Олена Білозерська: Знаю, як треба!

Вітаю всіх з Новим роком! Особливі вітання і найщиріша подяка - тим, хто нам допомагав і допомагає. Бажаю, щоб усім нам - тим, хто воює, і тим, хто волонтерить - вистачило сил, терпіння і всього іншого і на наступний рік, який буде четвертим роком війни. І щоб наступний Новий рік - разом, удома.

* * *
Запах диму, сніг і старе село,
І дорога, і ми на ній.
Це усе зі мною уже було,
Та забулося на війні.

Хто, коли, із ким і куди ішов,
Постирали багато літ.
У рифлених відтисках підошов
Проступали вода і лід.

Пахло димом, сирістю, і чомусь
Терпли плечі від вантажу.
Це десь там я, мабуть, і зупинюсь
І майбутнє наворожу.

Переламаний вибухами садок,
Стукіт серця, азарт і злість -
Я війну пережила задовго до,
А тепер мене побут їсть.

Та як давній запах, старий мотив -
Не згадав би, якби схотів -
Накладається пам'ять передчуттів
На реальність без відчуттів.

Мокрий сніг вкладається на ріллю,
Пахне димом і дежавю.
Я в слова ці запахи переллю,
Якщо вийду і доживу.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
грудень 2016

...для знищення ворожих диверсантів, що псують наші запаси.

Друзі, у нас біда. У мого друга, бійця з мого підрозділу, сьогодні на Світлодарській дузі загинув брат, Рубанчиков Сергій, 1980 року народження, військовослужбовець 54-ї бригади ЗСУ. Прилетіла ворожа міна.

Ви, можливо, пам'ятаєте мого побратима Володю по відео, де він зустрічався з врятованим ним важкопораненим солдатом, ось це відео:



І Володимир, і Сергій на війні з перших днів. За кілька днів до загибелі там само, під Світлодарськом, Сергій особисто знищив одного супротивника, а другого взяв у полон. Отримав контузію, потрапив до госпіталя, звідкіля, треба думати, утік - бо сьогодні загинув...
Помоліться за душу новопреставленого воїна Сергія. Хто має бажання допомогти родині - ось номер приватівської картки Володимира:

5168742068213267

У них з братом різні прізвища, так сталося, але вони рідні брати - один батько, одна мати...

Спеціально для дуже делікатних людей, які засуджують тих, хто викладає в Інтернет імена і фото загиблих, кажу: близькі вже повідомлені, ця інформація ніяк їм не нашкодить, а, навпаки, може бодай трохи допомогти...

Люди, хто має серце, допоможіть врятувати маленьких цуценят!
Приблудна "військова" собака привела взимку сімох цуциків. Троє вже загинули, залишилось четверо.
Вони живуть на вулиці, пережити зиму у них немає жодного шансу!

Я їх підгодовую і час від часу даю погрітися, але взяти собі не можу, у мене вже є собака і кіт. Коли ми на бойових, годувати їх взагалі немає кому.

Цуценята - розкішні, маленькі комочки. Два хлопчика і дві дівчинки. Усі зовні і характером будуть схожі на маму (вона є на фото). Мама - маленька (розміром з дуже великого кота), спокійна, дуже розумна, добра, лагідна, не нахабна, не нав'язлива, зі скорботними очима під світлими брівками - колишня домашня. Такі цуцики зможуть жити і в квартирі, і в приватному будинку. Їдять уже самостійно, їдять, ясна річ, абсолютно все.

Знаю, що мене читають багато небайдужих українців з Маріуполя та інших міст Донецької області. Звертаюся передусім до вас. У Маріуполь я можу привезти цуцика сама, з іншими містами щось доведеться думати.

Будь ласка, відгукніться, майбутні господарі! Зробіть на свята собі подарунок - маленького цуцика, і зробіть подарунок тваринці - подаруйте їй життя!
Ще вчора цуценят було п'ятеро, з кожнем днем їхні шанси вижити зменшуються. Частини з тих, що ви бачите на фото, вже немає в живих.

Пропозиція подарувати тварині дім розповсюджується і на їхню маму. Я буду щаслива, якщо вона потрапить у хороші руки. Бо голодує і мерзне.

Для тих, хто має бажання взяти хлопчика або дівчинку, можу зробити гарні фото обраної тваринки, в усіх ракурсах :)
(Тільки не треба мені писати, що зараз людям дуже погано і тому не до собак. Кому не шкода тварин в біді - тому і людей не шкода).

( Фото цуценятCollapse )

Як і багато хто з наших, переживаю, що я зараз не на Світлодарській дузі і не можу бодай трошки хлопцям там допомогти.
На нашій ділянці фронту поки що не настільки гаряче (хоча хтозна, що буде завтра...). Але і ми працюємо потрошку, вносимо свою лепту у зменшення кількості живої сили, оснащення і БК супротивника.

На фото ми перед доволі вдалою операцією (обов'язково розповім про неї, коли буде можна...)

Перше фото - подяка Даринці Малюк, учениці 4-А класу львівської школи №27. Дитина зібрала "торбинку від Даринки" - зворушливі подарунки на Миколая - і відправила на фронт, з проханням віддати її пакуночок тільки найкращому бійцю.

Даринко, у нас всі бійці дуже хороші і сміливі, ми не можемо сказати: ось цей найкращий, бо тоді могли б образитись інші. Твої гостинці ми віддали цьому хлопцю, якого ти бачиш на фото. Його звати Сашко, він дуже сміливий і досвідчений боєць, воює з перших днів війни, пережив безліч небезпечних ситуацій на фронті. У руках він тримає твою торбинку і малюнок Аскольда Малюка - це твій менший братик, правда?
Спасибі вам, діти.



Друге фото - подяка Калині, українці зі Сполучених Штатів, яка передала трохи грошей на потреби фронту.

Так і живем, так і тримаємось, завдяки вам. Даринам і Калинам.
З наступаючими святами Вас! Миру вам і любові. Ми кожного дня пам'ятаємо, що без вас не було б ні нас, ні України.

На Миколая нас запросили на прекрасний концерт, який відбувся в розташуванні одного з батальйонів ЗСУ. Співали Тарас Компаніченко і "Хорея Козацька", Василь (Живосил) Лютий, Святослав Силенко і Валерій Гладунець.
Також військовослужбовцям привезли "миколаївські" подарунки, усе найнеобхідніше для бійців. Багато корисного - зокрема, генератор, подарували і нашому підрозділу, що що ми дуже дякуємо. Організував концерт і подарунки міністр молоді і спорту Ігор Жданов, який теж приїхав - до речі, без піару, журналістів і довгих гучних промов. Подяка йому, музикантам і всім волонтерам, які долучилися до допомоги фронту.

До вашої уваги - відеозапис з концерту, на якому я опинилася без відеокамери і знімала півтори години на мобільний. Запис не зовсім повний - самі розумієте, це мобілка і з нею час від часу трапляються різні неприємні речі, але більшу частину записати вдалося. Це був справді прекрасний концерт - тихий, камерний, де старовинні українські духовні гімни чергувалися з сучасними піснями, народженими війною...
Послухайте, воно того варте.

( Трохи фоток з концертуCollapse )

Шановні друзі, рівно місяць тому я зверталася з проханням прислати нам гроші і талони на соляру, бо не було на чому їздити.
Спасибі величезне, врятували. Цілий місяць завдяки вам ми мали змогу нормально пересуватися "зоною" і нормально воювати.
Як і обіцяла, виставляю звіт - фотокопії чеків з 17 листопада по сьогодні, 18 грудня. Тут є трошки не всі чеки, бо деякі оболтуси, заправившись, забували взяти чек. Також у цей звіт не включене пальне, яке ми придбали за талони. Талони нам дав один конкретний чоловік, я відзвітуюсь за них перед ним особисто.

Сума по цих чеках, які ви бачите на фотокопіях - 21905 грн. Також ми купили антифріз за 165 грн. Усі ці гроші, до копійки, прислані вами. Це велика сума, але, можете мені повірити, ми добре воювали цей місяць. Дещо навіть зняли на відео, коли буде можна, я викладу.

Хто має змогу, будь ласка, продовжуйте підкидати нам на соляру. Реально дуже треба...
Номер моєї картки - 4149 6258 0502 2157.
Також у мене є приватівські картки у валюті:
4731 1856 1141 6964 - Євро
4731 1856 1035 9520 - Долар

( Фотокопії чеків під катомCollapse )

Дуже вдалий, змістовний сюжет від нашого ІА "Поряд з вами" про презентацію календаря BUTEF "Янголи посеред нас".
На 6:57 відео дуже прикрасила Ефка :)

Знаєте, незважаючи на війну, негаразди з економікою і не зовсім тих (або зовсім не тих) людей при владі - наша країна потихеньку рухається у правильному напрямку.

Є один ненауковий, але безвідмовний критерій, за яким це видно.
У наших умовах такі речі вимірюються не стільки економічними чинниками, не стільки прийняттям і загальним дотриманням якихось правильних законів - скільки поступовим "олюдиненням" суспільства. Зменшенням хамства у побуті, в магазинах і громадському транспорті - а його таки стає менше. Збільшенням кількості ситуацій, коли незнайомі люди йдуть один одному назустріч, і так далі.

Взяти, приміром, одну з найбільш одіозних соціально-професійних категорій - ментів-ДАІшників. Їх не люблять, про них розповідають анекдоти ("подарували колезі на 40-річчя знак "40") - не просто так, ясна річ, розповідають.

Але ось нещодавно мені довелося удвох з побратимом проїхати у справах фактично дві області. Там, де дороги були нормальні, за кермом була я, а де вкриті кригою - мій товариш, досвідчений водій. І ось цей товариш примудрився забути водійські права. В кишені брудної куртки, яка залишилась на передку.
І двічі, коли він був за кермом, нас на блоках зупиняли ДАІшники. Водій без прав - серйозне порушення. Обладнання, щоб пробити його права через електронну базу, у них відсутнє.
Виходимо ми з машини, вони на нас дивляться - ми тверезі, адекватні, ввічливі, очицями не бігаємо, нічого забороненого не веземо. Ми навіть не сказали, що права залишились на передку - Юра просто поляскав себе по кишенях: "От, блін, удома забув".

Коротше, за законом мєнти могли б створити нам проблеми. Вони мали на це право - але не стали цього робити, причому двічі за одну поїздку.
Просто побажали щасливої дороги і порадили не забувати більше права.

Більшість людей радіють, коли дотримується закон. Але показник успішного суспільства - по-нашому, а не по-західному - людяність. Чим більше її буде - тим скоріше тут настане наша, українська Європа. А стару Європу до того часу, скоріше за все, виріже ІДІЛ :)

Нарешті вийшов у світ благодійний календар BUTEF "Янголи посеред нас".
Дякую фотографу Роману Ніколаєву, координатору Олені Очеретяній, стилісту Ользі Януль, майстрині візажу Terezka Fras і всій команді за прекрасні фото і можливість взяти участь у цьому проекті.
Мій партнер у кадрі - генерал Ігор Гордійчук, позивний "Сумрак", ректор військового училища ім.Богуна, герой Савур-могили. Ось сторінка про нього у Вікіпедії.

Подивитися інші фото з календаря можна тут:
https://www.facebook.com/kupno.org/posts/1838187886404182

«Три роки тому ми взяли участь у подіях, які трапляються раз на життя покоління. Те, що ми не зможемо зараз довершити, довершувати вже не нам. "Буде того зілля нашим дітям дорубать" (с).
Три роки тому ми почали боротьбу за суверенітет України, яка триває і досі. Це з таких речей, які не даруються трьома п'яними президентами, за таке платиться кров'ю всього народу. Ну, не буває інакше. Наївно, як бачу тепер, було думати, що за нас уже заплатили наші попередники. Вони платили, платимо ми, ще й діти наші платити будуть, якщо ми передамо їм наші проблеми.

Зараз ми силою зброї з'ясовуємо, чи буде Україна існувати як сильне суверенна держава або ж вона є невід'ємною частиною Російської імперії. А все інше - від лукавого.

Українські націоналісти, в числі яких і я, - не проти російського народу і навіть не проти Росії. Ми за незалежність України. За незалежність - як від Росії, так і від інших країн, включаючи Євросоюз. Ми вважаємо, що Україна має всі можливості і шанси стати сильною і незалежною державою, яка сама буде вибирати собі союзників, орієнтиром для молодих європейських країн».

Олена Білозерська.
До війни - безпартійний, позаорганізаційний, незалежний журналіст правих поглядів.
З квітня 2014 по грудень 2015 - боєць ДУК "Правий сектор", з осені 2014 по грудень 2015 - член Проводу "Правого сектора"
З грудня 2016 - представник НР "ДІЯ" і боєць Української Добровольчої Армії під проводом Дмитра Яроша.

«У мого чоловіка це третя війна. У мене - перша. Уже два роки я постійно у військовій формі. На війні треба небагато - в будь-який момент можуть вбити Все необхідне для життя отримую в якості волонтерської допомоги. Скільки таке життя буде продовжуватися - не знаю. Хотілося б, щоб недовго - ми з чоловіком хочемо дітей…».

Автор фото і текстової підбірки про мене - Роман Ніколаєв, офіційний фотограф проекту "Народний Герой України"

Фронтовий антигламур :) Спеціально написала, за яких обставин була зроблена ця фотка, щоб вата не тиражувала її з підписом "Білозерська під дозою" :))
Хоча вони все одно це робитимуть, бо вони ж вата :)

Пам'ятаю, що ми з Лесею Оробець бігали витягати затриманих з автозаку...
І що я дуже сильно змерзла, стоячи вгорі, на балюстраді, знімаючи протистояння на Інститутській. Такі ось прозаїчні спогади про один з переламних моментів в українській історії.
Усі мої фото за той період з Інтернету зникли, залишилися тільки оці два відео...

Запрошую київських журналістів на презентацію благодійного календаря "Янголи серед нас", яка відбудеться 12 грудня на території Софії Київської о 13:00 (подробиці нижче). Мене там не буде, я приїхати не зможу, але прийдуть багато цікавих людей. Мені здається, це хороша справа, яка не має лишитися поза увагою, і не лише тому, що я - одна з героїнь цього проекту :)
У кадрі поруч зі мною - генерал Ігор Гордійчук, позивний "Сумрак", важко поранений під Савур-могилою, нині ректор Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

( ПОДРОБИЦІCollapse )

Моя малеча - Ефка і Сільвер. Люблять один одного страшно.
Малий постійно живе на базі, а Ефка їздить з нами на бойові. Вони реально сумують, коли їх розлучають, і коли потім зустрічаються, можуть обійматися і лизати один одного мало не годинами :)

Backstage зйомки благодійного фотопроекту - календаря BUTEF «Янголи посеред нас», за участю чоловіків – інвалідів АТО і жінок – учасниць бойових дій, волонтерів тощо.
Весь прибуток від продажу цього календаря піде на створення і обладнання реабілітаційного центру для військових - інвалідів "АТО".

Я теж є на цьому відео :) Вже зовсім скоро відбудеться презентація.



Офіційна сторінка проекту:
https://www.facebook.com/kupno.org/

Вчора, у день Збройних сил України, я зустрічалася з дітьми - з учнями школи №43 міста Маріуполь. Заради цього мене спеціально відпустили з передка.
Зустріч організувала Альона Попова - учителька, з якою я десь із місяць тому випадково познайомилась у потязі. Вона розповіла, що на Покрову у школу запросили військових, і серед них була жінка у формі, і діти були просто вражені - до цього вони якось не знали, що жінки теж служать і воюють.
Наслідком візиту тієї жінки-військовослужбовця і нашої з Альоною зустрічі у потязі став урок на тему "Жінка на війні".

Я маю ще довоєнний досвід лекцій та інших публічних виступів, але виключно перед дорослою аудиторією. З дітками зустрічалася вперше, тому дуже-дуже хвилювалася.
Принесла їм фронтові фото, показувала на проекторі. А відео вирішила не показувати, бо не мала часу, щоб повирізати з них неприйнятну у шкільних стінах лексику.

А дітки підготували невеличкі виступи про жінок-волонтерів і вояків. І прикрасили аудиторію власноруч зробленими колажами з фотографіями жінок на війні. Часто на тому самому плакаті фото сучасних воячок були у сусідстві з фотографіями Людмили Павліченко та інших героїнь Другої світової.

Діти просто золоті, розумні - наші українські діти. Їм було дуже цікаво, ставили багато питань - нормальних питань, не штампованих, якими грішать деякі дорослі. Не хотіли мене відпускати, подарували квіти і власноруч зроблені обереги для наших бійців. Повезу їх на передок...

Одна дитина сказала мені: "Ви оце все бачили, а ми завдяки вам тільки чуємо". Маріуполь...

Думаю оце, що якби ці діти до 2014 року встигли вирости - ніякої війни б не було. Треба частіше спілкуватися з дітьми сьогодні, щоб їм не довелося воювати завтра.

( ЩЕ КІЛЬКА ФОТОCollapse )

Якби я згадала поіменно всіх, хто допомагає фронту, довелося б перерахувати чи не половину моїх фейсбучних друзів і підписників, з десятка два позафейсбучних друзів, і все одно когось би забула і хтось би образився :)
Та й як можна назвати поіменно усю найкращу, активну частину нашого населення - від бізнесмена, який щомісяця виділяє кругленьку суму на допомогу фронту, ще й колег напружує на "данину", до бідної старенької бабусі, яка через "фейсбучно грамотну" онучку запитує розміри наших ніг, щоб зв'язати шкарпетки на цілий підрозділ?
Вони мають спільне ім'я - Народ, Люди.

Вітаю вас, мої рідні! Тут у нас дня не минає, щоб кожного з вас не згадували добрим словом. Відкрив банку смачних консервів - і згадав. Сунув замерзлі руки у рукавички - згадав. Сів за кермо відремонтованої машини, увімкнув вночі тепловізор, узявся за зручний обвіс - згадав.
Харчі, одяг, взуття, снаряга, прилади, транспорт, навіть деякі спецбоєприпаси - усе ваше.
І майбутня перемога теж ваша, а потім наша, і нічия більше.
З Днем волонтера, Друзі!

- Ось з цього ліска на нас вийшов здоровенний кабан. Ми його застрелили, з 5,45, одиночними. Ой, скільки м'яса було! По всіх позиціях розвезли.
Розказую, як взимку 14-го на Водяному до нас у ставок прилетіли дві міни - так само розвозили по всіх позиціях рибу. А потім на розтяжці підірвався молодий кабанчик. Вояки поклали його на бетер, накрили брезентухою і повезли в свою располагу. Привезли тушу під скривавленим брезентом, усі збіглися, перелякані: "Хлопці, куди ви влетіли?" - а там м'ясо!

Усі сміються. Показують, який здоровий був "їхній" кабан.
- А ти не перебільшуєш трохи, а, друже? Може, не такий, а трооошечки менший?
- Та я зараз покажу! - І лізе у мобілку. На екранчику усміхнений бородань показує "козу" на тлі впольованого кабана - таки величенького...
- Це мій друг. Він загинув три тижні тому. Ось там ішли у секрет, а "сєпари" вийшли он звідти...

До мене доходить, що нам за годину йти саме туди, звідки вийшли ці "сєпари". Не скажу, щоб аж дуже страшно стало - але цікаві історії якось скінчилися...
- Покажи, що там ще у тебе є.
- Це моя дружина приймає присягу. Вона дуже хотіла, щоб я прийшов на присягу, а командир не відпустив. Ну, я домовився з хлопцями, щоб прикрили, і втік. Довелося вдягнутися по гражданці, щоб не мати проблем - а вона дуже просила, щоб я прийшов у формі. Ну, я поклав форму у пакет... А потім переплутав і поспіхом не той пакет схопив. Дивлюся - а в пакеті лише берці. Ну, і прийшов на присягу у шортах. Як вона сварилася!.. А потім ми добилися, щоб служити разом. І три місяці вона була зі мною тут, на цій позиції.
- А де вона зараз?
- У госпіталі. Ні, з нею все буде гаразд. На другий день після поранення вже рвалася назад, до нас. Скоро повернеться...

Звичайні контрактники. Звичайний вечір. Звичайна війна.

Щось ми всі якісь дуже балувані стали.
От у мене проблема, приміром, що ніде помити голову. Певніше, це я так думала, що проблема і ніде - поки не побачила цуцика, якого підібрали вояки з сусідньої позиції.
Вояки, що місяцями не вилазять з окопів, підібрали викинутого кимось хворого цуцика. Виходили. Назвали Монка. Дають їй таблетки, промивають оченята.
І щодня купають.
Гріють воду на буржуйці, купають і сушать у бліндажі. Крім цього цуцика, мають ще одного, трохи старшого (і за обома встигають придивлятися, щоб ті не пішли на міни), двох "постійних" котів і чотирьох "приходячих". На моє питання, як їх вдається прогодувати - а я знаю, що це таке, в мене лише Ефка і Сілька, і їм, буває, нема що дати - відповідають: "А так... Якось. Самі менше їмо".

Люди, більшість наших проблем - абсолютно надумані.