Морпіх

ПОРАДИ КОЛИШНЬОГО ПРАВОЗАХИСНИКА МАЙБУТНІМ ПОЛІТПЕРЕСЛІДУВАНИМ

Зараз «тряхну стариною» і напишу довгий, але важливий текст. Це поради, розраховані на активних людей, які ніколи не мали проблем з правоохоронними органами і не здогадуються, що скоро, можливо, їх матимуть. Це не теорія, а узагальнений досвід, передусім мій власний. Хто вважає, що ці поради корисні – прошу поширити.

За часів Януковича, які багато хто погано пам’ятає – або в силу віку, або тому, що тоді не займали активної громадської позиції - я пережила два обшуки і кілька спроб сфабрикувати проти мене кримінальні справи. Відтоді багато займалася правозахистом і набула деякий досвід. Потім була велика перерва на фронт, за цей час дещо змінилося, а дещо я підзабула, але загальні механізми працюють і працюватимуть, на жаль, ще довго.

Отже, якщо Ви:
- ходите на суди до людей, яких вважаєте несправедливо переслідуваними;
- пишете тексти на їхню підтримку або просто з критикою влади чи правоохоронних органів;
- виходите на протестні акції;
- маєте близьких знайомих серед активних протестувальників або переслідуваних за політичними мотивами;
- засвітилися у соцмережах в якості людей, здатних на активні дії тощо – цей текст для вас.

Кілька порад:

1. Знайдіть надійного адвоката, краще двох, і укладіть з ним угоду про юридичний захист. Якщо Вас затримають чи у вас відбудеться обшук, адвоката без такої угоди до вас, скоріше за все, не допустять. Угоду і телефон адвоката завжди майте при собі.

2. Не тримайте вдома (в гаражі, на дачі) нічого, що може зацікавити правоохоронців при обшуку. Йдеться не лише про незаконні речі (сподіваюся, ви достатньо розумні і у вас їх немає), але й про те, що не варто їм віддавати. Наприклад, якщо ви любите фотографувати чи знімати відео, у вас міг накопичитися унікальний архів. Приберіть його з дому від гріха, бо ж самі не пам’ятаєте, що там може бути і як і в чиїх інтересах це може бути використане.

3. При найменшій можливості не приховуйте інформацію про вашу діяльність від близьких, передусім від батьків. Я розумію, що їх хвилювати не хочеться – але правоохоронці їх не пожаліють. Вони прийдуть до вашої мами і скажуть, що ви член банди, яка убиває людей, і скажуть, що від її поведінки залежить, будете ви проходити як свідок чи як співучасник. Якщо вона не знатиме правди – вона на стресі неодмінно повірить. Уявляєте, що вона переживе і яку шкоду, бажаючи врятувати вас, вам наробить?

4. Привчіться не тримати в пам’яті комп’ютерів, смартфонів, окремих програм і поштових клієнтів збережені паролі, в першу чергу від соцмереж та електронної пошти. Завжди вводіть їх наново, з власної пам'яті. Записані ніде не тримайте або тримайте там, де не знайдуть. Інакше у вас просто вилучать комп’ютер чи смартфон і без жодних додаткових зусиль отримають доступ до всієї Вашої інформації.

5. Намагайтеся по мінімуму навіть жартома казати і робити те, що в разі оприлюднення може вас дискредитувати. Наприклад, якщо ви по приколу обговорюватимете з друзями, як убити якого-небудь політика разом з усім його оточенням – саме за це вас не посадять. Але це неодмінно використають для маніпулювання суспільною думкою не на вашу користь. У цей же пункт – не фоткайтеся задля приколу в образі маніяків, убивць, нацистів тощо, бо потім не доведете, що це було фото на Хеловін.

6. Якщо до вас прийшли з метою обшукати вас, чи затримати, чи викликати на допит – найперше, що ви маєте зробити – повідомити про це громадськість – хоча б коротким постом у Фейсбук. Зробіть це незалежно від того, знаєте ви чи ні, чому правоохоронці зацікавилися вами.

7. Якщо вас запрошують на допит в якості свідка, навіть якщо ваш статус свідка офіційно закріплений у повістці – не розслабляйтеся і в жодному разі не йдіть на допит без адвоката. Якщо є можливість, хай під час допиту внизу стоїть група підтримки, в ідеалі – щоб серед неї були люди з бейджиками і камерами. Бо просто під час допиту вас можуть перекваліфікувати на підозрюваного і затримати.

8. Ніколи не ведіться на чиїсь прохання не здіймати шум – мовляв, адвокати домовляться по-тихому, а розголос може нашкодити. За дуже рідкісними винятками, така позиція приносить тільки шкоду. Хороші діла таємно не робляться, а погані, навпаки, завжди вимагають тиші. Коли ви зрозумієте, що вас або вашого друга прокинули, здіймати шум може бути запізно.

9. Якщо ви не скоїли злочину, але вважаєте, що вас можуть затримати, заарештувати – ніколи не втікайте! Не переходьте на нелегальне становище, не втікайте за кордон, навіть якщо це радять близькі друзі. Бо для ментів і суспільства це опосередковане визнання вини. Завжди краще боротися відкрито. Уточнення: цей пункт стосується більш-менш відомих людей – активістів, журналістів, правозахисників, через переслідування яких підніметься шум і які не можуть і не збираються півжиття ховатися.

10. Якщо виходите на акцію у балаклавах – не вдягайте той самий одяг, в якому були на суді над побратимами. Я знаю людей, які отримали вироки саме через цю помилку.

11. Не вписуйтесь за людей, які підклали вибухівку під авто бізнесмена на замовлення його конкурента, незважаючи на всі їхні попередні заслуги, якщо такі є, і можливі дружні стосунки з вами. Не оголошуйте їх героями і жертвами режиму. Бо це зашквар і дискредитація спільної справи. Захищати таких людей можливо і потрібно тільки з точки зору дотримання їхніх прав - передусім, щоб до них допускали адвокатів і не катували. Катувати не можна дозволяти нікого.

12. Як би сильно політпереслідувані не потребували допомоги, не можна повністю зосереджуватись лише на ній. Простенька схема: арешт відомої і явно невинуватої людини – бурхливий захист, на якому зосереджується вся активна тусовка – зрештою людину звільняють – ура, перемога! – а за цей час Верховна Рада, під якою нікого не було, прийняла зміни до Конституції.

Будьмо пильними!
Морпіх

І знову про трьох затриманих у справі вбивства Шеремета

І знову про трьох затриманих у справі вбивства Шеремета. Не дуже хочеться уподібнюватись до диванних експертів, які роблять висновки, не розуміючись в предметі обговорення і особливо – не володіючи інформацією, яка з певних причин не є загальнодоступною. Але ситуація настільки резонансна (і потенційно небезпечна), що висловитись треба.

Отже, аргументи на користь слідства озвучили на брифінгу ОП, повторювати їх немає сенсу. Озвучу нестиковки, які мені, пересічній людині, одразу кидаються у вічі.

1. Озвучений на брифінгу мотив – дестабілізація – не витримує жодної критики. Ні Шеремет, ні Олена Притула не підходять до цього мотиву. Щоб спровокувати дестабілізацію (знамениту тріаду «Провокація – репресія – революція» ще ніхто не скасовував) необхідно, щоб людину/людей вбили/посадили/скалічили явно представники влади, за її наказом. Або щоб владу можна було легко звинуватити в цьому. Коли ж людина не загальновідома, причому не загальновідома в якості яскравого опонента влади, коли хто її вбив і за віщо – Бог його знає… Дестабілізація в такому випадку завідомо неможлива. Думаю, що цей «мотив» скопіювали нашвидкуруч з якоїсь іншої справи.



2. «Організатор вбивства» - музикант і воїн Андрій Антоненко a.k.a. Riffmaster. Особисто не знайома, подробиць біографії, обставини життя не знаю. Але бачу неозброєним оком, що чоловік на відео, імовірний співучасник вбивства, виглядає набагато крупнішим за Ріффмастера на фото, зробленому наступного дня під час концерта, і має іншу форму бороди. Варто дати ці два фото для порівняння незалежним експертам і вислухати їхню думку.

3.«Виконавиця вбивства» Юлія Кузьменко. Теж не знайома особисто. Але знаю, що це відомий дитячий хірург – тобто, людина, яка майже точно не бідувала матеріально і завжди могла заробити гроші своєю кваліфікацією, не вплутуючись у тяжкий злочин. Якщо ж її мотив – не гроші, а щось інше – покажіть мені цей мотив. Поясніть правдоподібно, без маячні, що її спонукало особисто підкласти вибухівку під машину – не одіозного антиукраїнського політика, а мало кому відомого журналіста. А поки нема мотиву – нема і злочинця.



Розмови Кузьменко з Інною Грищенко – перепрошую, але це звичайний трьоп, в даному разі гіркувата іронія людини, яку не влаштовує ситуація, що склалася, але вона безсила її змінити. Я сама частенько веду подібні розмови, більше того, їх ведуть мої 70-річні батьки. І видавати ЦЕ за реальні наміри і плани – мати людей за дурнів.

4.Третій фігурант справи – військова медсестра Яна Дугарь. Слідство ототожнює її з невідомою дівчиною, яка за кілька днів до вбивства Шеремета фотографувала поблизу цього місця камери відеоспостереження. Ту дівчину видно досить добре, будь-яка людина, яка особисто знайома з Яною Дугарь, зможе сказати безпомилково, вона це чи не вона. Так ось, чи не всі мої посестри з Жіночого ветеранського руху, які добре знають Яну особисто, кажуть, що на відео не вона. До того ж, Яна має довідку, що в ті дні перебувала в «АТО» в якості медсестри – асистента хірурга. Ясна річ, військовий може на папері стояти в секторі, а насправді на день-два відпроситися у командира в особистих справах. Тому папір сам по собі для мене не аргумент. На відміну від слів дівчат, які добре знають Яну.

До того ж, у Яни є татуювання, яких у дівчини на відео немає. Думаю, неважко встановити, коли приблизно Яна їх набила. Якщо тату старі, це майже стовідсоткове алібі. Так, ідучи «на діло», тату можна замазати – але значно простіше вдягнути закритий одяг.

До речі, та дівчина на відео, скоріше за все, справді співучасниця вбивства, бо не дарма там крутилася і фотографувала камери. Але схоже, що її використали втемну, вона не знала, для чого фотографує камери, інакше б хоч трохи замаскувалася – вдягнула б, наприклад, бейсболку, яка кидає тінь на верхню частину обличчя, сховавши під неї волосся, щоб не було видно його колір, довжину і структуру.

І наостанок. Інтуїція підказує мені, що це просто когось на чомусь спіймали, причому з хорошою доказовою базою, і кажуть: здавай убивць Шеремета, інакше отримаєш по повній. От він і «здає» - можливо, так само хтось з українських полонених «здав» Яценюка, що той нібито воював у Чечні.
Морпіх

Щодо сьогоднішніх затримань по "справі Шеремета"

"Шофери не вбивають. Шофери пиячать і крадуть хазяйський бензин". (Карел Чапек)

Україна не Росія. В Україні не вбивають за політику. Це аксіома. В Україні вбивають виключно за гроші. Виконавці й організатори - за "гонорар", замовники - за контроль над фінансовими потоками, великими і маленькими, і відкати з них. Якщо ти конкуруєш з кимось за доступ до бабла, або заважаєш чиїмсь фінансовим схемам - тебе можуть убити. Інших причин убивати, крім побутових конфліктів, часто по п'янці, наш народ не знає.

Серед чотирьох озвучених поліцією версій убивства Шеремета цієї, на мій погляд, єдиної реальної версії - немає.
Вбивство з метою дестабілізації - вибачте, але це маячня. Смерть Шеремета, хто б і в який би спосіб його не вбив, не здатна дестабілізувати ситуацію в державі. (Доведу це елементарно - після вбивства не виникло навіть натяку на нестабільність). А от переслідування за це вбивство атошників і волонтерів, навіть якщо вони винні, а якщо не винні, тим більше - ось це може.

Якщо раптом влада, наприклад, схоче дестабілізувати ситуацію - я підкажу їй, що робити. Нікого вбивати не потрібно. Достатньо посадити Марусю Звіробій і всіх, хто надто активно за неї вступатиметься - і готово :)

У брифінгу офісу президента мені як людині, що тямить в технологіях інформаційного впливу, не сподобалось, найперше, маніпулювання свідомістю людей, далеких від навколоАТОшних процесів. Силовики довели, що всі фігуранти справи були знайомі і в той чи інший спосіб спілкувалися між собою. Підозріло, чи не так? Але як каже моя посестра Білка, війна кругла. Усі АТОшники, волонтери, добровольці - це ж як велике село. З п'ятьох фігурантів справи я - а я людина нетусовочна і постійно якщо не на фронті, то на службі - двох знаю особисто, решту трьох - заочно, принаймні чула про них. Друга маніпуляція - явне видавання безвідповідального трьопу, яким час від часу займаємося ми всі, за якісь реальні плани чи серйозні наміри. Також, якщо у дівчини-військового медика чи волонтера є "комплект сапера" (який сам по собі не є незаконним) чи сім телефонів - це не свідчить взагалі ні про що. Навіть наявність нелегальної зброї, якби вона була, ще не свідчить про причетність до вбивства. От якщо в її особистому телефоні знайдуть фото відеокамер біля місця убивства Шеремета - ось це доказ. І не треба змішувати одне з другим.

На сьогодні я не готова стрімголов "вписуватися" за всіх фігурантів справи і оголошувати їх невинними, бо в мене замало інформації, а деяка, яку маю, не свідчить на користь деяких з них (більш детально не скажу, не просіть, бо не на часі). Але я занадто добре пам'ятаю, як в 2011 році тодішній голова МВС Могильов брехав з трибуни Верховної Ради про якісь рецепти напалму, нібито "вилучені з мого сайту" (це не моя обмовка, саме так цей "професіонал" і сказав) - коли треба було виправдатись за обшуки в мене. Я добре знаю ці повадки і дуже їх не поважаю. Маєте докази - пред'являйте. Не маєте - не нагнітайте.

А ще мені дуже не подобається, що вбивство Шеремета "за участі АТОшників" розкрили в той самий час, коли в Україну безперешкодно повертаються одіозні російські зМІ, коли очільник української держави дає інтерв'ю державному російському телеканалу, коли полковник Ноздрачов робить пробний вкид про можливість інтеграції (тобто об'єднання) української армії з російською та згадує якихось стрьомних неконтрольованих праворадикалів, які цій позитивній тенденції заважають (вкид не пройшов, Генштаб вибачився) - я зазвичай не схильна до конспірології, але щось воно все якось дуже одночасно.

Так і хочеться спитати і в тих, і в інших: люди, що ви робите? Вам своєї держави анітрохи не шкода? Так хоч би про себе подумали.
Морпіх

Презентація "Щоденника нелегального солдата" в Дніпрі (ФОТО)



Минулої неділі у Дніпровській центральній міській бібліотеці, за участі Бібліотеки Української діаспори, пройшла презентація моєї книги #ЩоденникНелегальногоСолдата. Запросив мене туди заввідділом Бібліотеки діаспори Віталій Кучеренко, за що я йому дуже вдячна.
Презентація пройшла просто супер! Зібралося близько 50 людей. Ми просто спілкувалися, я розповідала про себе, про книгу, про свій батальйон, про своїх побратимів, відповіла на купу цікавих питань. Судячи з того, що люди прийшли в неділю і дві години не розходились, їм було цікаво. В кінці придбали багато книжок.
Дуже приємно було зустріти кількох старих знайомих, в т.ч. Анну Бікетову, яка ще у 2016 році посилала для мого підрозділу горілки - типу таких свічок у консервних банках. Коли в Широкиному не було електрики, вони дуже ставали у пригоді.

Були також журналісти - з Радіо Свобода і з місцевого телеканалу D1.
Сюжет каналу можна подивитися тут:



Інтерв'ю Радіо Свободі можна прочитати тут:
https://www.radiosvoboda.org/a/bilozerska-kny…/30316435.html

Цікаво, що мер міста Борис Філатов прислав на прохання бібліотеки для охорони заходу двох бійців муніціпальної варти.

Презентація (не рахуючи представлення книги в Інтерфаксі у вересні) була першою - а повезла я туди останні примірники. За два з половиною місяці увесь наклад розійшовся. Багатьом людям не вистачило, люди звертаються до мене, а книжок уже нема... Тож я вирішила збирати замовлення на другий наклад. Якщо назбирається певна кількість - не грошей, гроші вперед не беру, а бажаючих придбати книгу, зроблю друге видання, доповнене і покращене.

Автори фото: Юлія Рацибарська, Борис Ковтонюк.

Collapse )
Морпіх

Видихнули?

Дивлюся, всі так радісно видихнули, ніби всерйоз очікували, що Зеленський приїде з переговорів, радісно вимахуючи білим прапором, зі словами: «Українці!!! Я привіз вам капітуляцію!».
Не міг він ніяк такого зробити, навіть якби й хотів. Бо у нього є досвід Януковича, а в його противників – кількарічний фронтовий досвід. На Банковій вже стояли намети, а він би приїхав і заявив, що кордон буде передано Україні тільки опісля місцевих виборів в ОРДЛО?
Зеленський – людина оптимістична і життя любить. Він швидко і вправно понизив протестні настрої у суспільстві. Що буде далі – про що він там насправді домовився і що з цього збирається виконувати – побачимо по найближчих голосуваннях у Раді. Поки що, безоціночно, лише по фактах: розведення військ триває, коли і на яких умовах Україні буде передано контроль над кордоном – невідомо. Все інше – гуманітарні питання, які теж важливі, але від них доля України не залежить.
Морпіх

З флібустьєрських синіх морів...

З флібустьєрських синіх морів, із ніяковістю з-під брів, повернувшись, працюю тихо із паперами на столі.
А навколо киплять бої, хтозна, хто тут уже свої, але точно накоять лиха самі собі і цій землі.

З флібустьєрських синіх морів, хто втопився, а хто згорів, нам, відібраним, сурми тільки, або тюрми - бува, й вони.
Ми пройшли крізь такий відбір, що вже байдужі нам з тих пір ваші байки, і ваші бійки, ваші бірки і перевірки, ваші воші і таргани.

Тільки осторонь, тільки повз, повз масований ваш психоз, зосереджене божевілля - зберігати здоровий глузд.
Вмію бачити кольори, чути музику куль і рим. Коли буду я, може, вільна...
А до того - ні пари з уст.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
7.12.2019
Морпіх

Про прийнятий нещодавно закон, за яким неоформленим добровольцям даватимуть статус УБД

Деякі люди зараз активно обговорюють новий закон, абсолютно, на жаль, не знаючи ситуацію зсередини.
Я знаю і маю право про це казати, причому знаю "з обох боків" - у мене за плечима 3,5 роки на фронті неоформленим добровольцем (ДУК ПС та УДА) та рік служби офіцером у Збройних силах.

Одразу з головного: закон потрібен. Бо це відновлення справедливості. Я розумію тих, кого непокоїть, що значною мірою цей закон проштовхувався "темними силами". Так, вони діють у своїх інтересах, часто дуже відмінних від наших. В даному разі цей інтерес, скоріше за все - спроба "дати хабаря" добровольцям, щоб не бешкетували проти влади. Але якщо навіть Путін скаже, що трава зелена, дурницею буде з принципу стверджувати, що вона синя.

Коротко про ситуацію, що була досі. Десь у 2015 році було офіційно оголошено і відтоді багато разів повторювалось, що всі добровольчі військові формування влилися до державних силових структур. Це була необхідна відмазка для Заходу. Насправді неоформлені добровольці залишилися і досі залишаються на фронті, хоча з часом їх стає все менше і їхнє становище все більш принизливе. Більшість добробатів справді влилися в офіційні структури і дуже швидко були ними розчинені, перестали існувати як цілісні утворення, люди в яких об'єднані спільним світоглядом та спільним бойовим досвідом. Однак залишилися добровольчі формування - в першу чергу це ДУК "Правий сектор" та Українська Добровольча армія, також було кілька дрібніших з'єднань - які не влилися до державних структур, хоча й діяли у постійній співпраці і координації з ними, і отримували від їхніх командирів бойові розпорядження. Ці люди не отримували постійних зарплат і не мали жодних соціальних гарантій, в тому числі не мали і не мають статусу УБД. Сім'ям загиблих та пораненим, які внаслідок поранення на війні стали інвалідами, з великими зусиллями вдавалося отримати відповідні статуси. Решта неоформлених фронтовиків для держави фронтовиками не були.

Водночас переважна більшість українських обласних рад вже давно проголосували за те, щоб на території своїх областей прирівняти неоформлених добровольців до "офіційних" УБДшників. Вони легко і просто вирішили питання, як відсікти "воєнних туристів", тобто, фейкових фронтовиків, ласих до пільг: щоб отримати "обласне" УБД, потрібна довідка зі штабу добробату з докладним переліком, де і коли воював, нотаріально завірені свідчення двох "офіційних" УБДшників, інші докази. І це в той час, коли в ЗСУ шалена кількість (вважаю, що йдеться про сотні тисяч) людей цілком законно отримують УБД за перебування на другій лінії - тобто, в мирних містах, без жодного ризику для життя. Для кількісного порівняння: через ДУК ПС та УДА за роки війни - на око - пройшли 3-4 тисячі людей. Так через що весь цей сир-бор, якщо людей так мало? Причому дуже значний їхній відсоток - думаю, що більшість - пізніше офіційно служили у ЗСУ й УБД вже отримали.

Люди, які не знають усіх подробиць, дуже часто пишуть, наприклад, таке:

"Навіщо потрібен окремий закон? Які проблеми ним вирішують?
Якщо мова про тих, хто не захотів служити Українській Державі в державних структурах, то до чого тут держава? Вже з 2015 не було проблем з відмовою, як в 2014, коли ми два місяці оббивали пороги військкоматів. В 2015 на службу в ЗСУ чи НГУ дуже легко можна було вступити. Навіть певна політика легалізації проводилась.
Це ж був свідомий вибір людей: не хотіти жити й коритись системі, бути "вільними людьми", певний контрсистемний ореол, певна підтримка позасистемних спільнот і таке". Олександр Сосницький.

Постійне питання: чому вищезгадані добровольчі з'єднання не влилися до ЗСУ чи НГУ? Не через "вольницю" чи "контрсистемщину" - це якщо й було, то не було головним мотивом. Все трохи складніше.

На рівні командування - бо не знайшли компромісу, який задовольнив би обидві сторони. Але ми зараз не про командування, а про звичайних бійців. У кожного, звісно, була своя причина, але найголовніших - три:

1. Люди були згодні перейти до ЗСУ, але не як окремі бойові одиниці, а разом зі своїми побратимами та командирами, яким довіряли. Такої можливості їм де-факто не дали: "окремі роти" з добровольців у складі батальйонів ЗСУ існували, в кращому разі, лише поки батальйон був на передовій, і те неофіційно, офіційно ж ці люди були "розмазані" по всьому батальйону чи бригаді - ними просто заповнювали перші-ліпші вакантні посади - і дуже скоро бійців відправляли служити туди, де і ким вони були оформлені за штаткою. Їм часто доводилось виконувати не властиві їм посадові обов'язки, і їхніми товаришами по службі раптово опинялися ментально зовсім чужі їм люди - іноді це були аватари, заробітчани, а то й відверті ватники.

2. Люди не могли підписати контракт, бо мали серйозні особисті проблеми: найчастіше зі станом здоров'я (в добробатах часто воювали, причому дуже ефективно, люди з інвалідністю, які не пройшли б жодну медкомісію), у деяких була непогашена судимість, деякі не могли залишити надовго родину, роботу, бізнес і воювали на фронті "наїздами", за домовленістю з командирами (наприклад, два місяці на фронті, два удома. Як правило, люди з цієї категорії були не простими піхотинцями, а висококваліфікованими спеціалістами).

3. Третя причина, на мій погляд, є головною. Є люди, які в мирний час обирають для себе професію військового і просто ходять на службу, як інші на роботу. А є люди із зовсім іншим характером і схильностями, які ніколи б не мали стосунку до війська, якби не почалася війна. Ці люди прийшли, щоб воювати за свою державу. І вони не хотіли по півроку-рік, а іноді й більше, сидіти на полігонах, робити ремонти і ходити в наряди, поки інші воюють. В добробатах цього не було, там люди або воювали, або вчилися воювати, або відпочивали між бойовими операціями. Я знаю ЗСУшників, колишніх бійців добробатів, які по 3-4 рази переводилися з бригади в бригаду - як тільки бригаду виводили з фронту, вони переводилися до іншої, яку щойно завели, щоб не витрачати свій час на "службу" замість війни. Уявіть собі: ти пожертвував своєю улюбленою роботою, можливістю бути зі своєю сім'єю чи коханою дівчиною, щоб воювати на фронті - а замість цього по кілька місяців в холод, дощі і в спеку живеш у палатці на полігоні, ходиш в наряди по кухні і отримуєш догани за дрібні порушення статуту. Якщо ти не солдат, а офіцер - мінус кухня, але плюс сила-силенна абсолютно непотрібних паперів. Замість фронту, замість особистого життя, замість кар'єри - замість усього. Якщо вас, хто це читає, таке могло б влаштувати - чому ви досі не в армії?

З мого добровольчого підрозділу, який припинив своє існування в кінці 2017 року, дві третини бійців, включно зі мною, зараз служать у ЗСУ і вже отримали статус УБД. Але десь третина на гражданці, і статусу УБД не мають. Це люди, які кілька років воювали на першій лінії, а іноді і попереду неї. Ясна річ, коли воювали, про УБД не думали. Але час іде, і несправедливість - оця нерівність, а не відсутність пільг - починає все сильніше пригнічувати морально.

Врешті-решт, якщо майже вся Україна "по клаптиках", тобто, по областях, визнала добровольців - це просто має бути зроблено на державному рівні. Навіть з точки зору демократичного устрою і єдності держави.
Морпіх

З приводу стрілка, який убив дитину

З приводу колишнього бійця УДА з позивним "Тихий", якого підозрюють у вбивстві дитини, і його напарника.
Особисто я з ними не знайома. Мій побратим, який знав Тихого, згадує його як дійсно тихого, спокійного, врівноваженого хлопця. "А що там у нього було в голові, хто ж його знає". Казати, що стріляв саме "Тихий", не ознайомившись грунтовно з матеріалами слідства - гранично неетично. Тому зараз казатиму лише про ситуацію загалом.

Особисто я впевнена зараз тільки в двох речах: по-перше, той, хто стріляв, зробив це за гроші (можлива попередня "промивка мізків" - лише додатковий мотиватор); по-друге, стрілок не знав і не бачив, що в машині дитина.

А зараз казатиму дуже непопулярні речі. Хтось же має їх казати.

Перше. Серед людей, готових добровільно ризикувати життям - зашкалюючий відсоток психологічно готових на кримінал. Герой війни, якби вона не почалася, запросто міг би зараз відбувати термін за який-небудь силовий злочин. На фронті ж він буде реально сміливо воювати - знищувати не "мирне населення", як написано у ворожих методичках, а озброєних до зубів ворогів своєї держави, він буде щоденно ризикувати життям - але при цьому мародерити плазми і бойлери. Мій чоловік називає цю категорію "сміливі скоти".

Після всіх війн у всіх суспільствах сплеск криміналу, і не тільки ПТСР тому виною. А просто: оцей, що без війни сів би в тюрму - а може, й не сів би, а все-таки під впливом нормальних людей знайшов чесну роботу - після кількох років на фронті вже майже точно не стане її шукати.

Це важко сприймається - навіть мною - через багатовіковий культурологічний обман. У всіх культурах оспівують повстанців як бездоганних героїв, а вони ж, за яку б шляхетну мету не боролися, на колосальний відсоток були бандитами і мародерами, завжди, в усі часи. Без яких, на хвилиночку, не було б кому за цю шляхетну мету боротися. Бо позитивні в усіх відношеннях люди зазвичай сидять удома й утримують свої сім'ї. Просто в наших джерелах про це "забули" сказати.

З мого добровольчого підрозділу, який завершив своє існування в кінці 2017 року, в криміналі не замішаний жоден боєць. Дві третини зараз служать у ЗСУ, третина чесно живуть і працюють на гражданці. Але тільки тому, що ми безперервно вичищали схильний до криміналу елемент, який до нас періодично приліплювався, і закінчили цей процес аж десь у 2016-му. А ще тому, що у нас майже всі були з вищою освітою і високим рівнем інтелекту.

Друге. Конспірологія від експертів, в лапках і без, на кшталт "снайпер не міг так промахнутись" - перепрошую, це саме зайва конспірологія. Найвища технічна майстерність (якщо вона ще мала місце) - нічого не варта, коли немає мізків. А людина, яка погоджується на замовне убивство, ще й в центрі великого міста, не будучи професіоналом великої науки "Як Піти" - вже гарантовано без мізків.

Третє. Підлі або нерозумні люди, які перманентно закликають фронтовиків не мерзнути в окопах, а "переносити війну до Києва" - ви можете радіти. Процес пішов. Загибла дитина - тільки перша ластівка.

Четверте. Ці хлопці - якщо це вони - не воюють з літа цього року. Бо самі знаєте, як нереально важко зараз неоформленим солдатам діставатися фронту. До ЗСУ не пішли - не кожен фронтовик погодиться замість фронту навіть за хорошу ЗСУшну зарплатню рік мотатися по полігонах, робити ремонти і ходити в наряди. І ось маємо. Під час війни, на мою думку, повинні існувати елітні підрозділи з добровольців лише для передової, які виводять з фронту місяців на два-три за рік, щоб поправили здоров'я і сходили у відпустки, а потім знову на передок. Після дембеля - тривала соціалізація. Інакше матимем - і бандитів, і гвалтівників, і недокілерів, і кого завгодно.

Коротше, я за те, щоб ці хлопці, ЯКЩО ЇХНЯ ПРОВИНА БУДЕ ДОВЕДЕНА В СУДІ, З НАДАННЯМ СУСПІЛЬСТВУ НЕСПРОСТОВНИХ ДОКАЗІВ - отримали покарання по повній, без жодних урахувань їхніх фронтових заслуг, без "скидок" на ПТСР і щиросердне каяття. Не тільки і не стільки тому, що жертва - дитина, а через репутаційні збитки, які вони завдали своїй державі та ідеї, за яку воювали. Гірше за репутаційні збитки нічого немає. Як казав той безіменний, але незабутній ватний прокурор, участь в АТО - обтяжуюча обставина. Бо випадки "звичайних" замовних убивств не завжди навіть потрапляють у ЗМІ.

За подвиги на фронті треба нагороджувати. За злочини в тилу - саджати. Якщо це ті самі люди - так тому й бути. Нічого кращого людство ще не вигадало.