?

Log in

лютий 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Російські пропагандисти намагаються нав'язати нам думку, що "всьо пропало". А наші, не розуміючи, звідки вітер дме, частенько це підхоплюють.
Зокрема, зараз таким чином нав'язується думка, що "Україна не в пріорітеті у Трампа". Мається на увазі, що якщо це правда, ми маємо негайно здаватися Росії.

Це таки правда. Але замовчується той факт, що і Росія не в пріоритеті у Трампа. Більше того, страшну річ зараз скажу: наскільки я розумію психологію таких людей, у нього і Сполучені Штати не в пріоритеті, принаймні, зараз.

У Трампа в пріоритеті - як залишитися при владі і не впіймати імпічмент за всі свої минулі забавки у Росії і з Росією. Для цього він робитиме... що саме? А просто: те, що вважатиме найбільш доцільним.

Усі його вислови періоду виборчої кампанії взагалі можна не враховувати, бо він тоді був "Обамою навпаки", тобто, автоматично лаяв усе, що робив Обама. Якщо в Обами погані стосунки з Росією - значить, у Трампа будуть хороші, тощо. Тепер він уже потроху починає Росію лаяти - поки що лише за Сирію.

Звичайно, якби він зміг, подарувавши Росії Україну, добитися від Путіна нового договору про значне скорочення ядерної зброї, він би це зробив, не змигнувши оком. Але, по-перше, на це не піде Росія, бо без ядерної зброї Штати її розмажуть, по-друге, на це не піде Україна. А отут не треба посміхатися - мовляв, що у Вашингтонському обкомі накажуть, те Порошенко і зробить. Ну як же він може це зробити, якщо він такий самий олігарх, як і Трамп, і має такі самі пріоритети - залишитись при владі, ще й власні статки зберегти і примножити? Якби Порошенко робив усе, що від нього вимагає Захід, Україна вже була б окупована. Але він не робить, а лише обіцяє, бо розуміє, що якщо почне виконувати свої обіцянки - то буде йому не Трампів імпічмент і не Януковичів Ростов, а щось цікавіше.

Отже, Трампові для того, щоб залишитись при владі, потрібні якісь ШВИДКІ і порівняно легкі здобутки. Для цього він, по-перше, скасує обамівську медичну реформу, чим завоює симпатії середнього класу. Далі, вочевидь, він з метою подолати безробіття примусить деяких американських виробників повернути виробництво у Штати. Також він боротиметься з нелегальними мігрантами (почне будувати стіну на кордоні з Мексикою) і з китайськими товарами (обкладе їх податками). А Росію спробує використати для боротьби з ісламістами, а коли в нього це не вийде (а не вийде точно, бо Путін за часів Обами розбестився і привчився розмовляти з позицій сили) - вочевидь, не вступить із Росією у гострий конфлікт, але й не дасть їй нічого. Ну, приблизно так само, як більшість із нас оминає агресивних і важкопередбачуваних відморозків.

Оце і все. Так що викиньмо з голови того Трампа з його пріоритетами. У нас є власні.

P.S. У нас тут намічається передислокація. Будемо працювати в іншому місці - там, де вже працювали раніше. "Наші позиції будуть у тому самому будиночку?" - наївно питаю я. А командир сміється: "Той будиночок вже давно в тилу".



Цього, що на фото, сьогодні вітаємо з новосіллям. Він прибув до доброї господині, що мешкає у приватному будинку в Черкасах. Його чекають любов і турбота.
У придане до шкавулика хазяйка отримала трохи корму і засоби від паразитів.
Спасибі усім, хто долучився до порятунку малечі.

Ще фотки шкавуликаCollapse )

Після Савур-могили

Спасіння рядового Ефки

Posted on 2017.01.11 at 22:12


9.01.2017 р. о 6:00 військовослужбовці ОЛПЗ "Вольф" УДА у кількості двох осіб відбули з місця дислокації підрозділу на планову ротацію. До автобусної станції у місті N, що знаходиться у 4 км. від місця дислокації підрозділу, військовослужбовців у якості бійця прикриття супроводжувала рядовий Ефка. Під час відбуття рейсового автобусу боєць Ефка отримала наказ повертатися у розташування. Однак складні погодні умови (під час очікування автобусу пішов сильний сніг, який засипав усі сліди), неознайомленість бійця Ефки з місцевістю та відсутність засобів навігації завадили їй це зробити. Військовослужбовець збилась із заданого курсу.

У ситуації, що склалася, після кількох безуспішних спроб повернутися на маршрут, військовослужбовцем Ефкою було прийнято єдино правильне рішення: зв'язатися із найближчою військовою частиною для допомоги в отриманні координат заданого маршруту. Для цього вона налагодила контакт із людьми у військовій формі і прослідувала за ними у їхнє розташування. Там військовослужбовцю Ефці було надано харчі і тимчасовий притулок.

У розташуванні ОЛПЗ "Вольф" було помічено відсутність бійця і піднято тривогу. Пошуки здійснювались силами трьох військовослужбовців, не задіяних у даний момент на передовій, і тривали з 16:00 9 січня до 9:00 11 січня. Для розшуку зниклого бійця були вжиті наступні заходи:

1. Двічі - ввечері 9 січня і вранці 10 січня було обстежене місце зникнення і прилеглі території у радіусі приблизно кілометр, із поданням голосових сигналів "Ефка, Ефка!".

2. Було надруковано і розклеєно неподалік від місця зникнення 50 оголошень з прикметами зниклого військовослужбовця і обіцянкою винагороди.

3. Було придбано динамік-гучномовець і записане аудіозвернення до місцевого населення із закликом допомогти у пошуках бійця.

4. Були проведені десятки адресних розмов з місцевим населенням і дислокованими поблизу військовослужбовцями.

Останній метод виявився дієвим. Військовослужбовець однієї з частин Нацгвардії, де, як виявилось, тимчасово перебувала боєць Ефка, зв'язався із сослуживцями на базі і передав словесні прикмети і фото зниклого бійця. Майже одразу її було опізнано серед новоприбулих. Співпали також особливі прикмети: зелений брезентовий ремінь від автомату на шиї. О 9:15 11 січня бійця Ефку на КПП означеної в/ч було передано представникам ОЛПЗ "Вольф".
По даному випадку триває службове розслідування.

Після Савур-могили

Сестра

Posted on 2017.01.09 at 13:30
Чи не в половини наших фронтовиків є більш або менш близькі родичі у Росії. У 99% випадків це вата ватою. Іноді стосунки між близькими людьми уриваються, іноді вони продовжують спілкуватись, запровадивши табу на політичні теми - "щоб не посваритись".

Розповідає немолодий солдат ЗСУ, родом зі сходу України, російськомовний:
- Ми з сестрою росли разом, усе робили разом. Рано залишились без батьків і були дуже близькі. Щось у неї сталось, якась проблема - зразу до мене біжить. Потім вона вийшла заміж у Росію. Я часто їй дзвонив, вона дзвонила, в гості один до одного їздили... Вона нормальна була, адекватна, завжди. А потім почалася війна, і я пішов добровольцем на контракт, а вона почала мені розказувати про "хунту", "карателів", "розіп'ятих дітей" і "наших там нет, это вы сами".

Брат з сестрою зберегли стосунки, вирішивши спілкуватись лише на нейтральні теми. Як правило, говорили про дітей. У нього - двоє, є вже онуки, у неї єдиний молодий син...

Все змінилося, коли сестра подзвонила братові у повній паніці.

- У нас тільки-но закінчився бій, я повертаюся у бліндаж, і тут вона дзвонить: "Саша, помоги! Я не знаю, что делать".

Виявляється, її сина призвали до армії, і стало відомо, що він буде проходити службу у Ростові з відрядженнями на Донбас.

Усі "наших там нет" припинилися миттєво. Жінка забула про всі "політичні розбіжності", про "русскій мір", "карателів" і "хунту" і, як завжди робила у складних ситуаціях, стала радитись зі старшим братом, як врятувати сина.

У мене, коли боєць розповідав цю історію, цілі шпигунські розклади в голові промайнули: хай відправляють... А він за допомогою дядька нехай перебігає на нашу сторону і дає інтерв'ю... Але хто ж захоче ризикувати життям і свободою - що сина, що єдиного племінника?

- І порадив я сестрі: "Збирай гроші і відкупай сина від служби у Ростові. Хай служить поблизу дому, без відправки на Донбас". І вона зібрала гроші, це була не дуже велика сума, частину послав я. І племінник на Донбас не поїхав. Зате тепер я знаю, скільки коштує росіянину відкупитися, щоб його сюди не відправили. А сестра знову нормальна стала.




З Різдвом Христовим вас, друзі!
У свята не хочеться про несвяткове, але, судячи з політичних новин, 2017 рік буде дуже важким. На Україну будуть тиснути, примушуючи до так званої "фінляндизації". Мусимо не піддаватись.


Коротко про те, що відбувається. Наскільки я розумію, ще тоді, коли розпався Союз, виникла геополітична домовленість, що Україна буде буферною державою між Росією, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого. З Україною підпишуть євроасоціацію (бо це необхідно буферній державі, щоб вижити), але до ЄС і НАТО не приймуть, і до Росії теж не приєднають.

Путін порушив цю угоду, спробувавши втягнути Україну в ТС. Після цього Захід підтримав Майдан. Скориставшись Майданом, Путін спробував організувати в Україні громадянську війну, щоб потім ввести своїх "миротворців" на білій броні - тобто, окупувати Україну. Як тепер стало відомо, силовики, які охороняли Януковича, напряму підпорядковувались Москві. За наказом з Москви у потрібний момент вони зникли, покинувши "гаранта" напризволяще і цим спровокувавши його до втечі. Вочевидь, за планом Москви Янукович мав утекти - скоріше за все, у Харків і почати звідти війну з Києвом. Оце б і була справжня масштабна громадянська війна, бо проросійські бойовики мали б тоді на чолі не якихось абсолютно нелегітимних відморозків, а законно обраного президента, якому на доволі законних підставах Росія могла б допомагати.

Але бідолашний Федорович злякався сильніше, ніж від нього чекали, і втік занадто далеко. Довелося Путіну воювати тим, що є.
Як усі ми знаємо, йому не вдалося організувати проросійські повстання у Дніпрі, Харкові, Одесі... Путінський бліцкріг захлинувся, всі його історичні шанси упущені.

Що буде далі. Захід буде намагатися повернути статус-кво, тобто, залишити Україну буферною державою. На даному етапі це для нас не настільки погано. Кажучи відверто, усі ці ЄСи і безвізи нам нафіг не потрібні - ні зараз, ні раніше, ні в майбутньому - мене завжди дивувало, навіщо цьому приділяють так багато уваги. Кажучи зовсім відверто, це розвод для лохів.

А що нам потрібно? Україноцентрична Європа в майбутньому і (для цього) зберегти свою державу і не потрапити під Росію зараз. У ЦЬОМУ ПИТАННІ НЕ ПОВИННО БУТИ ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ. Ніякої фінляндизації. Ніяких виборів на окупованих територіях до перемоги і "розватнення". Ніякої федералізації. Ті, хто воювали на боці нашого ворога, як мінімум, не повинні мати більше прав, ніж ті, хто воювали на нашому боці.

"Поетапне зняття санкцій" - ще один розвод для лохів. Припустимо, росіяни місяць не будуть по нас стріляти і за це з них знімуть частину санкцій. Після цього вони знову почуть стріляти - а зняті санкції вже не поновлять, так не буде, бо за це має проголосувати весь ЄС, а він, враховуючи мільярдні збитки від санкцій, ніколи за це не проголосує.

Більше того, припустимо теоретично, що росіяни перестали стріляти взагалі. Тоді ми стаємо явними порушниками мінських угод, бо ми ж не стріляти не можемо - поки вони не склали зброю або не забралися з нашої землі. Тобто, нам вигідно, щоб вони стріляли і ми могли стріляти у відповідь. Миру на Донбасі не повинно бути, аж поки українські війська не встануть на українському кордоні.

У 2017 році світова спільнота здійснюватиме на Україну шалений тиск, примушуючи до миру з окупантом. Поки наша влада на це не йде, вона для нас легітимна і ми мусимо підтримувати її, попри всі її недоліки - крадійство, корупцію, брехню, неповагу до свого народу і фабрику у Ліпецьку. Підтримувати аж до кінця війни або до явної здачі владою державних інтересів - наприклад, до оголошеного нею рішення провести в ОРДЛО вибори.

На популярний аргумент, що владі не вигідно закінчувати війну, бо війна дає широкі можливості красти і одночасно "утилізує" рішучих людей, налаштованих проти влади, відповім, що нам ще більше невигідно закінчувати цю війну - на тих умовах, які нам пропонують, а інших умов, прийнятних, поки що нема.

Отже, будемо робити, як робили досі: потихеньку, з дозованим піаром, віджимати у ворога кілометр за кілометром. Зовсім без піару ніяк - бо тоді захоплені кров'ю наших солдатів території примусять віддати, щоб не порушувати Мінськ. Так вже бувало не раз, але є деякі сигнали, і серед них і події на Світлодарській дузі, і мобілізація офіцерів запасу - які підказують мені, що більше так не буде.

Отже. Більше покладатися на власні сили. Що не зробимо ми, не зробить ніхто. Європейці - такі ж друзі, як росіяни брати. Ніхто і нічим не зобов'язаний нам, крім нас самих. І шлях, який показує нам в тому числі й різдвяна зірка, ніхто замість нас не пройде.

...І ще про одну зустріч я вам не розповідала. Була нещодавно міні-нарада у Провідника: Перший, керівник медслужби Яна Зінкевич, командир легкопіхотного загону "Вольф", ну, і я. У зв'язку з нещодавнім загостренням на фронті у Госпітальєрів дуже багато роботи, медичні бригади працюють одночасно по всій лінії фронту, люди виснажені, частину Яні довелося відпустити на свята... Між іншим, Яна, яка два місяці тому народила дитину, вже сама виїздить до своїх Госпітальєрів на передові позиції, керує й допомагає.

Решта - це таке, не для Фейсбуку, звіт по минулих фронтових операціях і планування майбутніх. Але б бачили ви оцю трагікомічну ситуацію, абсолютно типову для добровольчого руху: усі мають проблеми зі здоров'ям, усі відмовляються залишити війну, і всі про всіх, крім самого себе, сподіваються таємно, що Провідник своїм наказом зажене лікуватися. А Провідник сам такий. У підсумку лікування відкладається до кінця війни - або, не дай Боже, до потрапляння в реанімацію (це одна відома волонтерка, якій теж не до власного здоров'я, про себе сказала: "Я якщо потрапляю до лікарів, то одразу до реанімації").

"Зібралися, блін, ненормальні..." - кажу я.
"А може, то вони ненормальні, а ми якраз нормальні?" - висуває версію Вольф.

Ну, то таке. Це була цілком звичайна зустріч. Але от якось дійшло до мене, що ми - абсолютно живі, реальні, неідеальні, замордовані побутом, з розхитаними нервами, усі в наших щоденних клопотах... Ми - прототипи героїв майбутніх художніх і документальних фільмів, романів, героїчних саг. Яна Зінкевич - це на 100%, її життя - готова гостросюжетна драма, письменникам і сценаристам взагалі не доведеться нічого вигадувати, майбутні твори про неї будуть дуже документальними. Образ Провідника документальним не буде, але він буде прозоро вгадуватись то в одному художньому творі, то в іншому. А я... Я ще до війни зрозуміла, що моя місія у цьому світі - Свідок. Я особисто не роблю ніяких подвигів, зате в усі історичні моменти знаходжуся в епіцентрі подій. Мабуть, я буду консультантом і джерелом для всього того майбутнього бєзобразія. Якщо все не позабуваю, звичайно. Я колись думала, що такі яскраві речі, як війна чи революція, забути неможливо. Ні фіга, забувається тільки так. Усе забувається, крім якихось дрібничок, які застрягають у пам'яті взагалі невідомо чому...

Після Савур-могили

Малеча хвора...

Posted on 2017.01.03 at 23:36


Мої маленькі цуцики, яких чекають господарі у Львові, Дрогобичі, Києві, Одесі та Слов'янську, важко хворі... Симптоми схожі на ентерит.

Перед Новим роком я кілька днів була на завданні, за цей час один цуцик загинув - розірвали якісь звірі, другий захворів і на момент мого повернення був практично при смерті. Новорічна ніч минула в уколах і крапельницях. Я чотири доби боролася за цуценяче життя і сьогодні можу сказати, що криза, схоже, минула - дитя ще дуже слабке і весь час скавчить і плаче, зате вже другий день самостійно їсть (годую і напуваю дуже потрошки щогодини). Але сьогодні захворіли двоє інших. Я не здамся і витягну їх усіх. Колю цефтріаксон, ставлю крапельниці. Моя кімната - лазарет і дитячий садок одночасно, бо вони весь час дуже голосно плачуть. Тепер я вже радію, що нас на свята залишили охороняти базу - поки я не на бойових, у малих є шанс вижити. Але якщо мені доведеться їхати на передок раніше, ніж я їх вилікую і прилаштую, цуценята загинуть. Вони усе розуміють, борються за життя скажено, даються робити болючі уколи, туляться до мене, лижуть руки. Їжі для них, дякувати волонтерам, маю вдосталь.

Як тільки вони одужають, я шукатиму оказію - відправити їх до господарів.

Тому. Прошу відгукнутися тих, хто через деякий час (бо поки що цуценята нетранспортабельні) буде їхати через наші краї (район Маріуполя) у Львів, Дрогобич чи Слов'янськ і може взяти з собою цуценят у коробці. Неприємного запаху не буде - я засиплю наповнювач, їжу для них дам з собою, єдина проблема - скавчатимуть... Є ще варіант у Києві, але це притулок, у притулок після всього пережитого віддавати не хочу, тільки дбайливим господарям.

Допоможіть врятувати малих!

Мій телефон: 0667486613.



Вітаю всіх з Новим роком! Особливі вітання і найщиріша подяка - тим, хто нам допомагав і допомагає. Бажаю, щоб усім нам - тим, хто воює, і тим, хто волонтерить - вистачило сил, терпіння і всього іншого і на наступний рік, який буде четвертим роком війни. І щоб наступний Новий рік - разом, удома.

* * *
Запах диму, сніг і старе село,
І дорога, і ми на ній.
Це усе зі мною уже було,
Та забулося на війні.

Хто, коли, із ким і куди ішов,
Постирали багато літ.
У рифлених відтисках підошов
Проступали вода і лід.

Пахло димом, сирістю, і чомусь
Терпли плечі від вантажу.
Це десь там я, мабуть, і зупинюсь
І майбутнє наворожу.

Переламаний вибухами садок,
Стукіт серця, азарт і злість -
Я війну пережила задовго до,
А тепер мене побут їсть.

Та як давній запах, старий мотив -
Не згадав би, якби схотів -
Накладається пам'ять передчуттів
На реальність без відчуттів.

Мокрий сніг вкладається на ріллю,
Пахне димом і дежавю.
Я в слова ці запахи переллю,
Якщо вийду і доживу.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
грудень 2016


Після Савур-могили

Бойова машина...

Posted on 2016.12.27 at 16:18
...для знищення ворожих диверсантів, що псують наші запаси.

img_1039

img_0891

rubanchikov

Друзі, у нас біда. У мого друга, бійця з мого підрозділу, сьогодні на Світлодарській дузі загинув брат, Рубанчиков Сергій, 1980 року народження, військовослужбовець 54-ї бригади ЗСУ. Прилетіла ворожа міна.

Ви, можливо, пам'ятаєте мого побратима Володю по відео, де він зустрічався з врятованим ним важкопораненим солдатом, ось це відео:



І Володимир, і Сергій на війні з перших днів. За кілька днів до загибелі там само, під Світлодарськом, Сергій особисто знищив одного супротивника, а другого взяв у полон. Отримав контузію, потрапив до госпіталя, звідкіля, треба думати, утік - бо сьогодні загинув...
Помоліться за душу новопреставленого воїна Сергія. Хто має бажання допомогти родині - ось номер приватівської картки Володимира:

5168742068213267

У них з братом різні прізвища, так сталося, але вони рідні брати - один батько, одна мати...

Спеціально для дуже делікатних людей, які засуджують тих, хто викладає в Інтернет імена і фото загиблих, кажу: близькі вже повідомлені, ця інформація ніяк їм не нашкодить, а, навпаки, може бодай трохи допомогти...

20161211_112615

Люди, хто має серце, допоможіть врятувати маленьких цуценят!
Приблудна "військова" собака привела взимку сімох цуциків. Троє вже загинули, залишилось четверо.
Вони живуть на вулиці, пережити зиму у них немає жодного шансу!

Я їх підгодовую і час від часу даю погрітися, але взяти собі не можу, у мене вже є собака і кіт. Коли ми на бойових, годувати їх взагалі немає кому.

Цуценята - розкішні, маленькі комочки. Два хлопчика і дві дівчинки. Усі зовні і характером будуть схожі на маму (вона є на фото). Мама - маленька (розміром з дуже великого кота), спокійна, дуже розумна, добра, лагідна, не нахабна, не нав'язлива, зі скорботними очима під світлими брівками - колишня домашня. Такі цуцики зможуть жити і в квартирі, і в приватному будинку. Їдять уже самостійно, їдять, ясна річ, абсолютно все.

Знаю, що мене читають багато небайдужих українців з Маріуполя та інших міст Донецької області. Звертаюся передусім до вас. У Маріуполь я можу привезти цуцика сама, з іншими містами щось доведеться думати.

Будь ласка, відгукніться, майбутні господарі! Зробіть на свята собі подарунок - маленького цуцика, і зробіть подарунок тваринці - подаруйте їй життя!
Ще вчора цуценят було п'ятеро, з кожнем днем їхні шанси вижити зменшуються. Частини з тих, що ви бачите на фото, вже немає в живих.

Пропозиція подарувати тварині дім розповсюджується і на їхню маму. Я буду щаслива, якщо вона потрапить у хороші руки. Бо голодує і мерзне.

Для тих, хто має бажання взяти хлопчика або дівчинку, можу зробити гарні фото обраної тваринки, в усіх ракурсах :)
(Тільки не треба мені писати, що зараз людям дуже погано і тому не до собак. Кому не шкода тварин в біді - тому і людей не шкода).

Фото цуценятCollapse )

Після Савур-могили

Просто зимове фото

Posted on 2016.12.22 at 11:57
1

Як і багато хто з наших, переживаю, що я зараз не на Світлодарській дузі і не можу бодай трошки хлопцям там допомогти.
На нашій ділянці фронту поки що не настільки гаряче (хоча хтозна, що буде завтра...). Але і ми працюємо потрошку, вносимо свою лепту у зменшення кількості живої сили, оснащення і БК супротивника.

На фото ми перед доволі вдалою операцією (обов'язково розповім про неї, коли буде можна...)

Після Савур-могили

Торбинка від Даринки

Posted on 2016.12.22 at 11:04
img_1033

Перше фото - подяка Даринці Малюк, учениці 4-А класу львівської школи №27. Дитина зібрала "торбинку від Даринки" - зворушливі подарунки на Миколая - і відправила на фронт, з проханням віддати її пакуночок тільки найкращому бійцю.

Даринко, у нас всі бійці дуже хороші і сміливі, ми не можемо сказати: ось цей найкращий, бо тоді могли б образитись інші. Твої гостинці ми віддали цьому хлопцю, якого ти бачиш на фото. Його звати Сашко, він дуже сміливий і досвідчений боєць, воює з перших днів війни, пережив безліч небезпечних ситуацій на фронті. У руках він тримає твою торбинку і малюнок Аскольда Малюка - це твій менший братик, правда?
Спасибі вам, діти.

20161219_161405

Друге фото - подяка Калині, українці зі Сполучених Штатів, яка передала трохи грошей на потреби фронту.

Так і живем, так і тримаємось, завдяки вам. Даринам і Калинам.
З наступаючими святами Вас! Миру вам і любові. Ми кожного дня пам'ятаємо, що без вас не було б ні нас, ні України.




На Миколая нас запросили на прекрасний концерт, який відбувся в розташуванні одного з батальйонів ЗСУ. Співали Тарас Компаніченко і "Хорея Козацька", Василь (Живосил) Лютий, Святослав Силенко і Валерій Гладунець.
Також військовослужбовцям привезли "миколаївські" подарунки, усе найнеобхідніше для бійців. Багато корисного - зокрема, генератор, подарували і нашому підрозділу, що що ми дуже дякуємо. Організував концерт і подарунки міністр молоді і спорту Ігор Жданов, який теж приїхав - до речі, без піару, журналістів і довгих гучних промов. Подяка йому, музикантам і всім волонтерам, які долучилися до допомоги фронту.

До вашої уваги - відеозапис з концерту, на якому я опинилася без відеокамери і знімала півтори години на мобільний. Запис не зовсім повний - самі розумієте, це мобілка і з нею час від часу трапляються різні неприємні речі, але більшу частину записати вдалося. Це був справді прекрасний концерт - тихий, камерний, де старовинні українські духовні гімни чергувалися з сучасними піснями, народженими війною...
Послухайте, воно того варте.

Трохи фоток з концертуCollapse )

Після Савур-могили

Звіт за солярку

Posted on 2016.12.18 at 19:47
Шановні друзі, рівно місяць тому я зверталася з проханням прислати нам гроші і талони на соляру, бо не було на чому їздити.
Спасибі величезне, врятували. Цілий місяць завдяки вам ми мали змогу нормально пересуватися "зоною" і нормально воювати.
Як і обіцяла, виставляю звіт - фотокопії чеків з 17 листопада по сьогодні, 18 грудня. Тут є трошки не всі чеки, бо деякі оболтуси, заправившись, забували взяти чек. Також у цей звіт не включене пальне, яке ми придбали за талони. Талони нам дав один конкретний чоловік, я відзвітуюсь за них перед ним особисто.

Сума по цих чеках, які ви бачите на фотокопіях - 21905 грн. Також ми купили антифріз за 165 грн. Усі ці гроші, до копійки, прислані вами. Це велика сума, але, можете мені повірити, ми добре воювали цей місяць. Дещо навіть зняли на відео, коли буде можна, я викладу.

Хто має змогу, будь ласка, продовжуйте підкидати нам на соляру. Реально дуже треба...
Номер моєї картки - 4149 6258 0502 2157.
Також у мене є приватівські картки у валюті:
4731 1856 1141 6964 - Євро
4731 1856 1035 9520 - Долар

Фотокопії чеків під катомCollapse )



Дуже вдалий, змістовний сюжет від нашого ІА "Поряд з вами" про презентацію календаря BUTEF "Янголи посеред нас".
На 6:57 відео дуже прикрасила Ефка :)

Після Савур-могили

Оптимізму псто

Posted on 2016.12.16 at 17:29
Знаєте, незважаючи на війну, негаразди з економікою і не зовсім тих (або зовсім не тих) людей при владі - наша країна потихеньку рухається у правильному напрямку.

Є один ненауковий, але безвідмовний критерій, за яким це видно.
У наших умовах такі речі вимірюються не стільки економічними чинниками, не стільки прийняттям і загальним дотриманням якихось правильних законів - скільки поступовим "олюдиненням" суспільства. Зменшенням хамства у побуті, в магазинах і громадському транспорті - а його таки стає менше. Збільшенням кількості ситуацій, коли незнайомі люди йдуть один одному назустріч, і так далі.

Взяти, приміром, одну з найбільш одіозних соціально-професійних категорій - ментів-ДАІшників. Їх не люблять, про них розповідають анекдоти ("подарували колезі на 40-річчя знак "40") - не просто так, ясна річ, розповідають.

Але ось нещодавно мені довелося удвох з побратимом проїхати у справах фактично дві області. Там, де дороги були нормальні, за кермом була я, а де вкриті кригою - мій товариш, досвідчений водій. І ось цей товариш примудрився забути водійські права. В кишені брудної куртки, яка залишилась на передку.
І двічі, коли він був за кермом, нас на блоках зупиняли ДАІшники. Водій без прав - серйозне порушення. Обладнання, щоб пробити його права через електронну базу, у них відсутнє.
Виходимо ми з машини, вони на нас дивляться - ми тверезі, адекватні, ввічливі, очицями не бігаємо, нічого забороненого не веземо. Ми навіть не сказали, що права залишились на передку - Юра просто поляскав себе по кишенях: "От, блін, удома забув".

Коротше, за законом мєнти могли б створити нам проблеми. Вони мали на це право - але не стали цього робити, причому двічі за одну поїздку.
Просто побажали щасливої дороги і порадили не забувати більше права.

Більшість людей радіють, коли дотримується закон. Але показник успішного суспільства - по-нашому, а не по-західному - людяність. Чим більше її буде - тим скоріше тут настане наша, українська Європа. А стару Європу до того часу, скоріше за все, виріже ІДІЛ :)



Після Савур-могили

Фото для календаря BUTEF

Posted on 2016.12.14 at 19:49
04

Нарешті вийшов у світ благодійний календар BUTEF "Янголи посеред нас".
Дякую фотографу Роману Ніколаєву, координатору Олені Очеретяній, стилісту Ользі Януль, майстрині візажу Terezka Fras і всій команді за прекрасні фото і можливість взяти участь у цьому проекті.
Мій партнер у кадрі - генерал Ігор Гордійчук, позивний "Сумрак", ректор військового училища ім.Богуна, герой Савур-могили. Ось сторінка про нього у Вікіпедії.

Подивитися інші фото з календаря можна тут:
https://www.facebook.com/kupno.org/posts/1838187886404182

Після Савур-могили

Фото Романа Ніколаєва

Posted on 2016.12.14 at 13:00
15419569_1225390927504060_3726340463907996301_o

«Три роки тому ми взяли участь у подіях, які трапляються раз на життя покоління. Те, що ми не зможемо зараз довершити, довершувати вже не нам. "Буде того зілля нашим дітям дорубать" (с).
Три роки тому ми почали боротьбу за суверенітет України, яка триває і досі. Це з таких речей, які не даруються трьома п'яними президентами, за таке платиться кров'ю всього народу. Ну, не буває інакше. Наївно, як бачу тепер, було думати, що за нас уже заплатили наші попередники. Вони платили, платимо ми, ще й діти наші платити будуть, якщо ми передамо їм наші проблеми.

Зараз ми силою зброї з'ясовуємо, чи буде Україна існувати як сильне суверенна держава або ж вона є невід'ємною частиною Російської імперії. А все інше - від лукавого.

Українські націоналісти, в числі яких і я, - не проти російського народу і навіть не проти Росії. Ми за незалежність України. За незалежність - як від Росії, так і від інших країн, включаючи Євросоюз. Ми вважаємо, що Україна має всі можливості і шанси стати сильною і незалежною державою, яка сама буде вибирати собі союзників, орієнтиром для молодих європейських країн».

Олена Білозерська.
До війни - безпартійний, позаорганізаційний, незалежний журналіст правих поглядів.
З квітня 2014 по грудень 2015 - боєць ДУК "Правий сектор", з осені 2014 по грудень 2015 - член Проводу "Правого сектора"
З грудня 2016 - представник НР "ДІЯ" і боєць Української Добровольчої Армії під проводом Дмитра Яроша.

«У мого чоловіка це третя війна. У мене - перша. Уже два роки я постійно у військовій формі. На війні треба небагато - в будь-який момент можуть вбити Все необхідне для життя отримую в якості волонтерської допомоги. Скільки таке життя буде продовжуватися - не знаю. Хотілося б, щоб недовго - ми з чоловіком хочемо дітей…».

Автор фото і текстової підбірки про мене - Роман Ніколаєв, офіційний фотограф проекту "Народний Герой України"

20161129_220715-copy

Фронтовий антигламур :) Спеціально написала, за яких обставин була зроблена ця фотка, щоб вата не тиражувала її з підписом "Білозерська під дозою" :))
Хоча вони все одно це робитимуть, бо вони ж вата :)

Пам'ятаю, що ми з Лесею Оробець бігали витягати затриманих з автозаку...
І що я дуже сильно змерзла, стоячи вгорі, на балюстраді, знімаючи протистояння на Інститутській. Такі ось прозаїчні спогади про один з переламних моментів в українській історії.
Усі мої фото за той період з Інтернету зникли, залишилися тільки оці два відео...




Після Савур-могили

Наші працюють :)

Posted on 2016.12.11 at 10:29


Попередні 25  Наступні 25