Морпіх

Як придбати мою книгу "Щоденник нелегального солдата"



Книга про мої 2014-2017 роки на фронті, коли я була снайпером у складі ДУК "Правий сектор" та Української Добровольчої Армії. Книга абсолютно документальна, у ній тільки справжні імена, справжні діалоги і опис тільки справжніх подій.

Обсяг книги 584 сторінки (друге видання - 592 сторінки). 360 кольорових фотографій (у другому виданні - біля 400 фото), 13 карт-схем наших бойових операцій.
Тверда обкладинка. Розміри 24×17, товщина 3,5 см. Друк дуже високої якості, яку розміщені тут фото, на жаль, не передають.

Вартість: 400 грн + пересилка Новою поштою, платити можна після отримання.

Для отримання книги необхідно повідомити такі дані: ім'я і прізвище отримувача, його телефон, місто і номер відділення Нової пошти. Ці дані потрібно надіслати на мейл o.bilozerska@gmail.com чи зв'язатися телефоном +380667486613, на якому є Телеграм і Вайбер.


Заздалегідь дякую.
Щиро ваша,
Олена Білозерська,
у 2014-2017 доброволець (снайпер) ДУК ПС та УДА, у 2018-2020 офіцер морської піхоти ЗСУ.

СТОРІНКИ КНИГИ:



Collapse )

ВСІ ВІДГУКИ І РЕЦЕНЗІЇ НА КНИГУ ЗІБРАНІ ТУТ:
https://bilozerska.info/?p=1866
Морпіх

Дай, Боже...


(папір, гелева ручка)

* * *
Дай, Боже, мудрість відрізнити
Своє від того, що хотів.
Дай, Боже, мужності не снити
Уривками чужих життів.

Дай сили зберігати вірність
Своїй стихії і стезі
І все, що клята доля видасть,
Прийняти без анестезій.

Олена Білозерська
2009
Морпіх

Загинув побратим...



Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий".
З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами. Куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Простий класний хлопець, невисокий на зріст, щирий іноді до кумедності, добрий і безбашенно сміливий. Пам'ятаю його 20-річною майже дитиною, під Мар'їнкою, влітку 2016-го. Відтоді не бачились, але списувались і зідзвонювались час від часу. Він прийняв для себе рішення бути професійним військовим - все життя, до пенсії, служити в армії. Устиг прочитати мою книгу, де він один із героїв. Коли я недавно просила у вас маскувальні сітки - просила для нього.

Сподіваюся, хлопці добре відплатять за нього. Чорт, мені досі незвично казати "відплатять", а не "відплатимо". Знаєте, я досі вважаю, що оте брязкання залізом біля наших кордонів - шантаж і понти, але якщо раптом не понти - тоді знов буде "відплатимо".

Сил Олені. Здоров'я й долі їхньому синочку.

Все, що нижче - про Яріка. Хай його пам'ятають.

"...Позицію "Волга" утримують всього четверо армійців - двоє старшого віку - Женя і Юра, і двоє молодих - РПК-шник Коля, родом з окупованих територій, і неймовірно жвавий західняк Ярослав з позивним Малий – не УДАшний Малий, інший, ЗСУшний. Він тут наймолодший, йому 20 років. Нічого не боїться - ні супротивника, ані начальства, через страшну спеку, незважаючи на регулярні втики, ходить і воює в самих трусах.

...Десь після восьмої вечора - майже безперервна робота стрілкача. Працюємо ми, працює противник, працює батальйон «Донбас» праворуч від нас. Літають трасери. Спалахують і бухають постріли з РПГ. Іноді автоматні і кулеметні черги звучать як сухе цок-цок-цок - це коли влучають у цегляну стінку біля наших бійниць.
- О, трасери по нам! З 12-ї години, навіть ближче, - радіє Малий. – За цим гаражом метрів 100 сидять! Дивись, вспишки видко. ПКМ звідти б’є. Я можу тобі показати, де, Лєн.

...Виїжджає наша беха, стріляє. Тепер дим над посадкою противника. «Прямо у саму зеленку запустили, де вони сидять. Але толку з того, у них окопи добре укріплені», - каже Малий. Працюють наші і ворожі кулемети, автомати, працює все, не залишилося ані шматочка тиші. Від мішків, якими ми сьогодні з ранку зміцнювали бійниці, зовні залишилася вже половина.
«По рации передали, с бэхи у*бали прямо по «Булочке» [позиція противника], - радіє Коля.
«Е*ать, б*дь!», - смикається назад Малий: снайперська пуля залетіла в бійницю, ледь не зачепивши його. «Десь близько, курва, сидить».

Під вікнами розривається вог. «Це по ходу типу нам?» - «По ходу типу нє. Ми ж тут ни при чем вообще». «Погрався ти, пограюся і я трошки», - працює одиночними Малий.

...- Слишь, Лєна, - питає Малий, - у тебе є чим виміряти точну відстань до тої зеленки?
- 480 метрів. Став на прицілі п’ятірку.
- Та ні, мені цікаво, чи РПГ дістає. Дістає.
Вольф хоче щось роздивитися, просить дати йому підсвітку. Але вже доволі темно, світити зсередини не можна.
- Нам не потрібен додатковий ризик, - кажу я.
- Немає тут ніякого додаткового ризику, - не погоджується Малий. – Вони і так знають, де ми і скільки нас. Як ми сюди тільки їхали, ще доїхати не встигли, а вже наша колона в ютубі була.
- Як думаєте, - питаю я, - коли стане не так жарко, вдень теж будуть бої, чи лише в сутінках?
У мене все ще немає нічного прицілу, тому це питання сильно мене турбує.
- Не буде вдень боїв, - каже Малий. – За весь час, що ми тута, один раз всього був.
- Значить, це тільки в «обсосах» справа?
- В «обсосах», - каже Вольф. – Мешают.
(Бойові дії вже рік як відбуваються лише у вечірній і нічний час – коли у «обсосів» закінчується робочий день).


...По нас прилітає з СПГ - «Це з конезаводу». Всі пости пожвавлюються, починається жвава отвєтка. «Эх, нужны активные наушники», - зітхає Вольф. «А я вже звик», - каже Малий. Він бере РПГ, кидає в кишеню кілька гільз, щоб вставити їх у вуха, і відправляється на «акцію відплати». Вольф буде дивитися, куди полетить, і підкоригує в разі потреби. Малий стріляє, один постріл не розривається, але два влучають куди треба.
Малий повертається. Деякий час тиша. Потім повз нашу бійницю з досить гучним свистом починають літати кулі.
- О. Інтересно, - каже Малий.
- Да что там интересного? – дивується Вольф.
- Як пулі свистять. Дуже люблю.
- Любиш?
- Да. Особєнно коли ми лиш сюда заїхали, дванадцять пуль над головою летіли. Пару в бійницю залетіло і чуть не чвахнуло мене. Я три рази упав на ср*ку тута. До мене Юра підбіг, каже: "Нічо, все нормально". І відтоді понравилось, як свистить над головою.

- Я бачила великий спалах з дванадцятої, - кажу Малому.
- Ну да, у них же там окопи. Вони ідуть туди і кричать звідти «Укропи г*ндони, п*дараси» і всяку фігню. Казали, що наша розвідка бачила купу шприців у полі, але чи це правда, чи ні, я не знаю. Ну, травку по-любому курять.
- А може, поранений у них був?
- Все може бути. Але я думаю, що тверезі люди, як ти і я, не підуть у зеленку, де їх можуть накрити, і не будуть кричати звідти «Укропи п*дараси», правильно?
- Хіба що з окопу.
- Так вони з окопу і кричать. А в них окопи файно укриті. Туди лиш мінами крити.

Приходить Каталонець і займає місце біля бійниці. «480 метрів», - кажу я. Повз нас яскраво чиркає куля. «Свистить – це добре», - замислено каже Малий. «Якщо чуєш, що свистить, значить, не в тебе», - підтримує Каталонець.
Малий відкручує полум’ягас і дає три одиночні постріли – хоче яскравим спалахом подражнити противника, щоб викрити його вогневі точки. «Тут кущі, за ними ні фіга не видно», - каже Каталонець.
«С кустами знаешь что надо сделать? – пропонує Вольф. - Я тротил взял – нах*й взірвати ці дерева».
«Я це відколи ми тута предлагав, - скаржиться Малий. – Я й гаражі хотів взірвати».
- Не, гаражи взрывать не вариант, - заперечує Каталонець. – И дерева тоже надо думать. Они хоть чуть-чуть прикрывают. И тебе ни х*ра не видно, но и по тебе. РПГшка буде летіть – вона в деревах й*бне. Простіше укріпиться на котельні і оттуда х*ярить.
- Так пацани будуть там укріпляться. Я теж хочу туди, але мене ніхто не пускає, - каже Малий.
- Так там же ще ніхто не сидить. От коли будуть, тоді й буде розмова.

«Па-пам - па-па-пам - па-па-па-па - па-пам!» - в «футбольному» ритмі стріляють з автоматів - то один, то інший. Тут цей ритм у моді, його чути щодня.
Каталонець, нарешті, зауважує, звідки стріляли, і дає кілька коротких. Противник замовкає. «Якби зі мною двоє пішли на прикриття, я б від гаражів зараз з РПГ чвахнув», - мріє Малий. «Простіше з криші. Виліз, фігнув і зразу вниз. А вони по криші почнуть фігачить, можна буде по вспишкам їх визначать», - каже Каталонець.

...завтра з Франківська виїжджають люди Жовтня, які повинні поміняти нас 10-го. Почувши про це, Малий засмучується: «Неінтересно». «Та почекай, там такі ж самі», - заспокоює його Каталоша. «Я до вас уже привик», - каже Малий.

...- Ви вже старий, навіщо вам стріляти? А я молодий, мені треба набиратися досвіду.
- Ну, йди, молодий...

Двадцятирічний хлопчик з Чернівецької області, що служить у ЗСУ біля трьох місяців і вже втратив на війні друга, з насолодою уявляє, що буде робити з полоненим "сєпаром", якщо той трапить йому до рук.
Навчаю: якщо будеш точно знати, що цей ворог катував людей, навмисно вбивав цивільних - роби з ним, як душа просить. Але скоріше за все, це буде звичайний хлопець, такий, як ти, який зараз так само чесно воює за свою Батьківщину. Просто Батьківщина у нас із ним різна: у нас - Україна, у нього - Російська імперія. Для нас він - окупант чи колаборант. І все одно, кажу, такого полоненого вбивати і мордувати не можна.
Підозріло легко погодившись не чіпати майбутніх полонених, за доволі зрозумілою асоціацією: "Ти тут лягаєш спати і не знаєш, чи прокинешся, а ті п*дараси нагорі жирують". І, миттєво перемкнувшись, з такою самою насолодою уявляє, що робив би з представниками влади і найвищого військового керівництва, якби ті потрапили йому до рук. Якби все оте збулося, кожен з них залюбки помінявся б долею з полоненим бойовиком.

А добра ж дитина... будучи наймолодшим, огризаючись для порядку на зауваження старших, зворушливо дбає про всіх, хто поруч.
Не уриваю. Нотацій не читаю.
Просто язик не повертається.

...Якимось чином майже одночасно порожніють стрічки в трьох наших кулеметах. Залишивши на бійницях автоматників, біжимо з Каталонцем і Скрипалем в освітлену каптерку забивати стрічки. Руками, зрозуміло, машинки Ракова тут і на очі не бачили. Нам допомагає Малий. Ми в екіпіровці і броніках, тільки що без касок, він, як завжди, в саменьких трусах. «Це все заряджається для п*дарасів метрів за 400 від нас», - коментує Малий.

Пізніше, коли мене вже не буде на Мар'їнці, він вийде, як завжди, вночі стріляти з РПГ, і тут його недосвідчений товариш, відкривши вогонь трасерами, демаскує обох. Малий буде серйозно поранений, але одужає і повернеться до строю".
(#ЩоденникНелегальногоСолдата)
Морпіх

Олена Білозерська. Чи буде повномасштабна війна з Росією (ВІДЕО)



Олена Білозерська про те, чи буде найближчим часом повномасштабна війна з Росією.
Уривок з програми "Зворотний відлік" на UA:Перший, за участі народних депутатів Ірини Верещук (СН), Іванни Климпуш-Цинцадзе (ЄС), Романа Костенка ("Голос"), професора політології НаУКМА Олексія Гараня, журналістки, УБД, офіцера ЗСУ в запасі Олени Білозерської та політолога Андрія Піонтковського (включенням з Вашингтона).

Повний запис програми тут:
https://www.youtube.com/watch?v=dyAdNjiTIdg
Морпіх

Щодо можливості повномасштабного вторгнення РФ на територію України



Велике накопичення збройних сил Росії біля наших кордонів та в ОРДЛО, під легендою підготовки до військових навчань - справді має місце.

Усе це робиться не з метою "злякати Зеленського" чи "помститися йому за кривду кумові". Українського президента Путін взагалі ігнорує - приблизно так само, як український президент ігнорує якого-небудь Пушиліна, не вважаючи його дієздатною особою для переговорів. Україна для Путіна - не держава, а російська провінція, що збунтувалася на американські гроші.

Тому, неприховано, без жодної секретності брязкаючи зброєю, Путін намагається тиснути напряму на Байдена. Судячи з реакції американців, успіху він не досягне. Максимум, на що він іще може розраховувати - що Європа тиснутиме на Зеленського, щоб той пустив воду в Крим.

Вважаю, що на фронті слід очікувати на загострення, і навіть не на одне. Але повномасштабного вторгнення не буде.

Втім, остаточно це стане зрозумілим у другій половині травня. Якщо Путін все-таки зважиться на вторгнення, йому потрібно буде доукомплектувати армію. А саме - отримати з учебок новий особовий склад і одночасно пригальмувати демобілізацію особового складу, який вже відслужив строкову. Якщо в травні на Росії не почнеться масова демобілізація строковиків, які вже відслужили - оце й буде означати, що незабаром можливе вторгнення. До цього - розібрали й перевірили снарягу, повикидали з аптечок прострочені медикаменти і поклали свіжі, і далі живемо спокійно.
Морпіх

МОЇ АНТИТІЛА ПІСЛЯ ВАКЦИНАЦІЇ - РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ



Коли я провакцинувалася, один з коментаторів написав, що я "ідеальна піддослідна" (тому що зробила це однією з найперших і докладно описувала процес і наслідки).
Що ж, піддослідна так піддослідна - коли минули рекомендовані медиками три тижні після вакцинації, я здала аналіз на антитіла, результати викладаю тут.

Отже, щеплення першою дозою вакцини Ковішилд відбулося 9 березня, аналіз я здала 31-го.
Це аналіз на антитіла IgG (імуноглобуліни G) до S-білка коронавірусу SARS-CoV-2.

Кількість моїх антитіл - 68,3. Як бачимо, вони є. Прошу СПЕЦІАЛІСТІВ прокоментувати, багато це чи мало, бо я не можу знайти гідної довіри інформації з цього питання.

Також, оскільки останнім часом багато писалося про те, що Астра Зенека і Ковішилд нібито викликають проблеми зі згортанням крові, зокрема, тромбози і тромбоемболії, я здала також кров на коагулограму - це комплексний аналіз усіх показників, пов'язаних зі згортанням крові. Ясна річ, я б пожаліла гроші на цей додатковий аналіз, якби не одне але. Три з половиною місяці тому мені робили коагулограму в лікарні перед операцією, тож було цікаво порівняти, чи щось змінилося відтоді у зв'язку з вакцинацією. Я, звісно, не спеціаліст, але будь-хто може порівняти скріни аналізів і переконатися, що обидві коагулограми в нормі і відрізняються одна від одної дуже мало.

Таким чином, перший етап дослідів над окремо взятою людиною (себто, мною) можна вважати завершеним :)Як і раніше, абсолютно невідомо, чи довго поствакцинні антитіла тримаються в організмі. Тому планую здати ще один аналіз незадовго до отримання другої дози вакцини. Ну, й після другої, звісно, теж. Продовжуємо наші досліди :)
#вакцинація



Морпіх

Морпіх з кицькою



Наша прекрасна Irena Mykoliv продовжує серію малюнків за мотивами книги #ЩоденникНелегальногоСолдата. На цьому малюнку - морський піхотинець із кицькою. Історія кицьки - на фотографії сторінки з книги, і там же оригінальне фото. Воно і було таке темне, суцільний беклайт, і я дуже раділа цьому, коли тільки зробила цю світлину - думала, що як нічого не видно, то мені дозволять її викласти. Ага, аж двічі. Незважаючи на беклайт, на фотці можна було роздивитися смугастий тільник у військового - значить, морпіх, а морпіхи тоді стояли тільки на Водяному, а це значить, що ми, фронтові нелегали, теж на Водяному... Коротше, фотка пішла в архів. А з архіву - до книги, а потім була творчо переосмислена Іреною Миколів. Якщо на фотці не видно майже нічого, то на малюнку видно максимум. При цьому і в морпіха, і в кицьки збереглася портретна подібність. Як Ірена так робить - для мене загадка.

Морпіх

Прості речі рятують життя



На фото - ми з Яною Зінкевич 10 липня 2014 р. під Карлівкою. Але мова піде не про мене і навіть не про Яну, а про корисну штуку, яка стирчить з її розвантажки.
Про стандартну армійську димову шашку.

19-річний фронтовий медик без серйозної підготовки (якої станом на середину 2014-го не мав практично ніхто) знала, що цю штуку слід мати з собою і за потреби використовувати. Усі тренування парамедиків з евакуації поранених в умовах, наближених до бойових, які я бачила - відбувалися із задимленням, і це робилося не просто так. Але на восьмому році війни цього, схоже, не знають. Або забули.

Друзі, евакуацію поранених потрібно прикривати димами. І снайпером. І кулеметником. І мати на підхваті 82-і міномети з димовими мінами (це, звісно, з області фантастики - в реальному житті я ніколи не бачила, щоб вони працювали на фронті). Бо коли вже є поранені - вже пізно боятися демаскування, воно вже сталося. Треба думати про ворожих снайперів. І робити так, щоб вони не могли стріляти прицільно.
Прості речі рятують життя.
Морпіх

Вакцинувала сім'ю

Дійсним доповідаю: вакцинувала обох батьків і чоловіка (усі троє - група ризику). Ковішилдом, залишковими дозами.

Щодо їхньої реакції на вакцину. Після моїх дванадцяти годин з температурою 40 і жахливим головним болем я трошки переживала за них. Так ось, в чоловіка реакція була нульова - ніби нічим не кололи. У батька наступного дня був нетривалий легкий озноб, а в мами сильний озноб і слабкість, вона добу пролежала в ліжку. І все. Зараз уже все нормально. Ніяких ліків для полегшення стану їм не довелося приймати.

За кілька тижнів здадуть аналізи на антитіла, якщо вони будуть - я зможу хоча б на суди до політв'язнів ходити...
#вакцинація
Морпіх

Про двері і ПВК



1. Я не люблю Семенченка, мені він видається мутним. Але ПВК потрібно легалізувати. Хай оті хлопці, для яких головний сенс у житті «ПІДНЯТИСЯ» - не сидять по українських тюрмах, а воюють десь у Чаді і заробляють гроші, і посилають їх в Україну, як роблять усі наші закордонні заробітчани.

Тим більше – не позортеся, яке НЗФ може сидіти на полігоні у Нових Петрівцях на Київщині? Ми самі там тренувалися до війни – просочувались, як миші, без бойової зброї і без постійного перебування там, ховалися по кущах – і те всього лише кілька разів. Хто ж це міг «не знати» про постійне базування там НЗФ з купою зброї і БК, і кого за це доведеться саджати? Згодна з тими, хто пов’язують усю цю історію з «вагнергейтом». А ще - дістали вже ваші «міжвідомчі войнушки» - полігон-то у відомстві МВС і Нацгвардії, а брала «НЗФ» - СБУ. Стидоба, одним словом.

2. Я не люблю графіті. Коли бачу фасади будинків, обмальовані підлітками, мені хочеться їх упіймати і пофарбувати з кількох різних балончиків з ніг до голови, хай відмиваються і купують нові шмотки. Але 7 років за графіті і биту шибку – це як 12 за зовнішню подібність.
Після кількох влучних проукраїнських кроків, здатних викликати симпатію (санкції і навіть сьогоднішній обшук у медведчуків), влада почала – називаючи речі своїми іменами – зачищати потенційно буйних. Щось приблизно те саме усю свою каденцію намагався робити Янукович. І успішно, до речі, зробив Лукашенко.

3. Я не люблю деяких буйних, бо серед них багато любителів напівкримінального бізнесу під політичними гаслами, який знищує репутацію не лише тих, хто ним займається. Коли вони втрапляють до тюрми – їм взагалі не співчуваєш, але їх доводиться витягати, бо наступними будемо ми.

4. Мені подобається міцна влада. Але не ця. І її спроби «зачистити поле» – тривожний дзвіночок, на який треба реагувати. Якщо їм хочеться чистоти – хай зачищають ворогів України, на кшталт Медведчука. А наших своїх, чи навіть умовно своїх їм чіпати зась.