Ви дивитеся bilozerska

грудень 2014   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Після Савур-могили

Мої сайти і контакти

Posted [sticky post] on 2013.02.07 at 16:38
Перелік моїх тегів
Русскоязычная версия блога (не оновлюється)
English version of this blog (не оновлюється)

Сайт BILOZERSKA.INFO
ІА "ПОРЯД З ВАМИ. Білозерська та Ярославцев"
ФЕЙСБУК: https://www.facebook.com/bilozerska
ТВІТТЕР: https://twitter.com/bilozerska

Мої контакти:
066-748-66-13
o.bilozerska(собака)gmail.com


Увага! До закінчення революції та війни з агресором на блозі діє надзвичайний стан. Усі тролі, всі ворожі і агресивно нелояльні елементи відправляються у бан без додаткового попередження.
Амністія передбачається після повної нормалізації ситуації.


Пам’ятаєте, нещодавно я публікувала відео, де наш боєць у напівзруйнованому Первомайському під Донецьком спілкується з місцевим дідом, а той на суцільних матюках розповідає правду про нинішню ситуацію?
Викладаю ще одне відео, зняте тим самим бійцем того ж дня у Первомайському. Він зробив дуже докладну зйомку наслідків артобстрілів, з власними коментарями. Просто йшов і знімав руїни, заходив у зруйновані будинки, а в кінці зустрів того діда і поговорив із ним.
Це відео - якраз зйомка руїн з коментарями людини, яка розуміється у видах боєприпасів і подібних речах.



El Gato

Продовжуємо розповіді про наших звичайних героїв - добровольців ДУК "Правий сектор". Сьогоднішній наш співрозмовник - командир артилерійської роти 5-го окремого батальйону ДУК, луганчанин El Gato (позивний перекладається з іспанської як "кіт").

Розповідає El Gato (мовою оригіналу):

- Я командир артиллерийской роты. В роте две батареи - в одной пушки, в другой минометы. Они работают на Песках.

В армии я вообще не был. И те, кто у меня там на батарее воюют - из них в армии, наверное, были двое из десяти.

"ПОЯВИЛИСЬ У НАС ПУШКИ, И МНЕ СКАЗАЛИ: ТЫ ХОТЕЛ БЫТЬ АРТИЛЛЕРИСТОМ - ИДИ"


Научился потому, что, наверное, тяга какая-то подсознательная к артиллерии всю жизнь была. Хотелось в артиллерию. У нас тогда ее не было еще. Просто думал: если будут пушки, хотелось бы попробовать себя в роли артиллериста. Ну, пушки появились, и мне сказали: вот, ты ж хотел - иди. Ну, я и пошел.

Начинал с наводчика, потом стал командиром орудия, потом командиром батареи. Ну, и кончилось тем, что я командую всей артиллерией. Получается. Если держат - значит, нужен. Если б не получалось - поставили бы другого.

Сейчас наша артиллерия молчит, потому что перемирие. В ответку можем только стрельнуть. Но незначительно, потому что по нам огня нету. Иногда только, может, пьяный "снайпер" вылезет или парочка автоматчиков - можем в ответку стрельнуть. А так все тихо. Минометы вообще молчат, пушки стреляют редко-редко.


"Я ТУТ СТОЮ, ЧТОБЫ ОНО ДАЛЬШЕ НЕ ПОШЛО. НЕ ХОЧУ, ЧТОБЫ В СЕЛИДОВО БЫЛО, КАК В ПЕСКАХ"

Я родом с Луганской области. Моя мама всю жизнь проработала учительницей русского языка и литературы. Она мне еще перед войной говорила, что на Донбассе развелось очень много сволочи, которую надо вычищать. Она меня поддерживает, но есть один нюанс: сейчас она не знает, где я. Думает, что работаю на стройке под Киевом.
С первой женой я развелся, сейчас у меня вторая жена. Единственное, чего она хочет - чтобы я живой пришел. Кроме того, что поддерживает.

Я тут стою, чтобы оно дальше не пошло. Еду по Украине - Полтава, Днепропетровск, даже Селидово - спокойные города. Я не хочу, чтобы там было, как в Песках.

ДАЛІCollapse )




Наші хлопці були першими, хто зайшов на ці позиції після артпідготовки, ще не знаючи, покинуті вони чи супротивник утримався там.


Усі ми, небайдужі, бійці і волонтери, зосередившись на війні і перемозі, трохи забули про місцевих, які залишились у так званій "зоні АТО". Я знаю, що дехто вважає їх якщо не явними, то прихованими сепарами, яким так і треба. Між тим, там дуже багато наших людей. Яких ми, держава Україна, як не крути, покинули. І їм там важче, ніж нам, бо ми бодай ситі.

У Пісках під Донецьком, через які з літа проходить лінія фронту, досі живе принаймні одна дитина, маленький хлопчик, якого я бачила на власні очі.

Парою кілометрів західніше днями був випадок: наші розвідники їхали на завдання, і перед їхньою машиною вибігла на дорогу літня жінка, зупинила, попросила хліба. Сказала, що живе удвох з 93-річною матір'ю, у якої погано з ногою, вона не може ходити, і їм немає що їсти.

Ну, наші хлопці дали буханець хліба, а потім заїхали на базу, набрали харчів і завезли тій родині. Наші медики подивилися бабцю - а в неї гангрена на нозі, треба їхати в лікарню і робити операцію. Запропонували відвезти, але старенька злякалась і відмовилась. Сказала, що жодного разу у житті не зверталася до лікарів. Ну, їй обробили ногу і прописали антибіотики, які майже точно не допоможуть. А що було робити?

Зараз я дуже хочу, щоб ви подивилися одне відео. На ньому наш боєць спілкується з мешканцем напівзруйнованого Первомайського. Попереджаю: там мат на маті. Простий дід розповідає, як він живе, певніше, як виживає. Хоча б один момент: Первомайське, яке зараз під контролем України, належить до Ясиноватського району, а Ясиновата під сепарами. Сепари, зрозуміло, в Україну пенсії не платять. І Україна теж не платить, бо платити мають з Ясиноватої. Замість того, щоб тимчасово, на час війни, перепідпорядкувати ці населені пункти іншому райцентру абощо.

Треба думати, що з тим робити, і негайно, бо ще кілька місяців холодів попереду, а до наступного врожаю з городів ще ой як далеко. Ці люди - наші співгромадяни, ми в тому числі і за них воюємо.



Після Савур-могили

Гасла теж змагаються :)

Posted on 2014.12.21 at 21:30
Tags: ,
IMG_3277

Сто разів їздила повз це знакове місце - пролітали на шаленій швидкості, не було можливості навіть на ходу зазняти. І от нарешті пощастило не лише зазняти, а ще й самій сфотографуватися поруч :)


10010005_805024326221937_9004046346410485743_o




Після Савур-могили

Як знімати собаку :)

Posted on 2014.12.19 at 17:54
Tags: ,
IMG_2905

Вирішила я трохи повеселити вас на свято.
На цих фото - фронтовий блокпостний пес, який не один місяць прожив на передовій, під обстрілами - в одній з найгарячіших точок цієї війни, під Донецьким аеропортом. Фото - не без певної нотки драматизму.

IMG_2894

Але ж я обіцяла повеселити, а не примусити вас сумувати.
Тому фото публікується у сукупності з відеороликом, в якому показано, як знімалося це фото.
Насолоджуйтесь! :)



IMG_3351

Сподіваюся, всі сьогодні отримали гарненькі подаруночки?
Але ніде, мабуть, не отримали стільки класних подарунків і не зраділи їм так, як на фронті. Зараз буду хвалитися, що прислали нам.

IMG_3354

Оце все, що розкладене на ліжку на перших двох фото, прислали волонтери з Франківська і з Києва. Дві посилки прибули одночасно. Маскхалати, маскувальна сітка, термобілизна, рукавички, грілки, медикаменти... Половина цього вже роздана бійцям. Наприклад, боєць, який зліва на фото, став власником отих черевиків, обоє отримали термобілизну.

ДАЛІCollapse )


Після Савур-могили

ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ

Posted on 2014.12.18 at 18:03
Tags: ,
IMG_1646
Малюнки на дверях моєї кімнати (зсередини)

Дитиною я була занадто вимоглива до себе. Якщо, наприклад, малювати - то шедевр. Або хоча б "особистий рекорд", який можна буде довго-довго зберігати, милуватися й пишатися ним. Інакше нема й сенсу братися за олівця чи пензлика. Процес як такий мене ніколи не цікавив - лише результат, причому з прицілом на майбутнє.

А оскільки дитина росте й розвивається - те, що здавалося їй шедевром вчора, сьогодні вже виглядає як щось таке наївне й безпорадне, за що нині трохи соромно. А якщо додати до цього факт, що дитиною я малювала анітрохи не краще за більшість однолітків - усе це разом спричинилося до того, що словосполучення "дитячі малюнки" ніколи не викликало у мене якихось позитивних почуттів. Ніколи - до цієї війни - я з власної волі не стала б переглядати дитячі малюнки, ще й замиловуватись ними, як деякі.

А потім почалася війна. І діти зі всієї України почали писати солдатам листи і слати малюнки, а солдати - прикрашати цими малюнками свої казарми. Нема, мабуть, нині в Україні підрозділу, де в солдатів не було б цих листів і малюнків.

Без сумніву, хтось підказав малечі, що треба намалювати малюнок чи написати листа солдату, в якому була б подяка і побажання повернутись живим. Хтось дорослий це організував. Але бачили б ви, відчували б ви, яка енергетика, яка душа і щирість у кожному малюнку! Яка несхожість одного на інший. Це при тому, що бачила я їх - мабуть, уже тисячі.

Бачили б ви, головне - бачили б ті, хто знають мене багато років - як я тепер дивлюся на ці дитячі малюнки. Як я відбирала їх собі - не просто щоб бути "не гірше за інших" - у всіх в кімнаті висять дитячі малюнки, то хай і в мене висітимуть - а ті, до яких лежить душа, які ніби самі звертаються до мене.

Так, в кімнатах у більшості з нас є дитячі малюнки. Ними обклеєні всі стіни, всі холи і коридори. Вони пачками лежать на столах у чергових при вході в казарму, і бійці розбирають їх собі. На свята їх вручають під час шикувань.

ДАЛІCollapse )


Після Савур-могили

30 секунд позитиву :) (ВІДЕО)

Posted on 2014.12.17 at 13:52
Tags:


IMG_3115

Продовжуємо розповіді про добровольців-вояків ДУК "Правий Сектор". Героями наших публікацій вже були два юних харків'янина, львів'янин і мешканець Франківщини. Сьогоднішній наш герой - киянин з позивним Монгол.

Розповідає Монгол (мовою оригіналу):

- Я с Фастова, Киевской области. Сейчас живу в Киеве. Жена сказала, что если меня убьют, она меня убьет :) Но в целом поддерживает, конечно. Если бы не поддерживала, то...
У нас два мальчика. Одному пятый год, а один в этом году в первый класс пошел. Заболел, кстати, сейчас старший... Связки простудил, голос потерял.

В ДУКе я три месяца. Перед тем был в "Айдаре". Воевал месяц на Песках, потом Водяное.

ДАЛІCollapse )




Дуже цікаве ексклюзивне відео. Знято поблизу Донецького аеропорта. Доволі типова ситуація на війні - наші наступають на позиції сепарів, а розриви нашої артилерії лягають від них в сотні метрів. На відео є змога подивитись, як це відбувається.




Пам'яті нашого побратима Морпєха, що загинув 21.11.2014 під Донецьким аеропортом...

Зйомка зроблена 28-30 червня 2014 року, під час розвідвиходу ДУК "Правий сектор", звідки бійців евакуювали на броні вояки 93-ї ОМБр.
Камера: Олена Білозерська і ще один боєць ДУК ПС


Після Савур-могили

Зима

Posted on 2014.12.11 at 23:05
Tags: ,


З нашим кулеметником, поблизу Донецького аеропорта.





Наші, ДУК "Правий сектор", і побратими з ЗСУ. Просто фрагмент цієї війни, фрагмент маленької, але дуже потрібної справи.
У найближчій посадці триває бій.




Продовжуємо наші розповіді про бійців ДУК "Правий сектор". Сьогоднішній наш герой - молодий львів'янин з позивним Кобра, кіборг з Донецького аеропорта, боєць, який знищив не одну одиницю живої сили противника, і медик, що врятував життя не одному нашому воїну.

Розповідає Кобра:

- У ДУКу я з квітня. У команді медиків близько вже місяця часу. Я їхав в аеропорт у виді гранатометчика, а в самому аеропорті був медиком-гранатометчиком.

У мене є незакінчена медична освіта. Вчився пару років на заочному в медичному вузі. Але те, що я зараз як медик тут, ці всі знання, які я використовую - усі набув на вишколах і навчаннях, що були від ДУКу.

Раніше я був в організації "Патріот України". На даний момент перебуваю також в ГрінЛайт Ультрас - ультраси "Карпат" (вболівальники футбольної команди "Карпати-Львів" - О.Б.).

"ЯК ВРЯТУВАВСЯ? ЧИСТИЙ ФАРТ"

В аеропорті був близько місяця часу. Поранений був у ліву руку, але осколок побачив після того, як приїхав вже на базу. Невеличкий був осколок. Чотири рази ледь сам "двохсотим" не став в аеропорті. Коли граната взірвалась, коли стіна впала на мене... Граната півтора метри від мене взірвалась. Як врятувався? Чистий фарт. Сталося так, що у тій кімнаті, у якій на мене стіна впала, від стелажа кусок бляхи отак упав на підвіконник, і утворився отвір. Ну, такий, щоб по пояс. І тут ми стоїмо - я, друг Фріц і ще кулеметчик 3-го полка. Стоїмо, тримаємо оборону, і тут Ф-1 влітає в вікно. Я відштовхую Фріца, Фріц відштовхує кулеметчика, і я бачу, як вони забігають у двері, в сусіднє приміщення. Я поняв, що до дверей вже не добіжу, і я в долі секунди - навіть не роздивлявся, туди так, в цей отвір - фух! - по пояс заховався. Ноги стирчали, але я знав, що та бляха не зупинить осколків. Узявся за шлєм, думаю - все, капєц. І ні одного осколка.

А як стіна на мене впала... Я був з Редутом (командир вояків 93-ї бригади в аеропорті - О.Б.), і він мені каже: "Дай гранату". Я беру, йому з бронежилета даю гранату, і тут танк вдарив у стіну. І на мене стіна так - фух! - впала. Як вцілів? Не знаю. Відкриваю очі - цегла. Він мене дістав з-під цегли, я пішов, обтріпався і за декілька хвилин назад повернувся у бій.

ДАЛІCollapse )




Як ми (ДУКівці) на посту стояли. "О, шматок перемир’я полетів. Послання миру калібром 152 мм." Перепрошую за майже повну відсутність картинки - увімкнути підсвітку було неможливо через ворожого снайпера.


Бійці ДУК про те, чим є для них Правий сектор



Правий сектор - рух, що виник під час Майдану як неформальне об'єднання патріотів, згодом трансформувався у політичну партію, а з початком війни став ініціатором і натхненником створення потужного військового з'єднання, що воює у найгарячіших точках українського сходу - який він для тих, хто працює, служить і воює під його прапорами?
З нагоди першої річниці від створення Правого сектора ми вирішили розпитати бійців Добровольчого Українського корпусу "Правий сектор" про те, чим є для них ця організація, що означає для них це словосполучення.


IMG_5124




Невеличкий фото- і відеорепортаж про те, як ми 28-го листопада на базі святкували першу річницю з дня створення Правого сектора.
Був концерт - співали музиканти-бійці ДУК. Було вогнище і ритуальне "спалення Кремля". Бійців було небагато, бо більшість, як завжди, на передовій. Решту побачите на фото і відео.

ДИВИТИСЯ ФОТОCollapse )


Вперше десь днів за п'ять тут на передку прорізався Інет. Зараз швиденько розкажу вам про наше перемир'я.

Ви ж знаєте, що у нас тут перемир'я, правда? Чули по телевізору? Так ось, згідно домовленостей воно почалося вчора о шостій. Останні хвилин сорок перед шостою супротивник, вочевидь, вирішив висипати нам на голови увесь наявний у них БК. (Сподіваючись, вочевидь, що протягом перемир'я з Росії новий підвезуть). А я була страшенно голодна і саме збиралася поїсти. Тільки ставлю на вогонь картоплю - прилітає міна. Я швиденько знімаю її з вогня, щоб не згоріла, і біжу в підвал. А жерти ж хочеться. Виходжу з підвалу, повертаю картоплю на вогонь - прилітає міна. І так разів із чотири.А потім настала шоста, і я спокійно доварила картоплю і поїла. Хвала перемир'ю.

Тривало воно десь аж цілих години дві. Потім все почалося по новій.

Повернулася щойно з чергування на посту. Температура десь мінус 12. В тепловізорі світиться буквально все. І - звуки перемир'я, а також спалахи перемир'я і тремтіння землі перемир'я у всій красі.

Сепари посипають мінами і градами усі наші позиції, до яких можуть дотягнутися. Наша артилерія, звісно, в боргу не залишається.

Ми жартуємо. "О, шматок перемир'я полетів. Послання миру калібром 152 мм". Ситуація ж у цілому зветься у нас "останнє китайське перемир'я".

Бійці займаються своїми військовими справами, як і займалися. Захищають Україну і готуються захищати її краще. На ігри політиків ніхто не звертає уваги.




IMG_2514

Сьогодні, з нагоди першої річниці від створення Правого сектора, на базі Добровольчого Українського корпусу відкрилася персональна фотовиставка Макса Рокотанського.
Левова частка зображень - це обличчя наших бійців, знятих як на базі, так і в найгарячіших точках. Приглушені кольори і підкреслена різкість - загальний стиль, в якому оформлені всі зображення. Завдяки цьому вийшло цікаве поєднання художнього знімку і документалістики.

IMG_2522

ЩЕ ФОТОCollapse )


Попередні 25