?

Log in

березень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Як ви могли помітити, досі я нічого не писала про економічну блокаду окупованих територій.
Не хотіла, бо мою позицію багато хто міг би не зрозуміти. Але більше мовчати не можу.

Я обома руками за блокаду як за ідею. І так само проти реалізації цієї ідеї на практиці.

Чому? Бо у нашій державі усі подібні спроби перетворюються на так званий "перерозподіл потоків". Простіше - на банальний рекет. Ну, не буде так, щоб жоден вантаж не проїхав, хіба що короткий час, а буде так, що окремі, обрані підприємці "по договорняку" платитимуть гроші і їхатимуть. Або справді тривалий час не пускатимуть нікого, а потім візьмуть "відступне" і блокаду знімуть. Хто б цим не займався - мєнти, СБУ, добровольці - буде те саме. Знаю. Досвід.

І це при тому, що більшість учасників отих блокад, звичайно ж, чесні й ідейні. А блокади все одно перетворюються на заробляння бабла. Карма.

Через це сама ніколи не візьму участі у подібних заходах, і друзям не пораджу - до того часу, поки ми не матимем повноважень розстріляти перед строєм тих, хто пропустить вантаж за гроші. Все інше - смерть власної репутації.

І ще одне. Досі я писала об'єктивно, а зараз напишу суб'єктивно. Друзі, ви своєю довбаною блокадою не даєте нам воювати. Через вашу, повторюю, довбану блокаду, до якої ми абсолютно непричетні, мєнти з різних відомств дихати нам не дають. Ми не можемо виїхати зі зброєю ні на передок, ні на полігон, нікуди. Нас зупиняють і тримають під вартою багато годин, поки ті, кому треба, не напряжуть всі можливі зв'язки, щоб нас визволити і визволити нашу зброю. Нас чекають на передку, а ми сидимо мало не в обізянниках, зриваючи бойові завдання. А люди, які мали б ловити сєпарів, витрачають прірву часу і сил на те, щоб визволяти нас.

Скільки можна, а? Якщо не можете робити так, щоб не шкодити іншим - не робіть взагалі.

Після Савур-могили

Ефка поранена

Posted on 2017.02.10 at 19:09


Ефка серйозно поранена. Посікло її невідомо чим, але сильно. Вночі зробили операцію. Лежить тепер на ліжку як ганчірочка, лиже мені руки і просить не відходити від неї ні на хвилину.

Яке щастя, що в світі є стільки нормальних людей. Спасибі друзям, що організували транспорт у лікарню (бо був пізній вечір і ми були без транспорту), спасибі лікарям, які приїхали вночі, відчинили клініку і оперували собаку, ще й узяли за це копійки. Я зуміла правильно надати їй першу медичну, але все одно без негайної допомоги в клініці собака б загинула.

Знаєте, про що цей пост? Про те, що не судіть і не судимі будете. Ті, хто мене знають - знають, з яким майже благоговінням я ставлюся до необхідності дотримуватися моральних кодексів війни - тобто, не катувати полонених, максимально убезпечувати цивільних тощо. Так ось, якби у мене не було можливості вирішити питання з транспортом цивілізованим шляхом, я взяла б автомат і примусила б першого-ліпшого цивільного водія везти Ефку в лікарню. Потім я заплатила б йому, звичайно. Але, якби з моїм щастям він виявився ватою - сьогодні вже роздавав би інтерв'ю, як бойовики-нацисти узяли його в заручники.

Це задля собаки. А на що люди готові піти, і йдуть за потреби, коли йдеться про порятунок побратимів-людей?

Коротше, не судіть, і не судимі будете. Сьогодні я ще раз це зрозуміла.

Після Савур-могили

Тільки антибіотиком

Posted on 2017.02.08 at 19:26
Неймовірну, і водночас дуже характерну історію розповіли мені.
Зустрілися в Ізраїлі дві єврейські родини: одна емігрувала з Росії, друга з України. Між собою ці дві сім'ї є родичами. Так ось, ті, що з Росії, не поважають тих, що з України, і називають їх хохлами.

З чого робимо висновок, що "русскій мір" - поняття не етнічне, це щось на кшталт небезпечного вірусу, який треба викорінювати антибіотиками і вакцинами :)

Після Савур-могили

Гіві мінус

Posted on 2017.02.08 at 09:44
Найпотужніші держави світу славляться тим, що їхні політики й дипломати, а за потреби і збройні сили, захищають своїх громадян, де б вони не опинилися, а їхні спецслужби дістають ворогів своєї держави, де б вони не були.
Радує, що принаймні за другим пунктом ми починаємо не відставати.

Це так, для своїх. А для чужих, самі знаєте, як воно буває: коли бандюки бабло не поділять, трапляється різне - то бомба у ліфті, то джміль у вікно.

У порядку винятку пишу без пруфів, бо не маю зараз часу їх шукати, та й кожен може легко знайти їх сам.

Всі, хто читає хоч трохи ворожі ЗМІ і пабліки, бачив ту ахінею, яку вони зараз пишуть: про цілі камази українських трупів, які нібито вивозять з-під Авдіївки на Дніпровщину у крематорії тощо. І от спала мені зараз на думку одна цікава річ: що у 2014-му, коли ми взяли Савур-могилу, а потім зайшла російська армія і почала нас бити - таку саму ахінею писали тоді українські джерела, тільки про ворогів.

З цього випливає, що тоді били нас, а зараз таки б'ємо ми! І це радує.


Після Савур-могили

"Зимові водоспади"

Posted on 2017.02.04 at 21:55
Шкода, що фотоапарату не було під рукою, а лише телефон...







ЩЕ КІЛЬКА ФОТОCollapse )

У черкаській газеті "Козацький край" - прекрасна стаття про мого побратима Тараса Шевченка з позивним "Григорович" (до речі, перший бойовий у нас з ним був спільним, йому тоді виповнилося 19, і він випросив собі бойовий як подарунок на днюху) і врятованого мною цуцика, якого назвали Атосом. Ну, й про наші з Ефкою військові пригоди :)


Схиляю голову перед тими, хто цієї ночі не дали ворогу провести атаку на Авдіївку, підловивши його на стадії бойового розгортання. У ворога колосальні втрати цієї ночі.

Тримаймося всі ми. Зараз відбувається повільний, але неухильний перелам у війні - на нашу користь.

Прочитала текст вчорашнього виступу постійного представника РФ при ООН Чуркіна на засіданні Радбезу ООН з приводу ситуації на Донбасі. Не знаю, чи звернув вже хтось увагу на вкрай промовисту фразу, сказану ним. Цитую дослівно:

"Сколько должно погибнуть людей, чтобы они метр за метром прошли от Авдеевки до украинской границы? Сколько должно и солдат украинских погибнуть и мирных граждан? И это в условиях, когда существует политическая альтернатива, согласованная на высшем уровне...".

Цікаво, чи зрозумів він сам, що сказав.
Ні слова про те, що "героїчні шахтьори не здадуть ні п'яді своєї землі", ні слова про те, що "Росія не допустить", тощо. ЧУРКІН ВІДКРИТО ВИЗНАВ, ЩО УКРАЇНІ ПІД СИЛУ ВІДВОЮВАТИ СВОЮ ТЕРИТОРІЮ. Звичайно, ціною людських втрат, але ми це і без нього знаємо.

Ніяких "політичних альтернатив", ніяких "мирних врегулювань", бо будь-який компроміс - це вата при владі, на Донбасі і в українському парламенті, це замість вирішення проблеми - відтермінування і за цей час поглиблення її.

Лише українські війська на українському кордоні, процедура "розватнення", репарації і контрибуції.

Нарешті, дивно, чому лише зараз, сталося неминуче - в Росії заблокований доступ до мого ЖЖ:



"Уведомляем вас как владельца блога http://bilozerska.livejournal.com об ограничении операторами связи на территории Российской Федерации доступа к вашему информационному ресурсу http://bilozerska.livejournal.com на основании требования Генеральной прокуратуры от 12.03.2015 № 27-31-2015/Ид831-15 в связи с размещением по адресу http://bilozerska.livejournal.com/817362.html информации, содержащей призывы к массовым беспорядкам, осуществлению экстремистской деятельности или участию в массовых (публичных) мероприятиях, проводимых с нарушением установленного порядка".

У пості, через який заблоковано мій ЖЖ, був відеоролик під назвою "Дмитро Ярош: "Крим не віддамо!".

Висновки "локальні": треба думати, відтепер у коментах до моїх ЖЖшних постів нарешті поменшає вати. Бо я ж сама практично ніколи їх не банила, вважаючи бан ознакою невпевненості у власних силах і власній правоті.

Висновки більш масштабні: відбувається розмежування, ми з росіянами не можемо і не будемо користуватися тими самими джерелами інформації. От у нас досі дехто обурюється, чому в Україні забороняють російські канали. Подумайте: ми заборонили ТЕЛЕКАНАЛИ - джерела інформації, які впливають на мільйони людей, формують їхню свідомість, визначають врешті-решт, хто буде владою в Україні і якою буде її політика. Росіяни ж, у свою чергу, забороняють БЛОГИ - особисті сторінки, які відображають точку зору виключно свого власника (а не держави), аудиторія яких порівняно з телебаченням є сильно обмеженою, а в моєму випадку сторінка ще й ведеться не зрозумілою для росіян мовою, тобто, завідомо не може впливати на велику кількість громадян РФ.

У Росії блокують взагалі всі матеріали, де згадується, наприклад, "Правий сектор" - навіть у нейтральному ключі, якщо поруч з назвою не стоїть обов'язкова формула: "Екстремістська організація, заборонена у РФ".

(Це до питання, хто більше злякався... :) )

Нещодавно я брала участь в опитуванні журналу "Новое время", чи правильно був заборонений в Україні телеканал "Дождь" (http://magazine.nv.ua/article/post/43535-nuzhno-ly-zapreshhat-telekanal-dozhd#) і відповіла таке:

"В Україні і Росії існують подібні за змістом статті карних кодексів, згідно з якими передбачена кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність цих держав, в тому числі здійснюване за допомогою ЗМІ.
Територіальна цілісність України включає у себе Крим, який нині є тимчасово окупованою територією.
Територіальна цілісність Росії теж включає у себе Крим. Якщо ти працюєш у російському інформаційному сегменті, цього не уникнути - навіть така елементарна, неполітична річ, як прогноз погоди, включатиме у себе «російський» Крим. На того, хто назве Крим українським, чекає кримінальне переслідування в Росії. Того, хто скаже, що Крим російський, переслідуватимуть в Україні.

Відбувся вододіл, розмежування. У нас з Росією існують непримиренні протиріччя, і приналежність Криму - лише одне з них. Ми більше не можемо користуватися тими самими ЗМІ і навіть тими самими поняттями про добро і зло, коли йдеться про політику та історію.

Телеканал "Дождь" заборонили правильно".



Рік тому на шахті "Бутівка" під час виконання бойового завдання загинув сапер Анатолій Гаркавенко, "Морячок". Він починав свій бойовий шлях у ДУК ПС, згодом перейшов на контракт у 93-ю бригаду.
Він був нареченим Лєри Бурлакової, яка до війни була відомою журналісткою, вони воювали разом, і після його загибелі Лєра написала кращу на сьогодні книжку про цю війну...

Я змонтувала відео пам'яті Морячка. Ці кадри зняті 2 червня 2015 року, під час навчань на полігоні.
Музика - композиція "Сокири Перуна", яка називається "29 січня" (дата майже збігається) і присвячена пам'яті Героїв Крут...


Після Савур-могили

"Зимова квітка"

Posted on 2017.01.28 at 16:54



ДМИТРО ЯРОШ:

"Час від часу виринають у фб коменти про те, що «Ярош нічого не робить, а тільки чистить зброю»…

Дещо роблю). Не про все можу писати та говорити… Тим більше про війну. Такі часи.

Тепер «про зброю». Зброя нечищена – ганьба для воїна. Тому, українські добровольці, патріоти і, тим більше, націоналісти, завжди тримають свою зброю у боєздатному стані, воюють, «мінусують» ворогів, стримують ворожу навалу, атакують, якщо ситуація цьому сприяє, обороняються, коли є потреба, не кладуть побратимів як гарматне м'ясо, бережуть Україну... І чистять зброю!

А мудаки блеють… і в кремлі, і в брюсселі, і у нас.

Зброя, як і жінка, як і політика (не плутати з політиканством та просиджуванням штанів і спідниць під куполом), любить турботу, догляд, чистоту і ласку).

Така правда життя…

У нас все буде «Україна»!"

ОЛЕНА БІЛОЗЕРСЬКА:

Справді, мене теж вже трошечки підзадовбали оті тролі, що пишуть весь час про чищення зброї...
Трошки не по темі - і водночас по темі. Одного разу мене обурив нездарний журналістський фейк, покликаний прославити нову поліцію. Я сказала тоді: "Ну робить же ця поліція якісь гарні справи, хоч іноді. То навіщо ганьбитися з отими фейками, чому журналісти просто не ПОПРАЦЮЮТЬ - не поїздять кілька днів з поліцейськими і не знімуть сюжет про якийсь їхній РЕАЛЬНИЙ гарний вчинок?"
На це я отримала несподівану, але резонну відповідь від побратима: "Усі гарні справи робляться з порушенням інструкцій, тому їх не можна знімати".
Сподіваюся, мій прозорий натяк усі зрозуміли.
І наш Провідник, і всі ми робимо багато корисних і правильних речей, про які треба мовчати.



На виходи за "нуль" ми бійця Ефку з собою не беремо, щоб не підірвалася на розтяжці.
Але й на прифронтовій базі життя військовослужбовця сповнене небезпек...

Після Савур-могили

За що ми воюємо

Posted on 2017.01.22 at 12:33


У День Соборності України незлим буде нагадати, що ми воюємо в тому числі за Соборність. Ніякої федералізації, русифікації, путінізації - та й децентралізації, якщо йдеться про політичні питання, а не ремонт місцевих доріг чи каналізацій. Сильна унітарна держава.

ПРО ПЕРЕМОГУ

Коли люди, що мають відмінні погляди, інтереси або цілі, збираються на розмову - круглий стіл, дискусію, перемовини тощо, то їхня мета - домовитись, знайти прийнятний для всіх компроміс. Коли ж люди воюють, це означає, що протиріччя між ними занадто глибокі для мирного розв'язання конфлікту, і мета воюючих - не компроміс, а лише перемога. Ну, не буває інакше.

ПЕРЕМОГА У НАШОМУ ВИПАДКУ - ЦЕ:
1. Повне відновлення Україною контролю над кордоном з РФ.
2. Складання бойовиками зброї або втеча їх до Росії.
3. Процедура "розватнення" Донбасу - аналог денацифікації у післявоєнній Німеччині. Не потрібні масові репресії та знущання з людей, навіть тих, хто реально тримав проти нас зброю. Але необхідно подбати, щоби "никогда впредь". Для цього теж потрібна перемога. От чому нині 99% населення світу знають, що нацизм - це погано? Бо гітлерівців перемогли і засудили у Нюрнберзі. А якби вони війну виграли, чи якби вона закінчилась компромісом, то зараз ставлення до нацизму було б приблизно таке, як до комунізму: стримано-негативне, без переслідування тих, хто публічно вітається "зіг хайль!" і ходить на мітинги з портретом Гітлера.

ПРО ПРОПАГАНДУ

Все інше, крім оцих трьох пунктів - не перемога. Бо навіть коли у нас явний успіх - наприклад, відбиті у ворога території, як на Світлодарській дузі - вороги все одно пишуть: "Що, укри, добряче відхопили під Світлодарськом? Хочете ще? Буде вам ще".

Скажу неприємну річ, яка, на жаль, є аксіомою: скільки б ми не боролися за українську мову, скільки б не забороняли російські канали, скільки б не дистанціювалися від Росії іншими шляхами - перемогти Росію інформаційно ми не в змозі. З двох причин: перша - це неспівставні ресурси, друга, ще більш важлива - можливість з боку Росії використовувати ці ресурси на повну, без обмежень.

Використовувати проти нас свою військову потужність у повному форматі, включно з ядерною зброєю, яка загнала б нас у ліси (не обов'язково українські, бо поребрик прозорий в обидва боки) вони не можуть і не зможуть, бо ніхто їм цього не дозволить. А на пропаганду нічиї дозволи не потрібні. Росіяни не придурюються, що Соловйови з Кісельовими - донецькі шахтарі, і не роблять вигляд, що передачі по їхніх центральних каналах насправді транслюються чи то з Донецька, чи то з-за океану.

ПРО ПОЛОНЕНИХ


Деякі наші посадовці намагаються створити враження, що мало не головна мета цієї війни - звільнення полонених. Повернення наших хлопців додому слід наближати щосили, але іншим шляхом - наближаючи перемогу. До закінчення війни доцільно міняти хіба що важкопоранених і серйозно хворих - тих, хто завідомо не повернеться на фронт. Бо відсоток полонених бойовиків, які після звільнення продовжують убивати наших, є значно вищим, ніж відсоток українських солдатів, які після звільнення повертаються на передок.

До закінчення війни варто було б укласти угоду з ворогами щодо взаємного гуманного поводження з полоненими - тобто, проживання їх у нормальних умовах, без катувань і принижень, з можливістю час від часу телефонувати близьким родичам. З боку України цю угоду мав би підписати голова СБУ, бо: а) полонені бойовики знаходяться у його відомстві і б) йому як працівнику спецслужб не соромно контактувати з ворогом. А ОБСЄшникам, які вештаються фронтом і заважають воювати, можна було б знайти належне застосування: інспектувати табори військовополонених по обидва боки фронту на предмет дотримання цієї угоди.

МИ, ЯК І ВСІ, ХТО ВОЮЮТЬ, ВОЮЄМО ЗА ПЕРЕМОГУ. ВСЕ ІНШЕ - ЦЕ ЗАПУДРЮВАННЯ МІЗКІВ, ОБМАН ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МОЖНА БУЛО НАЗВАТИ ПОРАЗКУ ПЕРЕМОГОЮ.

Після Савур-могили

Відпочинок :)

Posted on 2017.01.20 at 19:36







Російські пропагандисти намагаються нав'язати нам думку, що "всьо пропало". А наші, не розуміючи, звідки вітер дме, частенько це підхоплюють.
Зокрема, зараз таким чином нав'язується думка, що "Україна не в пріорітеті у Трампа". Мається на увазі, що якщо це правда, ми маємо негайно здаватися Росії.

Це таки правда. Але замовчується той факт, що і Росія не в пріоритеті у Трампа. Більше того, страшну річ зараз скажу: наскільки я розумію психологію таких людей, у нього і Сполучені Штати не в пріоритеті, принаймні, зараз.

У Трампа в пріоритеті - як залишитися при владі і не впіймати імпічмент за всі свої минулі забавки у Росії і з Росією. Для цього він робитиме... що саме? А просто: те, що вважатиме найбільш доцільним.

Усі його вислови періоду виборчої кампанії взагалі можна не враховувати, бо він тоді був "Обамою навпаки", тобто, автоматично лаяв усе, що робив Обама. Якщо в Обами погані стосунки з Росією - значить, у Трампа будуть хороші, тощо. Тепер він уже потроху починає Росію лаяти - поки що лише за Сирію.

Звичайно, якби він зміг, подарувавши Росії Україну, добитися від Путіна нового договору про значне скорочення ядерної зброї, він би це зробив, не змигнувши оком. Але, по-перше, на це не піде Росія, бо без ядерної зброї Штати її розмажуть, по-друге, на це не піде Україна. А отут не треба посміхатися - мовляв, що у Вашингтонському обкомі накажуть, те Порошенко і зробить. Ну як же він може це зробити, якщо він такий самий олігарх, як і Трамп, і має такі самі пріоритети - залишитись при владі, ще й власні статки зберегти і примножити? Якби Порошенко робив усе, що від нього вимагає Захід, Україна вже була б окупована. Але він не робить, а лише обіцяє, бо розуміє, що якщо почне виконувати свої обіцянки - то буде йому не Трампів імпічмент і не Януковичів Ростов, а щось цікавіше.

Отже, Трампові для того, щоб залишитись при владі, потрібні якісь ШВИДКІ і порівняно легкі здобутки. Для цього він, по-перше, скасує обамівську медичну реформу, чим завоює симпатії середнього класу. Далі, вочевидь, він з метою подолати безробіття примусить деяких американських виробників повернути виробництво у Штати. Також він боротиметься з нелегальними мігрантами (почне будувати стіну на кордоні з Мексикою) і з китайськими товарами (обкладе їх податками). А Росію спробує використати для боротьби з ісламістами, а коли в нього це не вийде (а не вийде точно, бо Путін за часів Обами розбестився і привчився розмовляти з позицій сили) - вочевидь, не вступить із Росією у гострий конфлікт, але й не дасть їй нічого. Ну, приблизно так само, як більшість із нас оминає агресивних і важкопередбачуваних відморозків.

Оце і все. Так що викиньмо з голови того Трампа з його пріоритетами. У нас є власні.

P.S. У нас тут намічається передислокація. Будемо працювати в іншому місці - там, де вже працювали раніше. "Наші позиції будуть у тому самому будиночку?" - наївно питаю я. А командир сміється: "Той будиночок вже давно в тилу".



Цього, що на фото, сьогодні вітаємо з новосіллям. Він прибув до доброї господині, що мешкає у приватному будинку в Черкасах. Його чекають любов і турбота.
У придане до шкавулика хазяйка отримала трохи корму і засоби від паразитів.
Спасибі усім, хто долучився до порятунку малечі.

Ще фотки шкавуликаCollapse )

Після Савур-могили

Спасіння рядового Ефки

Posted on 2017.01.11 at 22:12


9.01.2017 р. о 6:00 військовослужбовці ОЛПЗ "Вольф" УДА у кількості двох осіб відбули з місця дислокації підрозділу на планову ротацію. До автобусної станції у місті N, що знаходиться у 4 км. від місця дислокації підрозділу, військовослужбовців у якості бійця прикриття супроводжувала рядовий Ефка. Під час відбуття рейсового автобусу боєць Ефка отримала наказ повертатися у розташування. Однак складні погодні умови (під час очікування автобусу пішов сильний сніг, який засипав усі сліди), неознайомленість бійця Ефки з місцевістю та відсутність засобів навігації завадили їй це зробити. Військовослужбовець збилась із заданого курсу.

У ситуації, що склалася, після кількох безуспішних спроб повернутися на маршрут, військовослужбовцем Ефкою було прийнято єдино правильне рішення: зв'язатися із найближчою військовою частиною для допомоги в отриманні координат заданого маршруту. Для цього вона налагодила контакт із людьми у військовій формі і прослідувала за ними у їхнє розташування. Там військовослужбовцю Ефці було надано харчі і тимчасовий притулок.

У розташуванні ОЛПЗ "Вольф" було помічено відсутність бійця і піднято тривогу. Пошуки здійснювались силами трьох військовослужбовців, не задіяних у даний момент на передовій, і тривали з 16:00 9 січня до 9:00 11 січня. Для розшуку зниклого бійця були вжиті наступні заходи:

1. Двічі - ввечері 9 січня і вранці 10 січня було обстежене місце зникнення і прилеглі території у радіусі приблизно кілометр, із поданням голосових сигналів "Ефка, Ефка!".

2. Було надруковано і розклеєно неподалік від місця зникнення 50 оголошень з прикметами зниклого військовослужбовця і обіцянкою винагороди.

3. Було придбано динамік-гучномовець і записане аудіозвернення до місцевого населення із закликом допомогти у пошуках бійця.

4. Були проведені десятки адресних розмов з місцевим населенням і дислокованими поблизу військовослужбовцями.

Останній метод виявився дієвим. Військовослужбовець однієї з частин Нацгвардії, де, як виявилось, тимчасово перебувала боєць Ефка, зв'язався із сослуживцями на базі і передав словесні прикмети і фото зниклого бійця. Майже одразу її було опізнано серед новоприбулих. Співпали також особливі прикмети: зелений брезентовий ремінь від автомату на шиї. О 9:15 11 січня бійця Ефку на КПП означеної в/ч було передано представникам ОЛПЗ "Вольф".
По даному випадку триває службове розслідування.

Після Савур-могили

Сестра

Posted on 2017.01.09 at 13:30
Чи не в половини наших фронтовиків є більш або менш близькі родичі у Росії. У 99% випадків це вата ватою. Іноді стосунки між близькими людьми уриваються, іноді вони продовжують спілкуватись, запровадивши табу на політичні теми - "щоб не посваритись".

Розповідає немолодий солдат ЗСУ, родом зі сходу України, російськомовний:
- Ми з сестрою росли разом, усе робили разом. Рано залишились без батьків і були дуже близькі. Щось у неї сталось, якась проблема - зразу до мене біжить. Потім вона вийшла заміж у Росію. Я часто їй дзвонив, вона дзвонила, в гості один до одного їздили... Вона нормальна була, адекватна, завжди. А потім почалася війна, і я пішов добровольцем на контракт, а вона почала мені розказувати про "хунту", "карателів", "розіп'ятих дітей" і "наших там нет, это вы сами".

Брат з сестрою зберегли стосунки, вирішивши спілкуватись лише на нейтральні теми. Як правило, говорили про дітей. У нього - двоє, є вже онуки, у неї єдиний молодий син...

Все змінилося, коли сестра подзвонила братові у повній паніці.

- У нас тільки-но закінчився бій, я повертаюся у бліндаж, і тут вона дзвонить: "Саша, помоги! Я не знаю, что делать".

Виявляється, її сина призвали до армії, і стало відомо, що він буде проходити службу у Ростові з відрядженнями на Донбас.

Усі "наших там нет" припинилися миттєво. Жінка забула про всі "політичні розбіжності", про "русскій мір", "карателів" і "хунту" і, як завжди робила у складних ситуаціях, стала радитись зі старшим братом, як врятувати сина.

У мене, коли боєць розповідав цю історію, цілі шпигунські розклади в голові промайнули: хай відправляють... А він за допомогою дядька нехай перебігає на нашу сторону і дає інтерв'ю... Але хто ж захоче ризикувати життям і свободою - що сина, що єдиного племінника?

- І порадив я сестрі: "Збирай гроші і відкупай сина від служби у Ростові. Хай служить поблизу дому, без відправки на Донбас". І вона зібрала гроші, це була не дуже велика сума, частину послав я. І племінник на Донбас не поїхав. Зате тепер я знаю, скільки коштує росіянину відкупитися, щоб його сюди не відправили. А сестра знову нормальна стала.




З Різдвом Христовим вас, друзі!
У свята не хочеться про несвяткове, але, судячи з політичних новин, 2017 рік буде дуже важким. На Україну будуть тиснути, примушуючи до так званої "фінляндизації". Мусимо не піддаватись.


Коротко про те, що відбувається. Наскільки я розумію, ще тоді, коли розпався Союз, виникла геополітична домовленість, що Україна буде буферною державою між Росією, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого. З Україною підпишуть євроасоціацію (бо це необхідно буферній державі, щоб вижити), але до ЄС і НАТО не приймуть, і до Росії теж не приєднають.

Путін порушив цю угоду, спробувавши втягнути Україну в ТС. Після цього Захід підтримав Майдан. Скориставшись Майданом, Путін спробував організувати в Україні громадянську війну, щоб потім ввести своїх "миротворців" на білій броні - тобто, окупувати Україну. Як тепер стало відомо, силовики, які охороняли Януковича, напряму підпорядковувались Москві. За наказом з Москви у потрібний момент вони зникли, покинувши "гаранта" напризволяще і цим спровокувавши його до втечі. Вочевидь, за планом Москви Янукович мав утекти - скоріше за все, у Харків і почати звідти війну з Києвом. Оце б і була справжня масштабна громадянська війна, бо проросійські бойовики мали б тоді на чолі не якихось абсолютно нелегітимних відморозків, а законно обраного президента, якому на доволі законних підставах Росія могла б допомагати.

Але бідолашний Федорович злякався сильніше, ніж від нього чекали, і втік занадто далеко. Довелося Путіну воювати тим, що є.
Як усі ми знаємо, йому не вдалося організувати проросійські повстання у Дніпрі, Харкові, Одесі... Путінський бліцкріг захлинувся, всі його історичні шанси упущені.

Що буде далі. Захід буде намагатися повернути статус-кво, тобто, залишити Україну буферною державою. На даному етапі це для нас не настільки погано. Кажучи відверто, усі ці ЄСи і безвізи нам нафіг не потрібні - ні зараз, ні раніше, ні в майбутньому - мене завжди дивувало, навіщо цьому приділяють так багато уваги. Кажучи зовсім відверто, це розвод для лохів.

А що нам потрібно? Україноцентрична Європа в майбутньому і (для цього) зберегти свою державу і не потрапити під Росію зараз. У ЦЬОМУ ПИТАННІ НЕ ПОВИННО БУТИ ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ. Ніякої фінляндизації. Ніяких виборів на окупованих територіях до перемоги і "розватнення". Ніякої федералізації. Ті, хто воювали на боці нашого ворога, як мінімум, не повинні мати більше прав, ніж ті, хто воювали на нашому боці.

"Поетапне зняття санкцій" - ще один розвод для лохів. Припустимо, росіяни місяць не будуть по нас стріляти і за це з них знімуть частину санкцій. Після цього вони знову почуть стріляти - а зняті санкції вже не поновлять, так не буде, бо за це має проголосувати весь ЄС, а він, враховуючи мільярдні збитки від санкцій, ніколи за це не проголосує.

Більше того, припустимо теоретично, що росіяни перестали стріляти взагалі. Тоді ми стаємо явними порушниками мінських угод, бо ми ж не стріляти не можемо - поки вони не склали зброю або не забралися з нашої землі. Тобто, нам вигідно, щоб вони стріляли і ми могли стріляти у відповідь. Миру на Донбасі не повинно бути, аж поки українські війська не встануть на українському кордоні.

У 2017 році світова спільнота здійснюватиме на Україну шалений тиск, примушуючи до миру з окупантом. Поки наша влада на це не йде, вона для нас легітимна і ми мусимо підтримувати її, попри всі її недоліки - крадійство, корупцію, брехню, неповагу до свого народу і фабрику у Ліпецьку. Підтримувати аж до кінця війни або до явної здачі владою державних інтересів - наприклад, до оголошеного нею рішення провести в ОРДЛО вибори.

На популярний аргумент, що владі не вигідно закінчувати війну, бо війна дає широкі можливості красти і одночасно "утилізує" рішучих людей, налаштованих проти влади, відповім, що нам ще більше невигідно закінчувати цю війну - на тих умовах, які нам пропонують, а інших умов, прийнятних, поки що нема.

Отже, будемо робити, як робили досі: потихеньку, з дозованим піаром, віджимати у ворога кілометр за кілометром. Зовсім без піару ніяк - бо тоді захоплені кров'ю наших солдатів території примусять віддати, щоб не порушувати Мінськ. Так вже бувало не раз, але є деякі сигнали, і серед них і події на Світлодарській дузі, і мобілізація офіцерів запасу - які підказують мені, що більше так не буде.

Отже. Більше покладатися на власні сили. Що не зробимо ми, не зробить ніхто. Європейці - такі ж друзі, як росіяни брати. Ніхто і нічим не зобов'язаний нам, крім нас самих. І шлях, який показує нам в тому числі й різдвяна зірка, ніхто замість нас не пройде.

...І ще про одну зустріч я вам не розповідала. Була нещодавно міні-нарада у Провідника: Перший, керівник медслужби Яна Зінкевич, командир легкопіхотного загону "Вольф", ну, і я. У зв'язку з нещодавнім загостренням на фронті у Госпітальєрів дуже багато роботи, медичні бригади працюють одночасно по всій лінії фронту, люди виснажені, частину Яні довелося відпустити на свята... Між іншим, Яна, яка два місяці тому народила дитину, вже сама виїздить до своїх Госпітальєрів на передові позиції, керує й допомагає.

Решта - це таке, не для Фейсбуку, звіт по минулих фронтових операціях і планування майбутніх. Але б бачили ви оцю трагікомічну ситуацію, абсолютно типову для добровольчого руху: усі мають проблеми зі здоров'ям, усі відмовляються залишити війну, і всі про всіх, крім самого себе, сподіваються таємно, що Провідник своїм наказом зажене лікуватися. А Провідник сам такий. У підсумку лікування відкладається до кінця війни - або, не дай Боже, до потрапляння в реанімацію (це одна відома волонтерка, якій теж не до власного здоров'я, про себе сказала: "Я якщо потрапляю до лікарів, то одразу до реанімації").

"Зібралися, блін, ненормальні..." - кажу я.
"А може, то вони ненормальні, а ми якраз нормальні?" - висуває версію Вольф.

Ну, то таке. Це була цілком звичайна зустріч. Але от якось дійшло до мене, що ми - абсолютно живі, реальні, неідеальні, замордовані побутом, з розхитаними нервами, усі в наших щоденних клопотах... Ми - прототипи героїв майбутніх художніх і документальних фільмів, романів, героїчних саг. Яна Зінкевич - це на 100%, її життя - готова гостросюжетна драма, письменникам і сценаристам взагалі не доведеться нічого вигадувати, майбутні твори про неї будуть дуже документальними. Образ Провідника документальним не буде, але він буде прозоро вгадуватись то в одному художньому творі, то в іншому. А я... Я ще до війни зрозуміла, що моя місія у цьому світі - Свідок. Я особисто не роблю ніяких подвигів, зате в усі історичні моменти знаходжуся в епіцентрі подій. Мабуть, я буду консультантом і джерелом для всього того майбутнього бєзобразія. Якщо все не позабуваю, звичайно. Я колись думала, що такі яскраві речі, як війна чи революція, забути неможливо. Ні фіга, забувається тільки так. Усе забувається, крім якихось дрібничок, які застрягають у пам'яті взагалі невідомо чому...

Після Савур-могили

Малеча хвора...

Posted on 2017.01.03 at 23:36


Мої маленькі цуцики, яких чекають господарі у Львові, Дрогобичі, Києві, Одесі та Слов'янську, важко хворі... Симптоми схожі на ентерит.

Перед Новим роком я кілька днів була на завданні, за цей час один цуцик загинув - розірвали якісь звірі, другий захворів і на момент мого повернення був практично при смерті. Новорічна ніч минула в уколах і крапельницях. Я чотири доби боролася за цуценяче життя і сьогодні можу сказати, що криза, схоже, минула - дитя ще дуже слабке і весь час скавчить і плаче, зате вже другий день самостійно їсть (годую і напуваю дуже потрошки щогодини). Але сьогодні захворіли двоє інших. Я не здамся і витягну їх усіх. Колю цефтріаксон, ставлю крапельниці. Моя кімната - лазарет і дитячий садок одночасно, бо вони весь час дуже голосно плачуть. Тепер я вже радію, що нас на свята залишили охороняти базу - поки я не на бойових, у малих є шанс вижити. Але якщо мені доведеться їхати на передок раніше, ніж я їх вилікую і прилаштую, цуценята загинуть. Вони усе розуміють, борються за життя скажено, даються робити болючі уколи, туляться до мене, лижуть руки. Їжі для них, дякувати волонтерам, маю вдосталь.

Як тільки вони одужають, я шукатиму оказію - відправити їх до господарів.

Тому. Прошу відгукнутися тих, хто через деякий час (бо поки що цуценята нетранспортабельні) буде їхати через наші краї (район Маріуполя) у Львів, Дрогобич чи Слов'янськ і може взяти з собою цуценят у коробці. Неприємного запаху не буде - я засиплю наповнювач, їжу для них дам з собою, єдина проблема - скавчатимуть... Є ще варіант у Києві, але це притулок, у притулок після всього пережитого віддавати не хочу, тільки дбайливим господарям.

Допоможіть врятувати малих!

Мій телефон: 0667486613.



Вітаю всіх з Новим роком! Особливі вітання і найщиріша подяка - тим, хто нам допомагав і допомагає. Бажаю, щоб усім нам - тим, хто воює, і тим, хто волонтерить - вистачило сил, терпіння і всього іншого і на наступний рік, який буде четвертим роком війни. І щоб наступний Новий рік - разом, удома.

* * *
Запах диму, сніг і старе село,
І дорога, і ми на ній.
Це усе зі мною уже було,
Та забулося на війні.

Хто, коли, із ким і куди ішов,
Постирали багато літ.
У рифлених відтисках підошов
Проступали вода і лід.

Пахло димом, сирістю, і чомусь
Терпли плечі від вантажу.
Це десь там я, мабуть, і зупинюсь
І майбутнє наворожу.

Переламаний вибухами садок,
Стукіт серця, азарт і злість -
Я війну пережила задовго до,
А тепер мене побут їсть.

Та як давній запах, старий мотив -
Не згадав би, якби схотів -
Накладається пам'ять передчуттів
На реальність без відчуттів.

Мокрий сніг вкладається на ріллю,
Пахне димом і дежавю.
Я в слова ці запахи переллю,
Якщо вийду і доживу.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
грудень 2016


Попередні 25  Наступні 25