?

Log in

No account? Create an account
червень 2018   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Фронт зима

Працює танчик

Posted on 2018.06.07 at 20:19



Була вчора на показі фільму "Невидимий батальйон" у кінотеатрі "Жовтень". Ясна річ, я бачила його раніше, в т.ч. на великому екрані, і вже звикла до самого фільму.
Але не можу звикнути до реакції глядачів. Вони плачуть! Стільки, скільки дивляться - плачуть. І після фільму підходять, обнімають тебе, фотографуються з тобою, ДЯКУЮТЬ ЗА СЛУЖБУ...
Продюсер фільму Марія Берлінська свідомо хоче запровадити у нас традицію, яка існує в країнах Заходу - коли до військових підходять на вулиці незнайомі люди і дякують їм за службу.

На показі були присутні дві жінки - військовослужбовці армії США. Одна майор морської піхоти, друга, молодша - курсант, майбутній офіцер запасу. Розказували про штатівський досвід. Казали, що ще порівняно недавно заміжні жінки могли служити в армії тільки зі згоди чоловіка, а в разі вагітності їх звільняли.

Подумалося з приводу гендерної рівності жінок-військовослужбовців: якби хто до цього не ставився, а до цього йде. Адже в усі часи в усіх країнах, навіть тих, де жінки історично були повністю безправними, коли ставало непереливки, коли загрожував ворог, жінки бралися за зброю і воювали нарівні з чоловіками.

Побачила купу знайомих. Розвіртуалилася з Валькірією. Познайомилася з молодим чоловіком, який хоче стати снайпером, незважаючи на проблеми з зором - і стане, якщо справді цього хоче. Андріана Сусак, яка нещодавно повернулася з турне "Невидимого батальйону" по Канаді і Штатах, передала мені 50 канадських доларів від одного чоловіка, який регулярно читає мій блог. Знаю про нього лише те, що він живе в Торонто. Щиро дякую Вам, пане.

Дякую прекрасній команді "Невидимого батальйону" і всім, українцям та іноземцям, хто підтримує Україну на цій війні. Дякую за ініціативу. Дякую за творчість. Дякую за працю. Дякую за службу.

Автор фото (крім другого) - Алекс Заклецький.










"Воскресіння" Аркадія Бабченка - урок всім нашим зрадофілам. Все у нас не настільки погано. Тобто - таки погано, але не настільки, як їм здається.
Який-небудь колишній "АТО"шник, про якого було відомо, що він у скрутному матеріальному становищі, отримавши пропозицію за 30 тисяч доларів убити Бабченка, не вбив Бабченка, не заліг на дно і не втік з переляку на заробітки (тоді знайшли б іншого виконавця), а нормально так взяв завдаток і пішов пряменько до СБУ. Так що найперша подяка за збережене життя Аркадія саме йому.

А вже далі СБУ таки спрацювала професійно. Класично спрацювали - скоріше за все, після повідомлень про смерть Бабченка виконавець замаху прийшов до посередника за рештою суми і того взяли. Класика. Але щоб працювати навіть за такими класичними примітивними схемами - треба працювати, а не просиджувати штани. Схоже, навчаються потроху. Не дали російським спецслужбам знищити шосту чи сьому за ліком жертву. І, що не менш важливо, не дали цього разу втекти посереднику. Тепер він гарно заспіває на допитах. Казатиме, мабуть, що він простий кримінальник, і що такий самий простий, тільки з Росії, запропонував йому заробіток, а більше він нічого не знає... Якщо так казатиме - це дуже добре: значить, це не політика, а звичайний кримінал - тобто, ніякого обміну. Дати йому років 20, і хай сидить.

А якщо він схоче бути не простим кримінальником, а луб'янським суперагентом - хай тоді це доводить. Хай здає когось на самій Луб'янці, причому з доказами, причому з незаперечними. До речі, і після цього його не варто обмінювати. Бо, може, він усе набрехав, а сам таки простий кримінальник? Хай спершу за його наводкою затримають якогось полковника з Луб'янки, а тоді вже цього міняють.

А що стосується самого Бабченка - вибаченнями перед тими, що переживали через його "смерть", йому не відбутися. Він тепер просто зобов'язаний, по-перше, прожити 100 років, по-друге, нанести максимальних збитків окупантам. Стільки галасу і ціла спецоперція через нього одного - хай відпрацьовує :)



На фото Аркадій Бабченко на Майдані, у ту найстрашнішу ніч, з 18 на 19 лютого 2014 року.

Один з перших коментарів під повідомленням Борислава Берези про те, що Аркадія вбили - "Страну превратили в проходной двор". Ця невибаглива фраза - замість епітафії Аркадію, Аміні і багатьом іншим.

Мені соромно за мою державу. Соромно, що воююча держава живе як така, у якій нічого особливого не відбувається. З відкритими кордонами і п'ятими колонами, яким досі дозволяється робити усе, що їм заманеться.

Один з найкращих воєнкорів, інтелектуал, блискучий публіцист і просто сміливий мужик - він ненавидів путінський режим, але до останнього волів жити на своїй батьківщині, і ця позиція заслуговувала на повагу. Але коли жити там стало взагалі_неможливо - він обрав не безпечний Захід, а нашу з вами державу. Тому що вважав, що тут_можна_щось_зробити. І він робив. Коли ми бачилися востаннє - не крайній раз, а востаннє - він займався (до останньої хвилини займався) одним дуже корисним проектом, спрямованим на допомогу інвалідам російсько-української війни, і запрошував туди мене. Від повноцінної участі в цьому проекті я відмовилась, бо зараз моє місце на фронті, але пообіцяла по мірі сил допомагати.

В останній період у нього було багато проблем - як матеріальних, так і пов'язаних зі станом здоров'я. Незважаючи на це, він мріяв в майбутньому знову стати воєнкором. Бо це в нього добре виходило.

Сміючись, він казав, що дехто вважає його російським агентом. Сміявся, але було видно, що це його ображає. Я ще дивувалася, хто ці ідіоти. Сподіваюся, сьогодні вони розкаються.

А держава - знову зробить вигляд, що все нормально?
Не перекриє кордони до кінця війни, яка за такої політики може тривати ще 10 або 20 років?
Не введе режим "нульової толерантності" до всього, що пов'язано (або може бути пов'язано) з Росією?
Буде знову займатися виборами і політичною клоунадою замість виробництва зброї?
Скількома кращими ми заплатимо ще?

Мені соромно, що Аркадій, розуміючи всі ризики, жив і працював тут. І став просто черговим "двохсотим" на цій неоголошеній війні. І його смерть, можливо, знову нічого не змінить.

Ніхто не безмертний, вбити можна кожного - в тому числі і в державі, яка себе поважає. Але ми за чотири роки нічого не зробили для того, щоб припинили вбивати наших.
Ні, не так. Щоб боялися вбивати наших.
Щоб стати державою, яка себе поважає.
Я роблю для цього все, що можу. На своєму рівні.
Робіть щось і ви.

Фронт зима

"Розвідниця Оленка"

Posted on 2018.05.26 at 14:01


"Розвідниця Оленка" :) Нарешті вона у мене є.
Ну як, схожа? :)
Величезна подяка майстру Богдану Савлюку, автору проекту "Теплі іграшки".

"Розвідниця Оленка" :) Нарешті вона у мене є.
Ну як, схожа? :)
Величезна подяка майстру Богдану Савлюку, автору проекту "Теплі іграшки".





Юрий Нестеренко

Принцесса

Олене Билозерской и всем женщинам и девушкам, воюющим за Украину

До свидания, девочки!
Девочки,
постарайтесь вернуться назад.

Б.Окуджава


Начать бы в старинном стиле, мазками на полотне
Выписывать: жили-были, в заморской иной стране,
Где летом луга пестрели и свежесть несли ветра,
Герои и менестрели, торговцы и мастера.
Ветра разгоняли тучи. В долинах цвели сады.
И замок стоял над кручей, а может быть, у воды,
А может, у края леса, где сосен стволы стройны,
И в замке жила принцесса, любимица той страны.
Она не вздыхала томно, возвышенна и бледна,
Она не стихала скромно за вышивкой у окна -
Принцесса была отвагой известна не без причин,
Владела пером и шпагой получше иных мужчин,
Видали ее летящей на лошади поутру,
Но двор ее был блестящий, как быть надлежит двору,
Художники и поэты вились средь ее гостей,
Писали ее портреты, сонеты слагали ей,
Она же любила книги, читала порой всю ночь,
А всякий, кто плел интриги, был изгнан с позором прочь.
И если звенели шпаги, то это был лишь турнир.
На башнях плескались флаги. В стране был покой и мир...

Но это не наша сказка.
Но это другой пейзаж.

Принцесса наденет каску, и берцы, и камуфляж, вдали от придворных хроник и велеречивых од поправит тяжелый броник и выступит в свой поход. Покуда бомонд в Европе вальсирует на балу, она будет спать в окопе, прижавшись щекой к стволу, и будет брести по грязи, считая свои шаги, одна, в темноте, без связи, покуда вокруг - враги, и будет лежать в засаде, и оптикой мучить глаз, и губы кусать в досаде - "Как видно, не в этот раз!" Но, всматриваясь до рези туда, где сидит жлобье, увидит, как кто-то лезет на бруствер - стрелять в нее. Наложится перекрестье. И ткнется в плечо приклад. И тело в прицеле - "двести". И быстрый отход назад.
Она отогреет руки. Она повторит процесс. Вас что, не учили, суки - нельзя обижать принцесс?!

Но это не вся работа. Придется, вскочив во сне, с грохочущим пулеметом стоять под огнем в окне, ворочая ствол горячий (четырнадцать килограмм!), и пулю считать удачей, оставившую лишь шрам. Хромая, с разрывом связок, спешить на передний край...

Мы не выбирали сказок. Но выпал расклад - играй.

Играй, хоть тебя не гонят под пули закон и суд, и будет порыв не понят, и орденом обнесут, и всякий бы счел за благо не лезть на рожон к судьбе, но воина долг - отвага, девиз на твоем гербе.

И пули просвищут мимо, как было уже не раз. Для каждого побратима найдет она пару фраз, ее ж - кто спасет от стресса? Психологов нет в АТО. О том, что она принцесса, не знает вообще никто.

А суки все прут с востока, и нету конца войне, и сказка у нас жестока, а быль так еще вдвойне, и падают с неба мины, и снова идут бои, и, что еще горше, в спину наносят удар свои - бывают не лучше "Града" союзники прежних дней... Героям нужна награда - и все же всего важней дожить до финала пьесы, где зло, наконец, падет!

Вернитесь живой, принцесса. Пожалуйста. К тем, кто ждет.

2018

Оригінал тут:
http://yun.complife.info/verses/prinzess.htm

Автор першого фото Олександра Лисицька

Суетный день.

Я ни с кем не буду дискутировать по поводу одесских событий 2 мая 2014 года. Ни с какой "точки зрения".

Я знаю, что около монастыря с митрополичьей и патриаршей резиденцией МосПата, в лесопосадке мемориала "411-ая батарея" находился лагерь боевиков, который во второй половине дня 2-го мая был снят и убыл морем в оккупированный Крым.
Захват Дома профсоюзов, бывш. Обкома коммунистической партии, расположенного впритык к ж/д вокзалу, в узловом месте центра Одессы, должен был создать короткую ситуацию "двоевластия", как перед этим в Лугандонии, и затем установить в городе садистическую диктатуру урок-казачков и бандитов под прикрытием российских "спецов" и верных России кавказских овчарок.

Опьянённые наступающей вседозволенностью и наркотой местные продажные одесские сепаратисты сразу же пошли в атаку и начали убивать мирных одесситов, собравшихся на Соборной площади, - да, именно мирных, поскольку расстрельных атак люди не ожидали - они шли на футбол.

Парализованно бездействовала - или бездействием помогала сепаратистам? - одесская милиция, были преступно блокированы пожарники и силы МЧС, расположенные в ТРЁХ МИНУТАХ пешего хода от Куликового поля, где находится Дом профсоюзов.
Даже если сомневаться в том, кто поджёг заперших самих себя внутри Дома профсоюзов сепаратистов, и поджёг именно тогда, когда с задней стороны по пожарной лестнице уходили вооружённые террористы, которые скрылись в направлении лагеря на 16-той фонтана - около монастыря/семинарии/митрополичьей резиденции Моспата, - всё равно пожарники могли прибыть за считанные секунды и начать гасить пожар и спасать людей.
Но они прибыли тогда, кода трагедия уже завершалась.

Всё происходившее, без сомнения, было оккупационным захватническим преступным сценарием российской военщины.
Война России с Украиной только разгоралась.
У противника была надежда на лёгкий захват из-за пророссийских настроений населения, отсутствия патриотического украинского сознания у одесситов и типичного для Одессы массового пофигизма.

ИМЕННО В ЭТОМ СЛУЧИЛСЯ ПОЛНЫЙ ПРОЛЁТ:

Одесса НИКОГДА не идентифицировала себя с "рашкой", московско-вологодское аканье "мЯдуза-крЯветка" и смешило, и раздражало. Одесская мультиэтничность и характерный для одесситов обывательский аристократизм заставляли активно брезговать всеми теми фишками, которые агрессивно подсовывала российская сторона.

И ОДЕССА ИДЕНТИФИЦИРОВАЛАСЬ В ТОТ ДЕНЬ УКРАИНСКОЙ МОРСКОЙ СТОЛИЦЕЙ И НАВСЕГДА ОПРЕДЕЛИЛАСЬ СО СВОЕЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТЬЮ.
И победила.

Жертвоприношение-аутодафе, устроенное по сценарию рфовских спецов по массовым психозам и воздействию на население, осталось раной, криком, болью - и эти рана, крик и боль НАВСЕГДА отделяют нас теперь от мерзости советско-российских тварей.

И этого уже не изменить.

о.Александр (Август) Чумаков

Подяка Наталі Барській за прекрасне інтерв'ю з майбутнім морським піхотинцем :) Кажу в ньому дуже багато речей, які ніколи не казала раніше.


Фото Сергія Старостенка

Коренная киевлянка, журналист, блогер, общественный деятель, активист Майдана, снайпер-доброволец Украинской Добровольческой армии, жена боевого командира, героиня документального фильма «Невидимый батальон» и – наконец – молодой офицер Вооруженных сил Украины Елена Белозерская в интервью нашему изданию рассказала об убитых сепарах, отсутствии страха, непопулярных идеях и грядущей кровавой войне.

- Имя Елены Белозерской за годы войны уже прочно ассоциируется у украинцев со снайпером-добровольцем Украинской добровольческой армии (УДА). И тут вдруг выясняется, что Елена Белозерская – офицер-артиллерист и собирается идти служить в морскую пехоту. Как это произошло? Как Вы стали младшим лейтенантом Вооруженных Сил Украины?

- Я находилась на Водяном под Мариуполем, на передовой, когда мне внезапно позвонили из Киевского штаба УДА. Сказали, что есть возможность для бойцов УДА, для тех, у кого есть высшее образование, закончить четырёхмесячные офицерские артиллерийские курсы в Национальном университете обороны Украины им. Ивана Черняховского. Мы приняли решение пойти на эти курсы вместе с пулемётчиком – позывной Каталонец. Всего на нашем потоке было шесть добровольцев УДА. Надо сказать, что они были в числе лучших студентов офицерских курсов. Видимо, за счёт высшей мотивации.

Во всём остальном – это был настоящий ад. Объем знаний, который курсанты военных училищ проходят за несколько лет, ужали до 4-х месяцев. Кто-то там наверху не озаботился тем, чтобы сократить объёмы учебного материала и научить нас только самому необходимому. Сегодня мы изучаем тему, а завтра уже пишем по ней итоговую контрольную. В среднем на контрольной 50 вопросов, но на парах мы успеваем изучить только 5. Без преувеличений, за 4 месяца учебы я спала в среднем 2 часа в сутки. Всё остальное время я занималась, потому что привыкла по жизни быть отличницей. Привыкла, что в гражданском вузе, чтобы получить тройку, надо просто появляться на лекциях, ничего не делать и не грубить преподавателю. Чтобы получить четвёрку, надо перед экзаменом прочитать конспект. Чтобы получить пять, конечно, надо повкалывать, но не на износ и не во вред здоровью. А тут, чтобы получить тройку, надо было пахать, чтобы иметь четыре - нужно было положить здоровье. Немыслимый объём информации, который человеческая память за такой короткий промежуток времени усвоить и удержать просто не в состоянии. Я не знаю, как не сошла с ума, перелопачивая груды материала, но ведь учиться на тройки – стыдно. За 4 месяца на такой скорости стать хорошим артиллеристом невозможно. В прошлом году из-за перегрузки на офицерских курсах такая же девочка с синдромом отличницы сошла с ума. И все боялись, чтобы и со мной такого не произошло. Но у меня, видимо, психика покрепче - я ни разу не потеряла сознание, ни разу не заснула на паре. Но истерики после плохих оценок были. Надо мной даже смеялись: человек провел три года на фронте и плачет из-за плохих оценок. Чего мне это стоило – невозможно описать.

- Но в итоге Вы закончили офицерские курсы с красным дипломом…

- На выпуске основную роль играет одна оценка, которая формируется на основании твоих показателей на практическом экзамене по стрельбе и управлению огнем. Здесь надо сказать, что в артиллерии время играет не меньшую роль, чем точность. С того момента, как тебе стала известна цель, должно пройти не более пяти минут, чтобы она была подавлена. Тогда ты получишь оценку «отлично». 7 минут – это на оценку «хорошо» и 9 - на оценку «удовлетворительно». Точность у меня появилась быстро. А со временем были проблемы, так как я - человек медлительный, обстоятельный, ничего не делаю до тех пор, пока 10 раз не перепроверю. Я сидела ночами и тупо учила алгоритм, как делать всё быстро. Мы сдавали экзамен на боевых стрельбах (а не на имитационном полигоне-тренажере) и я умудрилась первым пристрелочным выстрелом сделать накрытие цели, то есть уложилась по времени на «отлично», но мне всё равно поставили четыре, потому что априори студент ускоренных курсов не может знать на пять. Все теоретические предметы сдала на «отлично», а в итоге должна была получить «хорошо» на основе практического экзамена. И тогда боевые офицеры без моего ведома сказали преподавателям, что это несправедливо. В итоге мне единственной из всего курса поставили оценку «отлично».

- Теперь Вы – настоящий офицер-контрактник?

- Оформляюсь. Буду командиром огневого взвода саушек (самоходная артиллерийская установка – ред). Не знаю, как всё дальше сложится, но понимаю, что в УДА воевать уже не буду. Безусловно, могут начаться какие-то инсинуации и разговоры, что я поссорилась с Ярошем, что разочаровалась в добровольческом движении, поэтому сразу хочу сказать, что в общественном и в личном плане буду продолжать поддерживать Яроша, УДА и всех добровольцев. Просто я выросла в калибре и теперь буду работать на саушках. В УДА таких орудий нет. Саушка – это больше, чем снайперская винтовка. Если хорошо с ней работать, то можно противнику нанести значительный урон.

ПОВНІСТЮ ТУТ:
https://iamir.info/52810-elena-belozerskaja-nuzhno-vvodit-voennoe-polozhenie-nuzhna-totalnaja-mobilizacija-voennye-tribunaly-



Хлопці і дівчата, хочу зараз підняти одну доволі важливу тему. Вважаю, що вона стосується всіх нас.

Серед нашої "тусовки" переважна більшість людей тією або іншою мірою причетні до війни. Ми всі - або вояки, або їхні родичі і друзі, або волонтери. Також усі ми в тій або іншій мірі вміємо писати, а інші люди читають те, що ми пишемо. Тобто, серед нас підвищений відсоток людей, які вже залишили або залишать в майбутньому спогади про цю війну. З того, що завтра напишеш ти - той, хто зараз читає ці рядки - майбутні історики і просто наші нащадки дізнаватимуться правду (або неправду, якщо ти напишеш якусь хрінь) про те, що робимо ми з тобою зараз.

Про цю війну вже вийшло багато книг, зокрема, спогадів, і ще більше вийде. І от просто зараз у видавництві "Орієнтир", заснованому вояками і волонтерами, планується вихід книги про звільнення Маріуполя. Зібрали спогади учасників і очевидців, фотографії... Чи хороша це справа? Без сумніву.

Оскільки я була очевидцем повернення Маріуполя під контроль України (перший і єдиний раз у житті побачила бойові дії в якості не солдата, а воєнкора), до мене звернулися видавці майбутньої книги і попросили надати їм фотографії звідти і написати спогад. Що й було мною зроблено. Звичайно, абсолютно безкоштовно - це волонтерське видання, не для заробітку.

І от сьогодні редактор видавництва, прочитавши мій спогад, зажадала його відцензурувати. А саме: прибрати з нього всі згадки про Олега Ляшка, Ігоря Мосійчука, Дмитра Корчинського, а також єдину згадку про ДУК ПС і УДА (вона була в тому контексті, що в Маріуполь я поїхала на запрошення Мосійчука з бази ПС, де тоді перебувала). У видавництві вирішили залишити в тексті лише опис бою - хто куди побіг і в кого вистрілив.

Для тих, хто не в курсі: на момент звільнення Маріуполя (13 червня 2014 року) присутні на місці подій Мосійчук, Ляшко і Корчинський тісно співпрацювали з "Азовом", а потім їхні шляхи розійшлися.

Після цього я заборонила друкувати в цій книзі свої спогади і свої фото. Написала їм: "По неправдиві спогади, залежні від політичної кон'юнктури, а також по знеособлені стандартні тексти, які може написати будь-хто, навіть людина, яка не була на місці подій, а просто опитала свідків - будь ласка, не до мене. Якщо, приміром, на операції взяття Маріуполя був Ляшко і я це бачила - значить, він там був, як би хто, включно зі мною самою, до нього не ставився. Бо інакше скотимось у радянську мемуаристику". І буде в нас, як у радянські часи, після кожного партійного з'їзду нова історія держави. І будемо ми, як Радянський союз, країною з непередбачуваним минулим.

Тому я хочу закликати всіх переступити політичні, особисті або ще якісь амбіції і писати правду - звичайно, крім тієї, яка серйозно шкодить інтересам нашої держави або конкретним людям, які не заслуговують на цю шкоду. І, по можливості, закликати інших не викривлювати історію на догоду сьогохвилинним політичним інтересам, які вже завтра можуть помінятися, союзи між політиками складуться якось інакше, а написане і видане залишиться.

Репост вітається.

Русским оккупантам

Как вы будете драпать, суки!
Все бросая и все кляня,
Патетично ломая руки -
"А меня-то за что, меня?
Ну какой я, к херам, агрессор?
Я ж не Путин и не Шойгу!
Я ж не доктор и не профессор -
Что я знаю и что могу?
Мне ваще что хохлы, что греки!
Разбирать их - не мой, блин, труд!
Мне ж сказали - Крым наш навеки!
Кто же знал, что опять наврут?
Мне сказали - и я, не споря,
Верил в новые рубежи!
Я ж все продал, чтоб жить у моря!
И куда мне теперь - в бомжи?!"
Как вы будете бить друг друга -
Локтем, когтем, бедром, багром,
Дочь - мамашу, супруг - супруга,
На последний спеша паром!
Рвать одежду, топтать упавших,
Биться мордами о забор
С обреченностью проигравших,
Осознавших свой приговор,
Как вы будете лезть на стенку,
Получая прикладом в лоб,
А очнувшись - зубрить Шевченко,
Чтоб опять на колени - хлоп!
Но не пустят рабов до рая,
Сколько вы ни лижите плеть,
Лишь потыкают берцем с края
И презрительно бросят: "Геть".
Ну а тем, кто в одном исподнем
Все ж сумеет прорваться в порт,
Чтоб по скользким от крови сходням
На последний взобраться борт,
Только более будет тяжко,
И не от тесноты кают,
Просто рушащаяся Рашка -
Это очень плохой приют.
Вам от бублика выйдет дырка,
А возможно - и в голове,
Вас поучит еще Кадырка
Шариату в своей Москве.
А считавших, что только яйца
Круче русской блатной души,
Приспособят пахать китайцы
Целый день за стакан лапши.
Да и собственные бандиты,
Раздражительные весьма,
Будут очень на вас сердиты.
После - голод, зима, чума...
В виде всем подлецам науки,
Завтра вашему - быть таким,
И за вас не впряжется, суки,
Даже Асад и даже Ким.
Пусть хоть всех вас затравят псами
Иль утопят в дерьме параш,
Заслужили вы это сами,
Всей страною вопя: "Крым наш!"
Ибо подлости - нет прощенья!
Заслужил - что купил, то жуй! -
Не один лишь тиран отмщенье,
Но и каждый его холуй.
Все получите честь по чести,
Вас ничто уже не спасет.
А в бомжи или в грузы 200 -
Это, суки, как повезет.

2018

http://yun.complife.info/verses/occupnts.txt


Фронт зима

Зігрівайка для душі :)

Posted on 2018.04.21 at 11:07



До уваги любителів якісної сучасної літератури, в тому числі книговидавців.
Нещодавно мені написав Юрій Нестеренко. Хто не знає - це американський поет і письменник, політемігрант із Росії, симпатик України, відомий яскравою антиросійською творчістю. Багато хто знає вірш, який став його візитною карткою - "Держава" (відомий за рядком "И алели над нами флаги..."). Хто не читав - ось:
https://yun.complife.info/verses/nostalgi.htm
(читати обов'язково до кінця!).

Юрій Нестеренко щойно закінчив повість про війну. Війна нібито умовна, місце дії ніде не називається, але за духом і багатьма реаліями це російсько-українська війна. Він запросив мене у консультанти з військових питань, я допомогла, чим змогла. Отже, повість закінчена, з безкоштовним фрагментом можна ознайомитись тут:
http://yun.complife.info/elka.html
Це пригодницький твір, головні герої якого - офіцер і місцева дівчина, які втекли з полону бойовиків (які в книзі називаються "фидоры" або "опущенцы" :) і пробираються через ворожу територію до своїх. Хто вони такі і чим усе закінчиться, ви не здогадаєтесь до самого кінця.

Отже, рекомендую твір і принагідно шукаю видавців для цього й інших творів автора, дуже близьких нам за духом (де йому й видаватися, як не в Україні?). Єдина перешкода - російська мова творів, але вона легко долається. Якісний переклад українською могла б зробити навіть особисто я.
Читайте повість, з пропозиціями виходьте на автора: etsenberg(собака)gmail.com. (Тільки нормально сформулюйте тему листа - наприклад, "Про видання ваших книг", інакше лист може потрапити у спам).
Для видавців - на цій сторінці анотації творів автора:
http://yun.complife.info/annot.txt

Репост вітається.



Подивилася від початку до кінця прямий ефір з Верховної Ради, який скінчився затриманням Надії Савченко.
Я ніколи не хвалю ні владу, ні силові структури, коли їх немає за що хвалити. Наприклад, про вбивство Лісника (Олега Мужчиля) завжди казала і зараз кажу: планувалося його затримання, але через феноменально нездарно проведену операцію загинуло двоє людей - підозрюваний і один із тих, що прийшли його брати. Тоді СБУ спрацювала так, що мали полетіти якщо не голови, то зірочки (сподіваюся, що й полетіли). Також я не забула, як вони забрали у нас важливого полоненого під обіцянку тримати його у себе, щоб усе було згідно закону, але протягом двох тижнів ні на кого не обмінювати, щоб ми мали час домовитись про звільнення наших бранців - і прокинули нас, як маленьких. Отже, коли їх є за що лаяти - я не буду мовчати і робити вигляд, що все гаразд.

Але цього разу все було настільки красиво зроблено, що можна поаплодувати. (Хоча апаратура, на яку писали Савченко й Рубана - скажу по секрету, це казна-що, це рівень не державної спецслужби, а дитячих цяцьок - мабуть, знов ентузіасти спрацювали потайки від начальства).

Доказова база - бездоганна. Затримання - теж, Надію не принизили, не вдягали на неї кайданки одразу ж під сесійною залою. Уся процедура відбулася згідно закону. Генпрокурор теж висловлювався коректно.

Є, щоправда, один неясний поки що момент. Незрозуміло, з ким, крім колаборантів Захарченка і підставних українських офіцерів, вели перемовини (і чи вели взагалі) Савченко і Рубан. Тобто, що планувалося після перевороту? Хто на чолі держави, хто займає ключові посади, хоча б тимчасово? Хто його/їх обіцяв підтримати? Чи був задіяний хтось з українських політиків і керівництва силовиків? Можливо, про це йдеться у тій частині відео, яку нам не показали. А можливо, і ні. Якщо це тільки Савченко і Рубан (а решта фігурантів - класична операція "Трест", підставлені спецслужбами люди), тоді виходить, що на чолі держави Надія бачила саму себе?
А кого на інші посади? Невже ж ніяких перемовин не вела? Ось це цікаво. Якщо ми не дізнаємось цього - скоріше за все, нам, як завжди, сказали не всю правду.

Є також сумний момент. Надія, як не крути, виявилась ворогом. Вона під час війни у змові з ворогами планувала переворот у своїй державі. У всіх державах світу в усі часи це називалося однаково, і каралося однаково суворо.
До того ж, вона нерозумний ворог. Спецслужби обвели її круг пальця, як маленьку дурненьку дівчинку. До того ж, вона обрала неправильну публічну лінію захисту. У такій ситуації, коли заперечувати факти неможливо, вона мала не дурнЮ казати про якийсь сюрреалізм і вивезення мін у Київ, щоб вони не вибухали на фронті - а мала сказати: так, я планувала фізичне знищення кількох найвищих очільників держави, бо я їх ненавиджу так само, як і 99% українського народу. Я збиралася нарешті навести в країні порядок і перемогти у війні. Слово офіцера, що не планувала заподіяти ніякої шкоди нікому, крім топових політиків, які своєю антиукраїнською діяльністю заслужили на найгірше.
Так, після цих слів тюрми не уникнути, але вона була б героїнею для значної частини українського народу, і навряд чи сиділа б довго.

І от, при всьому тому Надія Савченко, її вольова, впевнена поведінка, абсолютне володіння собою - виглядала дуже виграшно на тлі решти політиків у Верховній Раді. Вони виглядали настільки нікчемними й миршавими порівняно з нею (а вона ж ворог, та ще й лохушка), що боляче стало за нашу державу.

Надія Савченко ламає стандарти. Вона ризикує стати, можливо, єдиною людиною в новітній історії, яка примудрилася посидіти в тюрмах двох держав під час фактичного перебування їх у стані війни.

Подивилася її брифінг - спробу зіграти "на випередження". І от що я вам скажу.
Українські спецслужби "зробили" Надю як маленьку. Може, вона від природи і не дурна людина, але в неї немає загальної культури й ерудиції. Думаю, що навряд чи вона чула про операцію "Трест" (створену у 20-і роки фальшиву антирадянську організацію, яка виманювала з-за кордону противників більшовицького режиму). Або про старий як світ трюк: до нерядового полоненого, що сидить у камері смертників, приходить один із силовиків, які його тримають, і каже: "Я розчарувався у нашому керівництві і наших ідеалах, я вже давно таємно на вашому боці". Далі він влаштовує полоненому втечу і сам тікає разом із ним, бо йому ж назад не можна - розстріляють. Полонений щиро йому вдячний, приводить до своїх, вводить у керівництво. Класичний сценарій "внєдрєния". Перепрошую, але щоб попастися на такий розводняк, треба бути лохом. Ні, скористатися пропозицією втечі, якщо альтернатива смерть, звичайно, не гріх, але ж після того необхідно максимально віддалити "рятівника" від себе і всіх своїх контактів. Йому можна одноразово добре заплатити, а далі треба перервати будь-яке спілкування з ним.

Так само до Надії, яка, вочевидь, була помічена у радикальних висловлюваннях, підійшов "об'єкт А" - скоріше за все, офіцер СБУ. Добре жилося тому офіцерові - йому навіть не довелося удавати з себе когось іншого - наприклад, людину з кримінальних кіл, правозахисника чи закордонного бізнесмена. Він (або вони) прийшов до Савченко під справжнім обличчям і сказав, що йому (або комусь іншому з його структури) доручено її ліквідувати (згадайте трюк з камерою смертників). Але він не хоче того робити, а хоче замість того разом з нею ліквідувати усю владну верхівку. Далі він допомагає їй перетинати лінію розмежування (беручи тим самим під контроль усі її пересування) і пише її на приховану камеру. Зараз Надія робить добру міну при поганій грі, стверджуючи, що все це робилося з її відома. Але ніхто у здоровому глузді не погодиться добровільно на фіксацію такого компромату проти себе.

Причому якщо атаку на Верховну раду з купою "випадкових" жертв ще можна представити як народне повстання, захоплення військовими разом з народом адміністративних будівель тощо, то плани щодо дня народження Турчинова (як би хто не ставився до очільників нашої держави) - це знищення владної верхівки - і владної вертикалі, що набагато гірше - шляхом теракту. Це не підтримає на офіційноаму рівні взагалі ніхто - не тільки західні лідери, а й Путін. Хунти (тобто, військового перевороту, після якого до влади приходить якийсь генерал) в такому разі не буде. З елементарної причини: жоден генерал, навіть найбільш амбітний, не підпишеться на явний теракт. Генерали так не роблять. Вони спочатку домовляються між собою, потім оточують військами урядовий квартал і виставляють владі ультиматуми. Вони хочуть перехопити систему управління державою - а зовсім не знищити її.

Версія Надії, що вона вивозила зброю з ОРДЛО до України задля того, щоб довести, що ця зброя вкрадена з українських складів і продана "сєпарам", не витримує критики - адже якщо зброя вже на підконтрольній Україні території, як довести, що перед цим вона була в бойовиків ОРДЛО?

Поведінка Надії під час брифінгу, перепрошую за брутальне порівняння, нагадує мені бачену колись передачу про упійманого міліцією старого педофіла. Його жертвами ставали малолітні хлопчики-безхатченки, яких він заманював до себе і підгодовував. Журналіст під камеру поспілкувався з цими хлопчиками. Так ось, один із них, замість виставити себе жертвою чи просто відмовитись говорити прилюдно на ці теми, тримався зверхньо і значущо, говорив високопарними натяками - так, ніби йому відома якась вища таємниця, недосяжна простим смертним, які й чути її не гідні, та й почувши, не здатні будуть утямити. Дивлячись на нього, так і хотілося сказати: "Що ти випендрюєшся? Мали тебе в одне місце, та ще й задешево".

Закінчую, як завжди, на позитиві. Про що свідчить історія з Савченко? Одне з двох. Або про те, що знищення в Україні системи управління готували не російські спецслужби- інакше як могли вони так тупо спалитися? - і це є добре. Або про те, що російські спецслужби поступаються нашим, і це ще краще :)



Мій вчорашній ефір на Радіо НВ.


Фронт зима

Про Рубана і його арсенали

Posted on 2018.03.09 at 14:34


Дивлюся на арсенал, вилучений СБУшниками у Рубана, на самого Рубана, читаю, як колаборанти з окупованих територій шалено "вписуються" за нього, і тихо радію.

Одне тільки питання: хіба без вилученого арсеналу комусь було незрозуміло, що нормальній людині, НЕ ЇХНІЙ, на окуповані території вхід закритий?
Я сама у 2015 році трохи займалася обміном полонених, виходила на їхню, прости Господи, "омбудсвумен" Дар'ю Морозову, з якою регулярно мав справу Рубан, намагалася по-чесному зміняти двох на двох - і після першої ж телефонної розмови, у якій ми нібито досягли попередніх домовленостей, вона просто почала ховатись від мене. Уявляю, що б було, якби я здуру, під чиї завгодно, хоч Порошенка й Захарченка разом, гарантії поїхала туди за полоненими. Сиділа б зараз у сусідній камері з Миколою Карпюком.

Раніше я була наївна і думала, що справа у баблі, що без бабла полонених не обміняти, що "професійні переговорники" просто не впускають сторонніх у свій бізнес на людських долях. А виявилось, що не лише у баблі справа. Виявляється, обмін полоненими був прикриттям - причому навіть для не для продажу дрібних партій зброї бандитським угрупуванням, а для чогось масштабнішого. Побачимо, чи підтвердяться підозри СБУ щодо того, що Рубан і його подільники планували атаку на Верховну Раду і президента. Якщо це виявиться правдою - переконана, що планувався не державний переворот з метою передати владу будь-якій політичній силі, а зруйнування системи управління і наступний хаос - коротше, найгірший сценарій для України, якого я від початку війни боюся найбільше.

Прочитала у підозрі список імовірних подільників Рубана. Їхні прізвища мені нічого не кажуть, крім одного - О.В.Мезенцева. Це Олег Мезенцев, помічник і найближчий соратник Надії Савченко, ми з ним познайомились, коли він разом з Надією приїздив на фронт одразу після її звільнення з полону.

Принагідно, щоб не писати двічі, скажу в цілому про вивезення зброї із "зони АТО" на мирні території. Тих, хто це робить, я б публічно сікла на площах. ЗБРОЯ ПОТРІБНА НА ФРОНТІ, А НЕ В ТИЛУ! На фронті її дуже часто бракує, особливо добровольцям. Одного разу я приїхала з фронту в тил, почала вдома вивертати рюкзак - і виявила на дні пачку набоїв, яку не помітила, коли збиралася. Пощастило - під час поїздки мене ніхто не зупиняв і не обшукував. Подібні історії були в кожного фронтовика - але це випадковість, а не умисел.

Знаєте, до речі, що я зробила з тими набоями, коли знайшла їх? Нормальна людина швиденько б викинула, щоб не мати проблем. Але я пам'ятаю, як важко боєприпаси діставалися нам на початку війни, і я просто не можу викинути те, що потрібно на фронті. Тож я відвезла їх назад на передову - перепрошую, у бюстгальтері.

Єдине протизаконне вивезення зброї, яке я можу в душі виправдати - це коли людина, яка НАЗАВЖДИ або дуже надовго залишає передову, вивозить ОСОБИСТУ зброю, яку існуюче недосконале законодавство не дозволяє зареєструвати. Наприклад, трофейний пістолет чи автомат. Обов'язкова умова - зброя надійно консервується і прикопується десь у лісі, тобто, виключається можливість того, що вона потрапить до рук криміналу, або що власник сам сп'яну стрілятиме з неї десь у барі. Не дивуйтеся, що я таке виправдовую. Просто дуже добре пам'ятаю, якою ціною діставалася нам зброя на початку війни, і як ми 2-3 перших, вирішальних місяці сиділи без діла на базах, бо ніде було взяти зброю.
Якщо такі, як Рубан і його хазяї таки реалізують найгірший сценарій і нашу державу окупують, така прикопана зброя стане ой як у пригоді.

Бажаю Рубану і таким, як він, бачити небо в клітинку, знаходячись у таких самих умовах, як наші полонені, але бажано значно довше.

На фото: Надія Савченко, Володимир Рубан і Дар'я Морозова у Макіївській колонії. Лютий 2017.



Свіжа програма "Ваша свобода" за моєї участі, на "непрофільну" для мене гендерну тематику.
З 14:05 трошки кажу про становище жінок в армії.



UPD: Текстова версія:

Психологічно жінкам легше. Жінки психологічно витриваліші.

...Я, наприклад, проти будь-яких квот, будь-яких преференцій для жінок. Якщо йдеться про боротьбу за права жінок, то вона має бути спрямована на те, щоб не було заборон.

Ти не можеш обіймати певну посаду, тому що ти жінка. В українській армії досі існують (такі заборони – ред.). Завдяки зусиллям жінок, правозахисниць, у першу чергу Марії Берлінській, волонтерці, аеророзвідниці, була програма «Невидимий батальйон» – трохи менше, ніж два роки тому зняли заборону на дуже багато бойових посад для жінок. Тепер жінки можуть бути офіційно і кулеметницями, і снайперами.

На війні, в армії я не намагаюся виглядати, як чоловік, вести себе, як чоловік, навіть робити все те, що роблять чоловіки, якщо я чогось фізично не можу робити. Але не можна і підкреслювати свою жіночу природу, бо дограєшся, що перестануть брати на бойові.

Повністю тут:
https://www.radiosvoboda.org/a/29087262.html

Фронт зима

Рибалка

Posted on 2018.03.06 at 22:23
Дивимося з чоловіком фільм. На екрані літній дядько рибалить. З насолодою, ніби священнодіючи, розкладає гачки, наживки, ще якесь приладдя, потім неквапливо залазить у човника... Мальовниче озеро, світить сонечко... Навіть якщо сам не захоплюєшся рибалкою - приємно спостерігати за людиною, яка з неприхованим задоволенням займається тим, що їй подобається.

- А, щоб той Путін пропав! - каже раптом мій чоловік. - На старості років я змушений його алкашів відстрілювати.



Українці дуже нетерпимі. І це погано.
Певніше, це зворотній бік медалі: позитивна нетерпимість до російської агресії чи європейського курсу на самознищення продовжується нетерпимістю до своїх, чия думка відмінна - ні, не від думки більшості - від думки конкретного співрозмовника.
Якщо Петро думає інакше, ніж Василь, Василь майже ніколи не скаже йому: "Я з тобою не згодний, але твоя думка має право на існування". Василь почне звинувачувати Петра в тупості, продажності, зазомбованості, порохоботстві тощо. Ці постійні чвари призводять до абсолютно неприпустимого, тим більше зараз, роз'єднання.

Ситуація ускладнюється двома моментами. По-перше, коли йдеться про обговорення резонансних подій з багатьма учасниками, то там завжди присутня чимала кількість "професійних коментаторів", які обслуговують ту або іншу сторону і намагаються маніпулювати громадською думкою в інтересах своїх замовників.

По-друге, постулатом про право кожного вільно висловлювати свою думку регулярно намагається скористатись вата, російська п'ята колона. А що, в Україні громадянська війна, Росія братня держава, Донбас повинен мати автономію, дайош другу державну і ніяких проспектів Бандери. Я так думаю. Це моє невід'ємне право.

З ботами, на мою думку, зробити щось нереально. Треба просто привчитися не звертати уваги на велику кількість однотипних коментарів від невідомих персон з порожніми або "ні про що" акаунтами.

Що ж до вати - суспільство повинно домовитись, які речі є ТАБУ. За які слова істота з язиком і клавіатурою підлягає знищенню - фізичному, якщо вона озброєна, або моральному і юридичному, якщо ні. Гумористична картинка, ілюстрація до цього тексту, повинна стати реальністю.



Або автори законопроекту читали цей мій пост:
https://bilozerska.livejournal.com/1038496.html
або просто ідеї носяться у повітрі :)

У Верховній Раді зареєстровано законопроект, в якому пропонується збирати з артистів, що гастролюють в РФ, податки і повністю витрачати їх на потреби ЗСУ.
http://life.pravda.com.ua/culture/2018/03/2/229316/

Фронт зима

Слабка стать :)

Posted on 2018.03.01 at 14:47

Фронт зима

На стрільби

Posted on 2018.02.28 at 21:58



Вчора стало відомо, що Європейський суд з прав людини присудив виплатити компенсацію в 4 тис. євро Ганні Сіньковій ("Лисиці") - дівчині, яка у 2010 році посмажила яєчню на вічному вогні в Києві. Мистецько-політична акція була заявлена як протест проти нецільового використання газу замість турботи про ще живих ветеранів. Де-факто це був історичний вчинок (як хтось написав тоді, "укол в нервовий вузол суспільства"), який уперше розділив людей в Україні на невату і вату. Тодішня реакція невати у 80% випадків: "даремно дівчата це зробили, навіщо ображати старше покоління, для якого радянські символи ще можуть щось значити, але заробили вони максимум на штраф, кримінальна стаття і тюрма за таке - це бєспрєдєл". Реакція вати: піна біля рота, посадіть, растєрзать, на кол, дєдивоєвалі, можемпавтаріть - коротше, все те саме, що й зараз, тільки тоді проти одненької 20-річної Ані, тепер проти всієї України.

Можна сказати, що завдяки юній Лисичці списки майбутніх ворогів України були сформовані й оприлюднені ними самими за три роки до початку російсько-української війни. У нормальній державі їй належала б за це нагорода від служби безпеки. А у нас, як завжди, ніхто не звернув на ворогів держави уваги.

Отже, з подачі вати Аню протримали 3 місяці у СІЗО, а потім засудили до трьох років умовно за статтею "наруга над могилою". Вона подала звернення до ЄСПЛ, в якому доводила, що вирок неправомірний, бо, по-перше, ніхто не зміг надати документальні підтвердження, що під вічним вогнем є поховання, по-друге, що взагалі у приготуванні і споживанні їжі на цвинтарі за нашими традиціями ніякої наруги немає.

І от нещодавно ЄСПЛ постановив виплатити їй компенсацію - але виключно за те, що останній з трьох місяців у СІЗО Сінькову протримали без відповідного рішення суду. Це, без сумніву, було серйозним порушенням українського законодавства, і саме за це, і тільки за це держава мусить відшкодувати Ані.
Все решта, в т.ч. і кваліфікація вчинку, і вирок, і неадекватно суворий запобіжний захід (адже Анін перформанс не завдав меморіалу ніякої шкоди) - з точки зору ЄСПЛ, абсолютно законні. Політичного підгрунтя справи, зрозумілого кожному українцеві, ЄСПЛ теж не відчув.

Схоже, це навіть не прогин під Росію. Це просто такі принципи роботи західних правників: роботоподібний формалізм. Я поясню: якби згідно з українським законодавством за статтею "Наруга над могилою" передбачалося довічне позбавлення волі, і Сінькову засудили б за цією статтею, і Майдану б не було, тобто, вона б досі сиділа - скоріше за все, ЄСПЛ і цей вирок визнав би законним - але теж присудив би виплатити Ані компенсацію за одненький, смішний порівняно із загальним терміном позбавлення волі, місяць у СІЗО без рішення суду.

А тепер висновки. У нас вже давненько лунають заклики наприймати якихось законів в інтересах вати - мовляв, компроміс, зберегти державу, а там подивимось. Так ось, наприймати з прицілом потім не виконувати - не вийде. Як тільки ми приймемо закони, що вата на щось там має право, на що мати жодних прав не повинна, вони організовано, за російські гроші, з російськими, а іноді і з західними юристами, розорять нашу державу скаргами в ЄСПЛ. Ще й соромити нас будуть перед цілим світом.

Тому - тільки напружена підготовка до серйозної війни, потім наступ, роззброєння, зачистка, понаєхавшим "добровольцям" коридор за поребрик і доба часу (хто не сховався, ми не винні), місцеві "ополченці", закосивши під мирняк, старанно відбудовують Донбас (ось вам і робочі місця, і зарплати). Грамотна пропаганда і ніяких виборів років на 10. І мир-дружба, і кров не ллється, і російські "собіратєлі зємєль" займаються своїми Татарстаном і Дагестаном, і західні нетрадиційники не повчають нас, як жити.



Віктор Цой, "Пачка цигарок"
Скрипка: друг Скрипаль
Ритм-гітара: Олена Білозерська
Партія ударних: ворожі САУ (аритмічний супровід)
18+ (ненормативна лексика!)


Попередні 25