?

Log in

No account? Create an account
серпень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Після Савур-могили

Про світло в кінці тунелю

Posted on 2017.08.21 at 13:33
Зміна на позиції виснажує. Не так, як тривала пробіжка чи марш-кидок, а непомітно. Особливо коли треба копати, а копати треба завжди, бо позицію для тебе не обладнає і не відремонтує ніхто.
Поступово розсереджується увага, слух стає менш гострим, рухи неточними, а в голові, замість роботи, з'являється думка: "Відстояти ще півтори години і спати".

І от по рації передають, що йде зміна. Збираєшся, обмінюєшся з ними новинами, бажаєш вдалого чергування. І, навісивши на себе своє барахло, яке важить вдвічі більше, ніж на початку зміни, довго-довго у темряві накопаними лабіринтами, спотикаючись на перепадах висоти, продираючись крізь бур'яни, що лізуть в обличчя, пригинаючись під перекритими ділянками, бажаючи доброї ночі бійцям на сусідніх позиціях, йдеш на відпочинок. Тебе проводжають ворожі трасери, іноді воги, але то вже не твоя турбота. Відстежує, звідки вони працюють, дає їм отвєтку, спостерігає, слухає, коригує - вже наступна зміна.

Отак ідеш - і рано чи пізно доходиш до "свого" повороту. Проходиш ще трошки і бачиш слабеньке світло. Це бліндаж, в якому ми спимо після роботи. Він просторий і добре обладнаний, це найбезпечніше місце на всій великій позиції.



Як же класно нарешті зайти у нього, відкласти зброю, скинути рюкзак, зняти бронік і каску! Одразу стає легко-легко. Далі - попити водички і спати. У нас там дерев'яні двоярусні нари з матрасами, спиться на них солодко і міцно, як ніде, "не розбудиш з гармати" - це, виявляється, не метафора.

Мабуть, до кінця життя, почувши фразу про світло в кінці тунелю, я згадуватиму цей поворот зі слабеньким світлом у самому кінці.

Після Савур-могили

Ніч вогню і води

Posted on 2017.08.19 at 21:23


Продовження історії про те, як вороги підпалили нам бліндаж. Спочатку у нас була пожежа, а потім гроза :)

І фотка з тієї ночі, бонусом.


Після Савур-могили

Добрий вечір :)

Posted on 2017.08.17 at 21:28

Після Савур-могили

З підслуханого на фронті

Posted on 2017.08.17 at 19:26
З підслуханого на фронті.
- Був у нас мужик, вже старший дядько. Рік нормально воював, а за тиждень до дембеля посварився там з одним, сказав: "Мені все похрін" і набухався.
І тут обстріл. Гради, танчики, арта, і все по нас.
Ми в укриття, а він: "Мені все пох". Узяв стілець, сів на середині вулиці і сидить. Ми в підвалі, думаємо: шкода тебе, але ніхто забирати тебе п'яного не побіжить.

Через дві години все закінчується, ми виходимо, усе побите, кількох будинків нема, стілець перевернутий, чувак лежить на землі. Ну все, двохсотий. Перевертаємо його - а він спить. І ні подряпини на ньому. П'яні - вони як діти і дурні, п'яним щастить.

Це був другий бойовий у моєму житті, Карлівка, 10 липня 2014. Збір був на армійському блокпості, збиралися довго... Трохи обабіч стояли два снайпери в кікіморах. У руках тримали гвинтівки, за спинами висіли калаші. Це й привернуло мою увагу, я вважала, що "вторичкою" снайпера може бути лише пістолет, тож підійшла і спитала: чи не важко з такими "вторичками"?

Сміються, ми ж чоловіки, кажуть, нам не важко.
Слово за слово, хвилин 10 пробалакали по-дружньому. Потім я кудись відійшла, а далі бачу, як вони разом з іншими солдатами лізуть на броню. З СВДхами в руках. В кікіморах.

ЛІЗУТЬ НА БРОНЮ. З СВДхами В РУКАХ. В КІКІМОРАХ.

Я побігла до них, першим порухом було закричати: що ви робите?
Було шумно, працювали мотори, мене могли не почути. Треба було кричати, махати руками, привертати до себе увагу...

І тут раптом - стоп. Увімкнувся внутрішній запобіжник. Інстинктивний страх нарватися на хамство. Почути: "Хто нахрін бабу сюди пустив? Хто вона взагалі така?". Ми, майбутній ДУК ПС, поряд з "офіційними" вояками 93-ї усі почувалися на пташиних правах, а тут ще я... Жінок на передовій тоді ще було дуже мало, на них дивилися, як на непотрібний тягар, я ж стільки зусиль доклала, щоб сюди потрапити, ще виженуть нафіг, ну його...

Я думала: треба сказати, вони ж можуть загинути. А внутрішній голос: а чого це ти тут "сама розумна"? Чому їхні командири, їхні сослуживці нічого їм не кажуть? Чому, врешті-решт, вони самі не розуміють, що робити цього категорично не можна? Що перші цілі серед живої сили противника - командир, кулеметник і снайпер. Хто командир - здалеку не завжди видно, а не "впізнати" снайпера в кікіморі неможливо...

Мене все-таки чомусь учили до війни, і я не розуміла, що інших могли не вчити.

Зараз, ясна річ, ніхто б не утнув такої дурниці, але це був початок війни, і люди не знали елементарного...
Тоді, на стресі очікування бою, я цього не усвідомила.

Я вагалася секунд 10, мабуть, ще секунда-друга - і я б їх покликала...
Але тут покликали мене.
Я побігла до своїх, за цей час їхня броня поїхала.

Десь через півгодини ворожі снайпери убили одного з них і другого важко поранили.

Загиблого звали Василь Ярославцев, він був з Дніпра, віком трохи за 30.
Він нагороджений посмертно, про нього є стаття в українській Вікі.
Я прошу пробачення у його мами, пані Альбіни, за те, що могла спробувати врятувати її сина і не зробила цього.

Коли мене іноді питають, що б я змінила у своєму житті, якби могла повернутися у минуле - я завжди згадую цей випадок. "Глобальних" змін власної долі (вступу до іншого вузу, шлюбу з іншим чоловіком тощо) ніколи не хотіла. Тільки ось це.

Коли ви бачите, як хтось робить небезпечну дурницю - підійдіть і ввічливо скажіть йому про це. Можливо, він просто не розуміє, що робить.
Скажіть - щоб не було таких відео, як оце.



Після Савур-могили

Метеор

Posted on 2017.08.13 at 01:31
Виходила зараз дивитись метеорний потік Персеїди. Прочитала, що проміжок між падаючими "зірками" - десь біля хвилини. За хвилину побачила у небі ворожий безпілотник, ЗУшку, яка намагалася його збити (не збила), жменю червоних трасерів, два сполохи від чогось важкого і один метеор. Якийсь він не дуже помітний був :)

Дала коментар журналу "Новое время" на тему подвійного громадянства:

На сьогодні подвійне громадянство суперечить Конституції України (хоча в законодавстві існують деякі "лазєйкі", які його уможливлюють). Тих українців, що одночасно мають громадянство країни-агресора, варто позбавляти українського громадянства.

В подальшому українцям можна офіційно дозволити набувати також громадянство тих країн, які не мають з Україною спільного кордону. Це не становить небезпеки для наших державних інтересів. Всі інші варіанти мають бути під забороною, інакше матимем в Україні велику кількість громадян сусідніх держав, і ці держави у моменти внутрішньої нестабільності в Україні завжди зазіхатимуть на наші території, виправдовуючи це перед світовою спільнотою захистом своїх громадян.

http://m.nv.ua/ukraine/politics/a-ne-razreshit-li-ukraine-dvojnoe-grazhdanstvo-nv-vyjasnil-skolko-pasportov-hoteli-by-imet-sootechestvenniki-1643787.html

Після Савур-могили

Світлофори

Posted on 2017.08.09 at 15:01
На четвертому році війни окопи стали справжніми - завглибшки два метри і змійкою. Вузькі аж занадто, на заступаючих на позицію здорованів вагою за сто косяться з мовчазним несхваленням: "А якщо тебе затрьохсотять, як тебе витягати?".

У розгалужених (під)земних лабіринтах запросто заблукати. Супротивник поруч - при бажанні з ним можна перегукуватись. Він теж, як і ми, прорився назустріч, згризши "сіру зону", і тепер вже просто хто перший - або ми блискавично займаємо їхні позиції, або вони наші.

Коли буде наказ на штурм - нам або їм - ніхто не знає. До "бадмінтону" вогами і мухами та взаємних вітань з ДШК і ПК звикли. І вже здається, що так буде завжди.

- Якщо ця війна протягнеться ще рік, - базікають хлопці, - окопи з'єднаються, і можна буде в сутінках повернути не туди і зайти до "сєпарів". Ой, вибачте, хлопці, мені не сюди, я свій поворот пропустив.
- А за два роки тут машини їздити будуть. І світлофори. Зелене світло - нам, червоне - "сєпарам". Щоб не було ДТП.
Усі регочуть. На бруствер вчергове прилітає вог.



"Тягни шампури і м'ясо!". Свіже відео про те, як нам вдруге за тиждень супротивник підпалив бліндаж. Вогонь, стрільба, спроби загасити, жарти, розмови про вічне, ніч і війна.



Після Савур-могили

По дорозІ на роботу

Posted on 2017.08.04 at 18:24



Перемонтувала відео про те, як кілька днів тому трасери з ворожого ПК пролетіли буквально в міліметрах від нашого кулеметника і один зачепив мене по щоці. Попередня версія трохи не подобалась мені деякими технічними моментами.
(Хвилюватися не треба, кулеметник цілий, в мене опік ось-ось заживе).

Після Савур-могили

Емі 300

Posted on 2017.07.31 at 15:30


Нас накрили АГСом. Маємо трьохсотого - нашу малесеньку Емі :(

Вона зі своїм господарем на передку вже більше місяця, не цуценя, а енерджайзер - стрибуче, кусюче, безперервно бавиться з усім та усіма. Вже вміє приносити палочку, гавкати на чужих і багато чого іншого.

Вчора Емі отримала перше бойове поранення. Надали допомогу самостійно. Цуца трималася молодцем і сьогодні вже грається, стрибає на трьох лапах (на задній глибокий розріз) і не боїться ні стрілянини, ні вибухів.



Хвилинка яскравого відео вам на ніч. Не кожного дня вдається зафіксувати такий момент.
Нас обстріляли, наш кулеметник почав давати отвєтку, і тут... Ніч секунди на дві перетворилася у день.

Після Савур-могили

Скучно

Posted on 2017.07.28 at 13:36
Ніч, місце стрьомне, ситуація напружена.
- [Позиція перша] [позиції другій]!
Наш кулеметник:
- На зв'язку.
- Как там у вас, парни?
- Тихо и скучно.
У цю саму мить вмикається ворожий ПК. Кулі ляскають, трасери чвиркають над головами, зверху на край окопу прилітає вог.
Кулеметник, склавши руки рупором, супротивнику:
- Ма-зи-лы!
У рацію:
- Все равно скучно.


Після Савур-могили

Про Саакашвілі

Posted on 2017.07.27 at 13:06
Треба ж і мені заради пристойності написати про позбавлення громадянства Саакашвілі. Коротко, бо мало часу маю зараз.

Спма історія з громадянством не дивує мене зовсім. Це класична політична боротьба з її брудними методами, коли своїм - все, а решті - закон (с). Коли Міша був потрібен, йому дали громадянство, поігнорувавши факт, який не міг вже тоді не бути відомим - що формально він у Грузії має проблеми з законом. Перестав Міша бути потрібним, почав заважати - і про цю перешкоду для набуття українського громадянства одразу ж згадали.

Тут цікавіше інше. Саакашвілі завжди сприймався як ставленик Сполучених Штатів. Я завжди вважала, що з його допомогою Штати обкатують модель зовнішнього керування Україною.

Виходить, або Штати "злили" Саакашвілі, або Порошенко пішов проти волі Штатів, чого він зазвичай не робить.

Подумала і вирішила, що все трохи простіше. Оскільки ми - держава-буфер між ордою і цивілізованим світом, означений світ просто мріє напхати нас грошима і зброєю, щоб ми заможно жили і добре воювали, але позбавлений цієї можливості, бо все ж у нас розкрадається.

Вочевидь, Михеїлу Саакашвілі особисто довіряв попередній американський президент, вважаючи його людиною, якій можна дати гроші і вони не будуть вкрадені.
Але Міша не зміг навести на Одещині порядок, бо не підходять для цього ні повноваження губернатора, ні демократичний лад у державі. Не знаю, наскільки сильно він старався, але шансів впоратись у нього від початку не було.

Тим часом у Штатах помінявся президент. Схоже, Дональдові Трампу доля Саакашвілі, м'яко кажучи, байдужа. І Порошенко з ним одразу ж "розправився".

Мені дуже подобався Саакашвілі в часи його керування Грузією. В Україні ж я ніколи не покладала на нього великих надій, хоча й не вважала його злом, яке має бути з української політарени усунуте. Ну, є і така політсила, хай собі буде.

Якщо Саакашвілі не повернеться в українську політику, плакати за ним не буду.
Але вчинок Порошенка вважаю помилкою, яка зрештою по ньому ж і вдарить. Президент продемонстрував (на превеликий жаль, не вперше) вузькість світогляду і відсутність масштабів особистості. Соромно демонструвати свій страх перед конкурентом чи опонентом настільки відкрито - як останній Янукович. Це рівень бізнесмена не дуже великого пошибу, а не голови держави.

Після Савур-могили

Дядя Вася

Posted on 2017.07.27 at 11:23
Ранок, тихо, тільки десь за кілометр працює АГС. Немолодий худий дядько у шортах веде польовою дорогою велосипед. Їх тут, місцевих, дуже мало залишилось, вони страждають від самотності, проста розмова з кимось для них щастя.
- Доця, ты военная?
- Угу.
- Благодаря этому вашему Авраменко дядя Вася научился говорить по-украински. Вот ты - не військова, бо військова - це коли військкомат, а ти - воєнна! Да. Я Авраменко почитал и научился [скоріше за все, йдеться про підручник української мови Авраменка - О.Б.]. А перед вами тут другие ребята стояли, так их командир - Александр Васильевич - говорил мне: "Дядя Вася, что-то у тебя в речи украинские слова проскакивать стали". А я и не замечаю! Доця, а тяжело девочкам служить?
- Як коли...
- А у меня доця - майор!
- О, в ЗСУ служить?
- Нет, в милиции. Опер. А внуки... 11, 12 и 14 лет. Где-нибудь в Британии мать бы за них расстреляли. Потому что они все время сами. Сами справляются.

- Добре, дядя Вася, мені вже тут повертати, піду я...
- Всех благ тебе, доця! Я это всем военным говорю. Пока живы вы - живы мы. Я это серьезно, доця...

Після Савур-могили

Господарі

Posted on 2017.07.26 at 10:27
На все село залишилось кілька мешканців. Заходили сьогодні до однієї родини. Немолоде подружжя, чоловік - колишній військовий. Судячи з облич і вимови - етнічні росіяни. Хазяйство у них - 50 курей, 25 кіз, 9 котів, 3 собаки, вулики. Їздять у місто продавати молоко, сир, яйця і мед. Будинок поки відносно цілий. Так і живуть. Ми ходимо до них по молоко і сир. Платимо гроші, які вони не хочуть брати. - Не страшно вам тут? - Когда стреляют, страшно. Когда не стреляют, не страшно. Все мы живые люди, всем страшно. А скотину ж не бросишь. А они все плодятся и плодятся, козы недавно опять гуляли, здесь такое творилось... А прошлой зимой нас чуть не съели мыши. Никогда их столько не было. Между стеной и обшивкой, от пола до потолка - фьють-фьють-фьють! Круговорот мышей в природе. Коты их ловили, но всех разве поймаешь? Мы думали, все, съедят нас вместе со скотиной... Вы посидите, ребята, сейчас муж вас свежим медком угостит...




Після Савур-могили

Відпочинок

Posted on 2017.07.23 at 12:57


Ні з чим не порівнюване естетичне враження - коли, закінчивши виснажливу, але вдалу зміну на позиції, отримуєш коротку відпустку на базу, купаєшся, перевдягаєшся і йдеш гуляти у місто, до атракціонів і кафешек... Було таке, що всю ніч бій, а ввечері наступного дня ти вже розгулюєш у платтячку десь у паралельному світі, де про війну, схоже, взагалі не чули.

Така просто фантастична можливість іноді відпочити - один з небагатьох плюсів позиційної війни.





Після Савур-могили

Господа малоросы

Posted on 2017.07.18 at 12:31
Вітаю всіх нас з новою назвою нашого народу. Тепер ми не українці, а малороси. Сам Захарченко нас перейменував :)
Заявивши тим самим претензії на владу у всій державі.

Колаборанти намагаються перевести ситуацію у площину справжньої громадянської війни. Створити для Заходу ілюзію, що в Україні громадянська війна між різними прошарками суспільства.

Ось ризики, які я бачу вже зараз.

У відповідь на введення біометричних паспортів для російських громадян Росія може ввести візовий режим для українців і при цьому безвіз для "громадян" фейкової "Малоросії". ХітрО, однако. Таким чином вони намагатимуться посилити розшарування українського суспільства - щоб непатріотичні українці, яким "треба" їздити в Росію та ОРДЛО, понабирали паспортів "Малоросії".

Відтак на підконтрольних Україні територіях з'явиться певна кількість "громадян Малоросії". (Треба зазначити, що назва "малороси" таким людям дуже пасує). Українські силові структури логічно переслідуватимуть їх як державних зрадників. "Малоросія" (читай: РФ) декларуватиме "защиту своих граждан от происков нелегитимной фашистской хунты", а Росії це дасть підстави шантажувати Україну повномасштабним вторгненням на запрошення "уряду Малоросії", без обмеження тими територіями, де російським спецслужбам вдалося організувати "повстання", не зупиняючись навіть на адміністративних кордонах Донецької і Луганської областей.

ЩО З ЦИМ ТРЕБА РОБИТИ: Прийняття "громадянства Малоросії" законодавчо прирівняти до вступу в терористичну організацію. Хто з'їздив в Росію і під час повернення не показав візу (бо їздив по "малоросійському" паспорту) - назад не впускати.
Проїзд на окуповані території закрити нафіг (на четвертому році війни - пора). Певніше, дозволити проїзд в один кінець - туди або звідти. Хто в душі малорос - хай їде в ОРДЛО, сидить там і чекає на нас.

У сьогоднішньої події є також великий плюс. Він у тому, що даним "конституційним актом" колаборанти де-факто денонсували Мінські угоди. Їх давно слід було денонсувати, але ж ми не могли робити це першими. За це "куропромышленнику" Захарченку низький уклін.



Свіженьке драйвове відео з бойових. Хоча позиції у нас зараз такі, що там не до зйомки :) Супротивник ДУЖЕ близько, броніка не знімеш ані на хвилину, і зброю з рук майже не випускаєш.



Як ви, певно, пам'ятаєте, військовослужбовець Ефка потрапила на гауптвахту за мародерство - впольованих чужих курей. "Губа" розташована на нашій тиловій базі. Так-так, не дивуйтесь, у нас такий самий ідіотизм, як і в ЗСУ, коли дисбати розташовані в тилу, а не на найнебезпечніших ділянках фронту.

Щоденний термін перебування Ефки на "губі" спливає з настанням сутінок. Кілька днів тому сослуживці пожаліли Ефку і звільнили її раніше. В результаті сталося ЧП: військовослужбовець повернулася в частину без особистого нашийника, який підступом був знятий з неї місцевими мешканцями в інтересах охоронців власної території.

Спецоперація "Купівля з передка нового нашийника" розтягнулася на кілька діб і в результаті була скасована. Причина: приблизно через три доби вільного пересування територією в/ч і прилеглими вулицями, військовослужбовець Ефка повернулася в частину в тому самому нашийнику, який з неї був знятий.

Вочевидь, хтось з представників місцевого населення упізнав обікрадену особу як військовослужбовця розташованої поблизу в/ч і вирішив уникнути можливого конфлікту з представниками силових структур, повернувши вкрадене.

По даному інциденту триває розслідування.


Лєра Бурлакова і ще 20 військовослужбовців оголосили голодування. Причина: 70 чоловік, які хотіли служити разом і яким це обіцяли, командування розкидало по 6 різних бригадах. Ситуація типова: усі добровольчі підрозділи, які легалізувалися у ЗСУ з єдиною вимогою - зберегти свою цілісність, де-факто були розформовані.

Це "вузька" причина голодування. "Широка" - загальний невмирущий совкізм нашої армії - коли квадратне котять, кругле носять, а на обгрунтовані скарги, в кращому разі, відповідають відписками, в яких на чорне кажуть біле.

Це дуже складна проблема, насправді. Можливо, конкретним хлопцям і дівчатам у цій ситуації вдасться перемогти, і я щиро зичу їм цієї перемоги. Вони зараз виконують функцію перших профспілок, які перетворили фактичних рабовласників на звичайних роботодавців. Проте, якщо їхня ініціатива пошириться, набуде популярності, стане методом вирішення проблем - перепрошую, але армії гаплик.

Лєра і її побратими - Воїни з великої літери. Але вони не солдати. Їхнє місце - вуличні барикади, повстанські загони, підпільні боївки. На війні вони можуть вирішити долю конкретного штурму, але війни виграють не герої, а солдати - оті, які ні на що не скаржаться, не мають права на власну думку і яких можна гнати на ворожі кулемети, поставивши, щоб не розбіглися, позаду свої. Ну, немає іншого рецепту, як виграти війну, якщо супротивник сильніший :((

Той, хто пішов на службу у Збройні сили, перестає належати собі. Це аксіома. Він не може обирати, де, з ким і на якій посаді йому служити. Якщо він на це не готовий - це не означає, що він чимось гірший. Можливо, вдесятеро кращий. Просто в армії йому не місце. Я сама така, і через це я досі не там. І дуже багато людей обирають ризикувати життям без статусів, пільг і постійних зарплат - але й без того, з чим зараз борються Лєра і її побратими... Кожному своє, як то кажуть.

У мирний час можна і потрібно вимагати від армійського командування дотримання умов контракту, який підписали військовослужбовці. У військовий час... не певна, що навіть це доречно. Це все зміниться, звичайно - коли наша армія стане однією з армій НАТО. Але до цього ще як до неба рачки.

Якщо сторони конфлікту, в широкому розумінні, мають мудрість - ТРЕБА ЗАЛИШИТИ ЦИХ ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ СЛУЖИТИ РАЗОМ І НА ЦЬОМУ ПОСТАВИТИ КРАПКУ. Не треба розвалювати армію методами, доречними в політиці і громадській активності. У нас війна, врешті-решт. Якщо зараз переможе лінія "бунтарів" - ми не повернемо окуповані території, просто відмовимось від них, бо не стане методів примусу, а добровольців для війни замало. Якщо ж переможе махровий совок - ми програємо відкриту сутичку за ОРДЛО, бо в сутичці двох совків перемагає той, у кого більше м'яса... Тому - мудрість, ще раз мудрість і золота середина.

А, і ще давайте приймемо нарешті закон про УДА. З можливістю законного залучення добровольців у бойових діях.


Попередні 25