Морпіх

Як придбати мою книгу "Щоденник нелегального солдата"



"ЩОДЕННИК НЕЛЕГАЛЬНОГО СОЛДАТА" - книга про мої 2014-2017 роки на фронті, коли я була снайпером у складі ДУК "Правий сектор" та Української Добровольчої Армії. Книга абсолютно документальна, у ній тільки справжні імена, справжні діалоги і опис тільки справжніх подій.

Обсяг книги 584 сторінки. 360 кольорових фотографій, 13 карт-схем наших бойових операцій.
Тверда обкладинка. Розміри 24×17, товщина 3,5 см. Друк дуже високої якості, яку розміщені тут фото, на жаль, не передають.

Вартість: 450 грн + пересилка Новою поштою, платити можна після отримання.

Для отримання книги необхідно повідомити такі дані: ім'я і прізвище отримувача, його телефон, місто і номер відділення Нової пошти. Ці дані потрібно надіслати на мейл o.bilozerska@gmail.com чи зв'язатися телефоном +380667486613, на якому є Телеграм і Вайбер.


Заздалегідь дякую.
Щиро ваша,
Олена Білозерська,
у 2014-2017 доброволець (снайпер) ДУК ПС та УДА, нині офіцер морської піхоти ЗСУ.

Collapse )

ВСІ РЕЦЕНЗІЇ НА КНИГУ ЧИТАТИ ТУТ:
https://bilozerska.livejournal.com/1080945.html
Морпіх

(no subject)



Пройшлася наспіх центром Києва з фотоапаратом. Залляте сонцем порожнє місто без пішоходів. Поодинокі перехожі майже всі в масках. Здивувало, як люди, облич яких не видно і які нічого не порушували, наполегливо ховалися від мого фотоапарату :)
А так, взагалі, враження дивне. Нічого страшного - і водночас трохи не по собі...

Collapse )
Морпіх

Обережно, бурулі!



Всі бачили взимку отакі оголошення. Вони ще й досі де-не-де висять.
Огородять місце кіперною стрічкою, під якою раз плюнути пролізти, повісять на ній папірчик "Обережно, падають бурулі!" - і все, заходи вжиті. Відповідальність з себе знято.

А що треба було б зробити, якщо бурулі над людьми нависають? Або, скажімо, COVID-19?

Одне з двох. Або, в ідеалі, позбивати бурулі (знайти ліки від ковіду). Або, якщо не встигаєте, огородити так, щоб пролізти було неможливо.
Оці "підписки про самоізоляцію", які беруть з тих, хто повертається з-за кордону - це таблички "Обережно, бурулі!". Хто хоче - звертає на них увагу, хто не хоче - не звертає... У випадку з бурулями це ще можна зрозуміти, бо вони падають на голови лише тим, хто ігнорує попередження. З ковідом трохи не так. Борислав Береза провів учора у своєму Телеграм-каналі опитування на тему карантину, так два відсотки опитаних заявили, що взагалі не вірять у коронавірус. Цих двох відсотків, любителів лазити під кіперними стрічками, вистачить, щоб заразити інші 98%.

Чиновник майже завжди працює не на результат, а на звітність. Зазвичай ціна такої поведінки - неефективно витрачені бюджетні кошти і кілька розбитих голів. Нинішня ціна - життя тисяч людей. Причому не тих людей, які хоча б частково самі винні у своїх проблемах - вели, наприклад, нездоровий спосіб життя чи лазили де не треба - а взагалі всіх, без розбору.

Треба примусити чиновників, з найвищого до найнижчого рівня, працювати на результат. Хоча б під час пандемії.
Морпіх

Сільвер, герцог Бабах-Тарамський



Сільвер, герцог Бабах-Тарамський. Мав свій власний маєток, власні мисливські угіддя і власну свору собак, у якій верховодив. І потрапив у неволю, чи, сучасною мовою, у пожиттєвий карантин. Важко йому. Мріє поїхати на війну, але вже не поїде, вже у ветеранському статусі...
Морпіх

Олена Білозерська. Нелегальний солдат у минулому, офіцер ЗСУ | ЛАМПА

Величезне спасибі Данилові Яневському і всій команді Skrypin.ua за надзвичайно цікавий ефір!




skrypin.ua:

▪️ Ми записали раніше, тож можемо із впевненістю сказати — це вражаючий ефір, який варто подивитись.
▪️ Олена Білозерська — журналістка, учасниця Революції гідності, нелегальний солдат у минулому, доброволець ДУК «Правий сектор», офіцер морської піхоти ЗСУ, командир вогневого взводу САУ.
▪️ Про війну, українське військо, добровольців та свою мотивацію піти на війну, про те, як служити в армії зараз і про книгу «Щоденник нелегального солдата», яка розповідає події 2014-17 на фронті, коли Олена була снайпером.
▪️ Людина, яке залишила своє життя за спиною і пішла захищати нелегально свою країну.
▪️ Замовити й собі книгу можна в Олени особисто, пишіть на пошту: o.bilozerska@gmail.com
Морпіх

Хай люди вмирають, аби тільки Супрун не попіарилась? :(



Я думаю, всі вже обговорили вчинок оцього діяча, не знаю і знати не хочу, хто він такий. Хто не в курсі - коротко: Ілон Маск заявив, що готовий поділитися апаратами штучної вентиляції легень. Уляна Супрун написала йому, що в Україні лише 3,5 тисячі апаратів на 37-мільйонне населення, і попросила допомоги. Після цього оцей "стратег", як він сам себе назвав, написав Маску, щоб розмовляв з цього приводу напряму з президентом Зеленським, бо пані Супрун - та персона, яка відповідальна за цю катастрофу.

Дуже багато поганих слів крутиться в мене на язиці. Очевидно ж, що Маск, прочитавши ОЦЕ, подумає, що в нас тут бардак, що в нас немає з ким розмовляти і кому допомагати, і апаратів ми, скоріше за все, не отримаємо. Це при тому, що надіслав би їх Маск не Зеленському (тому міг би надіслати Трамп) і не Супрун, а в лікарні.

Пояснюю, як це називається.
Маск, хороший спеціаліст у піарі, зробив піар-хід. Вигідний для нас.
Супрун, теж знавець у піарі, зробила піар-хід. Вигідний для нас.
"Стратег" не зміг пережити, що хтось (а не він) піариться, і вирішив не дати це зробити за рахунок тисяч українських хворих.

Ухх, як же часто я стикалася з такими проявами і як же сильно я їх ненавиджу.

Розповім вам історію зі свого минулого. Спойлер: з несподіваним фіналом.

Це було, здається, у 2008 році, і це був мій перший досвід правозахисту. У жінки був майновий конфлікт з колишнім чоловіком через записаний на неї спільний бізнес. Він підставив її і запроторив до СІЗО, де її тримали, незважаючи на те, що вона була вагітна, і вимагали переписати на чоловіка бізнес. Коли почалися пологи, стали шантажувати ненаданням медичної допомоги. Дівчата-співкамерниці по своїх каналах стали шукати поміч, вийшли на кримінального авторитета, який колись сидів разом з моїми побратимами-політв'язнями, ті зателефонували мені, бо зрозуміли, що в такій ситуації допоможе тільки розголос...
Я миттєво зробила розсилку по ЗМІ, стрибнула в машину до того авторитета і поїхала разом з ним до іншого міста, де в СІЗО утримували роділлю. Розголос вийшов неймовірний. Журналісти влаштували начальнику СІЗО телефонний терор, і коли ми доїхали, роділля вже була в пологовому. Для неї і її дитини усе зрештою закінчилося добре. А я вперше, мабуть, усвідомила, яка потужна зброя у моїх руках.

Так ось. Мій SOS із закликом врятувати роділлю, ще не визнану судом винною, і її завідомо безвинне немовля потрапив тоді до розсилки юристів. І навздогін до мого заклику один відомий правозахисник, за переконаннями ліволіберал і космополіт, відписався туди, щоб до цієї історії ставилися з великою обережністю, бо на ній піаряться нацисти з УНА-УНСО і я зокрема, і що ми захищаємо цю жінку і її дитину лише тому, що вони етнічні українці, тож чи варто нам допомагати і лити воду на наш млин?

Обуренню моєму тоді не було меж. Тим більше, що в моєму SOS-повідомленні не було ніякої політики, а якби й була - якщо сталася біда, то треба рятувати і не дивитися, хто першим зреагував і вдарив на сполох. Я відчула тоді приблизно те саме, що відчуваю зараз у цій історії з Маском і Супрун. І вирішила, що тому правозахисникові руки ніколи не подам, а за нагоди зганьблю його перед цілим світом. Потім, звичайно, коли все скінчилося добре, мене попустило.

Минуло пару років, і до влади прийшов Янукович. Він почав пресувати громадських активістів - спершу тих, хто сам підставлявся і кого де-юре було за що пресанути, але було ясно, що ними він не обмежиться. Проти того правозахисника порушили кримінальну справу. Під МВС зібрався мітинг з його однодумців - людей, з якими я на одному гектарі спілкуватися не сяду. І от приходжу туди я, дивлюся на їхні відвислі щелепи, потім беру мікрофон і виголошую промову на його захист. Мовляв, тип малосимпатичний, мала з ним конфлікти і маю глибокі ідеологічні розбіжності, але правило Мартіна Німьоллера ще ніхто не скасовував.

Потім він мені зателефонував і подякував. Потім, коли пресували мене, він публічно мене захищав, лаючись через це з однодумцями. Ще не раз, маючи якісь кінці у ментурі, попереджав мене, коли проти мене щось затівалося. Завжди при цьому просив зберігати таємницю, бо ж люди не зрозуміють :) А починалося все з небажання "дати "нацистам" пропіаритись".

Висновок: люди, не будьте м*даками, і якось прорвемося.
Морпіх

ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ПОРЯТУНКУ, ЧИ ПОЧАТОК ДИКТАТУРИ?

Кабмін посилив карантинні обмеження. Відтепер заборонятиметься:
- перебування в громадських місцях без одягнутої маски чи респіратора;
- переміщення групою осіб більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводу дітей;
- перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 16 років, без супроводу повнолітніх;
- відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та у випадку службової необхідності;
- відвідування спортивних та дитячих майданчиків;
- проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.


Деяких людей обурює це рішення, вони вважають обмежувальні заходи початком диктатури, називають їхньою метою унеможливлення протестів тощо.

Зайду трохи здалеку. Скільки б ми не намагалися бути об'єктивними, як би не жертвували особистим задля колективного - наші погляди все одно значною мірою визначаються нашою особистою ситуацією і нашим особистим відношенням (не ставленням!) до проблеми.

Конкретний приклад: моя сім'я складається з чотирьох осіб, і всі 100% у групі ризику, тобто, мають великі шанси померти в разі інфікування Covid-19. В такій ситуації я дотримуюсь карантину і переконую всіх робити так само, підтримую всі обмежувальні заходи і злюся, коли бачу в продуктовому магазині натовп або читаю в Інтернеті коментарі на кшталт "Помирають лише курці і дуже старі люди, всім іншим немає чого боятися". Навіть якщо від коронавірусу помирає лише 1% - якщо в цей відсоток потрапляєш ти і твої близькі - це число одразу ж перестає бути таким маленьким і незначним.

Коли я пішла добровольцем на фронт, я ризикувала життям, але, по-перше, своїм, а не близьких, по-друге, рішення про це приймала я сама, а не якийсь невідомий мені довбень, що втік з обсервації, і по-третє, якби я померла, то загинула б від рук ворога у бою за свою державу, а не здохла від пандемії на лікарняному ліжку, серед тисяч таких самих нещасних, до яких нікому немає діла - за право отого довбня не дотримуватися карантину.

Я згодна з тим, що в рішеннях влади багато ідіотизму. Взагалі, коли наші державні органи, тобто, чиновники, намагаються запровадити якісь ініціативи, то найчастіше виходить ідіотизм.

Але. Отих, дуже м'яко кажучи, несвідомих громадян, які своїм небажанням дотримуватися карантину хочуть убити мене, мого чоловіка і моїх батьків - треба ж їх якось, перепрошую, закликати до порядку?

Ми знаємо, як підміняти собою державу, коли вона не справляється. Нам не звикати. Ми вміємо воювати, можемо двічі - з податків і з приватівської картки - утримувати свою армію, шити маскхалати розвідникам і маски медикам.
Але ж ми фізично не в змозі примусити все населення сидіти вдома і не розносити інфекцію!.

Я не довіряю нашій владі ні на гріш, і якби те, що відбувається зараз, відбувалося лише в Україні, плюнула б на те, що я військовослужбовець і першою б закликала народ на масові протестні акції.

Але це зараз в цілому світі, а у нас порівняно з тим світом - нульова медицина, починаючи від обладнання і закінчуючи абсолютно байдужим ставленням більшості медиків до пацієнтів, особливо до незаможних пенсіонерів. Єдина надія в Україні вижити людям, які в групі ризику - оцими драконівськими карантинами максимально не дати пандемії розгулятися. Або хоча б уповільнити її, щоб у більшої кількості важких хворих були шанси вижити.

А погані рішення влади... Нехай закінчиться пандемія - розберемося з ними потім.
#коронавірус #карантин
Морпіх

Хроніки карантину



Фото для демонстрації наступному поколінню - як мама з подругою в супермаркет ходили :)
Треба ще додати, що це було о шостій ранку :)

**************************************

Листуюся з волонтером. Вона пише звичне за ці роки: "Бережіть себе!".
Відповідаю: "Ви теж".
Цього разу весь народ на війні.

*************************************



На правах реклами :)
Нова Пошта таки молодці. Ходила сьогодні відправляти замовнику книгу - і вчергове побачила: стерильність як у хірургії, персонал у масках і медичних рукавичках, відвідувачі чемні, чекають своєї черги на вулиці, дотримуючись дистанції.
Ще й ручки, якими люди розписуються, дезинфікують після кожного відвідувача. Придумали систему двох коробочок - "Продезинфіковані" і "Використані" (на фото). Не дарма вони стали доставкою №1 в Україні - адекватно реагують на виклики часу.
Морпіх

Дві крихітні перелякані жабки застрибали по підлозі спортзалу...



У дитинстві, коли про власного собаку чи кота я не могла навіть і мріяти, моїми найулюбленішими тваринами були жаби.
Я ловила їх усюди, тримала в акваріумах і великих банках. Лагідно називала «мої жемби», давала їм імена – завжди іноземні, завжди романтично-химерні, на кшталт Матільда, Брунгільда, Ізабелла чи Марчелла. Влітку ловила для них мух, взимку годувала трубочником (це такі маленькі черв’ячки, якими годують акваріумних рибок).

Мій батько завжди поділяв усі мої захоплення, пов’язані з тваринами, а мама ні, її домашнє прізвисько – «ворог всього живого», вона гидувала моїми жабами і побоювалась їх.

Коли мені було дев’ять років, у школі оголосили конкурс «Містер Хазяїн / Міс Хазяйка». Учасники мали принести у шкільний спортзал своїх тваринок (окрім собак, собаки, на жаль, не допускалися) і власноруч написаний та ілюстрований твір про них. Додатковий бонус: конкурс тривав зранку і до обіду, і весь цей час його учасники, замість бути на уроках, пасли своїх вихованців у спортзалі :) За перемогу змагалися коти, хом’ячки, морські свинки, папуги, канарейки – і дві мої жабки, чудові маленькі джерелянки, вони ж червоночеревні кумки. Принесла я їх у банці, а виставляла в круглому акваріумі, де вони дуже гарно притискалися візерунчастими черевцями до скла. В окремій трилітровій банці довелося нести відстояну воду, щоб не наливати її з-під крану.

Хто переміг на конкурсі – гадаю, всі уже здогадалися :) Бо головним все-таки був твір, а щось написати і проілюструвати для мене ніколи не було проблемою. Ми з кумками виграли грамоту і величезний торт. А далі… Далі була така пригода!..

Я була в ейфорії переможця, від захвату тремтіли руки й коліна. У цьому стані стала пересаджувати кумок з виставкового акваріуму у транспортну баночку, впустила її і розбила. Дві крихітні перелякані жабки застрибали по підлозі спортзалу, де ще було багато людей і тварин, включно з котами. Я на секунду заклякла… І тут моя мама – мама, «ворог всього живого», привселюдно падає на карачки, повзе за жабою і ловить її - "слизьку холодну жабу" - голою рукою! Я була в такому шоці від побаченого, що ледь спромоглася зловити другу втікачку. А мама казала потім, що уявила собі, які будуть сльози, якщо жемба пропаде або – ще гірше – якщо яка-небудь завучка-чистьоха відкриє на мене рота за те, що «в шкільному спортзалі розвели жаб», і це було для неї найстрашніше.

Цей текст не про жаб – він про маму.

На фото: червоночеревна кумка, вона ж Bombina.