?

Log in

червень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Після Савур-могили

Галя

Posted on 2017.06.21 at 20:40


Новий член родини. Звати "Галя".
Ось так вона працює - півкутової на сотці. (Оптика тимчасова, поставили тільки щоб перевірити кучність).


Їду по Києву в таксі. Вдягнена у цивільне, сильно кашляю, вигляд маю гранично негероїчний.
Таксист дає чемні поради, як лікувати бронхіт, розповідає, як вилікувався сам і як його теща.
В процесі розмови пробалакуюсь, що щойно з "АТО". Оскільки думка людська працює значно швидше, ніж язик, встигаю передбачити три можливі реакції таксиста. Перша - недовіра ("Ви-и? На фронті? І що ви там робите?"). Друга - захоплення і вдячність, типові для киян по відношенню до фронтовиків, особливо жінок. Третя реакція - ватна (адже звідки мені знати, що він не ватник? - "Мы вас туда не посылали" і далі по тексту).

Я не вгадала. Знаєте, якою була його реакція?

- А, ну тогда понятно, откуда у вас бронхит. Там же окопы, блиндажи сырые. Вам надо взять отпуск и хорошенько подлечиться.

Інтонації, сама відповідь - точнісінько такі самі, як якби я розповіла, що кілька днів тому довго чекала автобус під сильним дощем. Або вийшла взимку у мороз без шапки. "А, тоді зрозуміло, чому ви захворіли".
Тобто - ставлення до війни, абсолютно форс-мажорної ситуації, як до звичайної, звичної, побутової. Хто ходить у мороз без шапки - може застудитися. Хто живе по сирих бліндажах - аналогічно.

Звикли люди, звикли за три роки, що у нас війна.

Сюр, ні?

Я не знаю, як ставитись до цих змін у нашому менталітеті. Думаю, це скоріше добре, ніж погано, бо до чого звикли - того перестають боятися.
А ви як думаєте?

Після Савур-могили

Стіна пам'яті

Posted on 2017.06.17 at 01:07


Сходила "на екскурсію" до Стіни Пам'яті, де зібрані фото усіх загиблих фронтовиків станом на початок 2016 року.
Ніякі цифри не передають того, що живі обличчя.
Живі обличчя загиблих.
Дуже багато облич.
Галерея, яка здається безкінечною.
Потім були ще.
І будуть ще.

І я скажу, що кожен непокараний ватник - це плювок їм в обличчя.
Кожен діючий і колишній "АТО"шник, що вештається п'яний зі зброєю - це плювок їм в обличчя.
Кожен віджим, крадіжка або шахрайство під маркою "на АТО" - плювок їм в обличчя.
Кожне питання на кшталт "Яка війна?". Кожен заклик домовлятися з агресором. Кожен... Коротше, ви зрозуміли.

Звичайно, я шукала наших загиблих, з мого підрозділу. І знайшла. Це було легко, адже портрети розташовані у порядку загибелі, а я добре пам'ятаю дати. Сєва і Морпєх. Обидва фото зроблені мною. Морпєх перед котримсь із виходів у червні 2014-го попросив зробити йому гарний портрет, щоб було що надіслати мамі: "А раптом загину". Профільне фото Сєви було зроблене у березні 14-го на Чонгарі, зроблене майже крадькома, бо він був агентурний розвідник і не дозволяв себе знімати.



Неподалік від Сєви і Морпєха - мій давній знайомий, Костаков-Маестро, розвідник і снайпер. За Януковича я ходила до нього на суди (багато місяців у СІЗО за участь у Податковому Майдані). Потім він став політемігрантом у Чехії. Писав мені звідти, що хоче приїхати і піти в підпілля, просив звести з людьми, які можуть дістати зброю і давати завдання... Після Майдану повернувся і воював за Україну. Потім в тилу був викрадений і вбитий.




...А фото Насті-Ліси - і не фото зовсім, а стопкадр з відео, яке Азід знімав на поганеньку "мильницю", одразу після повернення з виходу у січні 15-го. Ось це відео, 23-я секунда (https://www.youtube.com/watch?v=rKUe3e6Xuag). Там я смикаю Настю за лисячий хвіст на касці і кажу: "Лисичка-медсестричка, стрілець-санінструктор, руда і хвостата". Ця мить, яку я пам'ятаю, як учора, стала "офіційним" зображенням Ліси після її загибелі... На могилі у неї теж саме це фото.

Якесь дивне відчуття, яке я не можу сформулювати. Вперше я відчула це, коли на початках Майдану, пробігаючи повз унсовський намет, побачила там Локі-Жизневського і, зреагувавши на знайоме обличчя, клацнула фотіком. Отак майже випадково зробила кадр і побігла далі. Десь за півтора місяці він загинув, і це фото теж стало "офіційним". Воно всюди - на пам'ятниках, на графіті, у фільмах... А я пам'ятаю, як його зробила. Дивна штука - людська пам'ять. І як добре, що переважна більшість моїх "моделей" живі і здорові. (Хоча деяких, якби могла, я залюбки поміняла б місцями з Сєвою і Локі - щоб вони були живі, а ті мертві).

...Нічний розбурханий пост про загиблих друзів.

Після Савур-могили

Позиційний бій, весна 2017

Posted on 2017.06.16 at 13:37


Бійці Української добровольчої армії, з легкопіхотних загонів "Вольф" і "Чорний туман".

Скажу по-простому: звільнення - це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути "гібридні", розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї.

До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому - нічого не змінилося.

Реінтеграція - це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде втягнена у сферу російського впливу (не знаю жодної підросійської держави, яка жила б вільно і заможно) і опиниться в ситуації часів Януковича, тільки набагато гіршій, бо:
- без Крима;
- економіка виснажена війною;
- ватники отримали месідж, що якщо взяти зброю проти своєї держави на користь сусідньї, можна добитися свого;
- у всьому цьому буде звинувачено владу, яку привів Майдан. Влада зрештою від цього сильно заслабне і або буде змінена явно проросійською диктатурою, або почнеться справжня громадянська війна.

Натомість, кілька серйозних фронтових перемог - і нам не доведеться йти з боями аж до поребрика, супротивник почне втікати і складати зброю.

Імовірність того, що Росія знову, як у 2014 році, здійснить масоване вторгнення, дуже мала. У безладді 2014-го було можливим короткий час видавати кадрових російських військових за місцевих "ополченців" і морочити світові голову, що в Києві до влади прийшла фашистська хунта, проти якої повстали місцеві мешканці - поки розберуться, буде "заіграно". А зараз уже заіграно - розібралися, ввели санкції. Перехід кордону російською армією світом буде розцінений однозначно - як агресія проти суверенної держави. Якби Путін був до цього готовий, він зробив би це уже давно.

Добрі стосунки з більшістю держав світу будуються за рахунок взаємних поступок і компромісів. Але Росія - держава специфічна, яка розуміє лише силу і хамство, а все інше трактує як слабкість, дурість і сигнал для подальшого тиску. Тому окупантам - жодних поступок, колаборантам - амністія після складання зброї (крім ватажків та явних військових злочинців). Крапка.


Після Савур-могили

Ефір на "Армія FM"

Posted on 2017.06.13 at 22:14


Були сьогодні удвох зі Свєтою Ліщинською, однією з трех режисерок фільму "Невидимий батальйон", яка знімає історію про мене, на військовому радіо "Армія FM". Говорили про сам фільм, про гендерні питання (проблеми жінок на фронті), про те, як мені воюється, а Світлані знімається, про те, як розвідники побили журналістів, а дівчина-сапер Юля обурилась, коли її назвали прекрасною дамою :)

Послухати запис ефіру можна тут:

https://soundcloud.com/armyfm/tochka-dostupu-130617-tema-zhnki-na-vyn



Сьогодні три роки звільненню Маріуполя.
Цьому жартівливому відео, яке раніше не публікувалося, сьогодні теж рівно три роки, бо знімалося воно там і тоді.
Того дня я вперше і, скоріше за все, востаннє була присутня на війні в якості журналіста.

Після Савур-могили

Про обливання брудом

Posted on 2017.06.11 at 23:48
Коли я захворіла, в мене з'явилося більше часу на читання Фейсбуку. І просто очі на лоба полізли, коли побачила, який височезний відсоток бруду походить не від ворогів (місцевої чи російської вати), а від конкурентів - своїх чи умовно своїх.
Йдеться не про обливання брудом відомих політиків (політики на це підписалися, доля у них така), а буквально так, один про одного. Люди, це ж капець.

Коли на нас нападає вата - це прекрасно. Коли при згадці нашого імені у вати починає розривати певні частини тіла - це найкраще свідчення того, що ми все робимо правильно, і найліпша рекомендація - люди, які ніколи не чули про наше існування, одразу думають: "Ого, як сатаніє вата! Певно, ці хлопці-дівчата молодці".

Але вата зараз пішла ледача. Не так просто її роздраконити і примусити працювати на себе. Зате варто якійсь людині чимось привернути до себе увагу - і одразу ж з усіх шпарин вистрибують "свої". Не встигнеш отямитись - і ти вже ворог України, агент ФСБ, аферист, перевертень, консерва і мутна істота.
Причому "свої" ці, на відміну від вати і безіменних проплачених тролів, майже завжди мають ім'я, прізвище, власні фото у соцмережах і іноді навіть гарну репутацію у певних колах. Це можуть бути громадські активісти або волонтери, які реально комусь допомогли, можливо, проявили свого часу справжній героїзм, і хтось їх за це заслужено поважає... Але варто комусь іншому "висунутись" - і ці поважні люди втрачають людську подобу. Можливо, вони самі цього не бачать, але зі сторони видно, як на долоні, що причина їхнього бурхливого невдоволення - банальна ЗАЗДРІСТЬ. Почуття, притаманне практично всім нам, але розумні люди його приховують, бо це ж велика слабкість, якої треба соромитись.

ДАЛІCollapse )

Після Савур-могили

Соболь

Posted on 2017.06.08 at 20:24


Наш боєць-парамедик з позивним Соболь зголосився якось увечері бути супроводом для знімальної групи. Під час зйомок почався мінометний обстріл, і група, то присідаючи, то роблячи перебіжки, поквапилась в укриття. Камера оператора зафіксувала, як Соболь під час обстрілу супроводжує документалістів, ТРИМАЮЧИ У РУЦІ ДЖГУТ І ПЕРЕВ'ЯЗОЧНИЙ ПАКЕТ - а раптом знадобляться. Медик! :)

Після Савур-могили

Повернення з завдання

Posted on 2017.06.06 at 18:49


Можливо, це кадри з майбутнього фільму.
Режисер Світлана Ліщинська, оператор Петро Цимбал.



Після Савур-могили

Амінко, ти молодець!

Posted on 2017.06.01 at 21:26


Захоплююсь Аміною Окуєвою. Який же вона молодець! Захистила себе і чоловіка. Сподіваюся, з Адамом нічого страшного і він швидко одужає.
Амінко, я в тобі ніколи не сумнівалася. Але сказати зараз хочу не про це.

Хочу цим прикладом раз і назавжди заткнути роти усім противникам легалізації короткостволів.

Хто ще не знає, що сталося: якийсь путінський найманець під виглядом французського журналіста попросив подружжя Адама Осмаєва і Аміну Окуєву про інтерв'ю. Коли вони зустрілися, кілер вистрелив в Адама з пістолета, Адам був поранений. Після цього Аміна зі свого нагородного ПМ застрелила кілера.

Друзі й недрузі, якби у неї не було легального короткостволу, і вона, і її чоловік були б зараз мертві. А кілера б не знайшли, як не знайшли, приміром, вбивцю журналіста Павла Шеремета.
А якби Аміна мала нелегальну зброю, вона вчинила б так само, але її б за це посадили.

А так Амінка жива і здорова, вона героїня, як і має бути, її чоловік одужає, як і має бути, а путінський найманець труп, як і має бути.
UPD. Виявляється, ще живий. Це ще краще. Сподіваюся, виживе і все розкаже.

І тільки посмійте мені заперечити, що не у всіх громадян є підстави боятися замаху. У кого немає підстав, ті не куплять собі ПМ. Усе добровільно. А в таких, як Аміна, Адам і купа інших моїх знайомих повинні бути всі шанси вижити.

Після Савур-могили

Фільм про мене. Трейлер

Posted on 2017.06.01 at 06:13
Тривають зйомки документального фільму про участь наших жінок у Російсько-українській війні.
Три режисерки знімають шість портретів, шість історій. Одна з них - про мене.
Знімальна група - режисер Світлана Ліщинська, оператор Петро і звукач Сергій тиждень прожили у нашому підрозділі, стали нашими добрими приятелями. Під час зйомок проявили таку безстрашність, яку від людей цивільних годі було й очікувати.
Сьогодні з'явився перший трейлер. Мені сподобався, от :)




Дві міни по нашому бліндажу.

(18+, присутня ненормативна лексика)

* * *
В далекий час, що іще був не наш,
Коли ще рано було,
Коли на нас ще сидів камуфляж,
Як на корові сідло,

Коли по горищах били дощі,
А не 12,7,
І це ворушило щось у душі,
Прагнучи слів і рим,

Коли слово "нуль" означало те,
Дорівнює що нулю -
Тоді я прожила все, що тепер
Просто бачу й роблю.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
24.05.2017

Після Савур-могили

А можна понити трошки?

Posted on 2017.05.22 at 19:22
Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу.

Певніше, не лежу, а сиджу за комп'ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись.

Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без.

Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував - хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу - тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. Піймалась я трошки :((


Після Савур-могили

Про нещодавні заборони

Posted on 2017.05.20 at 13:21
Я сильно відірвалась від того, що відбувається в тилу, і коли почула про заборону російських соцмереж та законодавчі ініціативи проти московської церкви, єдиною емоцією було здивування: чого це раптом, аж на четвертому році війни?..
Потім я зрозуміла. Причин дві: масштабні ворожі акції 9-го травня, організовані великою мірою УПЦ МП і через всі оті вконтакти, і нещодавно отриманий безвіз, після якого українське керівництво стало менше залежати від "глибокої стурбованості" представників "розвиненого Заходу".

Я підтримую санкції проти російських Інтернет-ресурсів - бо краще пізно, ніж ніколи. Це не утиски свободи слова, адже ніхто не скасовував всілякі анонімайзери і - головне - ніхто нікого не збирається переслідувати за користування ними. А навіть якщо утиски - у нас, на хвилиночку, війна, і вже давно мав би діяти військовий стан з усіма його "прєлєстями" у вигляді заборони мирних зібрань тощо.

Блокування російських соцмереж - це потужний удар по наших ворогах - конкретніше, по такій їхній больовій точці, як гаманець. Що поробиш, у нас при владі не воїни, а бізнесмени, прийомів по інших больових точках вони не знають. То хай б'ють хоч кудись...

Цей удар, не сперечаюся, спричинив незручності багатьом українцям, включно зі мною. Але ж війна, розв'язана Росією, вже три роки спричиняє набагато більші, м'яко кажучи, незручності - воїнам, їхнім родинам, волонтерам, вимушеним переселенцям, патріотам України, що залишилися на окупованих територіях, і абсолютно всім іншим громадянам України, бо війна - захмарно дороговартісна штука, яку кожен народ оплачує з власних кишень. Менше грошей у російських компаній по той бік поребрику, менше російського впливу по цей = скоріше закінчення війни.

Що ж стосується московської церкви, то якщо її справді заборонять або хоча б суттєво "посунуть", омріяна Українська єдина помісна православна церква, за яку ми безуспішно боремось стільки років, відбудеться сама собою.

Однак, вітаючи загалом владні ініціативи проти означених центрів ворожого впливу, раджу не забувати про те, що відтепер існує ймовірність перекриття доступу і до інших Інтернет-ресурсів (наприклад, Фейсбуку), втрата яких буде катастрофою, в т.ч.для фронту - бо через Фейсбук відбувається поширення життєво важливої інформації, збирається волонтерська допомога тощо. Ця імовірність не є високою, але... А раптом завтра вороги замутять щось через Фейсбук, а влада скористається цим для того, щоб обмежити людям комунікацію? У нас та сама гидотна ситуація, коли влада повинна мати максимум повноважень, бо в державі війна, а довіряти цій владі не можна ні хвилини. Коли ми виживаємо не завдяки владі, а "помимо", часто навіть всупереч.

Через це раджу усім соціально і медійно активним людям - фронтовикам, волонтерам, журналістам, громадським активістам тощо - вже зараз налагоджувати й опановувати альтернативні канали зв'язку і отримання інформації, від анонімайзерів і власних сайтів до звичайних, можливо, навіть паперових, баз контактів. Можуть знадобитися...



+ 2 фотоCollapse )

Після Савур-могили

12,7

Posted on 2017.05.17 at 23:33
Цю неймовірну історію обов'язково треба було проілюструвати відео, але відика того у мене немає... Але присягаюся, що бачила його на власні очі - в мобілці у одного військовослужбовця.

Передісторія така: в одному підрозділі регулярно готували несмачний обід. Бійці поскаржилися командиру, і той зобов'язав кухаря щодня, коли він готуватиме суп або борщ, знімати увесь процес на смартфон і відсилати командиру, щоб той бачив, чого і скільки кухар кладе в казан.

Ну, робити нічого, кухар знімає, з дня у день, процес приготування їжі. І одного разу зняв таке!.. Це відео я й бачила у мобілці солдата.

Горить багаття, на багатті кипить казан з борщем. Голос кухаря за кадром: "Поки там хлопці воюють, я страждаю цією фігнею" (цитата не дослівна, але суть така). Далі він каже: "Борщ готовий". Знімає кришку з казана, і тут... просто в казан влітає 12,7. Спалах, вибух і матюки. Поїли борщика, одним словом.

Колись я скаржилася, що не маю камери, що знімала б цілодобово у режимі нон-стоп, без якої просто нереально зафіксувати подібні моменти. Подумалось, що наказ командира щодня знімати таку буденну справу, як варіння борщу, був ніби аналогом цієї камери. Якби кухар не знімав свою роботу щоденно, він не зняв би і цей приліт. Виходить, що нецікавих і непотрібних зйомок просто не існує...

Після Савур-могили

Відкопалося

Posted on 2017.05.17 at 22:19


Копаю вчора окоп. І викопую просто з землі, з глибини мало не півметра, пропагандистський буклет Партії регіонів.
Мокрий. Липкий. Глянцевий.
Але ж паперовий!
Потрапив туди невідомо як, лежав невідомо скільки. Без обкладинки, без захисту від вологи, без нічого.
І майже цілий.
Яких тільки див не ховає в собі донецька земля :)



Є в мене знайомий, громадянин США, який служив в американській армії. Він був дуже здивований, почувши від мене, що українські солдати не носять постійно, за винятком того часу, коли сплять і миються в душі, увімкнені камери на шоломах. "А якщо вони зроблять якусь помилку чи порушення - наприклад, бронежилет знімуть чи нахамлять комусь - як же тоді їхній командир про це дізнається?"
Паралельна реальність, коротше.

Але мушу сказати, що ми потроху наближаємось до стандартів американської армії :) Бо за допомогою подібної камери нас нещодавно упіймали на зальоті.

Був дуже сильний ворожий артобстріл, важкими калібрами. Наш командир в цей час був на нараді в штабі. І відправив до нас старого досвідченого бійця, в минулому професійного військового, щоб ми не залишалися без старшого. Сказав: "Зажени їх в укриття, бо вони зараз стоять і дивляться на це все, ще й знімають на камеру".
Треба сказати, що саме так усе і було.

І той біжить, пригинаючись під обстрілом, з увімкненою камерою на шоломі, і сам собі каже: "От зараз ми й побачимо, в укритті вони чи ні". Забігає до нас - і на відео одразу ж уся картина, повний перелік фейсів зальотчиків, які, звичайно ж, спостерігають прильоти, а дехто ще й знімає на камеру (не будемо показувати пальцями :) Капєц-капєц, як каже мій побратим Скрипаль. Попали.

З одного боку, коли літають 152 і 120, треба таки сидіти в укритті. Але як же можна це не знімати? Нічого ж буде дітям показати потім, та й усім іншим, хто почне гавкати, що ми відсиджувались у тилу...

Після Савур-могили

Прилетіло

Posted on 2017.05.14 at 21:19

Після Савур-могили

Про сучасний світ

Posted on 2017.05.13 at 13:02
Які тільки філософські розмови не почуєш тут, на передку!..
Діалог між молодим цивільним неформалистим музикантом, сповненим любові до всього живого, і 50-річним професійним військовим.
- Но мы же не в первобытном обществе живем. Мы живем в современном мире...
- Мы живем в современном мире, но мы же не перенеслись в современный мир. Мы до него просто дожили.

Сенсаційне відео, знято прихованою камерою! :))
Командир #ОЛПЗ_Вольф_УДА зустрів в зоні "АТО" давнього знайомого з однієї цікавої контори.
Причетні зрозуміють ;)




Сьогодні день народження у нашого побратима, друга "Скрипаля".

Він хоробрий воїн і професійний музикант, з нами дуже-дуже давно, з далеких довоєнних часів. А ще - чоловік і батько, який не забуває з війни написати звісточку через соцмережі коханій дружині.

Щовечора, іноді навіть на передовій, він влаштовує для нас концерти - гітара і скрипка. Вороги теж слухають, тільки для них репертуар трохи інший :)

У руках друг "Скрипаль" тримає свій портрет, намальований ще одним нашим талантом, другом "Пікассо" з #ОЛПЗ_Чорний_Туман_УДА.

Многая літа другу "Скрипалю", другу "Пікассо" і всім нашим добровольцям!
Скорішої перемоги і повернення додому нам усім!


Попередні 25