?

Log in

No account? Create an account
серпень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Після Савур-могили

Обмежена у правах

Posted on 2017.07.06 at 15:26

Подруга Ефка, мамина собака і бойовий побратим в одній особі, нудьгує, припнута ланцюгом.
Ми звикли всюди ходити вільно зі своєю двоногою камуфльованою зграєю. Ми тяжко переносимо несвободу - плачемо, виємо, кидаємось до всіх, хто йде повз.

За що ж нам таке нещастя? А за те, що ми дуже гарні мисливиці. Запросто ловлячи куріпок і фазанів, ми, на жаль, абсолютно не відрізняємо їх від свійських курей. Приносимо час від часу то крило, то лапку... Ефка-Куряча Смерть.

Мама вже пару разів ходила до місцевих перепрошувати і платила за курей. Але довго це тривати не може, бо у селі собак за таке вбивають.
І сидить нещасна мамина Ефка на ланцюгу задля її власної безпеки. Бігає, де хоче, тільки тоді, коли кури вже спати лягають. І всі її жаліють, і думають, що в мами зовсім немає ні душі, ні серця...

Подивишся на неї і думаєш: якби деяких людей, у яких IQ трохи нижче Ефчиного, отак своєчасно обмежили в правах і не дали їм шматки держави красти, вони зараз були б живі...

Після Савур-могили

Черешня

Posted on 2017.07.05 at 16:54


Подірявили нам сьогодні трохи дім і прилеглі конструкції, але то таке, і посікли кулями дерева. В тому числі попсували, гади, найсолодшу черешню, зі здоровенними ягодами жовто-рожевого кольору.
Згадую антипожежні гасла про дерева, які не можуть втекти. Додам: дерева ще й з російськими прапорами не бігають, і на референдуми за "диру" не ходять. І господарі їхні, які їх садили, можливо, теж не бігали - а тепер невідомо де.
Скільки ж людей, тварин і дерев постраждали через оту гидоту.



P.S. Підкинули рецепт, як спробувати урятувати дерево. Якщо матиму час, займуся.



Сьогодні у Києві біля італійського посольства пройшла акція на підтримку бійця батальйону Кульчицького Віталія Марківа, заарештованого в Італії за підозрою у вбивстві у травні 14-го року італійського журналіста і його російського перекладача.

Закликаю всіх підтримувати Марківа усіма доступними способами. Домагатися негайного звільнення і офіційних вибачень.


Далі - багато літер, але це дуже важливо.

ПЕРШЕ. Усі пояснення - і заява батальйону Кульчицького, що у травні 2014 року у них не було на озброєнні мінометів, і дані українського слідства, що "загибель двох журналістів сталася внаслідок артобстрілу з боку російсько-терористичних військ" - абсолютно неправильні докази невинуватості Марківа. Щодо мінометів - може, їх і справді не було, а може, не було лише офіційно. Усі фронтовики знають, що таке невраховані міномети, і як в усіх нормальних підрозділах мріють їх мати. Вони зустрічаються навіть зараз, а в перші місяці війни був такий бардак, що могло бути взагалі що завгодно. Я особисто знаю одних добробатівців, які працювали з міномета, вкраденого на кіностудії.

Що ж до "обстрілів "терористами" самих себе" - секрет Полішинеля, що так треба казати, тому так кажуть.

Коротше, 80% даю за те, що обстріл був з українського боку. (20% даю на тодішній бардак - а раптом вороги не знали, що це їхні, а не наші позиції, і влупили по них).

ДРУГЕ. Тільки снайпер в оптику може відрізнити військового від цивільного. А мінометний розрахунок працює не по конкретних людях, а по ворожих позиціях, а влучає туди, куди йому вистачає кваліфікації влучити. І якщо поруч з цими позиціями опинилися цивільні - їм не пощастило. МІНОМЕТНИК НЕ БАЧИТЬ ЛЮДЕЙ, ПО ЯКИХ СТРІЛЯЄ!

ПОРУЧ З МІСЦЕМ ЗАГИБЕЛІ ІТАЛІЙСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА ПОЗИЦІЇ БОЙОВИКІВ - БУЛИ. Це відомо зі свідчень французького фотокореспондента Вільяма Роглона, який був поранений при цьому ж обстрілі. "Роглон під вогнем побіг до позицій сепаратистів, показуючи свою апаратуру й викрикуючи, що він журналіст. Його посадили в машину й відправили в лікарню, де надали медичну допомогу" (с).

Ще раз. Поранений - у ноги - під вогнем - побіг до військових позицій. Це означає, що ПОЗИЦІЇ - ЗАКОННА ЦІЛЬ МІНОМЕТНИКІВ - БУЛИ ДУЖЕ БЛИЗЬКО.
Питання - які можуть бути претензії до українських мінометників? Вони були праві, тисячу разів праві.

ДАЛІCollapse )



...Трое суток наша группа просидела в засаде, за это время ни одного автомобиля врага мы не видели, если не считать двоих боевиков на мотоцикле с автоматами. Но мы их не тронули — слишком малая «добыча». Если бы разобрались с ней, пришлось бы сразу же уйти. Курсировали по дороге только все те же БМП с украинскими разведчиками. Когда они появились в третий раз, наш командир сказал с досадой: «Всю „дичь“ нам распугали». Приказал мне распустить волосы и идти на переговоры с ними. Я носила с собой сине-желтый флаг формата А4 (это жизненно необходимо: в первые месяцы войны так называемый «дружественный огонь» — стрельба по ошибке по своим — был настоящим бедствием). Военные отвезли нас в расположение своей 93-й бригады. Так мы познакомились с ее командиром Олегом Микацем. С того дня подразделения Добровольческого украинского корпуса «Правый сектор» участвовали в операциях его бригады. Важно отметить, что все свои действия мы согласовываем с командованием регулярной армии.

— Как вы решили вопрос с оружием?

— Воевали личными зарегистрированными карабинами. Также добывали трофейные автоматы и пулеметы. Бывало, военные давали нам оружие на время. Скажу откровенно, иногда покупали его в тылу у криминалитета. Не секрет, что автоматы, пистолеты, патроны, гранаты воруют, вывозят из зоны АТО и продают на мирной территории. Мы все это скупали и возвращали на фронт.



— Каким образом вы попали на войну?

— Вы удивитесь, но я готовилась к ней десять лет: в 2004 году стала активисткой патриотического движения, благодаря чему познакомилась с нашим командиром (я бы не хотела называть его имени). В начале 1990-х годов этот человек участвовал в двух локальных конфликтах на территории бывшего Советского Союза: в Приднестровье и Грузии. Уже тогда ему было понятно, что Россия рано или поздно нападет на Украину, поэтому он учил нас воевать. Я работала журналисткой, а в выходные и праздники ездила на тренировки. Поначалу мы занимались с деревянными муляжами автоматов, а затем — с «оружием» для страйкбола (командной военизированной игры, в которой используется специальное пневматическое оружие, стреляющее пластиковыми шариками. — Авт.). Эта игра хорошо помогает в обучении тактике ведения боя. Занятия требовали вложения значительных средств, все расходы мы оплачивали сами.

...Однажды враг накрывал наши позиции артиллерийским огнем два часа подряд. Это так достало, что мы вышли из укрытия, сели посреди двора и запели (командиров поблизости не было, а то бы загнали в подвал). Лучше всех пел побратим с позывным «Скрыпаль» (он играет на скрипке и гитаре), у него отличный голос. В моем армейском багаже есть камера, я записала видео того экстремального концерта. Вообще, снимаю на фронте много (хотя военные этого не любят и зачастую меня за это ругают). После Победы смонтирую фильм, для него уже отснято немало сильных эпизодов.

Я каждую минуту помню, что военный видеоархив может понадобиться и на тот случай, если на нас, добровольцев, посыплются лживые обвинения, например, что отсиживались по тылам, мародерствовали… На кадрах четко зафиксировано: мы сражались на передовой.



— У вас есть оберег?

— Освященный крестик, который мне в начале войны подарила свекровь. Еще большое количество мягких браслетиков — подарки волонтеров и детей.

— Снайперы зачастую идут на задания с напарниками. Вы работаете в паре с мужем?

— Нет, потому что по характеру он холерик, а в нашем деле важно быть спокойным, как я, например. Так что на заданиях меня прикрывают другие ребята.
Нынешним летом на Донбассе так много клещей, что это просто катастрофа: каждый день снимаешь с себя по 20−30 паразитов. Комары тоже немало донимают. Приходится защищать лицо противомоскитной сеткой. Кстати, профессиональным снайпером себя не считаю: у меня недостаточно квалификации, к тому же винтовка и оптика не соответствуют современным требованиям. Сейчас классной считается снайперская винтовка, которая позволяет поражать цели на расстоянии километра и больше. А у меня винтовка Драгунова, принятая на вооружение еще в начале 1960-х годов.

— В оптический прицел видны лица, глаза врага?

— Нет, только силуэты.

— Как переносите тяготы фронтовой жизни?

— В отношении быта я человек непритязательный: было бы что поесть, попить, где поспать и чем почистить зубы. Другое дело, что я мерзлячка, часто простужаюсь. Так что в холодное время года в разведку хожу нечасто. Хорошо, когда блиндаж или иное помещение, в котором мы ночуем, отапливается печкой-буржуйкой. Половину зимы 2015—2016 годов мы с мужем ночевали в полуразрушенном неотапливаемом помещении, спалось вполне комфортно — благодаря классным спальным мешкам (за них особое спасибо волонтерам).

— Пользуетесь на войне косметикой?

— Нет. У меня на фронте нет ни косметики, ни украшений.

— Когда идете в бой или разведку, сколько весит ваша поклажа?

— Ради интереса я ее взвешивала, вышло где-то 25—26 килограммов: оружие, боеприпасы, бронежилет, каска, спальный мешок, бинокль, различные приборы и зарядные устройства к ним, прицел и одна техническая штуковина к нему, метеостанция, видеокамера, два мобильных телефона. Но это тот вес, который я просто несу на передовую. В бой иду с багажом не более 15 килограммов.

ПОВНІСТЮ ТУТ:
http://fakty.ua/239703-snajper-elena-belozerskaya-posle-pobedy-zadacha-nomer-odin-rodit-rebenka

Після Савур-могили

Зйомки закінчено

Posted on 2017.06.28 at 22:20


Сьогодні режисер Світлана, оператор Петро і звукач Сергій провели мене на вокзал. Зйомки "мого" фільму закінчені.

Знімальна група - прекрасні люди, митці, а не ремісники, і до того ж тактовні і чуйні, ми стали справжніми друзями.

Але, незважаючи на це, знав би хтось, як це важко - зніматися у фільмі, і скількох нервів це коштує всім учасникам процесу - що на передовій, що у мирному Києві.
Водночас це просто неоціненний досвід, який варто було отримати.

Коротше, зйомки закінчилися, лікарняні теж, тилові справи більш-менш зроблені, і я зі спокійним серцем повертаюся на фронт.



Після Савур-могили

Річниця першого виходу

Posted on 2017.06.28 at 14:51
Сьогодні річниця мого першого виходу. Три роки, як воюю.
- Сьогодні день Конституції, - почувши цю новину, сказала мама.
- Річниця виходу важливіша, - заперечив батько. - Будуть у нас виходи - буде в нас і Конституція.

На жаль, сам вихід (це тоді, коли ми на 15 км вночі зайшли у їхній тил і сиділи там у засідці, а скінчилося все знайомством з розвідниками 93-ї, а потім з комбригом Мікацем) я не знімала. По-перше, ніч, по-друге, стрьом, по-третє, відсутність досвіду. Трохи знімав Азід, десь це відео є в архівах. А я почала знімати на третю добу, коли ми вже були разом з бійцями розвідроти 93-ї ОМБр. Відео це раніше не викладалося. Перепрошую, що трохи забагато моєї фізіономії, так вже вийшло - новизна відчуттів і все таке :)


Після Савур-могили

Галя

Posted on 2017.06.21 at 20:40


Новий член родини. Звати "Галя".
Ось так вона працює - півкутової на сотці. (Оптика тимчасова, поставили тільки щоб перевірити кучність).


Їду по Києву в таксі. Вдягнена у цивільне, сильно кашляю, вигляд маю гранично негероїчний.
Таксист дає чемні поради, як лікувати бронхіт, розповідає, як вилікувався сам і як його теща.
В процесі розмови пробалакуюсь, що щойно з "АТО". Оскільки думка людська працює значно швидше, ніж язик, встигаю передбачити три можливі реакції таксиста. Перша - недовіра ("Ви-и? На фронті? І що ви там робите?"). Друга - захоплення і вдячність, типові для киян по відношенню до фронтовиків, особливо жінок. Третя реакція - ватна (адже звідки мені знати, що він не ватник? - "Мы вас туда не посылали" і далі по тексту).

Я не вгадала. Знаєте, якою була його реакція?

- А, ну тогда понятно, откуда у вас бронхит. Там же окопы, блиндажи сырые. Вам надо взять отпуск и хорошенько подлечиться.

Інтонації, сама відповідь - точнісінько такі самі, як якби я розповіла, що кілька днів тому довго чекала автобус під сильним дощем. Або вийшла взимку у мороз без шапки. "А, тоді зрозуміло, чому ви захворіли".
Тобто - ставлення до війни, абсолютно форс-мажорної ситуації, як до звичайної, звичної, побутової. Хто ходить у мороз без шапки - може застудитися. Хто живе по сирих бліндажах - аналогічно.

Звикли люди, звикли за три роки, що у нас війна.

Сюр, ні?

Я не знаю, як ставитись до цих змін у нашому менталітеті. Думаю, це скоріше добре, ніж погано, бо до чого звикли - того перестають боятися.
А ви як думаєте?

Після Савур-могили

Стіна пам'яті

Posted on 2017.06.17 at 01:07


Сходила "на екскурсію" до Стіни Пам'яті, де зібрані фото усіх загиблих фронтовиків станом на початок 2016 року.
Ніякі цифри не передають того, що живі обличчя.
Живі обличчя загиблих.
Дуже багато облич.
Галерея, яка здається безкінечною.
Потім були ще.
І будуть ще.

І я скажу, що кожен непокараний ватник - це плювок їм в обличчя.
Кожен діючий і колишній "АТО"шник, що вештається п'яний зі зброєю - це плювок їм в обличчя.
Кожен віджим, крадіжка або шахрайство під маркою "на АТО" - плювок їм в обличчя.
Кожне питання на кшталт "Яка війна?". Кожен заклик домовлятися з агресором. Кожен... Коротше, ви зрозуміли.

Звичайно, я шукала наших загиблих, з мого підрозділу. І знайшла. Це було легко, адже портрети розташовані у порядку загибелі, а я добре пам'ятаю дати. Сєва і Морпєх. Обидва фото зроблені мною. Морпєх перед котримсь із виходів у червні 2014-го попросив зробити йому гарний портрет, щоб було що надіслати мамі: "А раптом загину". Профільне фото Сєви було зроблене у березні 14-го на Чонгарі, зроблене майже крадькома, бо він був агентурний розвідник і не дозволяв себе знімати.



Неподалік від Сєви і Морпєха - мій давній знайомий, Костаков-Маестро, розвідник і снайпер. За Януковича я ходила до нього на суди (багато місяців у СІЗО за участь у Податковому Майдані). Потім він став політемігрантом у Чехії. Писав мені звідти, що хоче приїхати і піти в підпілля, просив звести з людьми, які можуть дістати зброю і давати завдання... Після Майдану повернувся і воював за Україну. Потім в тилу був викрадений і вбитий.




...А фото Насті-Ліси - і не фото зовсім, а стопкадр з відео, яке Азід знімав на поганеньку "мильницю", одразу після повернення з виходу у січні 15-го. Ось це відео, 23-я секунда (https://www.youtube.com/watch?v=rKUe3e6Xuag). Там я смикаю Настю за лисячий хвіст на касці і кажу: "Лисичка-медсестричка, стрілець-санінструктор, руда і хвостата". Ця мить, яку я пам'ятаю, як учора, стала "офіційним" зображенням Ліси після її загибелі... На могилі у неї теж саме це фото.

Якесь дивне відчуття, яке я не можу сформулювати. Вперше я відчула це, коли на початках Майдану, пробігаючи повз унсовський намет, побачила там Локі-Жизневського і, зреагувавши на знайоме обличчя, клацнула фотіком. Отак майже випадково зробила кадр і побігла далі. Десь за півтора місяці він загинув, і це фото теж стало "офіційним". Воно всюди - на пам'ятниках, на графіті, у фільмах... А я пам'ятаю, як його зробила. Дивна штука - людська пам'ять. І як добре, що переважна більшість моїх "моделей" живі і здорові. (Хоча деяких, якби могла, я залюбки поміняла б місцями з Сєвою і Локі - щоб вони були живі, а ті мертві).

...Нічний розбурханий пост про загиблих друзів.

Після Савур-могили

Позиційний бій, весна 2017

Posted on 2017.06.16 at 13:37


Бійці Української добровольчої армії, з легкопіхотних загонів "Вольф" і "Чорний туман".


Скажу по-простому: звільнення - це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути "гібридні", розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї.

До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому - нічого не змінилося.

Реінтеграція - це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде втягнена у сферу російського впливу (не знаю жодної підросійської держави, яка жила б вільно і заможно) і опиниться в ситуації часів Януковича, тільки набагато гіршій, бо:
- без Крима;
- економіка виснажена війною;
- ватники отримали месідж, що якщо взяти зброю проти своєї держави на користь сусідньї, можна добитися свого;
- у всьому цьому буде звинувачено владу, яку привів Майдан. Влада зрештою від цього сильно заслабне і або буде змінена явно проросійською диктатурою, або почнеться справжня громадянська війна.

Натомість, кілька серйозних фронтових перемог - і нам не доведеться йти з боями аж до поребрика, супротивник почне втікати і складати зброю.

Імовірність того, що Росія знову, як у 2014 році, здійснить масоване вторгнення, дуже мала. У безладді 2014-го було можливим короткий час видавати кадрових російських військових за місцевих "ополченців" і морочити світові голову, що в Києві до влади прийшла фашистська хунта, проти якої повстали місцеві мешканці - поки розберуться, буде "заіграно". А зараз уже заіграно - розібралися, ввели санкції. Перехід кордону російською армією світом буде розцінений однозначно - як агресія проти суверенної держави. Якби Путін був до цього готовий, він зробив би це уже давно.

Добрі стосунки з більшістю держав світу будуються за рахунок взаємних поступок і компромісів. Але Росія - держава специфічна, яка розуміє лише силу і хамство, а все інше трактує як слабкість, дурість і сигнал для подальшого тиску. Тому окупантам - жодних поступок, колаборантам - амністія після складання зброї (крім ватажків та явних військових злочинців). Крапка.

Після Савур-могили

Ефір на "Армія FM"

Posted on 2017.06.13 at 22:14


Були сьогодні удвох зі Свєтою Ліщинською, однією з трех режисерок фільму "Невидимий батальйон", яка знімає історію про мене, на військовому радіо "Армія FM". Говорили про сам фільм, про гендерні питання (проблеми жінок на фронті), про те, як мені воюється, а Світлані знімається, про те, як розвідники побили журналістів, а дівчина-сапер Юля обурилась, коли її назвали прекрасною дамою :)

Послухати запис ефіру можна тут:

https://soundcloud.com/armyfm/tochka-dostupu-130617-tema-zhnki-na-vyn



Сьогодні три роки звільненню Маріуполя.
Цьому жартівливому відео, яке раніше не публікувалося, сьогодні теж рівно три роки, бо знімалося воно там і тоді.
Того дня я вперше і, скоріше за все, востаннє була присутня на війні в якості журналіста.

Після Савур-могили

Про обливання брудом

Posted on 2017.06.11 at 23:48
Коли я захворіла, в мене з'явилося більше часу на читання Фейсбуку. І просто очі на лоба полізли, коли побачила, який височезний відсоток бруду походить не від ворогів (місцевої чи російської вати), а від конкурентів - своїх чи умовно своїх.
Йдеться не про обливання брудом відомих політиків (політики на це підписалися, доля у них така), а буквально так, один про одного. Люди, це ж капець.

Коли на нас нападає вата - це прекрасно. Коли при згадці нашого імені у вати починає розривати певні частини тіла - це найкраще свідчення того, що ми все робимо правильно, і найліпша рекомендація - люди, які ніколи не чули про наше існування, одразу думають: "Ого, як сатаніє вата! Певно, ці хлопці-дівчата молодці".

Але вата зараз пішла ледача. Не так просто її роздраконити і примусити працювати на себе. Зате варто якійсь людині чимось привернути до себе увагу - і одразу ж з усіх шпарин вистрибують "свої". Не встигнеш отямитись - і ти вже ворог України, агент ФСБ, аферист, перевертень, консерва і мутна істота.
Причому "свої" ці, на відміну від вати і безіменних проплачених тролів, майже завжди мають ім'я, прізвище, власні фото у соцмережах і іноді навіть гарну репутацію у певних колах. Це можуть бути громадські активісти або волонтери, які реально комусь допомогли, можливо, проявили свого часу справжній героїзм, і хтось їх за це заслужено поважає... Але варто комусь іншому "висунутись" - і ці поважні люди втрачають людську подобу. Можливо, вони самі цього не бачать, але зі сторони видно, як на долоні, що причина їхнього бурхливого невдоволення - банальна ЗАЗДРІСТЬ. Почуття, притаманне практично всім нам, але розумні люди його приховують, бо це ж велика слабкість, якої треба соромитись.

ДАЛІCollapse )

Після Савур-могили

Соболь

Posted on 2017.06.08 at 20:24


Наш боєць-парамедик з позивним Соболь зголосився якось увечері бути супроводом для знімальної групи. Під час зйомок почався мінометний обстріл, і група, то присідаючи, то роблячи перебіжки, поквапилась в укриття. Камера оператора зафіксувала, як Соболь під час обстрілу супроводжує документалістів, ТРИМАЮЧИ У РУЦІ ДЖГУТ І ПЕРЕВ'ЯЗОЧНИЙ ПАКЕТ - а раптом знадобляться. Медик! :)


Після Савур-могили

Повернення з завдання

Posted on 2017.06.06 at 18:49


Можливо, це кадри з майбутнього фільму.
Режисер Світлана Ліщинська, оператор Петро Цимбал.


Після Савур-могили

Амінко, ти молодець!

Posted on 2017.06.01 at 21:26


Захоплююсь Аміною Окуєвою. Який же вона молодець! Захистила себе і чоловіка. Сподіваюся, з Адамом нічого страшного і він швидко одужає.
Амінко, я в тобі ніколи не сумнівалася. Але сказати зараз хочу не про це.

Хочу цим прикладом раз і назавжди заткнути роти усім противникам легалізації короткостволів.

Хто ще не знає, що сталося: якийсь путінський найманець під виглядом французського журналіста попросив подружжя Адама Осмаєва і Аміну Окуєву про інтерв'ю. Коли вони зустрілися, кілер вистрелив в Адама з пістолета, Адам був поранений. Після цього Аміна зі свого нагородного ПМ застрелила кілера.

Друзі й недрузі, якби у неї не було легального короткостволу, і вона, і її чоловік були б зараз мертві. А кілера б не знайшли, як не знайшли, приміром, вбивцю журналіста Павла Шеремета.
А якби Аміна мала нелегальну зброю, вона вчинила б так само, але її б за це посадили.

А так Амінка жива і здорова, вона героїня, як і має бути, її чоловік одужає, як і має бути, а путінський найманець труп, як і має бути.
UPD. Виявляється, ще живий. Це ще краще. Сподіваюся, виживе і все розкаже.

І тільки посмійте мені заперечити, що не у всіх громадян є підстави боятися замаху. У кого немає підстав, ті не куплять собі ПМ. Усе добровільно. А в таких, як Аміна, Адам і купа інших моїх знайомих повинні бути всі шанси вижити.

Після Савур-могили

Фільм про мене. Трейлер

Posted on 2017.06.01 at 06:13
Тривають зйомки документального фільму про участь наших жінок у Російсько-українській війні.
Три режисерки знімають шість портретів, шість історій. Одна з них - про мене.
Знімальна група - режисер Світлана Ліщинська, оператор Петро і звукач Сергій тиждень прожили у нашому підрозділі, стали нашими добрими приятелями. Під час зйомок проявили таку безстрашність, яку від людей цивільних годі було й очікувати.
Сьогодні з'явився перший трейлер. Мені сподобався, от :)




Дві міни по нашому бліндажу.

(18+, присутня ненормативна лексика)

* * *
В далекий час, що іще був не наш,
Коли ще рано було,
Коли на нас ще сидів камуфляж,
Як на корові сідло,

Коли по горищах били дощі,
А не 12,7,
І це ворушило щось у душі,
Прагнучи слів і рим,

Коли слово "нуль" означало те,
Дорівнює що нулю -
Тоді я прожила все, що тепер
Просто бачу й роблю.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
24.05.2017


Після Савур-могили

А можна понити трошки?

Posted on 2017.05.22 at 19:22
Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу.

Певніше, не лежу, а сиджу за комп'ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись.

Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без.

Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував - хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу - тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. Піймалась я трошки :((

Після Савур-могили

Про нещодавні заборони

Posted on 2017.05.20 at 13:21
Я сильно відірвалась від того, що відбувається в тилу, і коли почула про заборону російських соцмереж та законодавчі ініціативи проти московської церкви, єдиною емоцією було здивування: чого це раптом, аж на четвертому році війни?..
Потім я зрозуміла. Причин дві: масштабні ворожі акції 9-го травня, організовані великою мірою УПЦ МП і через всі оті вконтакти, і нещодавно отриманий безвіз, після якого українське керівництво стало менше залежати від "глибокої стурбованості" представників "розвиненого Заходу".

Я підтримую санкції проти російських Інтернет-ресурсів - бо краще пізно, ніж ніколи. Це не утиски свободи слова, адже ніхто не скасовував всілякі анонімайзери і - головне - ніхто нікого не збирається переслідувати за користування ними. А навіть якщо утиски - у нас, на хвилиночку, війна, і вже давно мав би діяти військовий стан з усіма його "прєлєстями" у вигляді заборони мирних зібрань тощо.

Блокування російських соцмереж - це потужний удар по наших ворогах - конкретніше, по такій їхній больовій точці, як гаманець. Що поробиш, у нас при владі не воїни, а бізнесмени, прийомів по інших больових точках вони не знають. То хай б'ють хоч кудись...

Цей удар, не сперечаюся, спричинив незручності багатьом українцям, включно зі мною. Але ж війна, розв'язана Росією, вже три роки спричиняє набагато більші, м'яко кажучи, незручності - воїнам, їхнім родинам, волонтерам, вимушеним переселенцям, патріотам України, що залишилися на окупованих територіях, і абсолютно всім іншим громадянам України, бо війна - захмарно дороговартісна штука, яку кожен народ оплачує з власних кишень. Менше грошей у російських компаній по той бік поребрику, менше російського впливу по цей = скоріше закінчення війни.

Що ж стосується московської церкви, то якщо її справді заборонять або хоча б суттєво "посунуть", омріяна Українська єдина помісна православна церква, за яку ми безуспішно боремось стільки років, відбудеться сама собою.

Однак, вітаючи загалом владні ініціативи проти означених центрів ворожого впливу, раджу не забувати про те, що відтепер існує ймовірність перекриття доступу і до інших Інтернет-ресурсів (наприклад, Фейсбуку), втрата яких буде катастрофою, в т.ч.для фронту - бо через Фейсбук відбувається поширення життєво важливої інформації, збирається волонтерська допомога тощо. Ця імовірність не є високою, але... А раптом завтра вороги замутять щось через Фейсбук, а влада скористається цим для того, щоб обмежити людям комунікацію? У нас та сама гидотна ситуація, коли влада повинна мати максимум повноважень, бо в державі війна, а довіряти цій владі не можна ні хвилини. Коли ми виживаємо не завдяки владі, а "помимо", часто навіть всупереч.

Через це раджу усім соціально і медійно активним людям - фронтовикам, волонтерам, журналістам, громадським активістам тощо - вже зараз налагоджувати й опановувати альтернативні канали зв'язку і отримання інформації, від анонімайзерів і власних сайтів до звичайних, можливо, навіть паперових, баз контактів. Можуть знадобитися...



+ 2 фотоCollapse )

Після Савур-могили

12,7

Posted on 2017.05.17 at 23:33
Цю неймовірну історію обов'язково треба було проілюструвати відео, але відика того у мене немає... Але присягаюся, що бачила його на власні очі - в мобілці у одного військовослужбовця.

Передісторія така: в одному підрозділі регулярно готували несмачний обід. Бійці поскаржилися командиру, і той зобов'язав кухаря щодня, коли він готуватиме суп або борщ, знімати увесь процес на смартфон і відсилати командиру, щоб той бачив, чого і скільки кухар кладе в казан.

Ну, робити нічого, кухар знімає, з дня у день, процес приготування їжі. І одного разу зняв таке!.. Це відео я й бачила у мобілці солдата.

Горить багаття, на багатті кипить казан з борщем. Голос кухаря за кадром: "Поки там хлопці воюють, я страждаю цією фігнею" (цитата не дослівна, але суть така). Далі він каже: "Борщ готовий". Знімає кришку з казана, і тут... просто в казан влітає 12,7. Спалах, вибух і матюки. Поїли борщика, одним словом.

Колись я скаржилася, що не маю камери, що знімала б цілодобово у режимі нон-стоп, без якої просто нереально зафіксувати подібні моменти. Подумалось, що наказ командира щодня знімати таку буденну справу, як варіння борщу, був ніби аналогом цієї камери. Якби кухар не знімав свою роботу щоденно, він не зняв би і цей приліт. Виходить, що нецікавих і непотрібних зйомок просто не існує...

Після Савур-могили

Відкопалося

Posted on 2017.05.17 at 22:19


Копаю вчора окоп. І викопую просто з землі, з глибини мало не півметра, пропагандистський буклет Партії регіонів.
Мокрий. Липкий. Глянцевий.
Але ж паперовий!
Потрапив туди невідомо як, лежав невідомо скільки. Без обкладинки, без захисту від вологи, без нічого.
І майже цілий.
Яких тільки див не ховає в собі донецька земля :)


Попередні 25  Наступні 25