?

Log in

No account? Create an account
травень 2019   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31


Зустріч побратимів з #ОЛПЗ_Вольф_УДА.
Знайомі з 2015-го. Усі досі на війні. Усі герої моєї майбутньої книги, яка вже скоро вийде.
Яка ж ностальгія по тих часах, передати не можу.

Фронт зима

Кам'яна Могила

Posted on 2019.05.08 at 23:30


Мала оце нещодавно триденну відпустку, поїхала на Кам'яну Могилу. Це заповідник у Запорізькій області, пам'ятка стародавніх культур, з палеоліту починаючи. Там така висотка з кам'яних брил, які не візьмеш 203-м калібром, а під брилами гроти с петрогліфами - наскельними малюнками, оцими тваринами і сценами полювання, які малювали на стінах печер стародавні люди.

Щоправда, гроти зараз засипані піском, входу до них немає - інакше наш народ швиденько би там все пообмальовував. Але в музеї можна подивитися репліки. Вони цікаві, розташовані хронологічно: палеоліт мезоліт - неоліт - енеоліт - бронзовий вік - скіфи - сармати - гуни - половці... І чим ближче до нашого часу, тим, звичайно, складнішими і більш "промальованими" стають наскельні зображення, предмети побуту, деталі зброї... Я б іще додала туди до експозиції німецьку каску зразку Другої світової і зразок дойчських графіті, бо там стояли німецькі солдати і стовідсотково щось писали на стінах :) Там у них в 43-му році була лінія оборони - лінія Вотана. Сама по собі ця Кам'яна Могила в бою - неприступна фортеця. І з неї прекрасний вигляд на річку. Поставив кулемета - і бачиш все на багато кілометрів, а позаду - природне укриття, траншея-щілина поміж кам'яних брил. Якщо не помиляюся, саму Могилу не штурмували, це було б безумством навіть для радянської армії - обійшли.
Трохи фоток з Кам'яної могили.

ДИВИТИСЯ ФОТОCollapse )

І звернути увагу на те, що зараз весна.

Закликаю до миру і порозуміння між всіма, хто відстоює Україну на фронті і в тилу. Це наша держава, нам у ній жити, нам її будувати, не емігрувати, не здавати ворогу.

Всі труднощі - тимчасові, ми їх подолаємо.






Фронт зима

73,2% vs 25,3%.

Posted on 2019.04.21 at 20:05
Мій чоловік, як і я, військовослужбовець, до того ж закоханий в армію і палкий поборник армійської дисципліни, ніколи, навіть в найбільш урочисті моменти, не каже фразу "Служу українському народові".
Він завжди каже: "Служу українській державі".
А про хунту каже, що її ще заслужити треба.
Мені здається, я починаю його розуміти.

Фронт зима

Зробила свій вибір

Posted on 2019.04.21 at 11:43




Сил нам усім.



Дуже тяжко, коли ти військовослужбовець і мусиш ігнорувати політичні теми - і одночасно не можеш мовчати. Шукаю компроміс - і не завжди його знаходжу :(



На дебатах, без сумніву, переміг Зеленський. І переміг передбачувано.
Порошенко, давши втягнути себе у формат шоу, вже програв, бо просто не міг виграти у професійного шоумена. І я, до речі, про це писала після першого туру. Даремно він погодився на цей стадіон.
Уявіть собі, що на цих виборах балотувався би Вакарчук, вийшов у другий тур з Порошенком і запропонував би тому по черзі співати на стадіоні без фонограми пісні із свого репертуару. Порошенко теж би погодився?

Коли людина сипле порожніми за змістом, але ефектними заготовками на кшталт "Я не ваш опонент - я ваш вирок" - заперечити йому в принципі немає чим.
Зеленського могли б збити вимоги дати конкретні відповіді щодо його планів на найближчі 5 років з ключових питань, що стосуються існування України. Але формат шоу не перебачає таких питань - лише взаємне перекидування певною субстанцією з неприємним запахом. А в цьому, знов-таки, професійного шоумена з велетенським досвідом не перевершиш.

Крім стратегічної (стадіон), Порошенко наробив багато тактичних помилок. Виглядав втомленим. Багато кричав, постійно не вкладався у регламент. Кидалося у вічі, що вийшов непідготовленим. На Зеленського за чималі, вочевидь, гроші працює команда безідейних, але талановитих креативників. Біля Порошенка таких ніколи не було, видно, що сьогодні готувався сам. Частково це його провина (оточував себе здебільшого нездарними лизоблюдами), частково загальнонаціональна проблема: найбільш здібні люди в Україні часто позбавлені почуття патріотизму і з міркувань більших заробітків працюють на закордон, в т.ч. на Росію.

До появи на "великій сцені" кандидата Зе мені б і на думку не спало, що голосуватиму за Порошенка. Мої претензії до нього не буду тут перераховувати, бо вони такі самі, як у всіх, і добрячу половину з них озвучив сьогодні на стадіоні Зеленський. До того ж, через Порошенка розділилася одна близька мені організація - на тих, хто хотів його гнати, і тих, хто сподівалися перевиховати. Тривалий час я Порошенка люто ненавиділа. Коли одна героїня війни з бездоганною репутацією отримала від президента нагороду, я думала, що на її місці не прийняла б її з його рук.
Але все пізнається у порівнянні. Всі помилки і відверті зловживання Порошенка важать для мене менше, ніж чітко взятий ним антиросійський курс. Він перетнув червону лінію і навіть якби схотів зрадити Україну - Путін з ним вже домовлятися ні про що не буде.

У всіх без винятку фронтовиків, крім відвертих заробітчан, "пред'ява" до Порошенка, що він котрий рік заважає нам стріляти, особливо артилерії. А в неоформлених добровольців ще й те, що жене їх з фронту. Але, скажу я Вам, можна забороняти і ЗАБОРОНЯТИ. На Пороха тисне Захід, він рапортує, що вжив усіх необхідних заходів, погрожує армії пальчиком, каже "ай-яй-яй", в результаті артилерія стріляє, маскуючись чи то під гранатомети, чи то взагалі під "сєпарів", а неоформлені добровольці є на фронті до цього дня. А можна ж заборонити інакше. Можна посадити кількох командирів, які накажуть відкрити вогонь, і вогонь більше не відкриють - принаймні, на Донбасі, а не в Києві. І війну де-факто буде припинено. Тобто, програно.

Тепер розкажу про мої власні претензії до кандидата Зе. Молодого, перспективного, не замішаного у корупції.

Пункт перший. Прихильників Зе можна умовно розділити на три категорії:
1) електорат Голобородька, вони ж "голосуючі по приколу";
2) відверта вата, та, що в першому турі підтримувала бойків і вілкулів;
3) небайдужі українці, яких дістала корупція і вони сподіваються, що нова мітла її нарешті вимете.
Ясна річ, що ці групи, особливо друга і третя, очікують від свого кандидата прямо протилежних дій. Скоріше за все, через це кандидат і відмовчується, не каже нічого конкретного про свої плани - щоб перед виборами не відштовхнути від себе жодну із груп своїх прихильників. З точки зору його інтересу він, безумовно, правий. Але ж мені його інтереси пофіг, я хочу з'ясувати, що чекає на мою державу в разі його перемоги на виборах. А він же мовчить. Тож і голосу мого не отримає.

Пункт другий. 6 липня 2014 року був перший у моєму житті реальний бій - під Карлівкою. Ще зовсім необстріляні, ми потрапили у нехилий такий заміс, два кілометри відходили короткими перебіжками, відстрілюючись. У тому ж бою зі мною, між іншим, був Дмитро Ярош, який мені трошечки допоміг добігти, а то, можливо, не писала б я цього зараз. Так ось, наступного дня в ефір вийшов гумористичний номер "95-го кварталу" за назвою "Козаки", розрахований, ясна річ, на російську аудиторію. Це той, де мужики, включно із Зеленським, танцюють у жіночому взутті на високих підборах і з приспівом "Будьмо ГЕЙ!" співають про те, як сало, цибуля і сивуха допоможуть їм перемогти північних сусідів. У цей же пункт, ясна річ, додамо відоме порівняння України з порноактрисою.

Пункт третій і головний. Усі, мабуть, здогадуються, що те, що написано у програмах усіх без винятку кандидатів, як і більшість їхніх публічних обіцянок - це популістичні заманухи, які мають мало спільного з їхніми справжніми планами і намірами. Тому звикла дивитися на те, що кандидат являє собою як людина. Чим він живе, які цінності йому близькі, який гумор, врешті-решт, видається йому смішним, з чого він здатний жартувати, а з чого не насмілиться. Як він, зрештою, поводиться, коли люди навколо зненацька починають співати гімн його держави. Такі моменти, на відміну від влучних реплік і популістичних жестів типу ставань на коліна, кандидату не підказують багаточисельні радники і "суфлери", це той момент, у який людина справжня, показує своє справжнє "я".

Один співає гімн, поклавши руку на серце, другий либиться, показує "козу" і цілується з дружиною. Він просто НЕ ЗНАЄ, як прийнято поводитись, коли лунає гімн України. У нього немає жодної ідеї з цього приводу. Бо той гімн йому все життя був до одного місця. І видно, що зараз теж.

Коротше, я розумію, що всім хочеться кращого, але головний медичний принцип "Не нашкодь!" теж ще ніхто не відміняв.
Будьмо обережні.

Це на території в/ч.





З приводу ультиматума Зеленського Порошенкові.
Ну, що тут сказати. Зеленський випереджає діючого президента на два кроки. У цьому немає нічого дивного - колишній КВНник, з миттєвою реакцією, звиклий працювати в системі, де головне не те, ЩО ти скажеш, а ЯК і наскільки швидко ти це скажеш, навіть якщо це повна маячня. Той, хто з апломбом покрутить пальцем біля скроні і скаже "Ги-ги-ги!" - той і виграв. Власне, це одна з головних причин перемоги Зе у першому турі. Якби Порошенко хоча б раз на тиждень по 15 хвилин розповідав по телевізору анекдоти, а не виступав із серйозними, незрозумілими і не цікавими масовому виборцю заявами - його результат нині був би вдвічі вищим.
Серйозні і нудні політики можуть виграти вибори в інших серйозних і нудних політиків. У професійних шоуменів їм не виграти.

Зараз Зеленський намагається затягнути Порошенка на своє поле, нав'язати йому свої правила гри - правила шоу. Якщо Порошенко пристане на ультиматум Зе і прийде на стадіон бодай для "неофіційної зустрічі" (бо формат дебатів визначає закон) - зробить непоправну помилку. Стадіон буде набитий прихильниками Зеленського, що прийдуть на черговий випуск "95-го кварталу". Вони, не слухаючи, аплодуватимуть на кожну репліку свого кандидата, і свистітимуть на кожну репліку Порошенка. Його взагалі ніхто не почує. Він не шоумен і за правилами шоу програє гарантовано.

До того ж, у Порошенка немає сильної команди. ЗеКоманда звикла креативити і працювати в умовах постійної конкуренції, а команда Президента звикла до монополії - поставив кіоск і у радіусі 250 метрів від нього все має бути зачищено. Звичайно, у такому підборі команди винен сам Порошенко, і ніхто інший. Але пізно його за це судити. Бо оцей "неватник" і "немаріонетка Путіна і Коломойського", як сьогодні назвав себе Зе, ця не заплямована політикою особистість, якщо допустити її до влади, почне домовлятися з Путіним і здасть йому Україну. Порошенко воює, дуже м'яко кажучи, нерішуче - а Зеленський не буде воювати зовсім. А оскільки ініціатори війни не ми, не воювати означає здатися.

Отже. Порошенко має відмовитись брати участі у політичній версії передачі "Розсміши коміка". Раджу йому на ультиматум відповісти ультиматумом. Причому відповісти швидко - так, як полюбляє Зеленський. Десь приблизно так: "Президент не шоумен, щоб дебатувати на стадіоні. Правда, і шоумен у нас поки що не президент, щоб ставити президенту ультиматуми. Тому дебати відбудуться на Першому каналі, тоді-то, з таким-то ведучим, термін на роздуми 24 години".

UPD. Порошенко зрештою таки погодився на дебати на стадіоні. Я б однозначно відмовилась, але він вирішив інакше.
Вочевидь, думає, що зможе переграти Зеленського на його полі, за його правилами гри. Що ж, побачимо...

Фронт зима

Загинула Яна Червона...

Posted on 2019.04.02 at 22:34


ЗМІ і волонтери повідомляють, що сьогодні в бою загинула кулеметниця 46-го ОШБ "Донбас" Яна Червона, "Відьма".

Я не буду "жувати соплі" - загинув солдат, не вперше і не востаннє. Я не буду закликати "не припиняти стріляти", бо тим, хто знають, що в Україні війна, такі речі пояснювати не треба.

Я зараз про інше. Не випадково ставлю на пост-некролог "політичне" фото Яни. Вона була активною прихильницею Петра Порошенка, і за допомогою "окопного фотофлешмобу" закликала нацдружини зменшувати некомплект на фронті, а не протестувати в тилу. Після цього її передбачувано облили брудом.

У середовищі, яке я називаю "партією Майдану" (фронтовики-добровольці, волонтери, їхні родини і всі небайдужі) авторитет воїнів є дуже високим. І коли воїн публічно каже щось таке, з чим інші незгодні -

- порядні незгодні кажуть: "Він воїн, тому має право на своїх тарганів у голові, поважаймо його вибір",

- непорядні незгодні кажуть: "Він не воїн, він тільки піариться".

Чого тільки не начиталася Яна і ми разом з нею після цього фото! Що в неї і фліска чиста, і кулемет як новенький, і "вибач, Яно, але всі знають, що ти піаришся, поговір про тебе такий".

Тепер вже неважливо, як часто у неї була можливість митися і прати речі?
Тепер вона вже не піариться?

Я з таким самим "новеньким" карабіном і постійними звинуваченнями в "піарі" проходила піввійни, аж поки позатикалися. Мені пощастило більше - позатикалися якось самі, не довелося гинути.

Найприкріше, що серед цих покидьків трапляються не диванні, трапляються такі, що зустрічали тебе на фронті - і все одно ходять по Інтернетах і язиками плещуть.
Час все одно розставить все на свої місця. Далі мала б іти фраза "І вам колись буде соромно", але знаю точно - не буде.

Світла пам'ять Яні. Співчуття її чоловіку, маленьким сину і дочці, мамі, брату, побратимам і посестрам.

Насправді, височезний відсоток голосів за Зеленського - це дуже круто.
Це краще, ніж перемога Порошенка у першому турі. Краще, ніж вихід у другий тур ПАП і Зе з мінімальним відривом один від одного. Краще, ніж вихід у другий тур Порошенка і Тимошенко і їхнє подальше взаємне "мочилово".

Чому? Бо Пороха слід було добряче "макнути", чи пак полякати. І це було зроблено на 5 балів.
Тому що він не Месія, а натуральне "менше зло". Тому, що мене відсотків на 80 влаштовує його зовнішня політика і абсолютно не влаштовує внутрішня. Тому що навіть з трьох його "коронок" - Армія, Мова, Віра - в мене немає до нього претензій тільки в питаннях віри, бо Томос - явище історичної, державотворчої ваги, потужніше за 10 безвізів. Кажу зараз навіть не як християнка, а як українка, яка не хоче, щоб пенсіонери по селах голосували за того, за кого скаже Путін вустами РПЦшного батюшки.

Що ж до мови - у нас досі немає якісного україномовного продукту і занадто повільно витісняється російська пропаганда, а це, як не крути, неправильна державна політика.

Щодо армії - хоча її розвиток порівняно з 2014-2015 рр. справді величезний, вона є неаід'ємною частиною нашого наскрізь корумпованого суспільства. І оскільки армія порівняно з іншими суспільними інститутами структура більш закрита, в тому числі від громадського контролю - припускаю, що корупції у її верхівках навіть більше. І дуже багато, звісно, нікому не потрібних совкових паперів :(

Про внутрішню політику Порошенка навіть писати нічого не хочу - самі все знаєте.

Коротше, "за все хороше" його слід було добряче поставити на місце.

Поставили - і досить. Сподіваюся, висновки він зробив.
Тепер - так, тепер треба стиснути зуби і обрати його на другий термін. І хай керує - під невсипущим контролем і громадським тиском "партії Майдану".

І виростити, нарешті, за ці 5 років нові обличчя, з якими ми, зрештою, виграємо і закінчимо цю війну. Бо Зеленський - актор талановитий, але хто його режисер? Навіть якщо розуміти мої слова буквально, то режисер "Слуги народу" Олексій Кирющенко - громадянин Росії, який проживає в Москві.

Принагідно закликаю Порошенка перестати гратися в олігархічні ігри і припинити чубитися з Коломойським, заслуги якого перед державою у 2014 році не викликають сумніву. Боротися з олігархами, звичайно, треба, але якщо вже починати не з себе, то хоча б із тих, хто в 2014-му підтримував бойовиків на Донбасі, а тепер багатіє...


Фронт зима

Політична агітація...

Posted on 2019.03.31 at 22:29
Вже 5 місяців я є офіцером Збройних Сил України, і весь цей час практично нічого не писала про політику. Бо військовослужбовці повинні бути аполітичними, і я щосили намагалася дотримуватись цього правила.
Але схоже, увесь найближчий місяць у вільний від служби час займатимусь політичною агітацією. Ви розумієте, про що я.
"С*ка, який же кінчений цей народ. А потім скаржаться, що ми погано живем", - лунає біля мене просто зараз. Хлопці підкидають дрова у буржуйку і лаються, лаються...

14% голосів за Бойка і Вілкула - це стандартний, звичний відсоток вати у нашому суспільстві, збільшений 5-річною ворожою пропагандою в ОРДЛО, це ж дуже значною мірою їхні голоси - возили їх бусами голосувати. Це нормально, очікувано, хоча - після 5 років війни...

Але 30 з гаком відсотків за Зеленського - це, перепрошую, капець. Це трагедія для держави. Не тому, що актор і "клоун" (це всього лише професія), не тому, що без політичного досвіду (була б людина правильна, а будь-яких знань можна набути) - а тому, що це ментально і по суті представник "русского міра" (зокрема, в агітаційному фільмі "Слуга народу" немає ані слова ні про війну, ні про Росію, українські політики виведені монстрами, націоналісти мерзотниками і клінічними дурнями, а українська мова вигадана для роз'єднання людей) . Зеленський пустить коту під хвіст усе, що ми кров'ю відвойовуємо уже 5 років. Та й до того теж, тільки без крові.

Коротше, ідеальний (і єдиний нормальний) варіант зараз - якщо Тимошенко визнає свою поразку і не буде "хитати", а голоси усіх притомних виборців, які в першому турі голосували по совісті, а не за "менше зло", у другому турі відійдуть-таки "меншому злу".
На кону наша держава. Думайте.

Фронт зима

Проголосувала

Posted on 2019.03.31 at 15:40


Проголосувала. І рада Вам повідомити, що на моїй маленькій "ділянці життя" якихось проблем або порушень не помічено. Бійців нашого батальйону приписали для голосування до дільниці, яка знаходиться метрах в 300 від в/ч. У батальйоні не було жодної агітації і жодного примусу до голосування чи неголосування. Строєм на дільницю не водили, кожен пішов, коли йому зручніше. Тих, що сьогодні в нарядах, відпускали проголосувати по одному.

Явка на дільниці (маю на увазі місцеве цивільне населення) дуже висока. Зранку був натовп, причому прийшли не лише пенсіонери (хоча, звісно, їх було багато). Одна бабця забула вдома окуляри і почала просити сусіда поставити за неї галочку. Він звернувся по дозвіл до членів комісії. Вони, порадившись, дозволили йому увійти разом з нею до кабинки.

На виході провела "ситуативний екзитпол" серед своїх сослуживців. Зробила висновки, що переважна більшість військових голосують за одного й того ж кандидата - думаю, ви здогадалися, за кого. Але з ними не завжди солідарні їхні цивільні близькі - у тих більш розмаїті смаки.

Ніч екзитполів і день підрахунку голосів я проведу у наряді. Дуже хочеться дочекатися закінчення цієї доби. Від того, хто вийде у другий тур, а ще більше від реакції того, хто туди не потрапить, залежить доля нашої держави.



Людина-епоха. Дай їй Боже дожити і побачити ту Україну, якою вона має стати...
З Днем народження, Ліно Василівно!

Вірші Ліни Костенко у моїх російських перекладах (зроблених біля 10 років тому).

* * *
Что ж, авторучку - не рвануть из ножен.
Не брызнет вражья кровь из-под пера.
И гетман не приехал - не положен.
Не время. Дождь. И все-таки пора.

Пора, пора!
Глядишь на мир, как с Этны.
Позор веков лишь магмою прорвет.
Слова, слова... Зато они бессмертны.
Уймите гнев. Их пуля не берет.

* * *
Под горою Машук, на снегу, покрасневшем от крови,
В каземате - ну что ж, я судьбу и такую приму.
Эта доля достойна поэта, она ему вровень,
И она не убьет - только горечь подарит ему.

Но спокойствие это, уют усыпляющей фальши,
Неприметное древо в чудовищном этом раю!
Благоденствие это... Простите - но это не наше.
До свидания. Все. Возвращаюсь в стихию свою.

* * *
Моя любовь! Вот я перед тобою.
Бери меня в свои благие сны.
Не сделай лишь послушною рабою
И крыльев не обрежь, что мне даны.

Не допусти, чтоб свет сошелся клином,
Оставь мне то, ради чего живу.
И подари над строем тополиным
Довлеющего солнца булаву.

Не дай мне оступиться, мелочиться,
Не дай мне отступиться ни на миг -
Чтоб кости не ворочались в гробницах
Суровых, гордых прадедов моих.

Им тоже от любви темнели дали
И изгибало судорогой рот,
Их женщины за стремена хватали -
Но что поделать - только до ворот.

А там, а там... Далекий клекот боя
И звон мечей до третьей до весны.
Моя любовь! Вот я перед тобою.
Бери меня в свои благие сны.

* * *
Не знаю - и не надо - где Вы, с кем.
Не знаю, или свидимся однажды.
Но главное - что где-то вдалеке
Есть кто-то жарче негасимой жажды.

Я не подам чужому счастью весть.
Ни отзвука туда не долетает.
Я думаю о Вас. Я знаю, что Вы есть.
В моей душе и от того светает.

КОРРЕКТНАЯ ОДА ВРАГАМ

Мои родные, милые враги!
Признаться разрешите вам в симпатии.
Когда вас нету рядом - хоть беги.
Без вас - сплошные приступы апатии.

Мне так приятен ваш ажиотаж.
Я вас делю на виды и на ранги.
Привычный, ежедневный мой тренаж,
Мои гантели, турники и штанги.

В спортивной форме быть приятно всем,
И нудно обходиться без баталий.
А человек, живущий без проблем,
Жиреет сердцем и теряет талию.

Спасибо, что вы тоже крепыши -
Ведь мелочь недостойна быть врагами.
Я накачала бицепсы души
Лишь в результате поединков с вами.

Итак, хвала вам!
Больше ни гу-гу.
И вежливо предупредить позвольте:
Что если и согнуть меня в дугу -
Дуга эта, конечно, будет вольтовой.

Лина КОСТЕНКО
Перевод с укр. Олены Билозерской

Ефір на Радіо Культура. "Культурна дипломатія за участю українських ветеранок і ветеранів. У студії - ветеран Олексій Барановський".
З 29:50 Дар'я Зубенко і я розповідаємо про те, як нас приймали у НАТО і чого нам вдалося досягти нашою дипломатичною місією.

http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=2185112&fbclid=IwAR2gFKl5alrleayfngnpTzh2y2GhKcL0G1tnXgGyGp8X_hGITtcauvqlTfM

#InvisibleBattalion
#НевидимийБатальйон
#Ambassador_ветеранська_дипломатія

Фронт зима

З Днем добровольця!

Posted on 2019.03.14 at 16:42

Десятиліттями після Другої світової (та й Першої також) у художніх творах піднімалася тема, як війна ламає, чи пак перекроює людські долі. Хтось був студентом-відмінником, на нього чекало майбутнє блискучого науковця - але почалася війна і він став танкістом. І так далі.
Мене це теж стосується - в енному ступені, мабуть.


За першою освітою я бібліотекар-бібліограф. Колись дуже давно працювала в Національній парламентській бібліотеці. Потім, після вдало написаної статті, мені запропонували роботу в газеті, і 10 років, з 2004 по 2014, я працювала у журналістиці.
Паралельно беручи участь у різноманітних військових вишколах. Коли я цим займалася, не вірила, що колись реально буду воювати. Бо, по-перше, як і більшість, не вірила, що в Україні можлива війна, по-друге, вважала, що навіть якщо вона почнеться - воюватимуть лише військовослужбовці, в т.ч. ті, що з початком війни запишуться в армію добровольцями. Я тверезо дивилася на свої можливості, в першу чергу фізичні, і розуміла, що ніхто мене до війська не візьме. Я була дитиною "від книжки", а не "від спортзалу", і до того ж дівчина. Думала, що моя особиста участь у війні, якщо вона все ж почнеться, зведеться до написання репортажу з блокпоста, з якого іноді буде чутно автоматні черги (бо далі мене ніхто не пустить).


АЛЕ ВИНИКЛИ ДОБРОВОЛЬЦІ.
Різного віку, різних політичних поглядів і освітнього рівня. Багато старих. Багато хворих. У "форме №8" ("что достали, то и носим"). Меншість, як наша група, вивчили тактику ще до війни і були екіпіровані на рівні сьогоднішніх ЗСУ. Більшість - у кросівках і казна в чому, воювати не вміли, в атаки ходили приблизно так, як на Майдані, несли шалені втрати - але звільняли українські населені пункти.


Тоді й стало зрозумілим, що абсолютно всі проблеми і перешкоди - ніщо, що має значення лише мотивація. Це стало неофіційним девізом, з яким живу й досі.


З бібліотекарки і журналістки вийшов воїн - далеко не найкращий, але ж і не найгірший теж. Оце коротко про те, що таке добровольчий рух.


Я була в добровольчому русі - спочатку в ДУК ПС, потім в УДА - близько 4 років. Сьогодні я офіцер Збройних Сил України. У мене буває враження, що мої батьки досі не усвідомили, що їхня донька брала участь у бойових діях і є нині військовослужбовцем. Якщо чесно, я ще сама це не до кінця усвідомила :) Абсолютно чужа доля, ніби вичитана з книжки, яка стала моєю. Бувало різне, але я жодної миті не пошкодувала про це.


Доля була милостивою до нас - більшість моїх побратимів дожили до сьогоднішнього дня. Багато хто досі воює. Не оформлені офіційно добровольці потроху починають отримувати визнання - щоправда, поки що лише на регіональному рівні. На фото посвідчення, яке сьогодні, у День добровольця, за довіреністю вручили моїй мамі.


Ми тут, ми нікуди не ділися. Наша війна триває. Ми добровольці. Усі, хто на фронті - добровольці, по суті.
З Днем добровольця!







Моя співрозмовниця - літня жінка з Макіївки, ввічлива й вихована, назвемо її Тамара. Все життя пропрацювала електромеханіком на АТС, чоловік - рятувальник на шахті. У них є донька і син, від доньки - онук, від сина - онучка.

Коли почалися обстріли, каже Тамара, було дуже страшно. Люди розчистили старе радянське бомбосховище і ховалися у ньому. Щоправда, там була така задуха, що надовго їх не вистачило, за кілька днів покинули сховище і почали пересиджувати обстріли вдома.

"Я таке бачила, - розповідає Тамара, - молода сім'я, батько веде малесенького хлопчика за руку, а в мами немовля на руках..." - і починає плакати. Я мимоволі очікую на продовження: прилетіла міна і на очах у Тамари вбила цих двох дітей. Але ні: молода родина з дітьми просто йшла ховатися у бомбосховище. Це найстрашніше, що моїй співрозмовниці довелося побачити за війну. Згадує - і плаче.

Влітку 2014 року її син з невісткою якраз збиралися у Ніжин до батьків дружини - показати їм дворічну онучку, яку вони ще не бачили. І тут почалися обстріли. Всі були впевнені, що це ненадовго. Так, вдягнені по-літньому, і поїхали. І не повернулися більше. Восени Тамара через родичів передала їм туди теплі речі.

Донька з чоловіком і онуком саме в цей час збиралися до Києва. Онук Тамари, старшокласник, дуже здібний хлопець, самотужки вивчив географію - настільки, що виграв всеукраїнську олімпіаду і був направлений на міжнародне змагання до Європи. На цьому змаганні він посів друге місце, повернувся до Києва і вступив до університету Шевченка (склавши іспит з української мови, якою в побуті ніколи не спілкувався, краще за всіх інших абітурієнтів). Провчився там два курси, за цей час досконало вивчив німецьку мову і сказав, що рівень викладання в універі його не влаштовує. Подав документи у два європейські виші - в Осло і в Берлін, в обох його прийняли. Він обрав Берлін, зараз живе у Німеччині, навчається, працює, повертатись до України не збирається. Його батьки живуть і працюють у Києві, винаймають житло.

Тамара раз на кілька місяців їздить до Києва й Ніжина - провідувати свою родину. Скаржиться на дуже дорогі продукти в "ДНР", мізерні пенсії, які там звуться, здається, "пособіями", і мріє, щоб закінчилася війна. У квартиру, де жив її син з родиною, безкоштовно, лише за комуналку, пустили жити родичів. Дім, де жила донька, хочуть продати, але ніхто не купує, або пропонують зовсім уже сміховинні гроші.
Раджу почекати - закінчиться війна, житло зросте в ціні. Каже: ні, у нас немає чим платити за нього.

Про тих, хто воюють за "ДНР" - каже, що поняття не має, хто вони, бо не спілкується з ними, усе її молоде покоління в центральній Україні. Кажу, що має ж вона спілкуватися зі старшими людьми у тій-таки Макіївці, хтось же ж з їхніх дітей чи онуків має воювати. Вона каже: "Ні, ніхто зі знайомих не воює. Може, у нас просто коло спілкування таке - усі мають освіту й роботу. Такі не воюють".

Каже, що воюючих - мабуть, менше одного відсотка, а всі решта - звичайні люди, заручники ситуації. Каже, що Донбас "завинив" тим, що це прикордонна з Росією територія. Якби, каже, Черкаська область була прикордонною, зараз там було б те саме.
Вона хоче, щоб усе було як до війни, боїться тільки, що коли Україна повертатиметься на Донбас, знову будуть важкі бої і будуть гинути мирні люди. Припускає, що з бойовиками можна домовитися, щоб вони склали зброю без бою. Але, схоже, не дуже в це вірить.

Постараюся коротко і об'єктивно.
Наскільки мені відомо, значних фронтових заслуг у Т.Чорновол немає. Вона епізодично бувала на фронті, але не встигла або не змогла здійснити нічого, гідного нагородження орденом.

Водночас в особистій мужності їй не відмовиш, і це ще дуже м'яко сказано. До того, як стала народним депутатом, вона:
- билася з ментами під час акції "Україна без Кучми" (березень 2001 року), під час цього її скрутили і скинули з даху;
- невдовзі після цього разом з іще однією дівчиною прикувалася до рейок перед їдучим потягом, щоб привернути увагу ЗМІ до катувань ув'язнених активістів;
- брала участь у безлічі протестних акцій, блокувань, захоплень будівель, сутичок з поліцією і тітушками, неодноразово бувала затримана. Не сумніваюся, що в той період вона вже мала "дах", який порятував би її від в'язниці - але на ній це не написано, і безмозкі дуболоми з кийками запросто могли її покалічити. Одного разу, під час Майдану, її було серйозно побито. Усі, хто бачив відео, як вона тоді боролася за життя, намагаючись втекти від переслідувачів на значно потужнішій машині, були вражені її витримкою. Без сумніву, це не було подвигом в інтересах держави, але це свідчення її характеру.

Я в той час знаходилась приблизно там само, де й вона, тобто на тих самих акціях, в такому самому статусі - журналіста, але і близько б не наважилась так "нариватися". Бо не хотіла, щоб мене покалічили.

Ці її вчинки, звичайно, можна оцінювати по-різному, в залежності від ставлення до самої Тетяни. Можна - як самопіар чи пошук "дози" адреналінового наркомана, а можна - як корисні для держави патріотичні вчинки, пов'язані з ризиком для життя і здоров'я.

Якщо наші можновладці, включно з президентом, вважають, що це був саме другий варіант - Тетяна, безумовно, заслуговує на нагороду. Але - не таку, які дають фронтовикам за ФРОНТОВІ подвиги, не бойову, а якусь іншу. Щоб не знецінювати державні бойові нагороди.
У мене все.

Фронт зима

Ток-шоу "Право на владу"

Posted on 2019.03.08 at 16:03


503 окремий батальйон морської піхоти рулить :) :)

Ток-шоу на 1+1 "Право на владу". Тема - як досягнути миру на Донбасі (шестеро кандидатів у президенти пропонували свої рецепти).

Повністю передачу можна подивитися тут:





Мої "спічі" на 00:05:50 і на 00:55:00. Казала про амністію після війни для тих бойовиків, які не скоювали військових злочинів (катування і вбивства полонених, розправи над цивільними тощо), обіцянка якої спонукає їх скласти зброю; про те, що основний шлях повернення окупованих територій військовий, а всі решта - допоміжні, і про необхідну процедуру "розватнення", за аналогією з денацифікацією у післявоєнній Німеччині.

Враження від передачі - перш за все, високий професіоналізм ведучої Наталі Мосейчук. Що ж до гостей, то практично всі політики, а особливо перед виборами - страшні популісти. Усі вони, крім відвертих ватників, спочатку кажуть ніби розумні речі, а потім, коли доходить до того, як це можна реалізувати - починають нести щось схоже на те, що казали 5-6 річні діти в перебудову, коли у них брали інтерв'ю (тоді це було модно) і питали, що б вони зробили, якби стали президентом. "Я б зробив так, щоб усі люди були щасливі". "А як би ти це зробив?". "Я б видав указ, щоб люди ніколи не сварилися", "Щоб на всій землі ніхто нікого не кривдив", "Щоб усім дітям купляли багато морозива". І т.п.

Будь-який політик, який каже нам з вами, що ми за його каденції будемо жити заможно - бреше. Якщо все робити правильно, заможно житимуть наші діти. Ті, які ще не народилися або, принаймні, ще не ходять до школи. 15-20-25 років, не раніше. Треба це усвідомити і прийняти, тоді припиниться масовий психоз постійного популізму згори і постійного розчарування знизу.

У політиків і суспільства в цілому мають бути зараз лише дві мети: перемога у війні і поступове зменшення, наскільки це можливо, корупції у державі. Тоді наші діти будуть жити, як мінімум, краще за нас.


Служу українському народові.








Я вже на службі, і поспіхом, бо зовсім немає часу, пишу звіт про поїздку групи дівчат-ветеранок і діючих військовослужбовців до штаб-квартири НАТО у Брюсселі. Писатиму, як завжди, правду, підозрюю, що не все всім сподобається, але то таке, враховуйте, що це виключно мої особисті враження.


Метою поїздки було продемонструвати у штаб-квартирі НАТО фільм «Невидимий батальйон» про участь українських жінок в російсько-українській війні, і таким чином нагадати світовій спільноті, що ця війна йде просто зараз, і що вона їх теж стосується. «Невидимий батальйон», зініційований свого часу Марією Берлінською – це не тільки назва фільму, а ще й материнський проект жінок-військових, а «Амбасадор – ветеранська дипломатія», в рамках якого ми й поїхали – один з дочірніх. Як не крути, порівняно з паркетними політиками в костюмах дівчата-фронтовички у формі виглядають і звучать переконливіше. Плюс гендерна тематика – це зараз світовий мейнстрім, яким варто скористатися для донесення наших меседжів. Нас ніхто не посилав і ніхто (маю на увазі офіційні структури) не уповноважував. Схоже, західні дипломати не дуже у це повірили, але про це нижче.


Крім мене, з героїнь фільму поїхали: Андріана Сусак-Арехта, колишній штурмовик «Айдару», нині один з лідерів жіночого ветеранського руху, та Даша Зубенко, з якою я познайомилася ще у 2015 році, вона була тоді парамедиком у 8-ій роті УДА «Аратта», а нині сержант, інструктор в одному з навчальних центрів ЗСУ. Решта троє дівчат – не героїні фільму, але активістки руху: Майя Москвич (служила у Нацгвардії, демобілізувалася за станом здоров’я, виграла золото на «Іграх нескорених»), Галина Клемпоуз «Перлинка», донедавна аеророзвідниця у 54-ій бригаді, і Яна Зінкевич, беззмінний комбат батальйону «Госпітальєри». Треба сказати, що в нас була ідеальна психологічна сумісність, компанія була тепла, дуже спокійна, нам було комфортне одна з одною. Хоча в цілому поїздка була нелегкою, особливо важко прийшлося Андріані і Даші, бо з нас шістьох вони найкраще володіють англійською, можуть абсолютно вільно нею спілкуватися, тож основний дипломатичний тягар ліг на їхні плечі, ну, й Янині, звісно.


ДАЛІ (БАГАТО ФОТО)Collapse )




Мій вчорашній виступ у Штаб-квартирі НАТО в Брюсселі (+субтитри англійською і українською). Перепрошую за погану англійську, за 5 років війни я добряче її підзабула, плюс хвилювалася сильно і не стежила за вимовою.
Прохання поширювати, я і всі інші дівчата з нашої ветеранської дипмісії дуже старалися

***********
We Ukrainians are fighting not for "peace at any costs", not for "cessation of fire", but for the liberation and return of our land.

In 2016 I took part in a reconnaissance mission near Mariupol, where we captured the military map made by a Russian officer, and on this map the positions, forces and facilities of our enemy were designated, including those officially belonging to the Armed Forces of the Russian Federation.

It was written there clearly: Russian Armed Forces.

May I ask you what it looks like in the light of the unabated Russian assertions that their military do not participate in the combat in Donbass region?

I want to tell you: Dear, dear foreign friends! Please do not help us to seek agreement with Russia. Any agreement with that country is hopelessly futile and counterproductive.
Only the tough line of the whole free world towards Russia, a wide complex of military, economic and diplomatic measures is capable to stop it.

Europe has to understand that every barrel of oil, every cubic meter of gas purchased from Russia turns into new missiles, shells and bullets which kill my countrymen today, and might quite possibly kill your countrymen tomorrow.

And, as a matter of fact, not only tomorrow. We all remember 300 innocent people of the flight which were killed by the Russian missile, the attempt of coup d'etat in Montenegro [organized by Russia] to prevent that country from joining NATO,the actions of Russian assassins in the Great Britain, and so on and so forth.

As anybody can see it's not just a Ukrainian problem. It's a problem of the whole free world.

We do not urge you to fight for us. In fact, we are fighting for you. We Ukrainians defend the whole free world from Russia.

But we need your support in forms of weapons, ammunition and anti-Russian sanctions.

Do it now, and future generations of Europeans will be forever thankful to you!


********************
Ми, українці, воюємо не за "мир за будь-яку ціну", не за "припинення вогню", а за звільнення і повернення нашої землі.

У 2016 році я брала участь у розвідвиході поблизу Маріуполя, де ми захопили військову карту, зроблену російським офіцером,

і на цій карті були позначені позиції, сили і засоби нашого ворога, в тому числі ті, що офіційно належали Збройним Силам Російської Федерації.

Там було написано чітко: "Збройні сили Росії".

Чи можу я запитати вас, як це виглядає у світлі безперервних російських тверджень про те, що їхні військові не беруть участі у боях на Донбасі?

Я хочу вам сказати: дорогі, шановні закордонні друзі! Будь ласка, не допомагайте нам домовлятися з Росією. Всі угоди з цією країною безнадійно марні і контрпродуктивні.

Тільки жорстка лінія всього вільного світу по відношенню до Росії,
широкий комплекс з військових, економічних і дипломатичних заходів
здатний її зупинити.

Європа повинна зрозуміти, що кожен барель нафти, кожен кубометр газу, придбані у Росії, перетворюються на нові ракети, снаряди і кулі, які сьогодні вбивають моїх співвітчизників, і, цілком можливо, вбиватимуть ваших співвітчизників завтра.

І, власне кажучи, не тільки завтра. Ми всі пам'ятаємо 300 невинних людей з повітряного рейсу, які були вбиті російською ракетою, спробу перевороту в Чорногорії [організовану Росією], щоб перешкодити цій країні вступити до НАТО, дії російських вбивць у Великій Британії тощо.

Як кожен може побачити, це не лише українська проблема. Це проблема всього вільного світу.

Ми не закликаємо вас воювати за нас. Насправді це ми воюємо за вас.
Ми, українці, захищаємо весь вільний світ від Росії.

Але нам потрібна ваша підтримка у вигляді зброї, боєприпасів і антиросійських санкцій.

Зробіть це зараз, і майбутні покоління європейців будуть вічно вдячні вам!



Летимо в дипломатичну місію - представляти українських фронтовичок у штаб квартирі НАТО. Для мене це вже друга поїздка туди.
Будемо демонструвати фільм "Невидимий батальйон" - про участь українок у російсько-українській війні, та виступати перед очільниками НАТО.

Особисто я проситиму зброю і боєприпаси.

Тримайте за нас кулачки.

Фронт зима

Доброволець офіційно

Posted on 2019.02.21 at 22:46




Мене можна привітати. Сьогодні в Києві вперше зібралася Комісія з питань надання на території міста Києва посвідчення бійця-добровольця, який брав участь у захисті територіальної цілісності та державного суверенітету на Сході України. І я стала однією з перших кількох киян, хто отримав цей статус.

Подяка всім, хто допомагав, але найперше - Юлії Матвієнко, Ользі Герасименко, Катрусі Стрілі.

Принагідно хочу сказати, що в КМДА вже Європа. Сучасні приміщення і обладнання. Ввічливі охоронці, доброзичливі працівники. Ніяких черг. Все робиться дуже швидко, з повагою до людей і бажанням допомогти. І навіть краще, ніж у Європі. Бо працівники – не безликі клерки зі стандартною посмішкою і набором стандартних ввічливих фраз, а якось по-нашому душевні й небайдужі. Хто пам’ятає те, що було раніше, все оте презирство, зверхність і хамство персоналу, починаючи від гардеробниці і прибиральниці і закінчуючи найвищими посадовцями міста («я цар і бог, а ти тут жалюгідний вбогий прохач») – небо і земля. Коли подавала документи, поруч зі мною сиділа ватно-совкового вигляду відвідувачка, весь час підвищувала голос, верескливо вимагала чогось. Чого хотіла, притомно пояснити не могла - можливо, сама не знала. Їй жодного разу не відповіли різко, хоча вона встигла вивести навіть мене.

На саму комісію замість мене ходила мама, бо я на службі. У неї такі самі враження, як і в мене. Навіть яскравіші, бо вона краще совок пам’ятає.

Взагалі, те, що нам належить за законом, тепер все частіше можна отримати, не витрачаючи неадекватну кількість часу і не зазнаючи принижень. Така Європа мені дуже подобається.


P.S. Фотка ця, скоріше за все, буде у моєму посвідченні :)



Я на дереві у Маріїнському парку 18 лютого 2014



Цей текст я мусила написати дуже давно, ще 5 років тому. Мусила записати спогади про цей день для історії. Але щоразу щось заважало. Не буду брехати, що було страшно чи боляче – банально не могла самоорганізуватись, завжди знаходилось щось більш термінове.
Я наївно думала, що завжди встигну, бо нічого не забуду. Ага, зараз :(. Кілька років на війні, плюс контузія – і позабувала значну частину подій.

Зараз я на службі, і в мене знов обмаль часу. Але треба. Як пам’ятаю зараз, сьогодні, так і напишу. Без фотографій, на які могла б спертися, бо вони позникали, коли у перше літо війни я не мала чим сплатити за хостінг. Коротше, можливо, я щось пам’ятаю неправильно. Але відтягати далі вже точно нема куди. Пишу. Це будуть дуже особисті спогади, тільки моїми очима, через мої відчуття.

Отже, 18 лютого 2014 року зранку колона з Майдану прийшла в Маріїнський парк. На чолі колони йшли політики – точно пам’ятаю, що був Олег Тягнибок. Я бігла з фотоапаратом попереду і потрапила до парку в числі перших. Майже одразу залізла на високе дерево, за мною туди заліз громадський активіст, колишній військовий пан Олександр Ушинський. Він хотів прив’язати високо на дереві український прапор, прив’язав його і залишився – вочевидь, підстрахувати мене.

Що будуть сутички з «Беркутом» – в принципі, було зрозумілим, бо протести вдруге (як перед 19 січня) зайшли у глухий кут, і похід до Верховної ради, явна спроба з нього вибратись, передбачувано мав закінчитись новим побоїщем. Але масштабів його я, звичайно, не могла собі уявити.

Силовиків і мітингувальників розділяв паркан з металевих секцій. Попереду повстанців стояла котрась із сотень, всі в одностроях і металевих касках. Силовики (вочевидь, ВВшники) були у чорній формі, в екіпіровці, зі щитами, у три ряди. За ними на певній відстані стояли «тітушки», теж непогано екіпіровані, деякі в одностроях, деякі в касках. Дуже скоро «прогалина» між ВВшниками і тітушками заповнилась «беркутами». Повстанців було багато, але фізично здатних битися (молодих підготовлених чоловіків) було явно менше, ніж їхніх противників, і я ще якийсь час думала, що на атаку вони не наважаться.

Наважились. Першим в атаку пішов лівий фланг, за ним напіддав центр, беркути відступили ближче до ВР і почали відстрілюватись гумовими кулями. У поліцію летіли коктейлі Молотова, ті кидали у повстанців гранати. Тітушня, використовуючи замість щитів дверцята від вуличних біотуалетів, жбурлялася камінням.

Я встигла побачити «беркута», що цілиться у мене, і сховалась за стовбур, куля влучила у дерево. А якби влучив у мене – гарантоване падіння з дерева і зламаний, враховуючи висоту, хребет. Нагадаю, що ніякої зброї при мені не було, були в одній руці фотоапарат, в іншій відеокамера, також на мені був помаранчевий жилет і шолом з написами «Преса».



В якийсь момент театр воєнних дій склався таким чином, що між противниками опинилася довша за кидок гранати нейтралка, і якраз на цій нейтралці дерево, де сиділи ми з паном Ушинським. Було зрозуміло, що якщо беркути з тітушнею захоплять цю територію, вони стягнуть нас із дерева і заб’ють ногами. Але нам було не до того, бо пан Олександр побачив внизу різні музейні експонати, на кшталт зірваних з «беркутів» погонів, і зліз, щоб їх позбирати. У цей момент бою як такого майже не було, і мене розібрали заздрощі, бо я теж великий любитель таких експонатів. Отже, я злізла і почала збирати й собі. А потім стало ліньки знову дряпатись на дерево, тим більше, що саме в ту мить у Маріїнці нічого особливо цікавого не відбувалося. Одночасно я почула звуки вибухів десь з боку Інститутської і пішла подивитись, що робиться там. Схоже на те, що цей вибір врятував мені життя, бо хвилин за 10 у Маріїнці почався Армагеддон.

Далі я знімала на Інститутській. У мене була дуже вигідна позиція – у ніші, звідки можна було знімати одночасно обидві сторони – і силовиків, і повстанців. Туди не залітало каміння і кулі, але періодично забігали «беркути», коли їм вдавалося відтіснити майданівців і захопити нову територію. За деякий час поліцію відганяли на «старі рубежі», і ця ситуація повторювалась кілька разів. Один із «беркутів» забіг у нішу, вдарив мене кийком по ребрах і зірвав із шиї журналістський бейджик.



Було багато вибухів, газу, каміння.

В якийсь момент поруч зі мною в ніші опинилася літня жінка. Вона затулялася металевим щитом, підібраним десь на полі бою. Була дуже злякана. Я сказала їй віддати щит котромусь із хлопців, йому він потрібніший, а її за цей щит беркути просто уб’ють. Вона не одразу зрозуміла, що я їй кажу, але зрештою послухалась.

ДАЛІCollapse )



Пам'ятаєте мою прекрасну фронтову собаку Ефку?
Ми з нею не бачились більше року... Коли поїхала вчитися на офіцерські курси, вивезла її з фронту, віддала родичам і досі ніяк не можу забрати...
Відео про нашу зустріч.


Попередні 25