно, каже батько, було "їх" дурити: ось я розумний, я вас підманув, ви це розумієте, а довести нічого не можете.
А зараз відкрив собі блог і пиши що хочеш про кого хочеш - хоч про Путіна, хоч про Ющенка.
Ой, люди, люди... Як за тими часами можна сумувати??

http://bilozerska.livejournal.com/170902.html?format=light
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/170902.html
Tags: срср, історії з життя
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 52 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →