Мотивована й наполеглива, вона від природи перевершувала мене за здібностями, необхідними для цієї роботи, до того ж була набагато молодша і мала кращу освіту.
Мене не заміняли нею, ні - але я розуміла, що на її тлі, поруч з нею виглядатиму, м'яко кажучи, блідо. А я цього ой як не люблю.
В якийсь момент навіть плакала і благала близьку людину зробити все можливе, щоб ми з нею опинилися на різних ділянках роботи. Щоб не було цього щоденного порівняння не на мою користь.
Близька подруга казала мені, що даремно я боюся конкуренції, адже досвід, який, як відомо, не проп'єш, з нас двох є лише в мене. Я відмахувалась: з такими здібностями вона стане досвідченою за місяць-другий.
Закінчилося все сумно і повчально. Я змушена була звідти піти, через обставини, ніяк не пов'язані з тією дівчиною. Вона з роботою не впоралась - при всіх здібностях і відмінних показниках їй забракло чогось, якоїсь риси характеру, яка від природи була зі мною й дозволяла іноді робити неможливе.
З цієї історії я винесла простий урок: спробуй не перейматися заздалегідь, бо ніколи не знаєш, чим усе закінчиться. З приблизно таким настроєм входжу в наступний рік.
