?

Log in

No account? Create an account
вересень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Після Савур-могили

Скучно

Posted on 2017.07.28 at 13:36
Ніч, місце стрьомне, ситуація напружена.
- [Позиція перша] [позиції другій]!
Наш кулеметник:
- На зв'язку.
- Как там у вас, парни?
- Тихо и скучно.
У цю саму мить вмикається ворожий ПК. Кулі ляскають, трасери чвиркають над головами, зверху на край окопу прилітає вог.
Кулеметник, склавши руки рупором, супротивнику:
- Ма-зи-лы!
У рацію:
- Все равно скучно.

Після Савур-могили

Про Саакашвілі

Posted on 2017.07.27 at 13:06
Треба ж і мені заради пристойності написати про позбавлення громадянства Саакашвілі. Коротко, бо мало часу маю зараз.

Спма історія з громадянством не дивує мене зовсім. Це класична політична боротьба з її брудними методами, коли своїм - все, а решті - закон (с). Коли Міша був потрібен, йому дали громадянство, поігнорувавши факт, який не міг вже тоді не бути відомим - що формально він у Грузії має проблеми з законом. Перестав Міша бути потрібним, почав заважати - і про цю перешкоду для набуття українського громадянства одразу ж згадали.

Тут цікавіше інше. Саакашвілі завжди сприймався як ставленик Сполучених Штатів. Я завжди вважала, що з його допомогою Штати обкатують модель зовнішнього керування Україною.

Виходить, або Штати "злили" Саакашвілі, або Порошенко пішов проти волі Штатів, чого він зазвичай не робить.

Подумала і вирішила, що все трохи простіше. Оскільки ми - держава-буфер між ордою і цивілізованим світом, означений світ просто мріє напхати нас грошима і зброєю, щоб ми заможно жили і добре воювали, але позбавлений цієї можливості, бо все ж у нас розкрадається.

Вочевидь, Михеїлу Саакашвілі особисто довіряв попередній американський президент, вважаючи його людиною, якій можна дати гроші і вони не будуть вкрадені.
Але Міша не зміг навести на Одещині порядок, бо не підходять для цього ні повноваження губернатора, ні демократичний лад у державі. Не знаю, наскільки сильно він старався, але шансів впоратись у нього від початку не було.

Тим часом у Штатах помінявся президент. Схоже, Дональдові Трампу доля Саакашвілі, м'яко кажучи, байдужа. І Порошенко з ним одразу ж "розправився".

Мені дуже подобався Саакашвілі в часи його керування Грузією. В Україні ж я ніколи не покладала на нього великих надій, хоча й не вважала його злом, яке має бути з української політарени усунуте. Ну, є і така політсила, хай собі буде.

Якщо Саакашвілі не повернеться в українську політику, плакати за ним не буду.
Але вчинок Порошенка вважаю помилкою, яка зрештою по ньому ж і вдарить. Президент продемонстрував (на превеликий жаль, не вперше) вузькість світогляду і відсутність масштабів особистості. Соромно демонструвати свій страх перед конкурентом чи опонентом настільки відкрито - як останній Янукович. Це рівень бізнесмена не дуже великого пошибу, а не голови держави.

Після Савур-могили

Дядя Вася

Posted on 2017.07.27 at 11:23
Ранок, тихо, тільки десь за кілометр працює АГС. Немолодий худий дядько у шортах веде польовою дорогою велосипед. Їх тут, місцевих, дуже мало залишилось, вони страждають від самотності, проста розмова з кимось для них щастя.
- Доця, ты военная?
- Угу.
- Благодаря этому вашему Авраменко дядя Вася научился говорить по-украински. Вот ты - не військова, бо військова - це коли військкомат, а ти - воєнна! Да. Я Авраменко почитал и научился [скоріше за все, йдеться про підручник української мови Авраменка - О.Б.]. А перед вами тут другие ребята стояли, так их командир - Александр Васильевич - говорил мне: "Дядя Вася, что-то у тебя в речи украинские слова проскакивать стали". А я и не замечаю! Доця, а тяжело девочкам служить?
- Як коли...
- А у меня доця - майор!
- О, в ЗСУ служить?
- Нет, в милиции. Опер. А внуки... 11, 12 и 14 лет. Где-нибудь в Британии мать бы за них расстреляли. Потому что они все время сами. Сами справляются.

- Добре, дядя Вася, мені вже тут повертати, піду я...
- Всех благ тебе, доця! Я это всем военным говорю. Пока живы вы - живы мы. Я это серьезно, доця...

Після Савур-могили

Господарі

Posted on 2017.07.26 at 10:27
На все село залишилось кілька мешканців. Заходили сьогодні до однієї родини. Немолоде подружжя, чоловік - колишній військовий. Судячи з облич і вимови - етнічні росіяни. Хазяйство у них - 50 курей, 25 кіз, 9 котів, 3 собаки, вулики. Їздять у місто продавати молоко, сир, яйця і мед. Будинок поки відносно цілий. Так і живуть. Ми ходимо до них по молоко і сир. Платимо гроші, які вони не хочуть брати. - Не страшно вам тут? - Когда стреляют, страшно. Когда не стреляют, не страшно. Все мы живые люди, всем страшно. А скотину ж не бросишь. А они все плодятся и плодятся, козы недавно опять гуляли, здесь такое творилось... А прошлой зимой нас чуть не съели мыши. Никогда их столько не было. Между стеной и обшивкой, от пола до потолка - фьють-фьють-фьють! Круговорот мышей в природе. Коты их ловили, но всех разве поймаешь? Мы думали, все, съедят нас вместе со скотиной... Вы посидите, ребята, сейчас муж вас свежим медком угостит...





Після Савур-могили

Відпочинок

Posted on 2017.07.23 at 12:57


Ні з чим не порівнюване естетичне враження - коли, закінчивши виснажливу, але вдалу зміну на позиції, отримуєш коротку відпустку на базу, купаєшся, перевдягаєшся і йдеш гуляти у місто, до атракціонів і кафешек... Було таке, що всю ніч бій, а ввечері наступного дня ти вже розгулюєш у платтячку десь у паралельному світі, де про війну, схоже, взагалі не чули.

Така просто фантастична можливість іноді відпочити - один з небагатьох плюсів позиційної війни.




Після Савур-могили

Господа малоросы

Posted on 2017.07.18 at 12:31
Вітаю всіх нас з новою назвою нашого народу. Тепер ми не українці, а малороси. Сам Захарченко нас перейменував :)
Заявивши тим самим претензії на владу у всій державі.

Колаборанти намагаються перевести ситуацію у площину справжньої громадянської війни. Створити для Заходу ілюзію, що в Україні громадянська війна між різними прошарками суспільства.

Ось ризики, які я бачу вже зараз.

У відповідь на введення біометричних паспортів для російських громадян Росія може ввести візовий режим для українців і при цьому безвіз для "громадян" фейкової "Малоросії". ХітрО, однако. Таким чином вони намагатимуться посилити розшарування українського суспільства - щоб непатріотичні українці, яким "треба" їздити в Росію та ОРДЛО, понабирали паспортів "Малоросії".

Відтак на підконтрольних Україні територіях з'явиться певна кількість "громадян Малоросії". (Треба зазначити, що назва "малороси" таким людям дуже пасує). Українські силові структури логічно переслідуватимуть їх як державних зрадників. "Малоросія" (читай: РФ) декларуватиме "защиту своих граждан от происков нелегитимной фашистской хунты", а Росії це дасть підстави шантажувати Україну повномасштабним вторгненням на запрошення "уряду Малоросії", без обмеження тими територіями, де російським спецслужбам вдалося організувати "повстання", не зупиняючись навіть на адміністративних кордонах Донецької і Луганської областей.

ЩО З ЦИМ ТРЕБА РОБИТИ: Прийняття "громадянства Малоросії" законодавчо прирівняти до вступу в терористичну організацію. Хто з'їздив в Росію і під час повернення не показав візу (бо їздив по "малоросійському" паспорту) - назад не впускати.
Проїзд на окуповані території закрити нафіг (на четвертому році війни - пора). Певніше, дозволити проїзд в один кінець - туди або звідти. Хто в душі малорос - хай їде в ОРДЛО, сидить там і чекає на нас.

У сьогоднішньої події є також великий плюс. Він у тому, що даним "конституційним актом" колаборанти де-факто денонсували Мінські угоди. Їх давно слід було денонсувати, але ж ми не могли робити це першими. За це "куропромышленнику" Захарченку низький уклін.



Свіженьке драйвове відео з бойових. Хоча позиції у нас зараз такі, що там не до зйомки :) Супротивник ДУЖЕ близько, броніка не знімеш ані на хвилину, і зброю з рук майже не випускаєш.



Як ви, певно, пам'ятаєте, військовослужбовець Ефка потрапила на гауптвахту за мародерство - впольованих чужих курей. "Губа" розташована на нашій тиловій базі. Так-так, не дивуйтесь, у нас такий самий ідіотизм, як і в ЗСУ, коли дисбати розташовані в тилу, а не на найнебезпечніших ділянках фронту.

Щоденний термін перебування Ефки на "губі" спливає з настанням сутінок. Кілька днів тому сослуживці пожаліли Ефку і звільнили її раніше. В результаті сталося ЧП: військовослужбовець повернулася в частину без особистого нашийника, який підступом був знятий з неї місцевими мешканцями в інтересах охоронців власної території.

Спецоперація "Купівля з передка нового нашийника" розтягнулася на кілька діб і в результаті була скасована. Причина: приблизно через три доби вільного пересування територією в/ч і прилеглими вулицями, військовослужбовець Ефка повернулася в частину в тому самому нашийнику, який з неї був знятий.

Вочевидь, хтось з представників місцевого населення упізнав обікрадену особу як військовослужбовця розташованої поблизу в/ч і вирішив уникнути можливого конфлікту з представниками силових структур, повернувши вкрадене.

По даному інциденту триває розслідування.



Лєра Бурлакова і ще 20 військовослужбовців оголосили голодування. Причина: 70 чоловік, які хотіли служити разом і яким це обіцяли, командування розкидало по 6 різних бригадах. Ситуація типова: усі добровольчі підрозділи, які легалізувалися у ЗСУ з єдиною вимогою - зберегти свою цілісність, де-факто були розформовані.

Це "вузька" причина голодування. "Широка" - загальний невмирущий совкізм нашої армії - коли квадратне котять, кругле носять, а на обгрунтовані скарги, в кращому разі, відповідають відписками, в яких на чорне кажуть біле.

Це дуже складна проблема, насправді. Можливо, конкретним хлопцям і дівчатам у цій ситуації вдасться перемогти, і я щиро зичу їм цієї перемоги. Вони зараз виконують функцію перших профспілок, які перетворили фактичних рабовласників на звичайних роботодавців. Проте, якщо їхня ініціатива пошириться, набуде популярності, стане методом вирішення проблем - перепрошую, але армії гаплик.

Лєра і її побратими - Воїни з великої літери. Але вони не солдати. Їхнє місце - вуличні барикади, повстанські загони, підпільні боївки. На війні вони можуть вирішити долю конкретного штурму, але війни виграють не герої, а солдати - оті, які ні на що не скаржаться, не мають права на власну думку і яких можна гнати на ворожі кулемети, поставивши, щоб не розбіглися, позаду свої. Ну, немає іншого рецепту, як виграти війну, якщо супротивник сильніший :((

Той, хто пішов на службу у Збройні сили, перестає належати собі. Це аксіома. Він не може обирати, де, з ким і на якій посаді йому служити. Якщо він на це не готовий - це не означає, що він чимось гірший. Можливо, вдесятеро кращий. Просто в армії йому не місце. Я сама така, і через це я досі не там. І дуже багато людей обирають ризикувати життям без статусів, пільг і постійних зарплат - але й без того, з чим зараз борються Лєра і її побратими... Кожному своє, як то кажуть.

У мирний час можна і потрібно вимагати від армійського командування дотримання умов контракту, який підписали військовослужбовці. У військовий час... не певна, що навіть це доречно. Це все зміниться, звичайно - коли наша армія стане однією з армій НАТО. Але до цього ще як до неба рачки.

Якщо сторони конфлікту, в широкому розумінні, мають мудрість - ТРЕБА ЗАЛИШИТИ ЦИХ ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ СЛУЖИТИ РАЗОМ І НА ЦЬОМУ ПОСТАВИТИ КРАПКУ. Не треба розвалювати армію методами, доречними в політиці і громадській активності. У нас війна, врешті-решт. Якщо зараз переможе лінія "бунтарів" - ми не повернемо окуповані території, просто відмовимось від них, бо не стане методів примусу, а добровольців для війни замало. Якщо ж переможе махровий совок - ми програємо відкриту сутичку за ОРДЛО, бо в сутичці двох совків перемагає той, у кого більше м'яса... Тому - мудрість, ще раз мудрість і золота середина.

А, і ще давайте приймемо нарешті закон про УДА. З можливістю законного залучення добровольців у бойових діях.

Після Савур-могили

Цікавий ефект

Posted on 2017.07.11 at 20:23


Фото без жодної обробки - як було знято на телефон, так і публікується. І без виставлення якихось попередніх налаштувань - звичайний авторежим. Такий цікавий ефект час від часу виникає, коли при яскравому освітленні знімаєш зі спалахом, забувши вимкнути його після вчорашньої вечірньої зйомки :)

Після Савур-могили

Навчання

Posted on 2017.07.08 at 18:36
Крайні кілька днів я не чергую на позиціях, а проходжу в ближньому тилу навчання одній цікавій і корисній справі. Зараз у нас теоретична частина. Заняття просто неба, у садку, де ростуть абрикоси й черешні. Хто бував на всіляких літніх вишколах, тренінгах і семінарах - це абсолютно те саме. Стоїть дошка, на якій пишуть маркером і стирають губкою. Вчитель - педагог від Бога, до речі - жартує, пригадує історії з життя. Курсанти слухають, ставлять питання, сміються. На перекурах рвуть черешні. Хлопець залицяється до дівчини, випрошує номер телефону. Сонце, вітерець і все таке.

І посеред усього цього час від часу негучно - пшісс! пшісс! - пролітають кулі. Бо садок прострілюється наскрізь. Іноді вони влучають у дерева, ламають гілки.
Уваги на них взагалі ніхто не звертає.

Після Савур-могили

Обмежена у правах

Posted on 2017.07.06 at 15:26

Подруга Ефка, мамина собака і бойовий побратим в одній особі, нудьгує, припнута ланцюгом.
Ми звикли всюди ходити вільно зі своєю двоногою камуфльованою зграєю. Ми тяжко переносимо несвободу - плачемо, виємо, кидаємось до всіх, хто йде повз.

За що ж нам таке нещастя? А за те, що ми дуже гарні мисливиці. Запросто ловлячи куріпок і фазанів, ми, на жаль, абсолютно не відрізняємо їх від свійських курей. Приносимо час від часу то крило, то лапку... Ефка-Куряча Смерть.

Мама вже пару разів ходила до місцевих перепрошувати і платила за курей. Але довго це тривати не може, бо у селі собак за таке вбивають.
І сидить нещасна мамина Ефка на ланцюгу задля її власної безпеки. Бігає, де хоче, тільки тоді, коли кури вже спати лягають. І всі її жаліють, і думають, що в мами зовсім немає ні душі, ні серця...

Подивишся на неї і думаєш: якби деяких людей, у яких IQ трохи нижче Ефчиного, отак своєчасно обмежили в правах і не дали їм шматки держави красти, вони зараз були б живі...

Після Савур-могили

Черешня

Posted on 2017.07.05 at 16:54


Подірявили нам сьогодні трохи дім і прилеглі конструкції, але то таке, і посікли кулями дерева. В тому числі попсували, гади, найсолодшу черешню, зі здоровенними ягодами жовто-рожевого кольору.
Згадую антипожежні гасла про дерева, які не можуть втекти. Додам: дерева ще й з російськими прапорами не бігають, і на референдуми за "диру" не ходять. І господарі їхні, які їх садили, можливо, теж не бігали - а тепер невідомо де.
Скільки ж людей, тварин і дерев постраждали через оту гидоту.



P.S. Підкинули рецепт, як спробувати урятувати дерево. Якщо матиму час, займуся.




Сьогодні у Києві біля італійського посольства пройшла акція на підтримку бійця батальйону Кульчицького Віталія Марківа, заарештованого в Італії за підозрою у вбивстві у травні 14-го року італійського журналіста і його російського перекладача.

Закликаю всіх підтримувати Марківа усіма доступними способами. Домагатися негайного звільнення і офіційних вибачень.


Далі - багато літер, але це дуже важливо.

ПЕРШЕ. Усі пояснення - і заява батальйону Кульчицького, що у травні 2014 року у них не було на озброєнні мінометів, і дані українського слідства, що "загибель двох журналістів сталася внаслідок артобстрілу з боку російсько-терористичних військ" - абсолютно неправильні докази невинуватості Марківа. Щодо мінометів - може, їх і справді не було, а може, не було лише офіційно. Усі фронтовики знають, що таке невраховані міномети, і як в усіх нормальних підрозділах мріють їх мати. Вони зустрічаються навіть зараз, а в перші місяці війни був такий бардак, що могло бути взагалі що завгодно. Я особисто знаю одних добробатівців, які працювали з міномета, вкраденого на кіностудії.

Що ж до "обстрілів "терористами" самих себе" - секрет Полішинеля, що так треба казати, тому так кажуть.

Коротше, 80% даю за те, що обстріл був з українського боку. (20% даю на тодішній бардак - а раптом вороги не знали, що це їхні, а не наші позиції, і влупили по них).

ДРУГЕ. Тільки снайпер в оптику може відрізнити військового від цивільного. А мінометний розрахунок працює не по конкретних людях, а по ворожих позиціях, а влучає туди, куди йому вистачає кваліфікації влучити. І якщо поруч з цими позиціями опинилися цивільні - їм не пощастило. МІНОМЕТНИК НЕ БАЧИТЬ ЛЮДЕЙ, ПО ЯКИХ СТРІЛЯЄ!

ПОРУЧ З МІСЦЕМ ЗАГИБЕЛІ ІТАЛІЙСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА ПОЗИЦІЇ БОЙОВИКІВ - БУЛИ. Це відомо зі свідчень французького фотокореспондента Вільяма Роглона, який був поранений при цьому ж обстрілі. "Роглон під вогнем побіг до позицій сепаратистів, показуючи свою апаратуру й викрикуючи, що він журналіст. Його посадили в машину й відправили в лікарню, де надали медичну допомогу" (с).

Ще раз. Поранений - у ноги - під вогнем - побіг до військових позицій. Це означає, що ПОЗИЦІЇ - ЗАКОННА ЦІЛЬ МІНОМЕТНИКІВ - БУЛИ ДУЖЕ БЛИЗЬКО.
Питання - які можуть бути претензії до українських мінометників? Вони були праві, тисячу разів праві.

ДАЛІCollapse )



...Трое суток наша группа просидела в засаде, за это время ни одного автомобиля врага мы не видели, если не считать двоих боевиков на мотоцикле с автоматами. Но мы их не тронули — слишком малая «добыча». Если бы разобрались с ней, пришлось бы сразу же уйти. Курсировали по дороге только все те же БМП с украинскими разведчиками. Когда они появились в третий раз, наш командир сказал с досадой: «Всю „дичь“ нам распугали». Приказал мне распустить волосы и идти на переговоры с ними. Я носила с собой сине-желтый флаг формата А4 (это жизненно необходимо: в первые месяцы войны так называемый «дружественный огонь» — стрельба по ошибке по своим — был настоящим бедствием). Военные отвезли нас в расположение своей 93-й бригады. Так мы познакомились с ее командиром Олегом Микацем. С того дня подразделения Добровольческого украинского корпуса «Правый сектор» участвовали в операциях его бригады. Важно отметить, что все свои действия мы согласовываем с командованием регулярной армии.

— Как вы решили вопрос с оружием?

— Воевали личными зарегистрированными карабинами. Также добывали трофейные автоматы и пулеметы. Бывало, военные давали нам оружие на время. Скажу откровенно, иногда покупали его в тылу у криминалитета. Не секрет, что автоматы, пистолеты, патроны, гранаты воруют, вывозят из зоны АТО и продают на мирной территории. Мы все это скупали и возвращали на фронт.



— Каким образом вы попали на войну?

— Вы удивитесь, но я готовилась к ней десять лет: в 2004 году стала активисткой патриотического движения, благодаря чему познакомилась с нашим командиром (я бы не хотела называть его имени). В начале 1990-х годов этот человек участвовал в двух локальных конфликтах на территории бывшего Советского Союза: в Приднестровье и Грузии. Уже тогда ему было понятно, что Россия рано или поздно нападет на Украину, поэтому он учил нас воевать. Я работала журналисткой, а в выходные и праздники ездила на тренировки. Поначалу мы занимались с деревянными муляжами автоматов, а затем — с «оружием» для страйкбола (командной военизированной игры, в которой используется специальное пневматическое оружие, стреляющее пластиковыми шариками. — Авт.). Эта игра хорошо помогает в обучении тактике ведения боя. Занятия требовали вложения значительных средств, все расходы мы оплачивали сами.

...Однажды враг накрывал наши позиции артиллерийским огнем два часа подряд. Это так достало, что мы вышли из укрытия, сели посреди двора и запели (командиров поблизости не было, а то бы загнали в подвал). Лучше всех пел побратим с позывным «Скрыпаль» (он играет на скрипке и гитаре), у него отличный голос. В моем армейском багаже есть камера, я записала видео того экстремального концерта. Вообще, снимаю на фронте много (хотя военные этого не любят и зачастую меня за это ругают). После Победы смонтирую фильм, для него уже отснято немало сильных эпизодов.

Я каждую минуту помню, что военный видеоархив может понадобиться и на тот случай, если на нас, добровольцев, посыплются лживые обвинения, например, что отсиживались по тылам, мародерствовали… На кадрах четко зафиксировано: мы сражались на передовой.



— У вас есть оберег?

— Освященный крестик, который мне в начале войны подарила свекровь. Еще большое количество мягких браслетиков — подарки волонтеров и детей.

— Снайперы зачастую идут на задания с напарниками. Вы работаете в паре с мужем?

— Нет, потому что по характеру он холерик, а в нашем деле важно быть спокойным, как я, например. Так что на заданиях меня прикрывают другие ребята.
Нынешним летом на Донбассе так много клещей, что это просто катастрофа: каждый день снимаешь с себя по 20−30 паразитов. Комары тоже немало донимают. Приходится защищать лицо противомоскитной сеткой. Кстати, профессиональным снайпером себя не считаю: у меня недостаточно квалификации, к тому же винтовка и оптика не соответствуют современным требованиям. Сейчас классной считается снайперская винтовка, которая позволяет поражать цели на расстоянии километра и больше. А у меня винтовка Драгунова, принятая на вооружение еще в начале 1960-х годов.

— В оптический прицел видны лица, глаза врага?

— Нет, только силуэты.

— Как переносите тяготы фронтовой жизни?

— В отношении быта я человек непритязательный: было бы что поесть, попить, где поспать и чем почистить зубы. Другое дело, что я мерзлячка, часто простужаюсь. Так что в холодное время года в разведку хожу нечасто. Хорошо, когда блиндаж или иное помещение, в котором мы ночуем, отапливается печкой-буржуйкой. Половину зимы 2015—2016 годов мы с мужем ночевали в полуразрушенном неотапливаемом помещении, спалось вполне комфортно — благодаря классным спальным мешкам (за них особое спасибо волонтерам).

— Пользуетесь на войне косметикой?

— Нет. У меня на фронте нет ни косметики, ни украшений.

— Когда идете в бой или разведку, сколько весит ваша поклажа?

— Ради интереса я ее взвешивала, вышло где-то 25—26 килограммов: оружие, боеприпасы, бронежилет, каска, спальный мешок, бинокль, различные приборы и зарядные устройства к ним, прицел и одна техническая штуковина к нему, метеостанция, видеокамера, два мобильных телефона. Но это тот вес, который я просто несу на передовую. В бой иду с багажом не более 15 килограммов.

ПОВНІСТЮ ТУТ:
http://fakty.ua/239703-snajper-elena-belozerskaya-posle-pobedy-zadacha-nomer-odin-rodit-rebenka

Після Савур-могили

Зйомки закінчено

Posted on 2017.06.28 at 22:20


Сьогодні режисер Світлана, оператор Петро і звукач Сергій провели мене на вокзал. Зйомки "мого" фільму закінчені.

Знімальна група - прекрасні люди, митці, а не ремісники, і до того ж тактовні і чуйні, ми стали справжніми друзями.

Але, незважаючи на це, знав би хтось, як це важко - зніматися у фільмі, і скількох нервів це коштує всім учасникам процесу - що на передовій, що у мирному Києві.
Водночас це просто неоціненний досвід, який варто було отримати.

Коротше, зйомки закінчилися, лікарняні теж, тилові справи більш-менш зроблені, і я зі спокійним серцем повертаюся на фронт.


Після Савур-могили

Річниця першого виходу

Posted on 2017.06.28 at 14:51
Сьогодні річниця мого першого виходу. Три роки, як воюю.
- Сьогодні день Конституції, - почувши цю новину, сказала мама.
- Річниця виходу важливіша, - заперечив батько. - Будуть у нас виходи - буде в нас і Конституція.

На жаль, сам вихід (це тоді, коли ми на 15 км вночі зайшли у їхній тил і сиділи там у засідці, а скінчилося все знайомством з розвідниками 93-ї, а потім з комбригом Мікацем) я не знімала. По-перше, ніч, по-друге, стрьом, по-третє, відсутність досвіду. Трохи знімав Азід, десь це відео є в архівах. А я почала знімати на третю добу, коли ми вже були разом з бійцями розвідроти 93-ї ОМБр. Відео це раніше не викладалося. Перепрошую, що трохи забагато моєї фізіономії, так вже вийшло - новизна відчуттів і все таке :)


Після Савур-могили

Галя

Posted on 2017.06.21 at 20:40


Новий член родини. Звати "Галя".
Ось так вона працює - півкутової на сотці. (Оптика тимчасова, поставили тільки щоб перевірити кучність).



Їду по Києву в таксі. Вдягнена у цивільне, сильно кашляю, вигляд маю гранично негероїчний.
Таксист дає чемні поради, як лікувати бронхіт, розповідає, як вилікувався сам і як його теща.
В процесі розмови пробалакуюсь, що щойно з "АТО". Оскільки думка людська працює значно швидше, ніж язик, встигаю передбачити три можливі реакції таксиста. Перша - недовіра ("Ви-и? На фронті? І що ви там робите?"). Друга - захоплення і вдячність, типові для киян по відношенню до фронтовиків, особливо жінок. Третя реакція - ватна (адже звідки мені знати, що він не ватник? - "Мы вас туда не посылали" і далі по тексту).

Я не вгадала. Знаєте, якою була його реакція?

- А, ну тогда понятно, откуда у вас бронхит. Там же окопы, блиндажи сырые. Вам надо взять отпуск и хорошенько подлечиться.

Інтонації, сама відповідь - точнісінько такі самі, як якби я розповіла, що кілька днів тому довго чекала автобус під сильним дощем. Або вийшла взимку у мороз без шапки. "А, тоді зрозуміло, чому ви захворіли".
Тобто - ставлення до війни, абсолютно форс-мажорної ситуації, як до звичайної, звичної, побутової. Хто ходить у мороз без шапки - може застудитися. Хто живе по сирих бліндажах - аналогічно.

Звикли люди, звикли за три роки, що у нас війна.

Сюр, ні?

Я не знаю, як ставитись до цих змін у нашому менталітеті. Думаю, це скоріше добре, ніж погано, бо до чого звикли - того перестають боятися.
А ви як думаєте?

Після Савур-могили

Стіна пам'яті

Posted on 2017.06.17 at 01:07


Сходила "на екскурсію" до Стіни Пам'яті, де зібрані фото усіх загиблих фронтовиків станом на початок 2016 року.
Ніякі цифри не передають того, що живі обличчя.
Живі обличчя загиблих.
Дуже багато облич.
Галерея, яка здається безкінечною.
Потім були ще.
І будуть ще.

І я скажу, що кожен непокараний ватник - це плювок їм в обличчя.
Кожен діючий і колишній "АТО"шник, що вештається п'яний зі зброєю - це плювок їм в обличчя.
Кожен віджим, крадіжка або шахрайство під маркою "на АТО" - плювок їм в обличчя.
Кожне питання на кшталт "Яка війна?". Кожен заклик домовлятися з агресором. Кожен... Коротше, ви зрозуміли.

Звичайно, я шукала наших загиблих, з мого підрозділу. І знайшла. Це було легко, адже портрети розташовані у порядку загибелі, а я добре пам'ятаю дати. Сєва і Морпєх. Обидва фото зроблені мною. Морпєх перед котримсь із виходів у червні 2014-го попросив зробити йому гарний портрет, щоб було що надіслати мамі: "А раптом загину". Профільне фото Сєви було зроблене у березні 14-го на Чонгарі, зроблене майже крадькома, бо він був агентурний розвідник і не дозволяв себе знімати.



Неподалік від Сєви і Морпєха - мій давній знайомий, Костаков-Маестро, розвідник і снайпер. За Януковича я ходила до нього на суди (багато місяців у СІЗО за участь у Податковому Майдані). Потім він став політемігрантом у Чехії. Писав мені звідти, що хоче приїхати і піти в підпілля, просив звести з людьми, які можуть дістати зброю і давати завдання... Після Майдану повернувся і воював за Україну. Потім в тилу був викрадений і вбитий.




...А фото Насті-Ліси - і не фото зовсім, а стопкадр з відео, яке Азід знімав на поганеньку "мильницю", одразу після повернення з виходу у січні 15-го. Ось це відео, 23-я секунда (https://www.youtube.com/watch?v=rKUe3e6Xuag). Там я смикаю Настю за лисячий хвіст на касці і кажу: "Лисичка-медсестричка, стрілець-санінструктор, руда і хвостата". Ця мить, яку я пам'ятаю, як учора, стала "офіційним" зображенням Ліси після її загибелі... На могилі у неї теж саме це фото.

Якесь дивне відчуття, яке я не можу сформулювати. Вперше я відчула це, коли на початках Майдану, пробігаючи повз унсовський намет, побачила там Локі-Жизневського і, зреагувавши на знайоме обличчя, клацнула фотіком. Отак майже випадково зробила кадр і побігла далі. Десь за півтора місяці він загинув, і це фото теж стало "офіційним". Воно всюди - на пам'ятниках, на графіті, у фільмах... А я пам'ятаю, як його зробила. Дивна штука - людська пам'ять. І як добре, що переважна більшість моїх "моделей" живі і здорові. (Хоча деяких, якби могла, я залюбки поміняла б місцями з Сєвою і Локі - щоб вони були живі, а ті мертві).

...Нічний розбурханий пост про загиблих друзів.

Після Савур-могили

Позиційний бій, весна 2017

Posted on 2017.06.16 at 13:37


Бійці Української добровольчої армії, з легкопіхотних загонів "Вольф" і "Чорний туман".

Скажу по-простому: звільнення - це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути "гібридні", розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї.

До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому - нічого не змінилося.

Реінтеграція - це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде втягнена у сферу російського впливу (не знаю жодної підросійської держави, яка жила б вільно і заможно) і опиниться в ситуації часів Януковича, тільки набагато гіршій, бо:
- без Крима;
- економіка виснажена війною;
- ватники отримали месідж, що якщо взяти зброю проти своєї держави на користь сусідньї, можна добитися свого;
- у всьому цьому буде звинувачено владу, яку привів Майдан. Влада зрештою від цього сильно заслабне і або буде змінена явно проросійською диктатурою, або почнеться справжня громадянська війна.

Натомість, кілька серйозних фронтових перемог - і нам не доведеться йти з боями аж до поребрика, супротивник почне втікати і складати зброю.

Імовірність того, що Росія знову, як у 2014 році, здійснить масоване вторгнення, дуже мала. У безладді 2014-го було можливим короткий час видавати кадрових російських військових за місцевих "ополченців" і морочити світові голову, що в Києві до влади прийшла фашистська хунта, проти якої повстали місцеві мешканці - поки розберуться, буде "заіграно". А зараз уже заіграно - розібралися, ввели санкції. Перехід кордону російською армією світом буде розцінений однозначно - як агресія проти суверенної держави. Якби Путін був до цього готовий, він зробив би це уже давно.

Добрі стосунки з більшістю держав світу будуються за рахунок взаємних поступок і компромісів. Але Росія - держава специфічна, яка розуміє лише силу і хамство, а все інше трактує як слабкість, дурість і сигнал для подальшого тиску. Тому окупантам - жодних поступок, колаборантам - амністія після складання зброї (крім ватажків та явних військових злочинців). Крапка.

Після Савур-могили

Ефір на "Армія FM"

Posted on 2017.06.13 at 22:14


Були сьогодні удвох зі Свєтою Ліщинською, однією з трех режисерок фільму "Невидимий батальйон", яка знімає історію про мене, на військовому радіо "Армія FM". Говорили про сам фільм, про гендерні питання (проблеми жінок на фронті), про те, як мені воюється, а Світлані знімається, про те, як розвідники побили журналістів, а дівчина-сапер Юля обурилась, коли її назвали прекрасною дамою :)

Послухати запис ефіру можна тут:

https://soundcloud.com/armyfm/tochka-dostupu-130617-tema-zhnki-na-vyn


Попередні 25  Наступні 25