Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

"І будуть люди". Серіал про українські граблі



Подивилася, як і збиралася, на свята серіал "І будуть люди". Перед цим писала рецензію на інший український серіал, "Сагу", в якій звернула увагу на обхід авторами "контроверсійних" моментів української історії. Хтось з коментаторів тоді написав, що це "радянський патріотичний фільм українською мовою".

"І будуть люди", серіал Аркадія Непиталюка за одноіменним романом Анатолія Дімарова - абсолютно інший. По-перше, на порядок краща гра більшості акторів. Українська мова у їхніх вустах - абсолютно природна і не ріже вухо, на відміну від "Саги", до того ж дуже (але не до відчуття штучності) багата.

Це не радянський, а стовідсотково український фільм, в якому максимально правдиво показано українську історію з 1900 по 1932 рік. Оскільки час дії фільму - лише 30 років, а не сто, як у "Сазі", усіх героїв, від юності до зрілості, грають ті самі актори, їх не доводиться довго запам'ятовувати і потім губитися, де є хто. Це однозначний плюс.

Головні, як на мене, сильні сторони фільму:

1. Особистості героїв показані в динаміці, в розвитку, з плином часу вони міняються - причому всі герої, не лише головні.

2. Так само опукло і в розвитку показані історичні події - зокрема, поступове наростання й посилення тиску червоної влади на селянство і реакція на це людей.

3. У фільмі, за рідкісними винятками, немає чорних та білих кольорів, тільки хороших або тільки поганих героїв. Абсолютно всі вони роблять помилки, а деякі й скоюють злочини, як і годиться живим людям. Розподілу на "хороші-погані" немає також за представниками ідеологій - мовляв, всі, хто представляють "червону" сторону - погані (а то й взагалі неукраїнці), а ті, хто за суверенну Україну - всі світлі герої. Колись давно я читала статтю 20-річного на момент її написання (1937 рік) Олега Штуля-Ждановича, в майбутньому одного з провідних діячів ОУН. Оскільки, як любить повторювати Вольф, "процеси не міняються, міняються лише технології", сто років тому відбувалося приблизно те саме, що зараз. Молодий Олег Штуль нарікав на нездарність і неспроможність українського керівництва організувати пропаганду, співставну за якістю і, відповідно, за впливом з ворожою російською. До поразки Визвольних Змагань, на думку Штуля-Ждановича, призвело саме те, що Україна програла битву за розуми й серця молодого покоління українців, в результаті значна його частина пішла за червоними. Саме так: ніякі вороги не змогли б перемогти українців, якби їм не допомагала значна частина самих українців. І у фільмі це показано дуже круто.

4. Представники тієї самої ідеології або нації - дуже різні. Ось один з небагатьох стовідсоткових негідників - голота і недоумок майже в медичному розумінні Максим Твердохліб, який бере собі ім'я Володька (на честь вождя), довислужується в кінці до голови сільради і стає катом власних односельців і навіть родичів. А ось попередній голова сільради - Василь Ганжа, в юності бідняк і наймит, потім засуджений, у тюрмі познайомився з "політичними", здобув сяку-таку освіту, став переконаним більшовиком, через багато років повернувся у рідне село на керівну посаду. Він робить усе, що від нього залежить, щоб захистити односельців від репресій, не підставляючи при цьому до пори й себе, але коли доходить до насильницького відбирання харчів у людей, він виступає на нараді з протестом і відправляється у табори.

Ось його коханка Ольга - чиновниця від освіти, яка заради нього пішла працювати директором у сільську школу і навіть допомогла головній героїні Тані отримати омріяну нею роботу вчительки, незважаючи на її "вороже" класове походження. Але на нараді, коли всі голосують за виключення Василя Ганжі з партії, закохана в нього Ольга голосує теж.

Ось ровесник і головний антагоніст Василя Ганжі - заможний господар Оксен Івасюта. Щиро віруючий і неймовірно працьовитий, він хоче лише одного - газдувати на власній землі і щоб його ніхто не чіпав. Він добре ставиться до жінки, дітей, односельців - але до спротиву червоній владі не долучається, і задля порятунку власного здоров'я і свободи навіть виказує червоним комісарам родича-повстанця.

Ось голова райкому Гінзбург, син бідного єврея-шевця, ідейний комуніст до мозку кісток. Показаний епізод з його дитинства - як його побили сільські діти, обзиваючи за національною ознакою. Коли доходить до Голодомору, Гінзбург пише листа Сталіну про неприпустимість насильницьких методів колективізації, цього листа, ясна річ, перехоплюють чекісти, Гінзбург, розуміючи, що його арештують, стріляється.

Ось Микола - єдиний, хто вижив, із селянського повстанського загону, який знищував червоних комісарів і палив сільради. Загін потрапив у засідку, Микола втратив батька, брата і всіх побратимів. Він утікає до Львова (тоді це закордон), вступає там в Українську Військову Організацію (з якої згодом постала ОУН) і через кілька років таємно приїздить у рідне село, щоб знайти і організувати людей, здатних на спротив червоній владі. Один колишній (церкви вже закрили) священник, якому було запропоновано підтримати майбутнє повстання, злякався розправи і відмовився. Після цього Микола вбиває його разом з жінкою - вбиває двох невинних людей, просто щоб ті випадково чи під тортурами не виказали його. І згодом гине сам, не принісши своїй справі майже ніякої користі, якщо не рахувати вбитих ним пари рядових чекістів.

Ось Федір - попівський син і червоний командир, начальник карного розшуку у райцентрі - той єдиний, кому зрештою вдається знайти і знищити невловимий партизанський загін. У 1932 році він втрачає посаду, бо відмовляється зректися вже давно покійного батька-священника, і йде у кочегари - і вся його велика родина виживає в Голодомор, зрештою, завдяки йому.

Ось Тетяна - сестра Федора і молода дружина вдівця Оксена. Пішла за нього без любові, виконуючи волю батьків. Вона погана господиня, нудиться в осоружному їй шлюбі, нікого в соціальному чи політичному плані не підтримує, але вона вчителька від Бога і використовує кожну можливість, щоб навчати дітей - і зрештою саме їй вдається вижити, врятувати своїх дітей і знайти своє кохання.

Ось Олег - студент-медик, юнацьке кохання Тетяни. Воїн УНР. Коли його підрозділ розбили, щоб вижити, прикинувся червоним полоненим. Повернувся в сусіднє село під чужим ім'ям і працює лікарем, врятував безліч породіль і дітей.

5. Вперше на моїй пам'яті зроблені спроби показати спротив селян владі, яка їх винищувала. Не знаю, чи відповідають ці моменти історичній дійсності, але негідника Володьку Твердохліба в кінці, у 1932 році, вбивають повстанці.

6. Коли дивишся фільм, душа просить хепі-енду. Через це важко дивитися історичні фільми, коли з підручників знаєш, чим усе закінчилося. Тому в таких фільмах має бути хепі-енд якщо не в масштабах держави й нації, то хоча б для героїв, що полюбилися. Якщо це про Голодомор - вони мають помститися конкретному негіднику, а самі вижити. В серіалі "І будуть люди" це є. Твердохліб убитий, Оксен Івасюта і Василь Ганжа зустрілися і примирилися в таборах, давши слово підтримувати один одного, Федір з дружиною, Тетяна, її коханий, їхні діти - втекли у місто і вижили.
Є, звичайно, в фільмі і негативні моменти, куди ж без них. Негатив у кіно - це для мене завжди неправда, коли я дивлюся і думаю: "Не вірю". Це, передусім, відмова у 1932 році і Тетяни, і Федора, у яких голодні малі діти, зректися батька, який помер років 15 тому. Вибачте, не вірю. Зреклися б, ще й як. В такій ситуації всі зречуться. А потім назвуть дитину на честь цього батька. Надурили радянську владу, щоб вижити. Все норм. Всі так робили.

Не вірю і в те, що коли в селі вже валялися трупи померлих від голоду людей, від гадьониша Твердохліба, зрозумівши, який він негідник, пішла його молода дружина. Нікуди б вона не пішла, як би сильно не зненавиділа - бо біля нього, як начальничка, була можливість вижити і прогодувати близьких.

А взагалі, в цьому фільмі показане все те, що притомні люди давно знають і так: спочатку українці, нацьковані ворогами, заморочені пропагандитськими картинками чи власним бажанням "піднятися", знищують один одного, а потім, коли залишаються лише нездатні на активний спротив, їх забирають у ярмо. Так було всю нашу історію і так триває. Ми чемпіони з традиційного національного спорту танців на граблях :(
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 122 comments