?

Log in

лютий 2016   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Hilda

За тиждень минуть два місяці від стрілянини у Києві, під час якої загинули Олег Мужчиль (Лісник) і офіцер "Альфи".
Хочу нагадати про людей з групи Лісника, які були затримані того дня. Певніше, про одну людину - громадянку РФ Ольгу Шевельову, яку я добре знала. Познайомилася з нею влітку на нашій базі, коли група Лісника ще входила у ДУК ПС. Ольга мала позивний Хільда.

Колись я вже писала про неї. За цей час познайомилась з її матір'ю, яка приїздила з Росії, і зрозуміла багато додаткових моментів. Ольга походить з сім'ї творчої інтелігенції в n-ному коліні. Має дві вищі освіти. Її батьки - професійні музиканти, фанати класичної музики, і Оля в них єдина дитина. Мама внутрішньо сильніша, ніж батько, вона тримається, а він там удома, за її словами, мало не збожеволів.

РОМАНТИК І ТВОРЧА НАТУРА

За словами мами, конфліктів з дочкою у них ніколи не було, але останнім часом Оля віддалилася від батьків, майже нічого про себе не розповідала. Це неправда, запевнила мене мама, що вони з батьком "стукали" на рідну дочку в ФСБ. Просто, коли Оля поїхала в Україну і дуже надовго повністю зникла зі зв'язку, мати написала їй на мейл: "Якщо ти не відгукнешся, ми змушені будемо подати у розшук". Так що тепер я схильна думати, що слова Ольги про батьків, які зреклися дочки-бунтарки і здають її в ФСБ, були її заздалегідь заготовленою легендою, придуманою для того, щоб відмазати близьких від можливих переслідувань.

Потайна, романтична натура, зі слабким із дитинства здоров'ям. Судячи з усього, схильна надміру захоплюватись. Одному здібному чоловікові з підприємницькою жилкою, так розповіла її мама, вона, буквально закохавшись в його справу, безкоштовно допомагала майже рік і в захваті розповідала близьким, які надзвичайні речі він робить. Думаю, що до Лісника, який дав їй у руки зброю і навчав воювати, в неї було схоже ставлення. Вона потрапила під вплив його харизми - чесно кажучи, це було неважко, бо Лісник то був Лісник, таких небагато. Я сама деякий час ним захоплювалась - до того моменту, поки він не сказав прямим текстом, що ненавидить і зневажає Яроша, якого я бачила у бою, а у лавах ДУК перебуває з метою користування ДУКівським "брендом". Мене це миттєво отверезило і змусило тримати відстань. А вона, росіянка – що вона могла знати (а ще важливіше – відчувати) щодо Яроша і ДУК?

Хільда ненавиділа путінський режим і мала виражені проукраїнські погляди - за принципом "Ворог мого ворога - мій друг". В Росії працювала у редакції технічного журналу і тримала, за її словами, на столі прапорець "Правого сектору", який страшенно шокував її колег. Потім пройшла навчання у таборі на Харківщині і кілька місяців служила у ДУК ПС - вартувала на базі, бувала на передовій і принаймні один раз брала участь у перестрілці з ворожою ДРГ. Також вона добувала для Лісника інформацію про супротивника.

ДАЛІCollapse )

Після Савур-могили

Два фото

Posted on 2016.02.02 at 19:30
pinochet_junta

November 1971, Santiago, Chile --- Fidel Castro (L) with General Augusto Pinochet during Castro"s official visit to Chile. --- Image by © Diego Goldberg/Sygma/Corbis

Щоб у підсумку було так, як на першому фото, дуже часто спочатку треба робити так, як на другому...

Після Савур-могили

Зимові дива у моїй кімнаті

Posted on 2016.02.02 at 03:35
Що тільки відбувається в Україні. Навіть комахи - і ті сприймають демократію як вседозволеність: коли хочуть - тоді й прокидаються :)

IMG_6561-1

IMG_6579

Фото зроблені 31 січня і 1 лютого. Кажуть, морозів і навіть снігу не буде до наступної зими. Класнючі, легкі як пір"їнка маскхалати, які нам нещодавно підігнали волонтери, можуть не знадобитися...

Я назвала цей текст так, щоб привернути до нього увагу. Але далі пишу всерйоз.

У нас тут два дні були наради, на які мені вдалося вирватись до Києва. Рух Яроша формується, робота йде. Буде координаційний центр, будуть зустрічі ініціативних груп, поїздки по регіонах - все як треба. Провести з'їзд у лютому, судячи з усього, не встигаємо, але то таке, значить, проведемо в березні.

Але є дві речі, які мене серйозно непокоять. Я виконаю будь-яке рішення Провідника, але як особисту думку - скажу про них.

ДаліCollapse )

Після Савур-могили

Бокс зі зв'язаними руками

Posted on 2016.01.24 at 17:54
Знаєте, чому в Україні ніколи не було єдності?
Правильно - тому що "три гетьмани" і взаємне поливання брудом, що руйнує ореол будь-яких ідей і постатей.
А звідкіля три гетьмани і бруд?
Ви скажете - від особистих амбіцій, якими ніхто не хоче поступитися.
Так ось - ні фіга. Причина лише одна: боротьба за контроль над фінансовими потоками.
Якщо, приміром, у двох організацій з подібною спрямованістю різні джерела фінансування - однією їм не стати ніколи.
Якщо підлеглі "підсиджують" лідера - вони не вважають, що впоралися б з його обов'язками краще. Вони хочуть мати доступ до його джерел фінансування.

Якщо ви зараз чуєте чи читаєте, як фронтовики обливають один одного, а то й цілі підрозділи брудом, виводять на чисту воду, викривають страшні злочини і зловживання - не намагайтеся розібратися, хто там правий, хто винний, це взагалі ні до чого. Можете сміливо відповідати, хоч подумки, хоч публічно: ідіть ви нафіг зі своєю конкуренцією за потоки волонтерської допомоги.

ДаліCollapse )


Після Савур-могили

Епітафія автівці

Posted on 2016.01.16 at 13:10
Tags:
subarik

Червоний субарік... Маленька легенда нашого підрозділу, герой кількох постів.
Улюблена машинка, рік тому подарована нам волонтером. Об'їздила майже всю Донецьку і трохи Дніпропетровську область. Перевезла неймовірну кількість бійців і вантажу. Врятувала одне життя.
Навчила мене водити машину :)

Як я її берегла! - а прийшов і її час :( Двоє наших бійців ризикнули поїхати по суцільній ковзанці на лисій гумі з гулями, щоб троє інших наших молодих обормотів встигли потрапити на свята додому. І розбилися. Машини на фронті і у прифронтовій зоні взагалі довго не живуть.

Прощавай, субарику! Підеш на розборку.

Після Савур-могили

Люди Яроша

Posted on 2016.01.15 at 18:28
Tags:
Назва - Національний рух Дмитра Яроша - поки що робоча. З часом вона може змінитися. Але рішення включити у назву нового руху прізвище нашого лідера - принципове, від цього ми не відмовимось.

"Організація вождистського типу"? Саме так. Кого це не влаштовує - швидко йдуть до інших структур або створюють свої.

Щоправда, поточне формулювання особисто мені подобається не дуже. Я пропонувала інше - коротке, з викликом і зі смаком: "Люди Яроша". І все.

Так, ми люди Яроша. Ми довіряємо своєму лідеру, з яким воювали пліч-о-пліч, якого бачили в бою і у щоденній допомозі побратимам, навіть у тих випадках, коли вони з власної ініціативи вплутувались у банальний кримінал і на допомогу навряд чи заслуговували. Сьогодні окремі з них сміють називати Яроша зрадником. Чи мають право казати про поняття, що стосуються честі, люди, що самі не мають ні честі, ні совісті?

Це рішення - включити прізвище Яроша у назву руху - не було одностайним. Нам довелося довго переконувати частину побратимів, які вважають, що потрібно орієнтуватись лише на ідею, а не на особу. З одним з них у мене була гаряча суперечка. Я сказала, що якщо особа зрадить, розвалиться лише наша організація, а ідея житиме далі. Він обурився і сказав, що знає Яроша майже 30 років і знає, що на зраду він не здатний. "То в чому ж проблема?" - щиро здивувалась я.

Ідея не має ні вуст, ні вказівного пальця, щоб сказати: "Ось ти сповідуєш мене правильно, а ти ні". Єдині наші орієнтири - провідники минулого, але вони - це тільки ідея УССД, втілена у людях. Світ змінився, і якби Степан Бандера жив зараз - напевно можемо знати лише те, що він боровся б за УССД. Як саме боротися - йому довелося б вирішувати з нуля, як вирішуємо зараз ми. І хто з нас має рацію, а хто ні - розсудить тільки історія.
Тому - орієнтуємось на особу, якій довіряємо. Так, власне, роблять усі - довіряють або не довіряють саме особі, яка очолює і представляє структуру. Адже в програмі жодної політсили не написано: "Ми будемо торгувати Україною", там завжди пишуться різні привабливі речі.

Сам Дмитро Ярош дуже довго був проти свого імені у назві - по-перше, від скромності, по-друге, не хотів, щоб про нас казали - ось саме те, що деякі з вас вже зараз активно строчать у коментарях. Але нам вдалося його переконати.
Казати правду легко й приємно. Я зараз розкажу усім, якими аргументами апелювала до присутніх на закритій нараді.

ЧИТАТИ ДАЛІ НА САЙТІ "СЕКТОР ПРАВДИ":
http://sectorpravdy.com/ua/news/tochka-zoru/1508-liudy-yarosha



Павел Буланов служил в полиции Екатеринбурга.
В июле 2014 г. уволен из полиции за взятку,
после чего оказался на Донбассе...
Проходил службу в "военной полиции ДНР".

В ролике использовано видео с телефона П.Буланова
Монтаж: Олена Білозерська

Після Савур-могили

Христос народився!

Posted on 2016.01.07 at 01:33
Tags: ,
rizdvo

Сучасна різдвяна листівка :)

Після Савур-могили

Photo by Jen Osborne

Posted on 2016.01.06 at 23:28
Osborne13




Відеоподарунок колекціонерам. Схоже, найбільша в Україні колекція шевронів "АТО". Знаходиться у пункті відпочинку для військових на залізничному вокзалі Дніпропетровська, організованому Фондом оборони країни, і знаному як "Вокзал-Дніпро". Те саме місце, де працює волонтером знаменита 86-річна бабуся Люда...

Ну, й ми на згадку на тлі шевронів:
Vokzal-Dnipro

Після Савур-могили

Кілька геополітичних тез

Posted on 2016.01.05 at 12:25
1. На території України зараз відбувається війна за світове панування між РФ та США.
Російсько-українська Визвольна війна - це тільки для нас, а не для світу.

2. Жодна держава у цьому конфлікті не відстоює інтереси України - виключно свої власні.
Різниця між ставленням США і РФ до України в єдиному: для існування РФ життєво необхідно позбавити Україну суверенітету і повернути її у свій склад. США ж не збираються робити Україну своїм штатом і використовують нашу державу виключно як інструмент для боротьби з Росією.

3. Західним державам потрібен був привід, щоб задушити Росію санкціями. Цим приводом став напад РФ на Україну.

4. Заради перемоги над Росією США порушили одразу два своїх табу: не продавати за кордон нафту (40 років не продавали!) і не здавати Ізраїль (зняли санкції з Ірану, який погрожує Ізраїлю знищенням). Так що усе всерйоз.

5. Чи можуть США та РФ помиритися? За правління Путіна - ні, бо, порушивши Будапештський меморандум, Путін продемонстрував свою недоговороздатність. Тепер йому ніхто вже не повірить.

6. Чому в такому разі європейці і американці, не шкодуючи сил на безкінечне глибоке занепокоєння, щосили заважають Україні воювати за свою територіальну цілісність?

Тому що, по-перше, не хочуть ризикувати, адже є якась імовірність, що в разі загострення військового протистояння Росія захопить усю територію України, а мати буфером замість України Польщу нікому не хочеться (а полякам особливо). І вони обирають більш повільний і менш ризикований шлях - душити Росію економічно. Що млявий військовий конфлікт, розтягнутий на роки, протирічить державним інтересам України, нікого не колише (див.п.2).

По-друге, не так вже вони й заважають. Пам'ятаєте, як перед проголошенням Україною суверенітету сюди каталися то Буш, то Тетчер і переконували цього не робити? Якби їх тоді послухали, зараз ОБСЄ у Києві і Львові котролювало б, наскільки чітко Україна виконує союзний договір.
Але ми їх не послухали, чим здобули їхні симпатії і допомогу. Бо допомагають лише тим, хто допомоги вартий.

7. Що нам робити далі?
Перш за все, почати відрубати руки злодіям. Або, у крайньому разі, розстрілювати. Причому починати не з тих, хто вкрав зі складу пару берців, а з тих, хто краде їх вагонами і літаками.
Якщо цього не робити, жодна країна світу не буде нам всерйоз допомагати. Бо зараз ця допомога розкрадається.

8. Висновок трохи парадоксальний: якщо ми мертво триматимемось за власні, а не чужі інтереси, нам допомагатимуть. Якщо аж надто рахуватимемось з чужими - можуть і пожертвувати.

Після Савур-могили

Я не хочу до Європи

Posted on 2015.12.31 at 22:16
Тема не святкова, але накипіло.

На передку немолодий боєць ішов по дорозі, кашлянув і раптом закричав від страшного болю у спині - велика міжхребетна грижа (на той момент свого діагнозу він ще не знав) передавила нерв. Він стоїть і скрикує при кожній спробі поворушитися.
Поруч опинилася тільки я - чахлі 50 кілограмів. Неймовірними зусиллями дотягнула його до узбіччя, допомогла опуститися на коліна, він вперся руками у землю - а далі все, без серйозного знеболення його навіть не поворушити. Кличу по рації допомогу - мене не чують. (Про наші перманентні проблеми зі зв'язком можна було б написати великий драматичний твір). А далі - сцена: їдуть дві ОБСЄшні машини. І просто біля них - картина Рєпіна: людина в неоковирній позі кричить від болю, я, підпираючи плечем, розстібую на ньому РПСку, поруч валяється зброя і медикаменти.
Машини пригальмували. З обох висунулися ситі харі з виразом легкої цікавості на обличчі. Подивилися і поїхали далі. Була велика спокуса прострелити колеса.

Звичайно, я розумію, що вони "не мають права втручатися" (тільки передавати "сепарам" наші координати) і все таке. Пам'ятаю розповідь, здається, Аркадія Бабченка, як пострадянські фронтові журналісти ледь не начистили табло своєму західному колезі - він при них переживав, що, порушивши принцип журналістської етики - невтручання в події - врятував з-під вогню дітей. Для людей нашої ментальності такі переживання були дикістю.

У 2013 році я верталася літаком з Брюселю у Київ. Була спека, я дуже хотіла пити, але, щоб не ритися на ходу у сумках, вирішила попити вже в літаку. Я тоді не знала, що в літак заборонено проносити напої (крім куплених у "Дьюті-фрі"). На контролі з моїх речей вилучили пластикову пляшечку з водою, пояснили, що це заборонений предмет. Черги на контролі не було, час ще залишався, і я сказала англійською, що дуже хочу пити, чи не можна мені зараз попити з моєї пляшки, а вже потім викинути її? Молодий смаглявий хлопець з незворушним виразом обличчя пояснив мені, що вилучені речі вже не передаються у руки пасажирам, і викинув мою воду у коробку для сміття.

Так, це Європа. Це закони і правила - однакові для всіх. Але жодна людина на пострадянському просторі так би не вчинила.

ДаліCollapse )

Після Савур-могили

Пілсудський

Posted on 2015.12.29 at 18:44
Сьогодні командир дуже цікаво, по-військовому лаконічно розповів нам історію Юзефа Пілсудського, який офіційно носив титул "Начальник держави Польської". Записала майже дослівно:

"До Першої світової війни, коли Польща була розділена, він був терористом - за відновлення польської держави. Потім вступив у змову з окупаційною австро-угорською владою і створив Польські легіони. Вони воювали на боці Німеччини й Австро-Угорщини проти Росії, але воювали так, щоб передусім берегти людей. Паралельно польські корпуси були створені у Росії і Франції. Звичайно, формально вони не підпорядковувались Пілсудському, але всюди були його люди.

А потім - клац! - настав 1918 рік, і все почало сипатись. А в Пілсудського готові бригади. І приходить Пілсудський і каже: "Тут тепер Польща, і я тут тепер головний". - "На якій підставі?" - "На трьох підставах: одна стоїть у Німеччині, друга у Франції, третя в Росії".

Так виникла Польща. А якби вони рипнулись році у 16-му, їх би передушили, як тарганів... Поки не настав час, можна пояснювати свої дії як завгодно, головне - у потрібний момент, коли все сиплеться, мати у руках інструмент, яким можна закрутити гайки".

Ну що, суспільство трохи оговталось від новини, що команда Яроша виходить з ПС і створює новий рух.
Пора й мені щось пояснити людям.

Що я можу написати, крім того, що озвучено в офіційній заяві і відеоповідомленні?



Ясна річ, що якщо дійшло до створення нового руху, то серйозні протиріччя, навіть серйозний конфлікт - були. Але у нас принципова самозаборона на публічний негатив на адресу наших побратимів, які нині залишилися у ПС. З деякими з них ми в одних окопах сиділи, це святе.

Якісь люди - частково прихильники наших опонентів, частково звичайні боти - останнім часом вилили на Дмитра Яроша (і трохи - рикошетом - на тих, хто з ним) стільки бруду, що сприймати це спокійно можуть тільки люди з багаторічним досвідом інформаційних війн. Ну, то хай їм. Ми не відповідали і не будемо відповідати тим самим.

Це рішення - прощання з ПС - нам усім далося дуже тяжко. Якщо взяти те, чим є Правий сектор для найбільш ватного ватника, який не пропускає жодної передачі Кісельова, і поміняти знак мінус на плюс - вийде те, чим був ПС для нас. Під цим ім'ям хлопці пройшли Майдан і потім майже два роки воювали. Не думайте, що відмовитись від цих двох слів було легко. Але альтернативою був конфлікт між своїми, на радість Путіну й Порошенку. Два слова, навіть якщо ці слова "Правий сектор" - не варті цього.

Я пішла з Ярошем, бо вважаю, що все й одразу - не буває. І якщо ВСЕ для нас - це УССД, то від "одразу" можна й відмовитись.

Від підозр, що з політсили, яка свідомо зменшила градус радикалізму зараз задля досягнення великої мети у майбутньому, вийде чергова ліберальна партійка, мене рятує довіра до Яроша. Він не такий, як інші - в тому сенсі, що не відмовиться від мети заради грошей, особистої безпеки чи комфорту. Я знаю це не тому, що бачила, як він живе, а тому, що бачу, чого йому хочеться.
Як Провідник він має лише одну ваду - занадто трепетне ставлення до побратимів. Деяким негативним речам не було покладено край на самих початках, і в результаті вийшло те, що вийшло. Пам'ятаєте в Ольжича - "Піти чи послати і стать сам на сам з своїм невблаганним сумлінням"? Так от, він з тих, кому завжди простіше "піти", ніж "послати". Це не завжди правильно з точки зору доцільності, але це шляхетно, і тому є надія, що цей шлях - відмова від боротьби зі своїми - призведе до очищення. Очистившись, ми зможемо зміцніти. А тоді вже зможемо все.

Ми спокійно прощаємося з тими, хто залишився у ПС. Наші двері для них відкриті. Ми зберігаємо з ними добрі стосунки, адже мета у нас одна, шляхи її досягнення подібні, різняться тільки методи й послідовність дій.

Наших фронтовиків цікавить, що буде з шевроном ДУК. Є загальносвітова практика, згідно з якою бійці підрозділу, який уславився у боях і був пізніше розформований або перейменований, можуть з честю продовжувати носити старі шеврони. Це стосується усіх - і тих, що залишилися у ПС, і нас.

Прощаюся з "Правим сектором". Починаю новий шлях.

http://sectorpravdy.com/ua/news/tochka-zoru/1470-olena-bilozerska-pochynaiu-novyi-shliakh


Після Савур-могили

Про бариг

Posted on 2015.12.23 at 23:47
Я зрозуміла: ті, хто у нас при владі, негідні називатися олігархами.
Казати, що Україною правлять олігархи - це безпідставно ображати авторитетних діячів з Латинської Америки, які нічого поганого нам не зробили.

Ім'я тим, хто нами зараз править - позорні баригі.
Олігарх - це значною мірою політик, який думає про вл
асний престиж. Бариги ж думають виключно про одномоментне наповнення власних кишень; майбутнє, навіть найближче, їх не цікавить. У них гіпертрофований хапальний рефлекс, який спрацьовує навіть тоді, коли хапання завідомо дуже швидко призведе до проблем. Мабуть, кожен з них певен, що в крайньому разі встигне втекти.

Два приклади типової поведінки позорних бариг:

1. У договорі про постачання електроенергії на територію Криму тимчасово окупована АР Крим фігурувала як "кримський федеральний округ РФ". Демчишин сказав неправду, коли заявив, що у договорі цього не було. Бо якби справді не було, фотокопію договору він негайно опублікував би, щоб припинити скандал і відвести від себе обвинувачення. А якщо її не публікують - це означає, що або "федеральний округ" фігурує в обох копіях контракту (українській і російській), або, як мінімум, лише у російській (підписаній представниками України) - і росіяни цю свою копію негайно опублікують, якщо українці опублікують свою.

Виходить, що Україна, вимагаючи від цілого світу визнавати Крим українською територією, сама визнала його територією Росії. А чому?

Бо позорні баригі, підписуючи будь-який документ, уважно читають його тільки в частині цифр (бо саме там міститься відповідь на єдине питання, яке їх цікавить - скільки вони з цього матимуть). Все решта для них абсолютно неважливе бла-бла-бла. Якщо договір з економічної точки зору для бариги вигідний, він підпише його, навіть якщо у графі "підпис" до слова "Міністр" росіяни навіщось допишуть "Козел".

2. Про те, що Україна під час війни купувала вугілля у бандитів, що керують окупованими українськими територіями, ми дізналися лише тоді, коли ці бандити відмовились продавати нам вугілля через енергетичну блокаду Криму. До цього вважалося, що ми не ведемо з ними торгівлі.

Логіка нормальної людини: на українські гроші колаборанти озброюватимуть і годуватимуть бойовиків, які вбивають і далі вбиватимуть наших українських солдатів.

Логіка позорного бариги: завозити вугілля з Донбасу легше, швидше і дешевше, ніж з Південної Африки. Значить, вугілля треба купувати на Донбасі.
За цією ж логікою, купувати речі треба не в магазинах, а ходити на бандитські "малини" і купувати їх там у злодіїв і грабіжників, бо вони продають дешевше. Власне, бариги так і роблять.

І таких прикладів безліч. Бариги на всіх рівнях так влаштовані, що не здатні робити те, що їм особисто економічно невигідно. Тому від такої їхньої поведінки врятують тільки речі, явно їм невигідні - які супроводжують справжні революційні перетворення і пов'язані з освітленням, в тому числі на вулицях.


Hilda

Маю дещо вам розказати. Але дуже обережно, користуючись головним принципом "Не нашкодь!". Пишу це лише після того, як у соцмережах і ЗМІ вже з'явилися імена і позивні людей, про яких йтиметься нижче.

Я добре знала двох громадян РФ з групи Лісника, затриманих у той день, коли його було вбито.
І я ніколи не повірю, що вони могли свідомо працювати на ФСБ.
Щодо них якимсь чином треба добитися справедливого розслідування і, головне, невидачі їх в РФ, бо їм там не жити.

Це власне, все, що я хотіла сказати. Решта - подробиці.
Їх звуть Паша (Павел Пятаков) і Оля. Позивні Рагнар і Хільда. Вона начебто з Москви, він з Примор'я. Познайомились вони в Україні, на тренувальній базі, де інструктором їхнім був Лісник.

Паша практично не може говорити - у нього серйозне порушення мови. Замість чітких слів він видає абсолютно нерозбірливі звуки. Лише Оля його розуміла і була при ньому за перекладача. Вони завжди ходили разом, абсолютно нерозлучно. Зі слів Олі, проблеми з мовою у Паші - наслідок поранення і контузії, отриманих ще в Росії. В самої Олі - висока ступінь міопії (короткозорість). Ще ті агенти ФСБ, коротше.

Паша - з російських радикальних націоналістичних кіл. У них, зокрема, була група в контакті, до якої Паша писав ідеологічні статті дуже радикальної спрямованості. Називав себе націонал-революціонером. Суть його ідеології - ненависть до держави (режиму) і до олігархів, і революція заради побудови ідеального суспільства, яке існує зараз лише у мріях націоналістів-революціонерів. Мало не в кожній своїй статті Паша закликав до революційного терору і, відповідно, в Україні переховувався від ФСБ. Його шукали, у нього вдома у Росії були обшуки. Мама, яка повністю підтримувала Павла, під час обшуку телефонувала йому в Україну і зі сміхом розповідала, що ФСБшники крутять у руках його бутафорську шаблю - думають, певно, яким би чином оголосити її холодною зброєю.
Крім матері, у Павла залишилися в Росії дружина й діти.

Оля була значно більш потайна, про її минуле я знаю зовсім небагато. Знаю, що вона розлучилася з чоловіком і дуже сумувала по своїх вимушено залишених у Росії кицьках. Батьки її зреклися, рідна мати стучала на неї в ФСБ, аргументуючи це тим, що краще хай її дочка сидить у тюрмі, ніж бігає по лісах з фашистами-бандерівцями. За Олиними словами, ще до втечі в Україну вона тримала в себе на робочому столі прапорець Правого сектору, шокуючи колег по роботі.
На моє питання, чому вона приїхала воювати за Україну, Оля відповіла, що переслідує власні цілі, і ціль її - знищення нинішнього російського режиму, і вона сприяє цій меті, воюючи на Донбасі.

Оля і Паша призначалися Лісником для агентурної роботи проти "сепарів", але рвалися воювати, і він не дуже протидіяв цьому. "Они не бойцы, - казав Лісник, - они для агентурной разведки. Но хотят. Хотят. Так что пусть постреляют, пока не очень опасно". Так що Хільда і Рагнар час від часу чергували на позиціях і взяли участь принаймні в одній сутичці, коли до наших позицій підлізла ворожа ДРГ, але наші вчасно помітили і обстріляли її.

У Хільди була каска з прикріпленими до неї елементами маскування а-ля кікімора - вочевидь, подарована Лісником, бо в нього була точнісінько така сама. У цій касці (і важкому броніку) вона несла варту на нашому пості всередині бази. Виглядало це трошечки кумедно, але Лісник так не вважав. Він із захватом казав, як добре це маскування розмиває силует - він підійшов майже впритул, але поки Хільда не поворушилася, не бачив її.

Спочатку Хільда мертво, як партизан, трималася за свою "легенду" - що вона з Донбасу. Я ж прекрасно чула, що вимова у неї - російська, схожа на пітерську. Коли хтось захворів і Хільда запропонувала ПОСТАВИТЬ йому укол, я в обличчя сказала їй, що вона не з Донбасу. Вона зізналася, що так і є, вона з Москви, тривалий час жила в Пітері. Відтоді ми почали спілкуватися. Вона трохи нижча від мене на зріст і має менший розмір взуття, тому усе, що присилалося мені волонтерами, але виявлялося малуватим, ішло їй.

Інші бійці на базі не дуже любили Хільду і Рагнара, поза очі називали їх "півтора бійця". Думаю, це було через те, що вони демонстративно виконували лише вказівки Лісника, нікого більше не слухали. По ночах працювали в Інтернеті, вставали пізно.

У таких людей психологія - як би це сказати обережно - членів невеличкого осередку радикалів. Такі осередки, як правило, густо просякнуті агентурою спецслужб. Але агенти спецслужб - не такі, як Паша і Оля. Вони хитріші.

Мені невідома теперішня позиція і бажання Паші і Олі, але я впевнена, що вони дуже не хочуть бути переданими до Росії. Треба посприяти, щоб їх якось залишили тут. Бо там їх або надовго посадять, або взагалі уб'ють. А тут - мо', через рік "Рошен" збанкрутує, і випустять.

P.S. На фото - Оля, вона дозволяла фотографувати себе лише так - без обличчя. Фото зроблене на її прохання і призначалося для її знайомої, якій дуже кортіло побачити Олин побут в Україні.

Усім, хто звинувачує ПС у тому, що ми досі не помстилися Авакову за Сашка Білого, та в інших подібних речах.

Я абсолютно точно знаю, де можна знайти Авакова. Якщо хочете - можу поділитися з вами цією суперсекретною інформацією.
Давайте, вперед. Ідіть до Авакова і мстіться. Вас хтось за руки тримає?
Не йдете? Тоді заткніться.

Люди, що закликають до подібних речей, поділяються на дві категорії: це або диванні диверсанти, або героїчні двіжувальники. І тих, і інших наші можновладці можуть не боятися. Бо перші взагалі не відірвуть п'яту точку від дивану, а другі дорогою до Авакова гопнуть якусь дрібну падлюку і сядуть. Двіжувальники тим і відрізняються, що зазвичай нездатні провести силову акцію і не попастися. (Одиницям, яким не бракує не тільки сміливості, а ще й кваліфікації, теж чомусь магазини "Рошен" заважають більше, ніж, скажімо, шкідники й тупарі з Генштабу). А двіжувальники ще й ображаються потім, що їх недостатньо швидко відмазують. І вважають себе молодцями, а всіх інших - зрадниками, що продалися режиму внутрішньої окупації.

Коли ви "залітаєте" - то за п'яну їзду з гранатою, то за черговий "революційний" віджим, і вас відпускають - ви ж чудово знаєте, як вас відпустили. Знаєте, що ніхто не брав штурмом суд чи райвідділ і не відрізав вуха родичам прокурорів. Максимум - помітингували трошки, але коли цього було достатньо для звільнення?
То як же вам совість дозволила бути на свободі завдяки договорнякам з окупаційним режимом? А ну бігом назад у камеру! Побачивши таку вашу принциповість - хтозна, може, хтось і піде на штурм, аби вас звільнити.

Хіба ви не знаєте, що ваші перманентні "зальоти" - головна тема перемовин зі злочинним режимом, і головний козир, який ви йому даєте у боротьбі з патріотами?

А слабО тиснути руку падлюкам, якщо це треба? Ввічливо розмовляти з ними? Переконувати їх у своїй відносній безпечності? (Причому врахуйте: навіть якщо ви на це погодитесь - З ВАМИ ці падлюки розмовляти все одно не будуть). СлабО щодня приносити себе у жертву, щоб там, в "зоні АТО", зберегти бази і зброю? Щоб бійців не роззброїли, або щоб вони не загинули при спробі їх роззброїти. Є різниця між маленьким партизанським загоном, бійці якого живуть на нелегальному становищі і можуть собі дозволити говорити і робити майже все - і великою організацією, більшість членів якої давно переписані силовиками і адреси баз якої, включно з усім, що на тих базах є, давно їм відомі.

СлабО - щоб у підсумку була не перманентна яскрава революція (коли все розвалюється і якийсь час всім усе можна), а швидкий і маловидовищний прихід до влади? І під суд їх, під суд. І за Майдан, і за Білого, і за Іловайськ, і за Ліпецьк.

P.S. В рамках недавнього раптового сплеску інформаційного смороду (ви знаєте, про що я) мене, серед іншого, звинуватили в тому, що я наркоманка. Цікаво, ким я стану після цього посту :)

Після Савур-могили

Поїздка з Лісником

Posted on 2015.12.13 at 21:37


На цьому відео - моя розмова з покійним Лісником - Сергієм Аміровим, Олегом Мужчилем. Не інтерв'ю - просто балачки під час спільної поїздки у машині. Записані абсолютно випадково, але не приховано, тому якихось сенсаційних таємниць ви там не почуєте. Зате почуєте живий голос людини, її манеру спілкування, хоч трохи дізнаєтесь, про що вона розмовляла, над чим жартувала тощо.

Це відео знімалося виключно "для себе", публікую його лише тому, що Лісника вже немає і його постать, його особистість раптово зацікавили багатьох. А він був живою людиною. Усі ми живі люди, а не функції (героїв, зрадників, патріотів, диверсантів, агентів ФСБ тощо).

У тій великій статті про Лісника, писаній вночі у потязі, по дорозі з передка, я, звичайно, багато про що не написала. Може, й правильно, адже пост і так вийшов завеликий. Але навіть у найкращій статті важко "побачити" і "почути" людину - її, наприклад, оригінальну південну вимову, з легенькою, скоріше приємною, ніж дратуючою картавістю. У ньому взагалі сильно відчувалась південна кров, коли я сказала про це, він розповів, що у нього в роду були цигани.

ДаліCollapse )


l1


Що його звали Олег Мужчиль, я, звичайно, і гадки не мала. Для мене він був Лісник, або Сергій Аміров - по Фейсбуку. Аміров, до речі, від ісламського терміну "амір" - командир. "Сергей Командиров" - посміхнувшись, пояснив він. А справжні імена - навіть імена, не тільки прізвища - у нас питати не прийнято.

Він очолював один з підрозділів розвідки ДУК ПС (вийшов з ДУК за власним бажанням у кінці літа). Був висококваліфікованим розвідником-диверсантом і авантюристом до мозку кісток. Воював, за його словами, у Другу чеченську (на боці чеченців). Його не раз арештовували. Сидів у "Матросській тишині". Розказував, що там усюди килими і абсолютна тиша, яка діє на психіку краще за будь-які тортури. Кілька тижнів такого сидіння в "одиночці" - і переважна більшість людей готові розказати слідчим усе завгодно - просто за право поговорити з живою людиною.

Він очолював Духовне управління українських буддистів, був настоятелем буддійського монастиря. Почувши про це від нього, я недовірливо спитала, чи він справді щиро сповідує буддизм чи це для нього одне з багатьох прикриттів розвідника. "Одно другому не мешает, - посміхаючись, казав він. - Я путешествую по буддийским храмам, это моя легенда. И, конечно, я настоящий буддист".

Він не без захвату розповідав, як одного разу в Росії його намагалися "розколоти" справжні професіонали. Йому підставили освіченого буддиста (або спеціаліста з питань буддизму), який побував у тих самих священних місцях, їм було про що поговорити. Під час спілкування "буддист" час від часу вживав терміни, які стосуються іншої релігії - не пам'ятаю, можливо, індуїзму чи даосизму. Людина, для якої буддизм - лише поверхнево вивчена шпигунська легенда, ні за що не помітила б цього нюансу. Але Лісник, справжній буддист, одразу це помітив і зрозумів, що це підставна особа, яка намагається вивести його на чисту воду. "Ось так потрібно працювати", - казав він.

Він був родом зі східної України. Очолював кілька автономних груп, які з початку війни активно працювали на окупованих територіях і навіть на території Росії. Я бачила відеоролики з їхніх операцій - працювали добре. Згодом - причина мені невідома - Лісник осів на контрольованій Україною території, перевіз сюди частину своїх людей. Серед них були громадяни РФ, з тамтешніх радикальних опозиційних кіл, я особисто бачила двох.

Вживу ми з ним познайомились на початку літа цього року, коли він з кількома людьми осів на нашій базі. Познайомились і майже подружилися - з того моменту, коли він раптово з'ясував, що принаймні по одній з його улюблених спеціалізацій я володію знаннями і можу розмовляти з ним на рівних. Після цього була не одна ніч балачок взагалі про все - від серйозних політичних питань до дрібних випадків із життя. Розповідав таке - дуже шкодую, що не записувала по свіжих слідах. Мене дивувала легкість, з якою він розказував про те, про що люди його професії зазвичай мовчать. А коли я кудись ненадовго від'їжджала, він незмінно годував замкненого у моїй кімнаті Комцю Ватничка.

У минулому він, як і мій батько, був акваріумістом - це була ще одна спільна тема для розмов. Пам'ятаю, розказував, як неймовірно дорого коштує тримати акваріуми з морськими рибами і водоростями, і як заробляють (і як ризикують) контрабандисти, які переправляють сюди екзотичних морських риб і рідкісні корали. Не пам'ятаю, чи встиг особисто він позайматися такою контрабандою, але не здивуюся, якщо встиг, причому не для заробітку, а для власного задоволення. Він був з тих людей, для яких авантюра - все.

Неймовірно розумний, ерудований, харизматичний, з блискавичною реакцією. Це про нього колись я розказувала історію, як він у небезпечній ситуації з неймовірною швидкістю рив окоп і на питання: "Что, решил вспомнить молодость?" миттєво відповів: "Нет, решил встретить старость". Підтягнутий, рухливий, без шкідливих звичок, виглядав дуже молодо - як на мене, років на 40, я дуже здивувалася, коли дізналась, що йому за 50.
Розумом, лексикою, манерою говорити, парадоксальністю мислення, навіть блиском очей він нагадував мені Дмитра Корчинського. "Чому я сиджу і дивлюся на тебе, а бачу Корчинського?" - врешті-решт напряму спитала я.
- Потому что мы были в одних и тех же местах, учились у тех же людей, читали те же книги. Но разница между нами в том, что он философ, то есть, балабол, который ничего не довел до конца, а я военный, и я человек действия.

Його стосунки з "Правим сектором" були дуже складними. Дмитра Яроша він тупо ненавидів, асоціював себе лише з ДУК, і те - з деякими "оговорками". Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій, як маячню сприймав усі аргументи на тему, що не можна робити такі речі, поки в державі не назріла революційна ситуація. Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що думка більшості - ніщо, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро.

ДаліCollapse )

Після Савур-могили

Обід. Поки що все спокійно

Posted on 2015.12.10 at 17:30
20151205_121529

Обід. На даний момент усе спокійно, тільки їхній АГС за посадкою чути.

Після Савур-могили

Про рекет

Posted on 2015.12.10 at 16:40
Повернулася я з передка, де біля тижня була взагалі без зв'язку, як у печері, а тут такі новини.
Виявляється, наш президент продав шанс на повернення Криму за 70 млн російських рублів (мізерна, як на його статки, сума), а "лідерів кримськотатарського народу", вочевидь, підкупили грошами Фірташа і домовились з ними про ремонт ЛЕП. В результаті правосєкам довелося припинити блокаду Криму, бо самотужки, без кримських татар, продовжувати її неможливо.

Вся ця історія попахує - ні, не попахує, а смердить банальним рекетом. Оскільки аж до підриву ЛЕП влада не чинила жодних перешкод блокувальникам, і навіть після підриву зрештою не наважилась на силовий розгін акції - робимо висновок, що блокада відбувалася з мовчазної згоди влади.

По-перше, їй було вигідно зібрати усіх активних і невдоволених подалі від Банкової і від фронту і там їх чимось зайняти.

По-друге - жоден бізнесмен не стане платити рекетирам, поки не переконається, що в разі несплати вони здатні створити йому серйозні проблеми. Тому - схема стандартна: спочатку під шляхетними гаслами боротьби з безсумнівним злом - наркоторгівлею/підпільним гральним бізнесом/російською окупацією тощо руками виконавців - частково ідейних і наївних, частково бажаючих заробити на ідеї - знищується кілька притонів. Далі власник притону погоджується платити данину, і шляхетна боротьба припиняється.

Якби раптом процес якимсь чином вийшов з-під контроля - татарські керівники не продалися, на Чонгарі зібралося б тисяч зі сто народу, а кримчани запросилися б разом з півостровом назад в Україну - влада спробувала б осідлати цей процес, як зробила з Майданом, тільки й усього.

А ще сьогодні прочитала, що в центрі Києва продають торти, на яких відкрито написано "виготовлено в ЛНР". Не інакше, цинічні бариги, які ведуть торгівлю з окупантами, мають у владі колегу-кондитера.

Після Савур-могили

Запобіжник

Posted on 2015.12.03 at 16:37
І знову фронтові зустрічі і фронтова історія, цього разу весела. Розповідає колишній боєць батальйону "Айдар" (зараз воює в іншому підрозділі), родом зі східної України:

- Було це на Луганщині, під Новосвєтловкою, у вересні минулого року. Моталися ми на "Нісані" з "Утьосом" (важкий кулемет - О.Б.) у кузові. І в мене кулеметника поранило. "Сепари" йшли по балці, а ми за пагорбом стали. І я кажу Вовці:
"З "Утьосу" стріляти можеш, стріляв колись?" - "Можу". - "Ну, давай, я швидко виїду задом, а ти їм вмаж. Але добре вмаж, бо в нас тільки одна спроба, далі накриють".

Я задом вирулюю на відкрите - рраз! - а наш кулемет не стріляє. Я швидко - раз, назад за пагорб, наче не помітили нас. А Вовка: "Блін, де тут запобіжник?"

А він, виявляється, раніше стріляв з піхотного "Утьосу", а це зенітна версія, на зенітному станку. І він не знає, де там запобіжник.

Я хапаю рацію, кричу, мать- перемать, щоб знайшли кулеметника і спитали, де на "Утьосі" той запобіжник. А їм же зади піднімати, шукати когось... Рація мовчить. Я кричу, лаюся... А "сепари" ж нас слухають... Почули по рації мою вимову і російський мат триповерховий - мабуть, прийняли за свого. І кажуть, у рацію, "сепари": "Кто вас, мудаков, сюда поставил? У зенитного "Утеса" предохранитель за осью".

Ну, ми як вискочили, Вовка як поклав тих, що у балці... Молодці сепари, допомогли, спасибі їм.

Після Савур-могили

Сумні фронтові історії

Posted on 2015.11.30 at 15:19
СУМНІ ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ

Мотаюся по фронтах. Ночую на сяк-так облаштованих, опалюваних буржуйками базах, з фронтовиками з різних підрозділів, "легальними" і "нелегальними", для мене - випадковими знайомими, більшість з яких я, скоріше за все, ніколи вже не зустріну. Деякі обличчя і позивні запам'ятовую, деякі - ні. На згадку залишаються поганенькі спільні фото і розказані ними історії.

Всі ці історії чимось схожі одна на одну, в Фейсбуках про таке майже не пишуть, у ЗМІ - тим більше. Не поручуся, що кожен оповідач на сто відсотків розказує правду, але з сукупності цих історій вимальовується така картина... Правдива і страшна картина.

Хлопець 20-и років, воював в одному з добробатів з перших днів війни, пройшов Іловайськ та інші гарячі точки. Статусу УБД ніколи не мав і не збирався мати. Після розформування батальйону зібрався був у мирне життя, але, сидячи без копійки і ледь зібравши гроші на проїзд, зустрів випадково у транспорті свого однолітка з новенькою корочкою УБД, який їхав безкоштовно. Заговорив з ним, використовуючи фронтовий сленг - і миттєво зрозумів, що той "УБДшник" на війні не був і дня. Нині хлопець легалізовується в одну з фронтових бригад. Хоче повоювати ще і отримати УБД. Оскільки в армії він раніше ніколи не служив, влаштуватися на контракт не дуже й легко. Каже, що доведеться проходити якісь навчання, але нічого, навчиться якось, адже рік пробув на фронті.

Дядько за 50, родом з Криму. 11 місяців разом з товаришами воював нелегально - при одній з армійських бригад. (Якщо хтось не знає - це дуже розповсюджене явище). Жінка-медик, яка була з ними, для чогось зібрала ксерокопії їхніх документів і через власний довгий язик потрапила з цими документами в СБУ. Тепер дядькам загрожує тюрма - за те, що нелегально воювали. Мєнти сказали: "Ви ідіоти, не могли сказати, що у населеному пункті Х ви не воювали, а просто жили і пили горілку? Ну, не могли ви воювати, бо щодня були бухі. Бухати не заборонено".
Їдучи туди, де ми познайомились, дядько попався ВСП - військовій службі правопорядку. Відбрехався, що ніде раніше не воював, після окупації Криму жив десь в центральній Україні у жінки, потім забухав, вона його вигнала, він купив собі беушну форму і поїхав в "зону", щоб завербуватися на контракт у ЗСУ. Відпустили. Знову тепер воюватиме нелегально, бо за станом здоров'я на контракт його не візьмуть, а "так" - беруть залюбки, бо він не бухає - "підв'язав" багато років тому.

Таких історій - безліч. Я сама поза базою пересуваюся без жодної символіки на формі, а коли мене ловить ВСП, брешу, що я волонтер. Деякі наші носять шеврони інших, легальних підрозділів. Один попався - з таким шевроном, але без воєнника. Сказав, що рік воював у Правому секторі, а тепер перейшов до легального підрозділу, документи на оформленні, воєнник ось-ось видадуть. Прокатило. Поки що такі відмазки прокатують - якщо, звичайно, при тобі немає зброї або боєприпасів. Скоро вони перестануть прокатувати.

ДАЛІCollapse )


Попередні 25