Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Бій під Шромою



(По-русски читать тут)
Вчора, 19 липня, була 16-а річниця бою під Шромою (1993-й рік, грузино-абхазький конфлікт), коли українські добровольці з УНА-УНСО розгромили переважаючі сили росіян. Спочатку розкажу коротко про відзначення, далі - про сам бій.


Як щороку, на Байковому цвинтарі, де поховані загиблі у тій війні, зібралися українці з УНСО і грузинська делегація на чолі з послом.


На хресті над могилою Анатолія Лупиноса символічно склали разом український і грузинський прапори. Поруч хлопці тримали ікону «Покров Богородиці Унсовської».




Отець Сергій відслужив панахиду по загиблих.


Посол Грузії в Україні Григол Катамадзе був нагороджений Пустельним хрестом, найвищою нагородою УНСО.

Медаль УНСО 1-ї категорії передали представникам грузинського департаменту у справах ветеранів для майора Вахтанга Кілаурідзе, який разом з 11-ма своїми бійцями під мінометним обстрілом виносив з поля бою поранених українців.


Також медаль УНСО Валерій Бобрович вручив капелану УНСО о.Сергію Ткачуку.


Рідкісний кадр: де ви ще побачите священика, який викидає кулака і кричить "Слава Нації - смерть ворогам!"?


Грамоти від УНСО представникам департаменту у справах ветеранів Грузії

Багато казали про бойову дружбу між Україною і Грузією, про те, що Грузія ніколи не змириться із втратою Абхазії і Південної Осетії.


«Якби не Україна тоді, можливо, Грузії уже б не було, - сказав Григол Катамадзе. – Це називають грузино-абхазьким конфліктом, але насправді це Росія почала тоді війну проти Грузії. Тільки-тільки розпався Союз, а Росія вже знову почала свої імперські кроки, почала об’єднувати навколо себе землі. І ці хлопці – вони захищали Україну в Грузії. Я не військовий, але знаю, що у багатьох військових навчальних закладах вже вивчають бій під Шромою, навчають на його прикладі.
Зараз у Шромі стоять російські війська. На адміністративному кордоні по ріці Інгурі Росія будує кордон» - і повторив про те, що історичні грузинські землі незабаром повернуться до Грузії.

***********************************************************

Про бій під Шромою розказує начальник головного штабу УНСО Валерій Бобрович, тоді – сотник Устим:

- Спочатку ми діяли як антипартизанський підрозділ. Нашим завданням було шукати диверсійні групи і їх знищувати. Але коли через кілька місяців у грузин не вийшло взяти Шрому, вони вирішили використати наш підрозділ, бо ми відрізнялися дисципліною. Ми носили мазепинки, і нас називали «немецкие шапки».
І я, продивившись карту, взявши свій рій розвідників, пройшов – там є стара дорога, по який ще при совітах вивозили щось. Ця дорога обходила Шрому, вона вже була покинута, заросла, і там було таке урвище, через яке можна було потрапити до Шроми. І ми вночі на мотузках спустили туди важкі кулемети і спустилися самі. І коли сонечко піднялося, ми взяли Шрому. Хвилин за 15 пробігли все місто.
Нас було 53 чоловіки. Коли я піднявся на дзвіницю в центрі міста і побачив відступаючу колону росіян – я жахнувся: їх було близько 600 чоловік. Я чесно скажу, брехати не люблю: якби мені доповіли, що там такий гарнізон, я б туди не сунувся!


А от що на грудях в пана Устима: унсовський хрест з накладеним на нього грузинським хрестом святої Ніно

Вони не знали, скільки нас, а ми не знали, скільки їх. Тому ми їх і вибили. Така була паніка… Ми заходимо в хату – там стоїть пензлик намилений, в іншій – півпляшки горілки. Вони не знали, скільки нас туди влізло. А тут ще і крик: «Слава!!!» - українці! – а вже про нас розголос пішов, що ми гірші, ніж есесівці…
У нас під час цієї атаки було лише 2 легко поранених. А в містечку ми нарахували 17 трупів. А вже потім, коли вони забрали звідти тих казачків і кинули туди батальйон регулярної армії, за два дні боїв ми втратили двох убитими і 20 чи 22 чоловіка пораненими. У російської сторони були втрати – 57 чоловік убитих. Це відомо, бо через два дні після боїв під Шромою російська штабна машина напоролася на грузинську розвідку. І в них були всі документи.



Ми тримали Шрому три дні. Бог, мабуть, був на нашому боці. Там справа була дуже висока гора, і в мене не вистачало людей, щоб її перекрити. А мін – в мене була лише одна протипіхотна міна. І ми її туди поставили. Я колись читав Манфреда «Наполеона». Наполеон казав: для того, щоб примусити людину повірити, що тут є минне поле, необов’язково, щоб він пішов туди перевіряти. І от вони коли туди сунулись, на цій єдиній міні підірвалися і далі не пішли. І їм не вдалося нас обійти, бо якби обійшли, нам би, як кажуть, жаба цицьки дала.


Ветеран шістьох війн

Ми не втікали – ми відійшли. Ми були поставлені в такі умови. Нам перестали підвозити воду, тому що дорога, по якій її возили, була під обстрілом. Вода, боєприпаси – все підходило до кінця, і я не бачив сенсу – якщо в мене людей в 5 разів менше, ніж противника, у мене одна можливість – маневр. А який може бути маневр, якщо ми закріпились у кам’яниці. І ми прийняли рішення відійти, і відійшли, забравши всіх своїх поранених, всю зброю і навіть трофеї. В якості трофеїв ми, як люди хазяйновиті, вивезли машину солі і дві машини з брезентом.


Державний гімн

Під час боїв під Шромою я був важко поранений. Куля 5,45 зі зміщеним центром увійшла в руку і роздробила обидві кістки. Спочатку лежав у шпиталі в Тбілісі, а потім, коли прийшов їхній хірург і сказав: «Слушай, нам привезли такие классные немецкие протезы!», я зрозумів, що лікуватися треба у Києві. Краще погана своя рука, ніж хороший німецький протез.

Коли нас привезли у Київський військовий шпиталь, на другий день прийшов генерал-майор, начальник шпиталю, і сказав: «Хлопці, вибачте, але я не хочу іти на пенсію. А до мене прийшли люди, показали, самі знаєте, які посвідчення і сказали, що київський військовий шпиталь не для того, щоб лікувати недобитих бандерівців». Тому мене повезли спочатку у Львів. У руці було 24 уламки. Я десь місяць поневірявся по лікарнях, і врешті-решт в Києві один професор, начальник кафедри військово-польової хірургії у медичному університеті, зробив операцію, і рука відсотків на 70 працює.



Вже після цього я був заарештований, і суддя сказав: «Я терпіти не можу українських націоналістів, але я професіонал, я не бачу, за що вас судити». Бо найманці – значить, я наймався. А де відомість на зарплату? А ордени – де і коли найманців нагороджують орденами або дають паспорт почесного громадянина? В історії Грузії 11 чоловік мають паспорти почесних громадян Грузії, з них 7 – офіцери і стрільці УНСО. Звинувачення розвалилося. Був би Іосіф Віссаріонович – звичайно, довго не розмовляли б зі мною, але тут – не вийшло…


Слава Нації! - Смерть ворогам!

П.С. Подяка Віктору Круку і Володимиру Щербині - частина фоток у цьому репортажі їхня. Ще фотки Крука - тут.

http://bilozerska.livejournal.com/157735.html?format=light
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/157735.html
Tags: війна, грузія, уна-унсо, фото
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 183 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →