?

Log in

No account? Create an account
січень 2019   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Фронт зима

«Дівчата зрізають коси»: спогади жінок-воїнів

Posted on 2018.12.13 at 21:19



Юлія Матвієнко, снайпер:

«Для мене головне, коли хлопці живі й цілі, головне – вчасно прикрити, вистрелити першою, поки не вистрілили «вони». Поки вони нас не чіпають і не чіпають наших хлопців, я ніколи не стріляю. Я часто бачу ціль і можу відпустити її, можу стежити за нею і не чіпати, якщо від цього не постраждають мої хлопці... Але якщо мої хлопці десь у біді, я можу порушити всі правила і працювати, поки вони не опиняться у безпеці. Хлопці зобов’язані повернутися цілими, живими до своїх рідних».

Оксана Якубова, 30-а і 54-а окремі механізовані бригади:

«Якось був випадок. Хлопці дзвонять, розповідають, що один боєць, позивний «Зима», чудить. Я поїхала його сварити. Скочила в машину – без броніка, без нічого, так і поїхала. Чи ми фарами десь засвітили, чи що – не знаю. Але по автівці почали стріляти. Вискочила з машини, впала на асфальт… А далі що? Вже хотіла вставати, і тут раптом хтось на мене падає, притискає до землі ще дужче і на вухо: «Лежи, дурна, зараз четверта міна ляже, і побіжимо». І мені на голову одягають каску. Виявилося, це той самий «Зима», якого я їхала сварити, побачив, що сталося, прибіг мене рятувати і накрив собою, бо він був у бронежилеті. І саме він одягнув на мене свою каску. Ми перебігли в бліндаж, але, звісно, язик не повернувся його сварити вже. Згодом він був поранений – хлопця рятував».

Юлія Філіпович «Вега», «Правий сектор» / Українська добровольча армія:

«Стріляти було неважко. Страху теж не було. Я не уявляла в цей момент ворога, не було перед очима живих людей. Навпаки, в уяві зринали ті, хто залишився за спиною, ці сотні скалічених життів. Я бачила ці домівки в Широкиному, розбиті, покинуті, з дитячими речами. І мене це мотивувало – хотілося захистити їх. Жалю якогось до ворога не було абсолютно. На війні жалість до ворога – це слабкість. Необхідність захищати українців була для мене вище від усіх інших емоцій».

Юлия Толопа «Валькірія», батальйон «Айдар» / батальйон «Донбас-Україна»/ 58-а окрема механізована бригада

«З жорстких моментів – підрив у Жовтому. Наша машина тоді підірвалась на фугасі. Тоді в нас стояло завдання утримати висоту. Нас було осіб 60–100. Командир узяв мене і ще двох бійців – ми мали тримати оборону перехрестя. Сіли в машину… і буквально хвилин через 15 я просто лежу з розплющеними очима й не розумію, що взагалі сталося. Ми наїхали на фугас – і стався вибух. Командира і водія просто розірвало на шматки, бо вибух припав на передню частину машини. Мене викинуло, і я дивом залишилася жива. Обійшлося лиш контузією і переломами ребер. Це найстрашніше, що сталося саме зі мною за час війни. Це було 12 липня 2014 року».

Ольга Бенда, 72-а окрема механізована бригада імені Чорних запорожців:

«А потім мене поранили. Це була шоста ранку, «прихід». Прийшовся він на сусідню кімнату. Мене викинуло вибуховою хвилею з ліжка, воно саме підстрибнуло аж до стелі, впало і загородило вихід із кімнати. Після першого вибуху я просто залишилася лежати на підлозі... І думаю: «Мабуть, це все. За першим разом прокинулась, а другий – куди вже…»... Потім я почула голос побратима... Він спитав мене, де болить, я відповіла, що болить нога. І втратила свідомість... Що її ампутували, я дізналась уже в Покровську, у шпиталі. Я попросила поправити ногу, а мені сказали: «Яку ногу? В тебе її вже немає».

Валерія Бурлакова, окрема добровольча чота «Карпатська Січ» / 93-я і 54-а окремі механізовані бригади / 46-й штурмовий батальйон «Донбас-Україна»:

«Я служила разом зі своїм нареченим, його позивний був «Морячок»... Вони з двома побратимами вийшли на завдання, і спрацювала, здається, міна МОН-50. Хлопці потім казали, що це була міна на дистанційному управлінні. А можливо, «сєпари» щось переставили просто… Один з хлопців тоді був тяжко поранений, а мій «Морячок» загинув... Після його смерті в мене просто… не стало якихось емоцій. Вже навіть загибель друзів не викликає сильних емоцій».

Юлія Паєвська «Тайра», волонтер-парамедик:

«Багато пережито за ці роки… Тримає усвідомлення того, що коли нас там не буде – буде гірше... Розгубленості, нерозуміння, що я зараз маю робити, ніколи не було. Розгубленість настає потім, коли ти привозиш пораненого, дуже тяжкого, живим, здаєш його в госпіталь, розумієш, що він помре, але все ж сподіваєшся на диво… Хоча і див я бачила на цій війні чимало. Я вірю в дива. Боротися завжди треба за кожного пораненого до останнього. В мене бували випадки, коли абсолютно безнадійний раптом розплющував очі й зрештою виживав».

Олена Білозерська, ДУК «Правий сектор» / Українська добровольча армія / 503 Окремий батальйон морської піхоти:

«Чи складно було перший раз стріляти? Ні, не було складно. Ти бачиш силует. І розумієш, що коли прогавиш свій час і не встрелиш, то він встрелить тебе або твоїх побратимів. Все. І якщо ти не зробив свою роботу, яку треба було зробити, – за це має бути соромно. Після першого встреленого, коли я вранці відбула зміну і йшла відпочивати, по дорозі мене вітали ледь не всі, кого зустрічала. Хоча я нікому не казала. Ми ж майже ніколи не знаємо, влучили ми чи ні. Він падає, але ти не бачиш на великій відстані, вбив ти його, поранив, чи в нього супер-реакція і він дуже швидко сховався. Підтвердити може напарник, якщо він бачив у добру оптику, що ціль вражена. Ще коли відеофіксація є. Або – і це найчастіше і найточніше – перехоплення їхніх перемовин розвідкою. Того разу вони саме з перехоплення і дізналися».

Більше уривків зі спогадів 25 дівчат-воїнів – тут:
https://www.radiosvoboda.org/a/photo-25-istor…/29648410.html

Скачати книгу повністю можна тут:
http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/divchata_zrizaiut_kosy.pdf

Comments:


Чистые лапы, горячее сердце...  ;-))
kotleopold77 at 2018-12-13 20:16 (UTC) (Посилання)
Я смотрю, бандитки переквалифицировались в ВСУшницы.
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-13 21:08 (UTC) (Посилання)
первые в списке - юлька с оксанкой - вроде бы и всушницы, разве нет?
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-13 21:12 (UTC) (Посилання)
да, ещё какая-то, прости хоспади, - "бенда" из бригады, прости хоспади, - "чёрных запорожцев" , эта тоже всушница.

кажется апокалипсис отменили
victorya_violet at 2018-12-13 20:21 (UTC) (Посилання)
спасибо вам, что вы есть
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-13 21:06 (UTC) (Посилання)

я совсем запутался в ней

"встрелила трьох"

да не , не так было всё год назад - двое "200-ых" и трое "300-ых" - https://bilozerska.livejournal.com/2017/09/03/
ведь так же ты писала год назад то

dji12345
dji12345 at 2018-12-14 01:06 (UTC) (Посилання)
Скажите,а когда выйдет Ваша книга?
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska at 2018-12-14 02:58 (UTC) (Посилання)
Ще точно не знаю. Вона у видавництві. Місяців через 3-4, мабуть.
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-14 12:31 (UTC) (Посилання)
зачем вам её книга, что вы там хотите нового узнать для себя?
micklecat
micklecat at 2018-12-14 05:20 (UTC) (Посилання)
Простим воїнам - незмінна повага і подяка від простого народу. Кацапы, можете сколько угодно брызгать слюной и фекалиями, но факт остается фактом - у вас таких женщин нет. Неудивительно, ведь у вас-то женщин и вовсе нет, как, впрочем, и мужчин тоже давно уже нет. Самцы и самки кацапа, разумеется, не в счет. Очень показательны в этом плане комменты старого коммуняры алхимкирова))) В них излагается концепция видения кацапами мужских поступков)) Ну, каков царь, таковы и смерды)))
alxim_kirov
alxim_kirov at 2018-12-14 18:35 (UTC) (Посилання)
Видится мне, Миня, что Ленуся в артиллеристы подалась глядючи на пример Гайки, девушки-артиллериста ДНР из далёкого уже 2014 года.
Между прочим - местной, дончанкой.
Помнится, я ей ролик аттачил с ней.
ленусю, видимо, это задело.

За промоушен - мерси.
Но хотелось бы, чтобы ты давал и ссылки на комменты старого коммуняра алхимкирова.
думается, не все настолько трудолюбивы и заинтересованы. чтобы концепции сего коммуняры найти, разоблачить и прилюдно заганьбить :)
Andrey My
andrey_my at 2018-12-14 08:51 (UTC) (Посилання)
А кто такие "Чорних запорожців"? Вроде Запорожец в черном цвете не выпускали... Может, экспортный вариант?
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-14 09:34 (UTC) (Посилання)
не, это не автомобили, это понты такие , косят под петлюровцев нашей Гражданской войны, тогда этих петлюр разогнала Красная Армия полунищей на тот момент Советской России, находящейся в кольце фронтов и врагов, а эти, из 72-ой, типа их славные продолжатели - сдавались в плен сотнями в июле-августе 14-го нашим пограничникам, когда им прищемили кое-что в приграничье сражении с ополчением
https://www.youtube.com/watch?v=laphLffuY0w

россия их лечила, кормила а потом назад отправила
micklecat
micklecat at 2018-12-14 12:58 (UTC) (Посилання)
Користуючись нагодою, не забуду подякувати нашому Президентові і Головнокомандуючому, який мудро скеровує наші війська на всіх фронтах для рішучої відсічі агресору. Завдяки його беспрєстанній заботі про армію наші воїни ні в чому не нуждаються, а завдяки досвідченим полководцям - уникають втрат, окруженій, збитих самольотів та котлів. В умовах максимальної загрози не бути обр...повномасштабної російської агресії наш Президент прийняв єдино правильне рішення - ввести воєнний стан, чим здійснив віковічну мрію українців, наряду з томосом і безвізом. Повністю підтримую хазяйку сторінки, що доцільні провокації повинні зустрічати підтримку громадян. З нетерпінням ми чекаємо у Києві та інших містах України доцільних провокацій у торгових центрах, на мостах, на площадях та на інших підходящих для цього місцях!
сергей миронов
сергей миронов at 2018-12-14 13:09 (UTC) (Посилання)
"...ми чекаємо у Києві та інших містах України доцільних провокацій у торгових центрах, на мостах..."


ты дурак совсем, белозерская писала о провокациях на границе с Россией, а не в куеве! ты идиот совсем!
Previous Entry  Next Entry