Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Вічна пам’ять!


Кілька годин тому (28 листопада) пішов з життя Петро Андрійович Хмарук, член Проводу УНА-УНСО, людина-легенда, що провела в ув’язненні більше 35 років.

Вороги називали його "хрещеним батьком" української мафії. А я - не тільки тому, що про мертвих добре або нічого - я дійсно пам’ятаю про Андрійовича тільки хороше.

Біографія П.А.Хмарука (взята з передвиборчої листівки 1995 року):

Народився у 1944 році. Організатор післявоєнного підпільного руху в Україні. З 16 років професійний революціонер, згодом - невловимий керівник антирадянського підпілля на Київщині (кінець 60-х рр.), відомий публіцист. За його затримання КДБ тричі призначав винагороду. В результаті переслідування режимом провів в ув’язненні 29, 5 років
(листівка - 1995 року, потім Петра Андрійовича було ще раз ув’язнено - О.Б.), проте політичну діяльність не припинив. Ініціатор численних страйків ув’язнених у радянських концтаборах. Член проводу УНА. Християнин.



**********************************************
Ми познайомились 8 липня 2005 року, на похоронах обласного командира УНСО. Того дня Андрійович востаннє звільнився з в’язниці - і одразу потрапив на похорон. Потім хлопці, посміюючись, розказали мені, хто цілого дня, у страшенну спеку, носив за мною мою важкенну сумку.



Подивишся на деякий сучасних хлопців, послухаєш їх - таке враження, що зеки на волю вийшли. А він, що мало не дві третини життя провів за гратами, поводився як аристократ.
Був надзвичайно ввічливий з жінками. Завжди цілував ручку, галантно пропускав вперед, подавав одяг і, не зважаючи на літній вік, не сідав, якщо стояла хоча б одна жінка чи навіть дівчинка.

Я любила бувати у нього в гостях, знайомитись із його знайомими, серед яких було повно цікавих людей. Він все хотів, щоб я взяла у когось з них інтерв’ю - але мені тоді не було де це друкувати.


Він був патріотом - причому патріотом з минулого: сучасних політиків і їхні дії, за які ми всі їх дуже "цінуємо, любимо і поважаємо", не розумів і не сприймав. Вважав, що боротися слід іншими методами.



Він був безсрібником - у його квартирі тижнями жили приїжджі - з Організації і не тільки. Один з них, чи не агент спецслужб, поцупив якось у Андрійовича весь його фотоархів. Він просив мене потім, щоб я надрукувала йому всі фото, на яких є він або його знайомі. Я обіцяла, але не дійшли руки. Все треба робити вчасно. Пробачте, Андрійовичу.

А ще він єдиний не забував про наші дні народження. Приходив на штаб з яким-небудь зворушливим подарунком. Якщо людини не було, залишав річ і потім передзвонював, турбувався, чи ми її не "замотали".



За два дні до смерті я провідала Петра Андрійовича у лікарні. Він був одягнений у синьо-жовту футболку з написом "Україна. Отримала незалежність у 1991 році".

UPD: Поховання у понеділок, 1 грудня. Прощання і відспівування об 11 ранку на Аскольдовій могилі.

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/101919.html
Tags: r.i.p, уна-унсо
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 57 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →