?

Log in

травень 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
* * *
В далекий час, що іще був не наш,
Коли ще рано було,
Коли на нас ще сидів камуфляж,
Як на корові сідло,

Коли по горищах били дощі,
А не 12,7,
І це ворушило щось у душі,
Прагнучи слів і рим,

Коли слово "нуль" означало те,
Дорівнює що нулю -
Тоді я прожила все, що тепер
Просто бачу й роблю.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
24.05.2017

Після Савур-могили

А можна понити трошки?

Posted on 2017.05.22 at 19:22
Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу.

Певніше, не лежу, а сиджу за комп'ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись.

Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без.

Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував - хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу - тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. Піймалась я трошки :((

Після Савур-могили

Про нещодавні заборони

Posted on 2017.05.20 at 13:21
Я сильно відірвалась від того, що відбувається в тилу, і коли почула про заборону російських соцмереж та законодавчі ініціативи проти московської церкви, єдиною емоцією було здивування: чого це раптом, аж на четвертому році війни?..
Потім я зрозуміла. Причин дві: масштабні ворожі акції 9-го травня, організовані великою мірою УПЦ МП і через всі оті вконтакти, і нещодавно отриманий безвіз, після якого українське керівництво стало менше залежати від "глибокої стурбованості" представників "розвиненого Заходу".

Я підтримую санкції проти російських Інтернет-ресурсів - бо краще пізно, ніж ніколи. Це не утиски свободи слова, адже ніхто не скасовував всілякі анонімайзери і - головне - ніхто нікого не збирається переслідувати за користування ними. А навіть якщо утиски - у нас, на хвилиночку, війна, і вже давно мав би діяти військовий стан з усіма його "прєлєстями" у вигляді заборони мирних зібрань тощо.

Блокування російських соцмереж - це потужний удар по наших ворогах - конкретніше, по такій їхній больовій точці, як гаманець. Що поробиш, у нас при владі не воїни, а бізнесмени, прийомів по інших больових точках вони не знають. То хай б'ють хоч кудись...

Цей удар, не сперечаюся, спричинив незручності багатьом українцям, включно зі мною. Але ж війна, розв'язана Росією, вже три роки спричиняє набагато більші, м'яко кажучи, незручності - воїнам, їхнім родинам, волонтерам, вимушеним переселенцям, патріотам України, що залишилися на окупованих територіях, і абсолютно всім іншим громадянам України, бо війна - захмарно дороговартісна штука, яку кожен народ оплачує з власних кишень. Менше грошей у російських компаній по той бік поребрику, менше російського впливу по цей = скоріше закінчення війни.

Що ж стосується московської церкви, то якщо її справді заборонять або хоча б суттєво "посунуть", омріяна Українська єдина помісна православна церква, за яку ми безуспішно боремось стільки років, відбудеться сама собою.

Однак, вітаючи загалом владні ініціативи проти означених центрів ворожого впливу, раджу не забувати про те, що відтепер існує ймовірність перекриття доступу і до інших Інтернет-ресурсів (наприклад, Фейсбуку), втрата яких буде катастрофою, в т.ч.для фронту - бо через Фейсбук відбувається поширення життєво важливої інформації, збирається волонтерська допомога тощо. Ця імовірність не є високою, але... А раптом завтра вороги замутять щось через Фейсбук, а влада скористається цим для того, щоб обмежити людям комунікацію? У нас та сама гидотна ситуація, коли влада повинна мати максимум повноважень, бо в державі війна, а довіряти цій владі не можна ні хвилини. Коли ми виживаємо не завдяки владі, а "помимо", часто навіть всупереч.

Через це раджу усім соціально і медійно активним людям - фронтовикам, волонтерам, журналістам, громадським активістам тощо - вже зараз налагоджувати й опановувати альтернативні канали зв'язку і отримання інформації, від анонімайзерів і власних сайтів до звичайних, можливо, навіть паперових, баз контактів. Можуть знадобитися...



+ 2 фотоCollapse )

Після Савур-могили

12,7

Posted on 2017.05.17 at 23:33
Цю неймовірну історію обов'язково треба було проілюструвати відео, але відика того у мене немає... Але присягаюся, що бачила його на власні очі - в мобілці у одного військовослужбовця.

Передісторія така: в одному підрозділі регулярно готували несмачний обід. Бійці поскаржилися командиру, і той зобов'язав кухаря щодня, коли він готуватиме суп або борщ, знімати увесь процес на смартфон і відсилати командиру, щоб той бачив, чого і скільки кухар кладе в казан.

Ну, робити нічого, кухар знімає, з дня у день, процес приготування їжі. І одного разу зняв таке!.. Це відео я й бачила у мобілці солдата.

Горить багаття, на багатті кипить казан з борщем. Голос кухаря за кадром: "Поки там хлопці воюють, я страждаю цією фігнею" (цитата не дослівна, але суть така). Далі він каже: "Борщ готовий". Знімає кришку з казана, і тут... просто в казан влітає 12,7. Спалах, вибух і матюки. Поїли борщика, одним словом.

Колись я скаржилася, що не маю камери, що знімала б цілодобово у режимі нон-стоп, без якої просто нереально зафіксувати подібні моменти. Подумалось, що наказ командира щодня знімати таку буденну справу, як варіння борщу, був ніби аналогом цієї камери. Якби кухар не знімав свою роботу щоденно, він не зняв би і цей приліт. Виходить, що нецікавих і непотрібних зйомок просто не існує...


Після Савур-могили

Відкопалося

Posted on 2017.05.17 at 22:19


Копаю вчора окоп. І викопую просто з землі, з глибини мало не півметра, пропагандистський буклет Партії регіонів.
Мокрий. Липкий. Глянцевий.
Але ж паперовий!
Потрапив туди невідомо як, лежав невідомо скільки. Без обкладинки, без захисту від вологи, без нічого.
І майже цілий.
Яких тільки див не ховає в собі донецька земля :)


Є в мене знайомий, громадянин США, який служив в американській армії. Він був дуже здивований, почувши від мене, що українські солдати не носять постійно, за винятком того часу, коли сплять і миються в душі, увімкнені камери на шоломах. "А якщо вони зроблять якусь помилку чи порушення - наприклад, бронежилет знімуть чи нахамлять комусь - як же тоді їхній командир про це дізнається?"
Паралельна реальність, коротше.

Але мушу сказати, що ми потроху наближаємось до стандартів американської армії :) Бо за допомогою подібної камери нас нещодавно упіймали на зальоті.

Був дуже сильний ворожий артобстріл, важкими калібрами. Наш командир в цей час був на нараді в штабі. І відправив до нас старого досвідченого бійця, в минулому професійного військового, щоб ми не залишалися без старшого. Сказав: "Зажени їх в укриття, бо вони зараз стоять і дивляться на це все, ще й знімають на камеру".
Треба сказати, що саме так усе і було.

І той біжить, пригинаючись під обстрілом, з увімкненою камерою на шоломі, і сам собі каже: "От зараз ми й побачимо, в укритті вони чи ні". Забігає до нас - і на відео одразу ж уся картина, повний перелік фейсів зальотчиків, які, звичайно ж, спостерігають прильоти, а дехто ще й знімає на камеру (не будемо показувати пальцями :) Капєц-капєц, як каже мій побратим Скрипаль. Попали.

З одного боку, коли літають 152 і 120, треба таки сидіти в укритті. Але як же можна це не знімати? Нічого ж буде дітям показати потім, та й усім іншим, хто почне гавкати, що ми відсиджувались у тилу...

Після Савур-могили

Прилетіло

Posted on 2017.05.14 at 21:19

Після Савур-могили

Про сучасний світ

Posted on 2017.05.13 at 13:02
Які тільки філософські розмови не почуєш тут, на передку!..
Діалог між молодим цивільним неформалистим музикантом, сповненим любові до всього живого, і 50-річним професійним військовим.
- Но мы же не в первобытном обществе живем. Мы живем в современном мире...
- Мы живем в современном мире, но мы же не перенеслись в современный мир. Мы до него просто дожили.


Сенсаційне відео, знято прихованою камерою! :))
Командир #ОЛПЗ_Вольф_УДА зустрів в зоні "АТО" давнього знайомого з однієї цікавої контори.
Причетні зрозуміють ;)




Сьогодні день народження у нашого побратима, друга "Скрипаля".

Він хоробрий воїн і професійний музикант, з нами дуже-дуже давно, з далеких довоєнних часів. А ще - чоловік і батько, який не забуває з війни написати звісточку через соцмережі коханій дружині.

Щовечора, іноді навіть на передовій, він влаштовує для нас концерти - гітара і скрипка. Вороги теж слухають, тільки для них репертуар трохи інший :)

У руках друг "Скрипаль" тримає свій портрет, намальований ще одним нашим талантом, другом "Пікассо" з #ОЛПЗ_Чорний_Туман_УДА.

Многая літа другу "Скрипалю", другу "Пікассо" і всім нашим добровольцям!
Скорішої перемоги і повернення додому нам усім!

Спочатку про офіс. Для мене майже очевидно, чому у вікні штабу ОУН з'явився чоловік з гранатометом. Або я зовсім не знаю людей, або це дуже молодий хлопчина захотів сфотографуватися з тубусом від стріляної "мухи" на тлі ватної колони. У мене тут точнісінько такі самі: вилазять з "мухою" на бруствер (до ворожих позицій 500 метрів, працюють снайпер і ДШК) і просять їх сфотографувати. Сфотографуєш швидко, на тяп-ляп, аби злазив скоріше, а він, зістрибнувши в окоп: "Ой, я тут тримаю неправильно, треба перезняти" - і знову лізе на бруствер.

Втім, якими б не були мотиви того хлопця, він вчинив розумно лише в одному випадку: якщо його метою було викликати негайний штурм офісу ОУН. Бо в такому випадку у будь-якій країні світу будь-яка поліція, від найчесніших слуг закону до найкорумпованіших прислужників режиму, негайно піде на штурм приміщення, де помічено "муху". Тут без варіантів.

В Інтернеті є відоме фото, де чувак цілиться з "мухи" у будівлю Верховної Ради. Цей чувак - мій побратим, який провів міні-спецоперацію, використавши отримані ще до війни знання, щоб зробити цей фотожарт. Так ось, він зробив це фото не у дні масових заходів, не перед купою журналістських і ментівських камер, він прийшов і пішов, і досі не зізнався публічно, що то був він.

Коротше кажучи, якщо увімкнути мізки, а не просто молодече зухвальство, можна вигадати тисячу способів, як зіпсувати життя ватникам, не підставляючи свій офіс і не використовуючи гранатомет. У давнину на Кавказі на кинджалах робили напис: "Без потреби з піхов не діставай, без слави у піхви не повертай". Зброя не для того, щоб нею лякати. Не збираєшся стріляти - не демонструй її.

Тепер про саму ватну ходу. Це звичайнісінька ворожа операція, фінансована газорубликами, не перша й не остання. В Інтернеті є купа фото, на яких портрети вояків Другої світової валяються на смітниках, викинуті після цієї акції "їхніми" "вдячними" "родичами". От якби вони маленькі пожовклі фото з родинних альбомів повитягали і йшли з ними - от тоді б я повірила. А так - це все одно, що портрети Путіна несли.

От що я на місці влади (яка мусить постійно думати про імідж України в очах деградованих власною ситістю державних утворень, які не мають у сусідах Росію) робила б з подібними акціями.

1. Ходу - дозволити.
2. Усі види ворожої символіки (колорадки, російські і радянські прапори - тощо) - заборонити. Лише портрети, квіти і тому подібні речі.
3. Письмово, під особистий підпис, попередити організаторів акції, що те-то й те-то - під забороною, і в разі наявності цих речей в учасників акції колону буде заблоковано поліцією.
4. Оскільки ватники не зможуть не притягти свої колорадки, бо хто ж інакше дізнається, що вони ватники - ходу заблокувати. І тримати, поки не розійдуться.
І все, тиша і спокій. Там, де програєш фінансово та інформаційно, треба брати розумом.



Дуже прикольний момент потрапив на моє відео :)
Новий розрахунок СПГ, що завершує навчання, працює по позиціях супротивника.
В такі моменти іноді трапляються несподіванки...
Українська Добровольча Армія, травень 2017

Після Савур-могили

Сапожники працюють

Posted on 2017.05.09 at 11:49




Щойно навчений розрахунок СПГ блискуче здав іспит, привітавши супротивника зі святом. Два постріли в яблучко!


Після Савур-могили

ДІДИ ВОЮВАЛИ

Posted on 2017.05.09 at 08:39
Обидва мої діди у Другу світову, як і переважна більшість чоловіків з центральної України, воювали в Радянській армії. Обоє пройшли Сталінград.
Мамин батько помер до мого народження, але я дуже багато про нього знаю - від мами. Батькового батька не стало порівняно нещодавно, ми з ним були великими друзями і однодумцями.

Мої дідусі-бабусі і батьки не були совками, скоріше, "кухонними антирадянщиками". Але пам'ять про ту війну і перемогу значила для них багато - не менше, ніж для наших західняків значить пам'ять про вояків УПА. Коли ще був живий мамин тато, вона любила на травневі ходити з ним до київського Парку слави. Каже, що відчувала справжнє свято і велику гордість за свого батька і всіх, хто пройшли війну. Потім водила і мене маленьку, і я теж пишалася дідом, якого ніколи не бачила. А зараз вона ніколи туди не піде - погидує. Бо це свято і цю перемогу узурпувала огидна вата - шовіністи, імперці, мракобіси і посібники окупантів. Жодна порядна людина не захоче асоціювати себе з ними.

Якщо послухати наших ворогів, то у Другу світову воювали лише їхні діди. А наших дідів - моїх і колосальної кількості інших бійців, які зараз воюють за Україну - ніби й не було. Ніби вони й не наші діди. Ніби ми маємо їх забути.

А дзуськи вам, окупанти з колаборантами. Наші діди воювали і були героями, а серед ваших, я так думаю, був значний відсоток таких, як ви, перебіжчиків - бо це має бути генетичне.

Ви не примусите нас відмовитись від наших предків - так само, як не змогли за півстоліття внушити західнякам, що бандерівці - то від слова "бандити". Це було неможливо, адже майже у кожного уродженця західної України дідусь чи бабуся, якщо не всі четверо, воювали в УПА. Це нам можна було розказувати у школах, що бандерівці - це зло, і ми вірили. А вони від народження знали правду і просто мовчали до пори.

Мені здається, що нині, коли ми, патріоти, починаємо визнавати героями лише ветеранів УПА - ми підсвідомо граємо на руку ворогові, бо самі віддаємо, даруємо йому частину того, що є наше. От я бачила патріотичний плакат "Діди воювали", з Бандерою, Шухевичем і тризубом замість серпа і молота. Воювали, звичайно. Але тільки в західняків. Так, у центральній і східній Україні теж діяли боївки УПА, але ж переважна більшість радянських фронтовиків навіть не здогадувались про їхнє існування. Мої діди не воювали за суверенну Україну - але ж ідеї суверенної України на наших теренах тоді ще не було - вона пішла на захід разом з діячами УНР і завдяки відсутності Інтернету була стерта з масової свідомості. Як можна воювати за те, про що ти ніколи не чув? Вибачте за пафос, але ж не можна було стати християнином до того, як прийшов Христос, чи до того, як ти почув про Його вчення. Для кожної ідеї настає свій час.

У західняків і уродженців "Великої України" - різна історія. Так сталося, так склалося. Це даність. Але нині Україна зліпилася й відбулася. Це теж даність. І різна історія стала нашою спільною історією.

Тому найкращий плакат на цю тему, який я бачила, містив аксіому: "Без України не було б перемоги, без Росії не було б війни".


Після Савур-могили

Три роки

Posted on 2017.05.05 at 08:46


Між цими двома фото - рівно три роки.
Наша четверта весна тут.


Після Савур-могили

Свіжі фотки

Posted on 2017.05.03 at 23:45
1 травня 2017 р.
Українець завжди залишається українцем!
На фото: міні-плантація вітамінів над окопом.


Температура +26 на сонці. Перший по-справжньому літній день.


2 травня 2017 р.
Поки супротивник відсипався і маявся бодуном, наші хлопці полагодили стару заслужену "дашку".
Вже є гарненький результат її роботи :)


3 травня 2017 р.
А в нас тут зараз 26 градусів в тіні :)



Після Савур-могили

Пригоди рядового Ефки

Posted on 2017.04.30 at 13:58
Ніч. Чергуємо з побратимом на позиції. Бій то вщухає, то розгоряється знову.
Чуємо кроки - йде наша зміна.
- Стій, хто йде?
У відповідь на мій голос - щасливий вереск Ефки.
Коли я уходила на позиції, я її прив'язала, щоб не бігла за мною, бо там скрізь заміновано. Хлопці потім її відв'язали, а ця тварюка дочекалася темряви, дочекалася, поки вирушить зміна, і крадькома пішла за ними, щоб її привели до мене :)
Не злякалася ні стрілянини, ні вибухів, ні свисту куль, і нічим не виказала себе. І лише тоді, коли, почувши мій голос, вона озвалася, бійці зрозуміли, що йшли не самі :)

Після Савур-могили

Невідзняте

Posted on 2017.04.29 at 19:11
Про втрачені - невідзняті - кадри шкодуєш так само, як про втрачені миттєвості життя...
Щойно. Мій побратим С., не без зусиль відшукавши місце, де є мобільний зв'язок, розмовляє по телефону з маленькою донечкою.

- Софійко, тато на роботі. Тато приїде в наступному місяці. Коли це? Це приблизно через тридцять днів.
Розказати щось? Навіть не знаю, що тобі розказати. У нас тут є чорний кіт, його звати Матумба. І є дві собаки - Ефка і Шкавулик...

І тут - близький, оглушливий БУХ. У мене заклало вуха. Зі стелі посипалась штукатурка.

Побратим, не міняючи ні пози, ні інтонацій:
- Я теж тебе дуже люблю, Софійко.

Мимоволі шкодуєш про відсутність якоїсь хитрої камери, що вміла б писати у режимі нон-стоп.

Звичайно, дуже багато про що поки не можна розказувати, і не буде можна аж до кінця війни. Але якимись маленькими клаптиками, шматками мозаїки, з яких складається наш бойовий шлях, хочеться поділитись. Прогалини заповнимо пізніше...

* * *
Лежать наші розвідники за другою лінією оборони супротивника, у 30 метрах від ворожого опорника. Лежать довго, кілька годин - бо чекають другу групу, яка йшла іншим маршрутом і затрималась через складний рельєф. Слухають анекдоти і все інше, що російські військові розповідають один одному. (В окопах на першій лінії були "аватари" з місцевих, а на позиціях другої лінії стояли російські профі).

Друга група нарешті вийшла на свою позицію. Операція мала ось-ось розпочатись - і тут двоє росіян раптом ідуть у кущі. Перший розкриває гілки... і в двох метрах від себе бачить бійця "Вована".
Його очі повільно повзуть до лоба.
І "Вован" двічі стріляє з АК з ПБСом - одна куля в легені, друга в живіт.

Росіянин падає і кричить: "Я ранен, Витек, помоги!". Вітьок, ясна річ, кидається навтьоки - і отримує навздогін гранату від "Вована".

За парамедика у нашій групі був хірург з Івано-Франківська. Він лежав трохи далі і не бачив, що сталося. Але коли почув крик пораненого, інстинктивно, на долю секунди, лікар у ньому переміг бійця. Він вискочив і українською мовою, з яскраво вираженим західняцьким акцентом закричав: "Де? Де є поранений?".
А той росіянин йому: "Я здесь! Я здесь! Брат, помоги!".

Закінчення цієї історії розповім після війни...

У Польщі на цвинтарі поблизу Перемишля зруйнували пам'ятник воїнам УПА. Зробили це не "невідомі вандали", а польські націоналісти, вдягнені у футболки з "антибандерівською" символікою, зі згоди і за присутності місцевої влади. Представник влади прокоментував ситуацію у кращих традиціях пострадянського простору - мовляв, "пам'ятник псував естетичний вигляд кладовища, був нестабільний, а відтак небезпечний для оточення". Ні б сказати чесно: "Ми не допустимо існування на нашій землі пам'ятників людям, які вбивали наших співвітчизників".
Об'єднання українців Польщі вже оприлюднило гнівну заяву з цього приводу, але ясна річ, що полякам вона до одного місця.

З цього приводу кілька думок.

Перше. У Європі не розуміють різницю між західноєвропейськими і пострадянськими правими. Європейські праві руйнують Європейський союз і фінансуються за це з Кремля. Пострадянські праві (включно з деякими російськими) руйнують російську імперію і є через це ситуативними союзниками усіх, кому вона загрожує, в тому числі Європи. Залишилась дрібничка - дочекатися, коли цю різницю побачать.

Друге. Усі сусідні країни в різні періоди своєї історії ворогували між собою, і ті, хто для однієї з них є героями визвольних війн, для іншої завжди є розбійниками і вбивцями. Це абсолютно нормальна, стандартна ситуація, яка означає лише одне: ПАМ'ЯТНИКАМ ВОЇНАМ УПА У ПОЛЬЩІ НЕ МІСЦЕ. Загиблі герої повинні бути перепоховані в Україні, де їхні могили користуватимуться заслуженою пошаною. Останки тих, кого з різних причин перепоховати неможливо, мають залишатися на польських цвинтарях як звичайні поховані, без згадки про їхню належність до УПА.

Інакше - коли вандали, а коли й відкрито місцева влада, без кінця плюндруватимуть їхні могили. Закони України на Польщу не розповсюджуються, і все, що ми можемо зробити - плюндрувати у відповідь якісь польські пам'ятники. А це неконструктивна річ, за яку добре платить Путін. Можна подумати, нам конфлікту на сході мало.

Третє. Коли ми візьмемо Донецьк і Луганськ, ми поховаємо загиблих героїв-уродженців Донбасу у їхніх рідних містах, і підпільна п'ята колона, фінансована з Кремля, яка ще довго там залишатиметься, плюндруватиме їхні могили. З цим треба буде боротись, але без жодної політики, де політика - там гвалт правозахисників і різних міжнародних нетрадиційників. Є прекрасна стаття ККУ - "Наруга над могилою", тільки треба буде її трохи розширити, додавши до могил пам'ятні знаки. І саджати, на максимальний передбачений законом термін. А якщо, приміром, за місяць не вдалося впіймати - міняти усе керівництво місцевих ментів, відповідальних за упіймання. Тоді проблему "невідомих вандалів" як рукою зніме.



"Та яка лікарня?! Зі мною все нормально!". Контужений і легко поранений боєць "Морячок" намагається втекти від медиків, щоб не їхати до лікарні (і таки утік). Степанівка біля Савур-могили, серпень 2014


Попередні 25