Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Було діло...



(По-русски читать тут)
Було це дуже давно, у ті незапам’ятні часи, коли ми ще називалися не мирною страйкбольною командою, а незаконним збройним формуванням :) Думаю, зараз цю історію вже можна розказати.
Тільки так, френди. Багато хто з вас її знає, дехто, здається, навіть був учасником. Тому дуже прошу – жодних імен і подробиць у каментах, крім тих, що я навела. Контору не палимо ;)

Дісклеймер: історія є літературною творчістю, вигадкою, плодом моєї творчої уяви, ну, і так далі, а на фотках не я і взагалі не унсовці :)


Передісторія вимушено коротка і неконкретна. Є в Україні ліс. В лісі стоять житлові будинки і руїни будинків. В будинках живуть люди, переважно пенсіонери. Нехороші олігархи за допомогою кількох крутійських оборудок захопили землю і вирішили викинути людей на вулицю.
Люди з цим не погодились. Тоді охоронці «крутеликів» почали залякувати їх фізичною розправою і всіляко тиснути на психіку.
Серед тих людей був один літній чоловік з правильною біографією (виборював Незалежність України по той бік фронту), отже, не захистити ми не могли. Треба було показати хамам, що за старих є кому вступитися.

Отже, приїхала у ліс маленька унсовська банда – чоловік під 20. Попереду – військовий джип «Сузукі самурай» з покійним другом Стрілою за кермом (земля йому пухом! Господи, скількох уже з того часу немає…), за ним хлопці в камуфляжі строєм. І в такому вигляді через їхній КПП. До друзів на шашлики приїхали.

Був у нас з собою АКМ, кілька короткостволів і кілька дерев’яних муляжів автоматів. Розклали ми у лісі міні-табір, розтягнули прапори. Провели невеличкий вишкіл. Почали з того, що командир учив наймолодше покоління збирати і розбирати цей АКМ. Сам він, із зав’язаними очима і прокушеним напередодні собакою великим пальцем, збирав і розбирав його – час минув, боюся збрехати – десь за 8 секунд.



Коли всі почали готувати їжу, а потім їсти, я з упертістю маніяка усамітнилась з цим АКМ-ом і збирала й розбирала його доти, поки не вийшло вкластися в армійський норматив. Руки були сині. Пам’ятаю, там був дуже тугий флажок – той, що газовідвідну трубку тримає, швидко зсунути його пальцями я не могла і підбивала залізячкою :)

Олена Білозерська, Елена Белозерская, Елена Билозерская

Потім «пофестивалили» ми з цими стволами (шуму й веселощів було багато), а далі влаштували фотосесію. Залізло нас троє на другий поверх колоритного такого зруйнованого будинку, а друг командир знизу знімав на мою «мильницю».
Тут, звичайно, приходить начальник охорони – здоровенний такий жлоб. Бачить це все і фігіє. Між ним і командиром приблизно такий діалог:
- Это… что это вы делаете?
- Фотосесію для Інтернет-сайта.
- А... (пауза) не боитесь, там же все разрушено, прогнило, провалится – погибнут ваши люди?
- Вони самі обрали свій шлях. (Хто не розуміє, що таке унсовський понт, тому пояснювати марно :).

Я вгорі стою і цього, звісно, не чую, командир потім розказав. Але чудово бачу, що підійшов до нього хтось недружньо налаштований. Повертаюся в його бік і пересмикую затвор. (Звісно, фотографувалися ми з незарядженими).

Олена Білозерська, Елена Белозерская, Елена Билозерская

Це я тепер така розумна і знаю на рівні підкорки, що у лісі затвором не клацають. А тоді ще дурненька була :)
Коротше, «гість» присідає і зникає.
Командир: «Так, згортаємо фотосесію, бігом».
Через десять хвилин зброя заникана у лісі, флешка у фотоапараті замінена на іншу – з «непалівними» кадрами, а ми готуємось смажити шашлики.

Приїздять мєнти, з ними – начальник охорони.
- Хто такі, що тут робите?
- На шашлики до друзів приїхали.
- А чому всі у формі?
- Бо на природі так зручно.
- А що за зброя?
- Та звідки у нас зброя, муляжі дерев’яні (відкриваємо «Сузукі», показуємо купу муляжів на сидінні) – для фотосесії.

Охоронець (тремтячим голосом):
- Воно… воно клацало! Воно клацало!

І тоді N., молодий хлопчина з тонким виразним обличчям і великими сумними очима, спокійний такий, як удав, витягає з-під купи муляжів пластиковий дитячий «шмайсер». Прекрасним рухом – від плеча – пересмикує затвор (пластмасовий звук треба чути!):

- Цей теж клацає.

Ми стоїмо, з останніх сил давимо либи, стібемось майже неприховано. А мєнти не гірше за нас розуміють, що зброя була. І так само розуміють, що ліс великий і її не знайти. А ще вони знають, що якось ми звідти будемо виходити…



Ну, написав наш командир якусь писульку про відпочинок на природі, і забралися вони геть.
А ми потім порадились між собою – може, таки прикопати ту зброю до кращих часів і вийти «чистими»? Ні, вишкіл так вишкіл.

Розділив командир групу на три частини. Частина людей і важкі речі поїхали з другом Стрілою. По дорозі джип зупиняли і шмонали разів зо три.
Ще одній групі було завдання пішки іти по трасі до наступного села і там сідати на автобус до Києва. Теж зупиняли, шмонали.

А ми – друг командир, двоє хлопців і я (мене іноді буває дуже важко спекатися :) пішли «на прорив». Лісами. Ліс був оточений, його прочісували – вже не знаю, якою кількістю людей і звідки вони їх стягнули. А ми, навантажені усім, чим треба, мали з оточення вислизнути. І вислизнули. Де бігом, де повзком, по всіх правилах форсували дороги. Пару разів ми їх бачили. А вони нас – ні. В кущах перележали. Добре, що не з собаками.

Під кінець цієї пригоди, вже в Києві, біля одного з периферійних вокзальчиків, ми з N. були настільки брудні і змучені, що нам вже все було пофіг – правда, і «паліва» при нас тоді вже не було. І я на всі гроші, що були при мені, купила собі і йому великий кульок винограду, і ми сиділи на асфальті, спиною до якоїсь стіни, хавали жменями цей виноград і розказували один одному такі таємниці… Це до питання, як між людьми народжується довіра.

А людей тих залякувати припинили…

http://bilozerska.livejournal.com/129432.html?format=light
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/129432.html
Tags: зброя, уна-унсо
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 58 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →

Recent Posts from This Journal